Євген Уткін: Наш фестиваль вишуканого мистецтва є справжнім дарунком для Києва.

Унікальне інтерв'ю, яке надала агенція "Інтерфакс-Україна", з Євгеном Уткіним — співзасновником фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, головним акціонером UARMS та засновником компанії "Квазар-Мікро".

Фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage набув статусу традиційного та важливого культурного заходу для столиці України. Цього року відбудеться вже восьмий фестиваль. Які ж були його витоки?

Можна сказати, що ми маємо свою родинну традицію, яка триває вже багато років. Все почалося три десятиліття тому з джазової музики, коли за справу взявся Олексій Коган, відомий український джазовий музикант. У той час в Україні відбувалося чимало джазових подій, серед яких були фестивалі, такі як Джаз Коктебель, міжнародний "Alfa Jazz Fest", Leopolis Jazz Fest, а також джазові вечори в Києві та Окешкін джаз, Гоголь фест... Ми активно долучалися до цих заходів, виступаючи як учасники та організатори руху на підтримку джазу.

У 2008 році було засновано "ДОМ Майстер Клас" — недержавний культурний центр, що сприяє популяризації української культури, зокрема в Івано-Франківську. Ми почали працювати більш організовано, адже цей центр ми створювали як справжній дім — дім для нашої спільноти. На початку у нас було два майданчики для діяльності. Я інвестував понад 25 мільйонів доларів у розвиток культурного контенту в Україні.

Спочатку все почалося з джазу, але згодом до цього додалися візуальні мистецтва і театр, починаючи з ранніх робіт Андрія Жолдака (режисер - ІФ-У). Ми співпрацювали з театром на Подолі, театром на Печерську та українським етно-гуртом ДахаБраха. Варто зазначити, що ДахаБраха - це наше спільне творіння з Владом Троїцьким (актор і режисер - ІФ-У). Ми вивели їх на міжнародну сцену і дуже ними пишаємося. А в 2018 році ми вирішили заснувати Bouquet Kyiv Stage.

"Букет Київ Сцена" викликає в уяві аромат мистецтва. Чому ж саме цей "букет" став назвою та символом фестивалю?

Цей символ придумав наш геніальний київський художник Олександр Дубовика. Букет для нас - квінтесенція і найголовніший метафоричний символ.

Постмодернізм почався з Малевича і його "Чорного квадрата" - він зруйнував багатовікову традицію, де автор був богом, а глядач лише спостерігачем. Малевич показав, що глядач - теж співавтор і учасник. Сьогодні ми живемо в епоху пост-постмодернізму - коли реальне і віртуальне переплелися, коли метаверс крокує по планеті і мільярди людей живуть в цих мережах, в цьому вигаданому світі. Ми різні, як і квіти - троянда, ромашка, репійник. І сьогодні настав час збирати їх у букет. Букет - це символ збирання, дарування. Ти не думаєш про вигоду, коли даруєш букет, що теж асоціюється з нашою роботою. Ти не чекаєш повернення інвестицій. У нас за всі ці 30 років роботи на культурному полі немає і ніколи не було ніякої комерції. Ми ніколи не продаємо квитки (на фестиваль високого мистецтва потрапляєш за вхідним квитком до національного заповідника "Софія Київська" - ІФ-У). І наш фестиваль - це подарунок місту, в якому я живу вже 43 роки.

Метафоричний Букет є символом Європейського Союзу, де кожна країна представляє собою окрему квітку, а разом вони утворюють яскравий букет, який відображає унікальність кожної з них — їхній характер, незалежність, мову та культуру. Це перше об'єднання європейських держав, де не сила або більшість визначають правила життя, а спільні цінності. Ця ідея тісно пов'язана з подіями Майдану 2004 та 2013-2014 років, коли суспільство продемонструвало свою здатність до саморегуляції та активного голосу.

Наші Майдани - це лабораторія майбутнього, мережеве суспільство, без ієрархії, із рівно представленими елементами.

Сьогодні ми спостерігаємо за перевіркою єдності Європейського Союзу прямо на фронті. Постає питання: чи зможе ця концепція витримати натиск, чи ж ми знову повернемося до минулого, де влада визначатиметься лише силою?

Знаєте, коли ведуться дискусії, чи гідні ми бути в Євросоюзі, хочеться нагадати, що цей Євросоюз зароджувався тут, у Києві, в Софії Київській, ще за Ярослава Мудрого. Ми повинні повернутися в європейську сім'ю, як рівноцінні її співзасновники.

Тепер стало очевидно, чому цьогорічний фестиваль має тему "Серце Європи пульсує в Україні"...

