"Холодний мед" від "Сірих бджіл": новаторське українське кіно.

У кінотеатрах стартував показ стрічки "Сірі бджоли". Ділимося цікавими подробицями!

Тиша, холод, темрява. Обстріли, невідомість, відрізаність від цивілізації, відсутність електроенергії. Скупе життєдайне тепло від економно розпаленої пічки, ледь зігріті об чашку слабенького чаю руки, мить насолоди єдиними наявними солодощами - медом із своєї пасіки, і єдиний співрозмовник - сусід, спілкування з яким неодмінно перетворюється на побутові та світоглядні суперечки. Така реальність життя головних героїв фільму - колишніх однокласників, а нині самотніх пенсіонерів Сергійовича (Віктор Жданов) і Пашки (Володимир Ямненко), які залишилися удвох на все село в "сірій зоні" на Донеччині.

Фільм знято за мотивами бестселеру Андрія Куркова "Сірі бджоли", що увійшов до шорт-листа "Книги року BBC-2018" та списку найкращих книжок 2022 року за версією The New Yorker. Автор описав події періоду АТО. Режисер однойменного фільму Дмитро Мойсеєв, пов'язав у стрічці цей час із передчуттям початку повномасштабного вторгнення 2022-го. Персонажі - все в тій самій "сірій зоні", але на них вже невідворотно насувається повномасштабна війна.

ТРИ ДНІ ПЕРЕД ВТРЕЧЕЮ Я ЗРОБИЛА ВАЖЛИВИЙ ВИБІР: ПРИПИНИТИ ЗЙОМКИ І ПОКИНУТИ ВОВЧОЯРІВКУ - ПРОДЮСЕРКА

Дорога до прем'єри "Сірих бджіл" виявилася тривалою: процес створення фільму стартував у 2019 році, а в 2021-му проект отримав фінансову підтримку від Державного агентства України з питань кіно. У 2022 році команда, яка поділяла спільне прагнення знімати якомога ближче до "сірої зони", вирушила на зйомки до села Вовчоярівка в Луганській області.

"У цьому селі вражаючий ландшафт і рельєф, що відіграли ключову роль у візуальному оформленні фільму. Натурні кадри, зняті в Вовчоярівці, надали стрічці художньої виразності," - ділився оператор-постановник Вадим Ільков ("Маріуполіс", "Вулкан"). Сам він родом із Донецька, добре обізнаний з місцевими особливостями сільської архітектури та природи. Разом із командою він об'їздив багато сіл поблизу лінії розмежування, до яких тоді ще можна було дістатися. Вовчоярівка вразила їх своєю мальовничістю, тут також знайшли будинок, де мав проживати Сергійович. Усе склалося в єдину картину і відповідало задуманому плану. Знімальний процес розпочався наприкінці лютого 2022 року, незважаючи на усвідомлення ризиків. Проте вже через три дні продюсерка Іванна Дядюра була змушена прийняти складне рішення: зупинити нічну зйомку і вивезти всю знімальну групу з села.

"Це сталося за три дні до початку масштабного вторгнення. Схоже, у мені спрацювала інтуїція, хоча ще залишалася надія, що ми зможемо повернутися у Вовчоярівку і завершити зйомки, якщо все пройде гладко. Далі, як відомо, події розгорталися зовсім інакше... Ніхто не думав про кіно, а режисер Дмитро Мойсеєв навіть висловлював думку, що, напевно, немає сенсу продовжувати знімати цей проект. Проте я була впевнена, що питання, яке ми піднімали, залишиться актуальним ще надовго, на жаль," - ділиться своїми думками продюсерка.

Режисер-постановник зазначає, що це була його перша нічна зміна, і освітлення було розташоване на кілька кілометрів, щоб підкреслити всю красу рельєфу: "У кінематографістів є можливість створювати багатий темряву – красиву і продуману завдяки світлу. Якби це була казка чи вестерн, ми могли б підійти до роботи по-іншому. Але ми прагнули до максимальної натуралістичності, щоб передати атмосферу у всій її реалістичності. Ми тільки що завершили перший дубль, коли Іванна зателефонувала і сказала, що потрібно зупинятися. На деякий час зйомки були призупинені: в той момент нікому не було до кіно, і навіть було дивно думати про продовження зйомок. Але згодом, завдяки зусиллям продюсерки, ми повернулися до роботи і завершили фільм".

Він зазначає, що через передислокацію місця зйомок їм не вдалося реалізувати всього запланованого, а саме, - зробити однокадрові входи і виходи з будинка на вулицю, з вулиці - в будинок. Вийшло дещо інше кіно по роботі з камерою.

