У київському театрі «Сузір’я» відбулися прем’єрні покази п’єси польського драматурга Славоміра Мрожека «Будинок на кордоні».

romanovРежисером-постановником п’єси став Антон Романов, який нещодавно переїхав із Сімферополя до Черкас.

«Будинок на кордоні» — мабуть, найактуальніша п’єса з тих, що йдуть у київських театрах цієї зими. Навіть актуальніша, ніж «Щоденники Майдану» Наталії Ворожбит, які поставив у Театрі Франка Андрій Май.

«Реальний абсурд на одну дію без антракту та поклону» — так характеризує виставу режисер-постановник Антон Романов. П’єса починається затишною родинною вечерею. Чоловік, вагітна дружина та теща, персонажі, імена яких ми так і не почуємо протягом всієї вистави, насолоджуються тишею та спокоєм у своїй маленький незалежній квартирі. Але раптом у двері постукали… За Мрожеком, так почався розділ Польщі напередодні Другої Світової війни. За Романовим, так почалась «Кримська весна». У постановці нібито не акцентується увага на кримській та донецькій проблемі, але з перших хвилин глядачеві стає зрозуміло, про що саме йдеться у постановці театру «Сузір’я».

Трохи більше цікавого про постановку нам розповів Антон Романов.

— Зараз в Україні йдуть дві постановки «Будинку на кордоні»: одна – в Херсоні, друга – в Києві. Цікавий факт – обидва спектаклі зробили «внутрішні емігранти» — у Херсоні п’єсу ставив режисер з Донецьку, тут, у Києві – я, кримчанин. Це два погляди на одну п’єсу, яка зараз неймовірно актуальна. Хтось навіть сказав, що якщо «Будинок» не було б написано Мрожеком – його мали вигадати сьогодні. У кіносценарії Мрожека, на якому базується наша п’єса, йдеться про початок Другої світової війни, розділ Польщі. І там є багато чого подібного до того, що зараз відбувається в нашій країні.

— Що відрізняє ваш варіант постановки від спектаклю, що йде у Херсоні?

— У Мрожека дія відбувається на початку сорокових років – розділ Польщі. В Херсоні дію якось дивно перенесли у часі – ніби й сьогоденність, а ніби взагалі дев’ятнадцяте сторіччя. У нас дія відбувається сьогодні.

— Тобто у сучасній Україні?

— Ми про це не кажемо напряму, але це зрозуміло одразу. Дуже багато сучасного кримського колориту – наша Няша знаменита там є, «Крим наш» там є, «вежливые люди», все там є.

— Чому так дивно описаний жанр у репертуарі — «Реальний абсурд на одну дію без антракту та поклону»?

— Ми вирішили, що поклон у цій виставі просто недоречний. Тому там інакше завершується постановка. Може, трохи несподівано для глядача, але цілком логічно.

— Як глядач реагує на виставу?

— Глядач сьогодні звик ще до досить класичних постановок. Є глядачі, які прагнуть сучасної драматургії, але дуже багато тих, хто не звик до того, щоб була зруйнована «четверта стіна», до будь-якої незвичної побудови залу. В нас саме така побудова. Глядачі сидять один напроти одного та дивляться один одному в очі. Дія відбувається між ними, за ними, навколо них. Тобто і глядач і актори існують в одному просторі, глядачі також приймають участь у виставі. Такий full контакт.

— Це було характерно для багатьох спектаклів, які ти ставив у Сімферополі.

— Так; але, мабуть, там в нас не було настільки full контакту. Є, наприклад, сцени, в яких так звані «зелені чоловічки» описують речі та майно глядачів. Відбирають телефони, сумки, відкривають їх. Тобто це реально повний контакт акторів та глядача.

— Багато спектаклів, які ти ставив, приймали участь у різних театральних фестивалях. Буде таке з «Будинком на кордоні»?

— Маємо везти цю виставу у Херсон, на фестиваль сучасного театрального мистецтва «Лютий/Февраль». Будемо показуватися разом із виставою Андрія Мая «Щоденники Майдану».

Добавить комментарий