Щоразу ми вигадуємо нові теми для нашого фестивалю. Наприклад, минулого року ми обрали концепцію "Від Сяну до Дону". Усі заходи фестивалю відбуваються в рамках цієї теми, але зовсім не обмежуються нею. Це можна порівняти з полковим оркестром і джазовим ансамблем. В оркестрі є диригент, і всі музиканти слідують його вказівкам, тоді як у джазі ми створюємо основну мелодію, яку підхоплюють учасники. Ми не нав'язуємо жодних програм. У нас є мережевий формат, де кожна людина, кожна деталь – це важлива та унікальна частина загальної картини. Так, ми добираємо виконавців, спілкуємось з ними та направляємо, але це абсолютно не є диктатом.

Чи маєте намір розширити масштаби фестивалю мистецтв високого рівня?

Ми організували фестиваль у Оксфорді та Тбілісі, а також реалізували окремі ініціативи в Мадриді та Нью-Йорку. Усе це фінансуємо за власні кошти. 90% моїх доходів ідуть на культурні та благодійні проекти. Раніше я заснував одну з найбільших технологічних компаній Європи, вивів її на фондовий ринок, а потім перейшов до інвестиційної діяльності.

Зараз у мене дві теми - військова і мистецтво. З мистецтвом зрозуміло, а в бізнесі я займаюся військовою сферою.

На ваш погляд, чому під час війни культура стала користуватися такою популярністю? Важко дістати квитки в театр, багатолюдно в музеях і на художніх виставках.

Війна, на мою думку, виявляє всі наші емоції та посилює сприйняття. Ми опинилися в стані повної невизначеності щодо майбутнього. Саме тому хтось шукає розради у театрах, музеях та виставках, прагнучи пережити катарсис, а інші йдуть туди для натхнення. Зараз я по-іншому споглядаю навколишній світ: навіть трава під моїми ногами виглядає по-іншому, ніж раніше. Люди прагнуть до життя, і мистецтво стає для них справжньою сутністю існування.

Мистецтво завжди пов'язане з важливими подіями. У 2020 році на нашому фестивалі відбулася прем'єра музично-поетичного перформансу, створеного американським і українським театральним режисером Олегом Ліпциним, який був заснований на збірці Маріанни Кіяновської "Бабин Яр. Голосами".

Тоді його питали, чому він зробив цю заяву: "Як ви вважаєте, чи можливе повторення цього?". І вже через два роки сталася Буча, де російські загарбники безжально розстрілювали мирних жителів...

Мистецтво, здається, має здатність передбачати події. Ці інтуїтивні відчуття живуть у нервових закінченнях художників, музикантів та акторів. Творці мають унікальну можливість передбачити майбутнє, як це зробила "Герніка" Пабло Пікассо, що передбачала настання Другої світової війни.

Чи виникли у вас якісь ідеї щодо фестивалю на наступний рік?

Ні, я не розумію, як можна зараз складати будь-які плани! Ми просто існуємо в цьому всьому.

Протягом багатьох століть Росія завдавала шкоди українській культурі. Ми прагнемо її відновити через різноманітні проєкти та фестивалі. Нещодавно ми здобули перемогу в міжнародному конкурсі з культурної дипломатії та отримали нагороду в США. Це не разова подія, а регулярна, постійна діяльність, яка триває щомісяця протягом року.

Українцям необхідно навчитися цінувати себе та вірити у власні сили, інакше кажучи, "продати" цю ідею самим собі в термінах бізнесу. Бо наші воїни заплатили за це найвищу ціну на фронті. На другому фестивалі Bouquet Kyiv Stage, під час війни, ми висадили калину на честь загиблих митців і зачитували їхні імена – список був вражаючим, а сьогодні він настільки великий, що неможливо озвучити його повністю – це зайняло б увесь час фестивалю.

Чи могли б ви поділитися інформацією про вашу діяльність у сфері оборони?

Можу зазначити, що всі шоломи TOR та TOR-D виготовлені на нашому підприємстві (UARMS). Це добре відомо на фронті. За три роки масштабної війни ми безкоштовно підготували 55 тисяч військовослужбовців. Вони проходили бойову підготовку на наших тренажерах (Stinger, РПГ-7, -22), що дозволяє заощаджувати кошти на закупівлю боєкомплектів під час навчання бійців.

Ми робимо дуже багато, але про це я не буду говорити. Минулого року до нас прилетіли 4 російські ракети. Вони повністю знищили підприємство - заводу "Квазар" більше немає. Але ми працюємо на нашу спільну перемогу.