Якщо цим вікендом ніхто з ваших друзів не святкує День Народження, а ви не проти перехилити за хорошу людину, ArtMisto пропонує вам влаштувати вечірку на честь мистецтва. В субботу, 7 червня випийте чарку абсенту за Ежена Анрі Поля Гогена, а в неділю, 8 червня — келих британського еля за Джона Еверетта Мілле.

Втім, молодий коньяк українського виробника теж підійде. Трохи невчасно, але процитуємо Христа: «Пийте, та в міру», а то чого доброго, атмосфера вплине, вуха почнете різати. p2306PpB6ig
Звісно, порівнювати прерафаеліта Мілле з імпресіоністом (а точніше, постімпресіоністом) Гогеном — те саме, що кричати, що верблюд — це віслюк і тягти його за хвіст назад. Не треба мати світлу голову, щоб зрозуміти, що це абсолютні різні течії живопису. Далеко не ходи, подивись на картини. Осередок імпресіонізму — Франція (почасти Голландія), дім прерафаелітів — Англія. Батьками французи вважали Делакруа, Ель Греко, Веласкеса, англійці ж — Перуджино, Фра Анжеліко та Джованні Бассіні.
На перший погляд, у цих течій немає анічогісінько спільного, та ми ж незадарма пропонуємо вам спільне свято урожаю імпресіонізму та плодів прерафаелітів.

В тогочасній Англії панувала вікторіанська доба академічних традицій, убогість сюжетів і консервативні форми. Пояснюю на пальцях. Уявіть, що у вас беруть відбитки: вказівний — салонний пейзаж, середній — потрет короля, безіменний — біблійні сюжети, мізинець — дама верхи на коні і великий — гола дівка з баняком. Ось і всі сюжети. Тепер до техніки. Ідеальні, вихолощені мазки, чіткі силуети, домінування сюжету над кольором. Ніякого тобі «разделительного штриха» Ван Гога, ані «димки» Моне. Відбитки пальців у всіх людей різні, але виглядають вони однаково. Так і з академізмом — художники різні, а роботи — однакові.
І от серед англійського снобізму, порядності і відвертої нудьги з’являються вони — братство прерафаелітів. Вони посилають досконалу красу і помпезність, тяжіють до простоти і щирості. За основу беруть деталі і реалізм. Започатковують малювання на пленері навідміну від написання робіт в майстерні. Для того, щоб відтворити манеру великих дорафаелівських італійських художників, члени братства робили детальні етюди з натури, відображаючи колір якомога яскравіше, і писали картини на вологому білому ґрунті. Вони збільшували розміри полотен, щоб зображувати предмети і людські фігури в їх натуральний розмір. Майбутні прерафаеліти сходились на тому, що звільнення живопису від академізму залежить від їхньої власної внутрішньої свободи і повного творчого самовираження. І, як показує практика, мали рацію. Усі подібні історії починаються однаково: «зустрілась якось купка однодумців». Так от майбутні прерафаеліти зустрілися у 1848 році. Найяскравішими представниками були: Россетті, Хант і наш іменинник Мілле.

Історія імпресіоністів загалом повторює становлення братства, наступає на п’яти і розпочинається в 1860 році. Французи діяли напротивагу реалізму: неокласицизму і почасти натуралізму. Як в Англії братство, так у Франції імпресіоністи боролися із академічною доктриною, і завдяки цій боротьбі і перемозі у світі мистецтва відбулися епохальні зміни. Знову ж таки, спростовую. Час від часу нам невтямки, що такого крамольного було у творчості Рільке чи чому такий резонанс викликав «Схід сонця» Моне. Але відповідь очевидна — дух часу. Тобто, коли ти звик усе життя розмовляти правильною літературною мовою, а тобі кажуть «Все, чувак, матюкайся!», тобі, можливо, і захочеться, але почнеш ти не одразу, і будеш прискіпливо відноситися до тих, хто це робить. Звісно, картини імпресіоністів — це не обсценна лексика, але на той час їхня техніка була відвертим ляпасом французькій еліті. Часом, будучи не в тємє з хронологічного боку, ми недооцінюємо перезапуск механізму історії. Представники обох течій побороли систему, якою кров’ю — справа інша. Отже, вйо до безумств і страждань.OJa5ldZlwrA