Для завершення зйомок команді довелося шукати підходящі інтер'єри в Київській області. В результаті їм вдалося знайти хату, яку перетворили на оселю Сергійовича. Художникам було поставлено завдання максимально точно відтворити інтер'єр вовчоярської домівки: включаючи посуд, ліжко та, що найскладніше, піч. Головний герой часто проводить біля неї час, тому було надзвичайно важливо, щоб піч виглядала не як бутафорія, а справжня, щоб від неї йшло тепло й затишок.

Художником-постановником цього фільму виступає Владлен Одуденко, який здобув популярність завдяки роботі над такими проектами, як "Плем'я", "Додому", "Сторожова застава", "Крути 1918" та "Люксембург, Люксембург". Його багатий досвід і вишуканий смак значно вплинули на візуальне оформлення стрічки.

Вадим Ільков зізнається, що дуже хотів, щоб над фільмом вони працювали разом з Одуденком, тому що "художників багато талановитих, але в наш час усе швидко змінюється, і, скажімо, відтворити сільський радянський інтер'єр у фільмі, якщо людина народилася пізніше, можна за фотографіями, але це буде титанічна робота. А він усе це бачив на власні очі, і в нього є до цього власне ставлення: до цих сервізів, полірованих меблів. Він розуміє відмінності в міській і сільській культурі тодішнього побуту. Його власний досвід і особисте ставлення до цього дуже вдало спрацювало, щоб відтворити середовище, яке ми хотіли показати".

КУРКОВ: АТМОСФЕРА ФІЛЬМУ ВІДПОВІДАЄ ДУХУ РОМАНУ.

Перед стартом виробництва фільму його автори отримали погодження на екранізацію роману від письменника. Андрій Курков вивчав роботи режисера Дмитра Мойсеєва, щоб оцінити, кому він довіряє свою історію. Письменник дав свою згоду і згодом став одним з перших, хто побачив готову кінороботу на великому екрані під час Днів українського кіно в Лондоні.

Безумовно, авторка цих слів дуже хотіла почути безпосередні враження від самого автора.

Пане Андрію, чи змогла команда фільму передати емоційний настрій, концепцію, атмосферу та особливості головних персонажів вашої книги?

Атмосфера фільму в точності відображає настрій роману. Коли я вперше ознайомився зі сценарієм, це було вже більше п’яти років тому, у мене виникло безліч запитань до режисера, навіть були моменти невдоволення. Однак, після перегляду фільму, я не маю ані запитань, ані претензій. Впевнений, що за цей час як сценарій, так і я сам зазнали змін, але найголовніше — змінився сам час, ставши ще більш драматичним. Росія знищила сіру зону, і тепер цей фільм вже не про сьогодення, а про минуле. Хоча, якщо говорити про людський вимір війни та її вплив на взаємини людей, то актуальність цієї історії, що була зафільмована, залишається незмінною і не втрачає своєї значущості, - поділився своїми думками Курков.

РЕЖИСЕР: ІСНУЄ ЩОСЬ БІЛЬШЕ ВАЖЛИВЕ, НІЖ САМА СВОБОДА — ЦЕ БОРОТЬБА ЗА НЕЇ. І ЦЕ ДАЄ ГОЛОВНОМУ ГЕРОЮ ВІДЧУТТЯ СПРАВЖНЬОГО ЖИТТЯ.

Ще один цікавий та важливий аспект полягає в тому, що режисер і сценарист стрічки вирішили змінити фінал. Він відрізняється як від літературного варіанту, так і від версії вистави "Сірі бджоли", яка була поставлена в Театрі на Подолі під керівництвом Віталія Малахова у 2019 році. Це незважаючи на те, що і фільм, і вистава грунтуються на першій частині одного й того ж роману. Більше того, новий фінал навіть не відповідає початковій версії сценарію, з якою почалася робота над фільмом!

Дмитро Мойсеєв ("Такі красиві люди", "Час хризантем") пояснює, що після початку повномасштабної війни було вирішено змінити фінал, і фільм від цього став кращим, ніж міг би бути, якби його зняли так, як планували до вторгнення. Діалоги не змінювалися, але змінювалися акценти, і, на його переконання, фільм став більш об'ємним і більш серйозним полотном.

Початковий фінал, який задумували, був більш динамічним і епічним з точки зору сюжету. Натомість, те, що ви спостерігаєте зараз, стало ще більш епічним в контексті вибору людини, її існування та боротьби. Відомо, що на початку XX століття американські продюсери зібралися разом і задумалися, про що ж вони хотітимуть знімати фільми, що є найважливішим у житті? Багато хто відповів: "Звісно, це любов". Але деякі з них заявили: "Ні, існує щось важливіше, ніж любов – це свобода". Я ж хочу доповнити, що існує ще більш значуща річ, ніж свобода: це боротьба за неї. На мою думку, герой відчуває свою життєву силу лише тоді, коли він бореться. Справжнє життя – це боротьба. У Сергійовича складні стосунки з колишньою дружиною, котра залишила його ще до початку війни і виїхала. Проте він не втрачає свій дім, залишається в ньому, і для нього це не просто місце для сну, а священний простір. – зазначає Мойсеєв.

