"Здатність до інформаційної стійкості та розвиток критичного мислення мають значний вплив на те, яким чином ми подолаємо цю війну," -- зазначила Наталія Лигачова.

25 років історії видання, яке починало з критики телевізійних програм, а зараз має і багато інших завдань, зокрема і щодо протистояння ворогу у когнітивній війні. Як "Телекритика" стала "Детектором медіа" і чому команда була змушена відмовитися від власного бренду? Як медіа, що починалося з чотирьох людей, протистояло цензурі часів Кучми, працювало в холдингу Коломойського й зберегло редакційну незалежність? Яку візію бачить головною сьогодні?

У подкасті "Медіуми" Наталія Лигачова, шеф-редакторка порталу "Детектор медіа", голова ГО "Детектор медіа", розповідає про 25-річну історію проєкту: про перший матеріал після терактів 11 вересня 2001 року, боротьбу з темниками, журналістські протести, досвід роботи в приватному медіахолдингу.

А також – про історію медійного таблоїда "Дуся", вплив медіамоніторингів на журналістську спільноту, пошук підтримки українського бізнесу, а також про значення медіаграмотності та реакцію влади на критику з боку "Детектора медіа".

Підписатися на подкаст "Медіуми" можна на Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 З 1997 року я писала колонку "Телетиждень із Наталією Лигачовою" у виданні "День".;

05:40 Щодо першої гострої реакції на матеріал "Телекритики";

07:45 Про виникнення російських політичних технологів і їхніх директив на українських телеканалах.;

12:11 "Це не був таблоїд, що зазвичай стежить за знаменитостями та їхніми особистими речами, як-от вміст їхніх сумок."

15:00 Як перемога Помаранчевої революції спричинила кризу "Телекритики";

17:35 Щодо рішення покинути медіахолдинг Коломойського.

22:40 "Ми майже відразу були змушені зменшити склад команди. Наразі утримуємо її на рівні 30 осіб."

24:40 "Наша діяльність базується на системному підході, що має велике значення.";

30:00 "Зеленський вже тривалий час не організовує відкриті пресконференції.";

32:00 "Я вважаю, що потрібно налагоджувати стосунки з більшою кількістю українських бізнесів".

З 1997 року я писала колонку "Телетиждень із Наталією Лигачовою" у виданні "День".

Наталка Соколенко: "Детектор медіа" святкує своє 25-річчя. З чого все починалося?

Наталія Лигачова: Починалося все дуже банально, з одного боку. З іншого -- я просто з 1997 року вела колонку "Телетиждень із Наталією Лигачовою" в газеті "День". Головною редакторкою тоді була Лариса Івшина, яка, власне, і зараз нею залишається. Це моя університетська подруга. До цього я багато років працювала на телебаченні, а в газеті займалася культурою. І вона мене весь час підштовхувала: "Ти ж знаєш телебачення. Я хочу, щоб у нас була колонка про телебачення".

Спочатку я підготувала кілька матеріалів на швидку руку, але їй це не сподобалося. Тоді я задумалася: адже я журналістка! Сіла й уважно переглянула політичні програми, написала все, що потрібно, і принесла їй. Навіть не вказала своє прізвище. Вона прочитала і сказала: "Ось це саме те, що нам потрібно. Хто автор?" Я відповіла: "Це я". Так усе почалося, і згодом у мене з'явилося бажання реалізувати власний проєкт. Завдяки моїм колонкам мене вже знали в різних посольствах. Я вирішила звернутися до німецького посольства, де мені допомагала знайома, пресаташе Сабіна Штьор. Вона відповіла: "Я тебе підтримую, але грошей немає. Я познайомлю тебе з першим радником посольства США". І його я також знала.

Ми зустрілися, і він мені каже: "Я зараз можу вам просто виписати чек на 25 тисяч доларів -- і починайте проєкт". Але я розуміла, що абсолютно нічого не тямлю в адмініструванні й навряд чи зможу це зробити. Тому ми довго шукали, з ким я могла б стати партнерами. Зрештою знайшли "Інтерньюз-Україна". І разом із ними запустили цей проєкт у 2001 році.

Наталка Соколенко: Яка кількість учасників була в команді на початку?

Наталія Лигачова: Чотири особи: я, Ганна Шерман, Сергій Черненко та Тетяна Акімова.

Наталка Соколенко: Які тоді завдання ставили перед собою люди вашої команди й передусім ви як співзасновниця такого онлайн-видання? Але ж була і друкована версія.

Наталія Лигачова: Перший друкований варіант з'явився згодом, у 2003 році.

Наталка Соколенко: Я досі згадую те зворушливе хвилювання, з яким ми очікували на появу друкованого випуску в редакції "Вікна-новини" СТБ. Це був час, сповнений напруги, але іноді і радості, коли нам вдавалося прочитати про себе.

Наталія Лигачова: Вона була класна. Мені нещодавно Отар Довженко, який багато років був моїм заступником, передав знайдені в себе на дачі примірники "Телекритики". Я зараз теж їх переглядаю і думаю: "Вау, який цікавий часопис!".

Наталка Соколенко: Це було надзвичайно цікаво. Можу стверджувати, що матеріал був дійсно насичений інформацією та інтелектом. Він встановлював нові стандарти як у використанні лексики, так і в глибині роздумів.

Наталія Лигачова: Так, туди краще йшли такі матеріали, бо друкована версія виходила раз на місяць. А сайт я, звичайно, спочатку орієнтувала на широку аудиторію, бо звикла, що в "Дні" звертаюся до широкої аудиторії.