Данте Габріель Россеті, довівши свою кохану Елізабет Сіддал до загибелі, кається на її похоронах, і щоб довести щирість почуттів, кладе до її труни найдорожче, що в нього є — збірку своїх віршів. Хант і Мілле не вірять своїм очам: невже цей пройдисвіт таки змінився? Ба ні. В погоні за славою він розкопує могилу із ще теплим тілом своєї дружини і забирає збірку. Зараз поезію Россетті можна почитати в інтернеті. Доречі, Ліззі (так кликали дружину) була натурницею для знаменитої картини Мілле «Офелія», яку на останньому аукціоні придбали за понад два мільйони фунтів стерлінгів Джона також звинувачують у смерті Ліззі, так як він, захопившись написанням картини, геть забув про бідну дівчину, що декілька годин поспіль пролежала в холодній ванній.
Коли дружина Моне, Камілла Донсьє, смертельно захворіла, Клод не міг втриматися, щоб не зловити мить смерті. Бо головною для імпресіонізму була не лише чуттєвість, а і відтворення процесу, нехай то сонце сходить чи кохана помирає. Дружина на смертному одрі, Клод — біля мольберту.
Гоген кидає трьох дітей і дружину і відпливає до островів. Малює таїтянок. Спить з ними. Малює і спить. Мальовниче про це — у творі Сомерсета Моема «Місяць і мідяки». Ех, незавидні часи жінок художників.
Говорячи про безумства, гріх не згадати Вінсента. Після сварки з нашим іменинником — Полем, Ван Гог відрізав шматок вуха і подарував гетері в плату за послуги. Але далі краще — він стріляє собі груди, шкутильгає додому, лягає до ліжка і всю ніч курить. Курить і спливає кров’ю.

Сезан все життя страждав від диктату своєї сім’ї, від якої залежав матеріально. Він не міг одружитися з ким хотів, займатися улюбленою справою без докорів тощо. Його другом із самого дитинства був майбутній відомий письменник Еміль Золя. Коли останній написав роман «Творчість», зобразивши всю тодішню імпресіоністичну тусу на свій лад, вразливий Сезанн був гірко розчарований своїм прототипом у романі і не зміг пробачити цього Золя до кінця життя. Поль, страждаючи від невизнанності, постійних нарікань рідних, тяжко переживав розрив із своїм другом. Золя ж купався в променях слави і геть забув бідолагу.
Прерафаеліти теж мали «свого» письменника. І у братства з ним не склалися відносини. Пересікалися вони здебільшого із письменником або ж в салонах, або ж у публічних будинках. І письменником цим був не хто інший, як Чарльз Діккенс. Подейкували, не дивлячись на свою пристаркуватість, поважне соціальне становище, славу літератора, він полюблявав аж надто юних дівчаток. І це людина, яка написала про Олівера Твіста і Девіда Коперфілда, реалізм життя знедолених дітей. Втім, це чутки. Отже, відомий Чарльз не шанував творчість молодих митців, не шанував настільки, що писав про роботу Мілле «Христос в домі батьків» так:

z9AYOzS1ygQ
«Перед вами внутрішня частина майстерні теслі. На передньому плані одягнений в нічну сорочку огидний рудий хлопчисько, з викривленою шиєю і розпухлою, немов від сліз, фізіономією; вам здається, що граючи з приятелем в якійсь стічній канаві неподалік від будинку, він отримав від нього палицею по руці, яку і виставляє зараз напоказ перед колінопреклонною жінкою, чия зовнішність настільки кричуще потворна, що навіть у самому вульгарному французькому кабаре і в самому паскудному англійському трактирі вона привернула б до себе увагу своєю жахливою потворністю».
Йдеться про Христа і його родину.