Андрій Курков розповів нам, що змінений фінал змусив його замислитися: "З одного боку, він наче надто патріотичний, і перше питання, яке в мене з'явилося: ʺЯк цей фінал сприйматимуть глядачі після війни?ʺ. Але те, що режисерові вдалося такий фінал уплести в тканину кіноісторії найгармонійнішим способом, не викликає сумніву. Дії Сергійовича у фільмі повністю відповідають способу мислення, характеру і психологічному портрету головного героя. Немає штучності фіналу, немає відчуття суперечності між історією та її фіналом".

Тут присутній безліч жартів, адже це одна з особливостей нашого народу.

Фільм "Сірі бджоли" вельми небагатолюдний - два головні герої на тлі медитативних пейзажів та похмурих інтер'єрів блискуче витягують на собі весь драматизм ситуації, ми знайомимося із світом, який їх оточує, через їхні переживання. І якраз через їхні дрібні або великі конфлікти розуміємо психологічний портрет людини в тих обставинах. Є ще один важливий персонаж фільму - український військовий у виконанні актора Максима Бурлаки ("Мої думки тихі", "Дільничний із ДВРЗ") - його персонаж має небагато екранного часу, але гарно уособлює сильні риси українського захисника.

"Виконати свою роль на високому рівні в будь-якому фільмі - це надзвичайно важливо, а для цього проекту - особливо критично, - зазначає режисер. - У стрічці присутньо багато гумору, адже це одна з основних рис нашого народу: наша боротьба з труднощами життя. В умовах війни важливо мати можливість посміятися, адже гумор допомагає нам психологічно впоратися зі складнощами, піднятися над ними. Коли ми жартуємо про проблеми, вони стають менш тяжкими, набирають легкості. Гумор вже був присутній у романі, це не моє нововведення. Андрій Курков вдало створив образи цих двох персонажів. У моїй адаптації сценарію вони дещо змінилися після моїх двох подорожей Донбасом, коли я шукав локації. Я вбирав у себе висловлювання, звички і погляди місцевих людей. Це нагадує процес малювання картини: я використовую різні кольори, створюючи щось нове, часто інтуїтивно, а іноді свідомо."

ВІКТОР ЖДАНОВ: БДЖОЛИ - ЦЕ ОСТАННЯ РАДІСТЬ, ЯКА ЗАЛИШИЛАСЯ У МОГО ГЕРОЯ

Актор Віктор Жданов визначає свого Сергійовича як драматичного персонажа, який, що найголовніше, не замкнувся у собі.

"Він не втратив любові до життя, до своєї країни, до того місця, де він перебуває. І його слова ʺце мій дім, куди я поїду?ʺ особисто для мене показують цільність цього персонажа. Він чимось переймається, працює, попри війну, тяжкі побутові обставини, сімейні труднощі, пов'язані з розлученням. Він залишився сам, навкруги воєнні дії, у нього нічого більше немає, крім цих бджіл, і вся любов віддається їм. Бджоли - це єдина радість, яка в нього залишилася", - описує актор свого героя. І зауважує, що йому було дуже приємно працювати в парі з Володимиром Ямненком у головних ролях у повному метрі, тому що обожнює його як професійного актора, і як людину.

Я б не став стверджувати, що один з цих двох персонажів — Сергійович або Пашка — є добрим, а інший — поганим. Все виявляється у їхніх вчинках, а не в словах. Нехай глядач самостійно робить висновки. Я не надто заглиблювався в те, як дії Ямненка впливають на його життя, оскільки під час зйомок був зосереджений на розвитку свого персонажа. У них є спільні точки дотику, адже вони залишилися в селі лише удвох. У Пашки, як і в Сергійовича, більше немає нікого. Вони обидва опинилися в складній ситуації, де кожен змушений прийняти власне рішення: залишитися чи поїхати.

Жданов розповів, що раніше, коли його родина залишила Донецьк, він "звинувачував одних, виправдовував інших і навіть оскаржував когось". Але з часом, можливо, через вік чи події, що сталися в його житті, він перестав робити такі категоричні висновки. "Я аналізую ситуацію для себе, але не ділюся своїми думками публічно. І зараз у мене є приклади близьких людей, які перебувають під обстрілами і не бажають стати тягарем для когось у чужому домі. Кожен випадок унікальний. Завжди існують причини, які заважають людям покинути ці території."

