Два українських представники стали свідками процесу, коли захисники Маріуполя здавали свою зброю: з'явилися нові, неофіційні деталі про капітуляцію "азовців".

Олена Сірик поділилася своїми переживаннями з "ФАКТАМИ": "Я дізналася про те, що мій брат Андрій Іванов перебував у 'бараці 200' в Оленівці, який підірвали росіяни, лише через день після цієї жахливої події. Інформацію я отримала з ворожих телеграм-каналів, де були опубліковані списки загиблих та виживших. Коли я почала переглядати список загиблих, мене охопила тривога, але Андрія там не виявилось. Я зробила паузу, заспокоїлася і звернула увагу на другий список. І там, на щастя, знайшла ім'я та прізвище свого брата. Слава Богу, він живий!"

Чи ви знали, що він перебуває в Оленівці?

Ми підозрювали, що він перебуває там. Однак жодних офіційних даних з російської сторони не надходило. Після теракту ворожі телеграм-канали знову стали джерелом інформації: ми натрапили на відео, на якому наш Андрій був зафіксований у одній з лікарень Донецька. Це остаточно підтвердило наші сподівання — він живий.

-- В тому сюжеті розповіли, які саме поранення він отримав?

Ні, цю інформацію ми отримали пізніше від товаришів Андрія, яких вдалося звільнити. Хочу нагадати, що кілька "азовців", які пережили жахливий теракт в Оленівці, були повернуті у вересні 2022 року (тоді їх обміняли на зрадника Медведчука разом з великою групою полонених). Звільнені хлопці поділилися, що у мого брата серйозні опіки та контузія. Після теракту він близько місяця або півтора провів разом із товаришами в лікарні в Донецьку.

Згодом їх відправили до російського СІЗО в місті Таганрог. Я вперше почула про Таганрог приблизно рік тому, коли повернулися кілька молодих людей, яких там утримували. Хлопці не бачили Андрія особисто, але чули, як наглядачі в коридорі кликали його за прізвищем зі своїх камер. Наразі ще жодного разу не відбувся обмін з тими, хто перебував з ним в одній камері. Є ймовірність, що його вже перевели в інше місце.

Читайте також: "На спині у сина сліди від електрошокеру -- били в одне й те саме місце, рани не встигали загоюватися", -- мати звільненого з полону військового медика

Тут слід сказати, що збирати інформацію про Андрія (як, власне, про будь-кого з полонених) дуже важко, адже росія воліє її приховувати. Багатьом невільникам не надає можливості відправити листа рідним. Від Андрія також не було жодного.

Живу надією, що брата обміняють -- "азовців" все ж потрошку почали повертати.

-- Яким чином він приєднався до "Азову"?

-- На початку 2015 року поїхав в Маріуполь і добровольцем записався в "Азов". Його прийняли на посаду водія-електрика. Тоді брату було 32 роки. Певно, тут слід сказати, що наша родина живе на Сумщині в місті Конотоп. До того, як стати військовим брат працював газоелектрозварювальником на заводі. Власне через це в "Азові" взяв собі позивний "Електрод". Ми мало знали про його службу -- він волів про не розповідати.

Після початку повномасштабного вторгнення, протягом приблизно місяця ми не отримували жодних звісток від Андрія. Однак, коли бійці відступили на "Азовсталь", у нього з'явилася можливість надсилати повідомлення. Вони були сповнені оптимізму — Андрій не втрачав бойового духу. Хоча він і не приховував, що під їхнім вогнем перебувало все: від куль калібру 5.45 до снарядів корабельної артилерії, яка обстрілювала "Азовсталь" з моря. Ми запитували його, чи є в нього травми. Він згадав, що був поранений уламком у поперек. Я цікавилася, наскільки великим був той уламок, на що Андрій відповів: "Все буде добре, це мине". Так і не відомо, чи вдалося лікарям в імпровізованому госпіталі на "Азовсталі" видалити той уламок.

Зв'язок з Андрієм обірвався 10 травня 2022-го. Незабаром з теленовин ми дізналися, що захисники Маріуполя виходять за наказом в полон. Ми з мамою тоді навіть зраділи -- бо хлопців вже не обстрілюватимуть і хоч так-сяк годуватимуть. Ми тоді ще не знали, в яких нелюдських умовах росіяни утримують українських полонених, що харчування там жахливе, медична допомога фактично відсутня.

-- Андрій вам сниться?

Зазвичай мені сниться, що Андрій вже вдома з нами. Я намагаюся разом з мамою налаштуватися на позитивні думки та емоції, щоб він відчував нашу любов, очікування і віру в його повернення. Тому я прошу маму, якщо можливо, не давати волю сльозам. Я підтримую її, а моя родина — чоловік і діти — також надають мені підтримку, як і наші знайомі.