Повернемося до техніки. Написання робіт на пленері, тобто поза майстернею, на природі було започатковано Констеблем і Боннінгтоном, яких, до речі, шанували і англійці, і французи, бо почасти навчалися у них. Взагалі пленеризм відомий здавна, але ті ж самі представники академічної школи використовували його для ескізів. Тобто, уявляєте картину — чувак іде до лісу, робить ескіз, а потім вертається в майстерню, і тільки потім наносить фарбу. Де йому пам’ятати як сонце відбивалося на листі, як тінь дубів лягала на траву, як вітер впливав на рух природи. Але такі були часи.
Імпресіоністи, прерафаеліти і представники барбюзонської школи дали пленеризму життя, поклавши його в основу своїх робіт. 1296795083_claude-monet-poppies-at-argenteuil-1873
Пленеризм стає основою естетики художників, для яких світло і повітря набувають самостійного значення. Сам предмет свідомо не промальовується, майже не виражається в конкретних силуетах або зовсім зникає. Хоч першими і були прерафаеліти та саме імпресіоністи підняли етюд, виконаний на пленері, до рівня повноцінних самостійних картин. Художники-імпресіоністи намагалися якомога точніше передати власні враження від навколишнього світу — заради цієї мети вони розвинули свій метод. Його суть зводилася до передачі за допомогою роздільних мазків чистих фарб зовнішнього враження від світла, тіні, їх рефлексії на поверхні предметів. Клод Моне писав: «Моя заслуга в тому, що я писав безпосередньо з природи, намагаючись передати свої враження від найбільш непостійних і мінливих явищ.» Отже, вйо до природи.

Імпресіоністи і природа — нерозривне явище. Коли художники відмовилися від усіх відомих світу сюжетів, тобто біблійних, політичних, літературних, міфологічних, вони намагалися показати побут звичайних людей, чи то в кабаку, чи то на пікніку. Звичайно, був Дега, який продовжував працювати в майстерні, зображуючи балерин і прачок. Але роботи Моне, Мане, Сіслея, Ренуара, а також постімпресіоністів, серед яких наш любий Гоген, постійно зображували природу: від жабурятника до пейзажу за спиною голої таїтянки. Бо якраз мінливість, непостійність і була тим хвостом веселки, яку намагалися впіймати імпресіоністи.

Ставлення прерафаелітів до природи є одним з найважливіших аспектів цього руху з точки зору як художньої теорії, так і стилю. Заклик Джона Раскіна «звернутися до природи всім серцем» справив на прерафаелітів безсумнівний вплив. Молоді члени «Братства» жадібно вивчали його праці. Тут слід зауважити, хто власне такий цей Джон Раскін. Він був одним із найвпливовіших критиків тогочасної Англії, єдиним, хто підтримував братство. Саме завдяки Джону прерафаеліти отримували хороші рецензії, подекуди їх роботи виставлялися, і взагалі суспільство звернуло на них увагу в хорошому світлі, а не в тіні, кинутій Діккенсом. Треба згадати, що наш любий іменинник Мілле відбив дружину у Раскіна. Хоча ситуація була досить дивною, зважаючи, що Раскін вважав інтимні стосунки гріхом і його дружина за роки життя з ним так і не втратила цноту. Але ми про природу. Прагнення зображати природу збереглося в зміненій формі і на пізній стадії існування прерафаелітского руху — в химерному натуралізмі ще одного члена братства Вільяма Морріса, у шотландських пейзажах, які писав Мілле аж до своєї смерті в 1896 році. Говорячи про природу, не можна окремо не згадати про фантастичний потяг обох течій до квітів і сіна. До речі, стопи сіна — це єдине, що поєднує вундеркінда Мілле та хмурого Гогена. Але найбільший інтерес викликає серія стопів Моне. Отже, за цій вечірці третій тост не за любов — за сіно!Claude_Oscar_Monet_MOC184

Прерафаелітизм, як і імпресіонізм мали беспосередній вплив на літературу. Крістіна Россетті, Джордж Мередіт, Уільям Морріс і Алджернон Суінберн залишили вагомий слід в англійскій литературі, але найбільший вклад вніс Данте Габріель Россетті, захоплений ідеями Відродження. На відміну від англійських митців, які писали поезію, французькі художники впливали на літераторів. Характерні риси імпресіонізму знайшли себе в символізмі та натуралізмі. Представниками течії є брати Гонкур, Еміль Золя, Поль Верлен, Констянтин Бальмонт, Михайло Коцюбинський.

Однією з небагатьох картин братства прерафаелітів в Королівську Академію Мистецтв прийняли «Офелію» Мілле, так само як із величезного полотна імпресіоністів однією із декількох робіт до Паризького салону потрапила «Олімпія» Мане.

Незважаючи на скандали навколо своїх робіт, кулуарні плітки, соціальні нападки, звинувачення у аморальності — і англійцям, і французам вдалося.
Нехай і вам вдасться!
Гарних вихідних із Полем і Джоном!

Добавить комментарий