КУРКОВ: Я ДУЖЕ РАДІЮ, ЩО ФІЛЬМ ВІДБУВСЯ, І ЩО ВІН РОЗПОВІДАЄ ТУ ІСТОРІЮ, ЯКУ Я НАПИСАВ

Варто підкреслити, що Віктор Жданов став справжнім відкриттям для масового глядача завдяки Іванні Дядюрі, продюсерці фільму "Кіборги". Під час роботи над стрічкою стояло завдання знайти акторів, які не мають медійного досвіду. Коли Жданов з'явився на екрані в ролі військового з позивним Старий, це стало справжньою перемогою — він виглядав настільки природно, немов був частиною твого повсякденного життя.

"Щодо кастингу на ʺСірі бджолиʺ у нас із режисером не було жодних суперечок, хто ще міг би бути на роль Сергійовича. До того ж у Жданова були тільки ролі другого плану, хоча, безумовно, гарні. А цей персонаж ніби для нього виписаний", - говорить Дядюра, а Мойсеєв додає, що бачив у Вікторі Жданові та Володимирові Ямненку потенціал, потрібний для цього кіно, і вони обидва пречудово виконали свою акторську задачу.

Виявилося, що Андрій Курков також високо оцінив виконання ролі Сергійовича Ждановим та Пашки Ямненком: "Актори просто чудові! У фільмі обмежена кількість персонажів, що накладає величезну відповідальність на акторів. Після майже шести років театральних вистав я, звісно, звик до геніального виконання Богдана Бенюка в ролі Сергійовича. Тому спочатку я дуже критично оцінював Віктора Жданова. Але вже на п’ятій-шостій хвилині фільму він мене переконав. Тепер я готовий визнати, що існує дві інтерпретації Сергійовича - від Жданова і Бенюка", - поділився своїми враженнями письменник.

На наше запитання, наскільки для автора хвилююче дивитися театральні та кіновтілення власних творів, Курков відповів: "Це завжди переживання і навіть побоювання, що візуальне втілення роману не сподобається, викличе негативну реакцію. З театральною постановкою в 2019 році було легше, бо я був поруч, і ми постійно з Віталієм Малаховим обговорювали п'єсу, я ходив на репетиції і бачив, як усе народжується. Кіно створювалося окремо від мене, я тільки час від часу отримував якусь інформацію. Я не був на зйомках, у мене було стійке відчуття, що фільм мені не сподобається, хоча перша повнометражна робота Дмитра Мойсеєва мені сподобалася. Насправді після перегляду фільму я відчув величезне полегшення, я дуже радію, що фільм відбувся, і що він розповідає ту історію, яку я написав. Звичайно, фільм завжди відрізняється від книги".

РЕЖИСЕР: Вся тиша, що панує у фільмі, насправді є музикою, спеціально написаною для кожної окремої сцени.

Про візуальне вирішення, героїв, акторів, перипетії знімального процесу ми вже трішки розповіли, але хочеться додати ще кілька слів про звуковий ряд, точніше, про тишу в кадрі, над створенням якої команда працювала пів року. Адже перед нами розгортається історія, де за відсутності електроенергії і мешканців за десятки кілометрів - не працюють жодні механізми, не гудуть трансформатори, не їздять машини, не гомонять люди, та й домашніх тварин, які б видавали свої природні "хро" чи "му" вже не лишилося, а бджоли Сергійовича взимку сплять - і теж мовчать... Є тільки небагатослівні, хоча місцями дуже активні, "перегиркування" головних героїв та кількасекундний яскравий і свіжий, як ковток весняного вітру серед сірої зими, музичний сплеск української пісні.

"Вся тиша у фільмі насправді є музикою, спеціально створеною композитором Андрієм Пономарьовим для кожної сцени. Намагання передати тишу виявилося майже неможливим завданням. Усі експерименти зі звуковими фонами, зокрема ті, що були записані на Донбасі біля Вовчоярівки під час зйомок, виявилися невдалими. Тоді наш звукорежисер Артем Мостовий запропонував співпрацю з композитором для створення цієї тиші, і саме це рішення дало нам необхідний результат", - поділився своїми думками режисер Дмитро Мойсеєв.

Не розкриваючи деталей сюжету, варто зазначити, що у фільмі, окрім суворої реальності "сірої зони" та легкого гумору, що дещо розвіює цю атмосферу, присутня також невелика детективна складова. Хоча на екрані немає відвертих сцен жаху, стрічка викликає тривогу, сльози і глибокі внутрішні роздуми: чому ці люди опинилися там, як вони виживають? Це важка, проте близька для кожного з нас тема. Слова персонажа Жданова: "Це мій дім, чому я маю їхати кудись звідси? Я хочу тут жити" — лишаються актуальними і, навпаки, стають ще більш резонируючими з кожним днем повномасштабної війни.

Слід обов’язково переглянути цей фільм, особливо на великому екрані, поки він ще в широкому прокаті. Створювачі проекту вклали величезні зусилля в візуальну складову, звукове оформлення та акторську гру — це дійсно якісне і проникливе кіно.

Зображення Олександра Клименка, Facebook.