Чи є у Андрія своя сім'я?

На даний момент – ні. Йому 42 роки – це ще не вік. Коли він повернеться з полону, планує одружитися. Я впевнена, що він обов'язково повернеться. Запит лише в тому, коли це станеться. Я вірю, що чим більше ми будемо нагадувати про наших військових, які потрапили в полон, тим більше влада та суспільство зможуть вжити заходів для їх звільнення.

Скільки "азовців", які пережили теракт в Оленівці, вдалося обміняти на сьогодні?

- Точну кількість не знаю, проте вона невелика -- не охоче росіяни віддають "азовців". Всього їх в ніч теракту знаходилось в тому "бараці 200" 198 чоловік. Поховали на сьогоднішній день 53 загиблих. Але лишаються непоховані тіла певної кількості неопізнаних. Тут важливо сказати, що ми добиваємося ухвалення закону про те, щоб 29 липня відзначати, як День жалоби за вбитими в полоні.

- За два з половиною роки, які минули після теракту в Оленівці, вдалося обміняти 32 "азовців", які його пережили, а решта 110 досі лишаються в полоні, -- доповнила розповідь Олени Анастасія Гондюл, чоловіка якої також було поранено під час підриву росіянами "бараку 200". -- Нагадаю слова Дениса Прокопенка (очолював оборону Маріуполя): "Жоден з тих, хто давав бійцям Маріупольського гарнізону гарантії під час виходу з території "Азовсталі", не виконав своїх обіцянок". В травні 2022-го на високому рівні обіцяли, що захисників Маріуполя відпустять з полону через декілька місяців. Від тоді минуло вже понад два з половиною роки, а дві тисячі з них досі в полоні.

Читайте також: "Мій чоловік потрапив в полон, а батько зник безвісти": путінський режим жорстоко маніпулює почуттями родичів невільників

-- Відомо, хто конкретно вів переговори з російською стороною про умови виходу захисників Маріуполя в, як тоді казали, почесний полон?

Ми, родичі полонених "азовців", отримали інформацію про імена переговорників завдяки одному з матеріалів американського телеканалу CNN. У цьому матеріалі використано відеозапис, який, як нам стало відомо, надав народний депутат України Олександр Ковальов. На відео зафіксовано частину перемовин, що стосуються виходу гарнізону Маріуполя з "Азовсталі" в полон. Хоча звуку на записі немає, видно, хто представляв Україну під час цих переговорів: це керівник оборони Маріуполя полковник Денис Прокопенко, полковник Денис Шлега, секретар Координаційного штабу з питань поводження з полоненими Дмитро Усов (на відео він помахує рукою, ймовірно, намагаючись зупинити зйомку) та народний депутат Олександр Ковальов, про якого я вже згадувала. Завдяки цьому відеозапису ми вперше дізналися, що російська сторона дозволила двом представникам української влади — Усова і Ковальова — потрапити в заблокований Маріуполь, а потім повернутися назад.

В соцмережах ми знайшли інше відео, на якому Ковальов і Усов спостерігають, як бійці виходять з "Азовсталі" в полон: кладуть зброю в одну машину, а свої рюкзаки -- в іншу (бійці також підходили і тиснули руки представникам української влади).

Можливо, українські переговорники дійсно досягли угоди з росіянами про те, що полон бійців гарнізону Маріуполя триватиме кілька місяців. Проте російська сторона не виконала своїх зобов'язань — хлопці досі залишаються в неволі, серед них і мій чоловік Артем, який під час вибуху в "бараці 200" в Оленівці отримав поранення. Оскільки досі немає можливості їх обміняти, наша громадська організація "Спільнота Оленівки" пропонує створити окрему групу для переговорів щодо повернення бійців з Маріупольського гарнізону. Нам важливо, щоб до складу цієї групи увійшли ті, хто вели перемовини про вихід наших захисників з "Азовсталі", щоб вони змогли домогтися від російської сторони виконання її зобов'язань. На жаль, поки що нам не вдалося отримати підтримку цієї ідеї від керівника ГУР Кирила Буданова. Проте ми надіслали листи учасникам тих переговорів з пропозицією створити окрему групу і наполягаємо на отриманні відповіді.

Раніше "ФАКТИ" розмістили інтерв'ю зі священиком Української греко-католицької церкви, отцем Богданом Гелетою, котрий протягом чотирьох місяців перебував у одиночній камері, де безперервно лунала музика, яку примусово вмикали росіяни.

На зображенні в заголовку зображений Андрій Іванов, зроблене в 2015 році. Світлину люб’язно надала Олена Сірик.