Я кілька років була другою за популярністю після політичної оглядачки Тетяни Коробової. Вона була супер. "День" раз на рік проводив опитування читачів щодо авторів. Для мене було несподіванкою, коли раптом виявилося, що я на другому чи третьому місці, а потім уже стабільно на другому після Тетяни Коробової. Я розуміла, що мене вже читають у посольствах. І ось я вийшла в інтернет, а потім усвідомила, що інтернет тоді -- це буквально кілька видань, широкої аудиторії ще не було. Ми почали обережно працювати над запуском проекту. А 11 вересня стався теракт у США, у Нью-Йорку.

Наталка Соколенко: І ось з'явився перший контент на веб-ресурсі.

Наталія Лигачова: Так, це наш перший матеріал на сайті. Ми вирішили запуститися раніше, ніж планували. Спочатку планували стартувати в жовтні, а підготовка команди розпочалася ще в серпні. Але трапилася ця трагедія, і я не могла залишитися осторонь. Я відчула необхідність написати про те, як її висвітлювали телеканали. А де ж розмістити цей матеріал? Я вже залишила "День". Наш сайт ще був у стадії тестування, тому ми вийшли в ефір у пілотному режимі. Звісно, ми зосередилися на темах маніпуляцій, нехтування журналістськими стандартами і на питанні, чи можна довіряти телеканалам. Це була наша основна мета.

Огляд першого різкого відгуку на статтю "Телекритики".

Наталка Соколенко: Яким чином ви отримали реакцію на ваш матеріал — з позитивними відгуками, критичними зауваженнями чи, можливо, неприязню? Чи чули ви закиди на кшталт: "Як ви могли таке сказати про наш канал чи радіостанцію?"

Наталія Лигачова: Відгук на цю статтю надійшов дуже оперативно, оскільки Ігор Куляс, котрий на той час очолював новинне мовлення на Новому каналі ("ДМ"), дуже образився. Згодом він став нашим постійним автором і продовжує цю діяльність з 2003 року. Це вже тринадцять років.

Він дуже образився. Я розумію, що вони зробили все, що могли. Але тоді я порівнювала, як висвітлювало події російське телебачення і наше, бо американські канали ще були не дуже доступні, а російське телебачення було. І, безумовно, наше програвало, бо в росіян було більше досвіду й ресурсів. Я доволі критично все оцінила.

Ігор надав мені конструктивний відгук, на який я відреагувала. Він був вражений, але швидко ми знайшли спільну мову. Як я вже зазначала, ми співпрацюємо вже багато років. Його внесок є надзвичайно значущим. У 2003 році він сам ініціював проведення моніторингів теленовин та інформаційних програм, і досі продовжує цю роботу. Це дійсно важлива частина нашого продукту.

Наталка Соколенко: Я його, наприклад, дуже ціную і не розумію своїх колег, які ображаються. Це якось дивно: тобі безплатно вказують на проблеми у твоїй роботі, а ти замість вдячності починаєш ображатися і щось писати. У мене були і зауваження до моєї роботи, і похвала чи компліменти. І це безцінно. Я вважаю, що ця місія "Телекритики", а потім "Детектора медіа" дуже важлива. Але що стосується реакції влади -- коли команда "Детектора медіа" її побачила? Що це було?

Про виникнення російських політичних технологів і їхніх директив на українських телеканалах.

Наталія Лигачова згадує: "Це був той час, коли почали з'являтися темники та інші нововведення. У 2001 році до Києва приїхав Марат Гельман зі своєю командою та Ігорем Шуваловим. Вони спершу пробували налагодити зі мною контакт, спілкувалися, навіть пропонували мені написати аналіз для телеканалу 'Інтер'... Я тоді зовсім не могла зрозуміти, з якою метою вони приїхали."

Наталка Соколенко: Хочу звернутися до нашої молодої слухацької аудиторії, особливо до тих, хто не мав можливості пережити епоху Кучми і може не знати, хто такі Гельман і Шувалов. Це російські політтехнологи, які протягом багатьох років впливали на наше електоральне та медійне середовище.

Наталія Лигачова: Саме вони привнесли концепцію темників. Темники — це своєрідні вказівки, які регулюють, як висвітлювати різні події. Приблизно в 2002 році вся прогресивна медійна спільнота опинилася в епіцентрі скандалу та жвавої дискусії, коли ці темники почали активно використовуватися на телебаченні, що викликало хвилю протестів серед журналістів. Пам'ятаю, що відбулася дискусія в тодішньому Інституті журналістики, на яку завітав Сергій Васильєв, представник уряду. Зібралася велика аудиторія — студенти та журналісти.

Наталка Соколенко: Це представник адміністрації президента Кучми.

Наталія Лигачова: Так. Він, звичайно, казав, що нічого немає, що все нормально. Але ми на нього дуже насідали. Це була перша така відкрита дискусія з ними. Після цього вони навіть вийшли в телевізійний ефір. Якого каналу -- вже забула. Пам'ятаю, що Юлю Жмакіну ми всією великою командою готували до дебатів із Сергієм Васильєвим. І тоді, пам'ятаю, ми були не зовсім задоволені. Були досвідчені люди, які могли протистояти, аргументувати, але все одно це було пам'ятно. Для мене було дуже важливим і те, що тоді Микола Княжицький разом із Дмитром Кисельовим -- тим самим, у якого потім були "розіп'ятий хлопчик" і "радіоактивний попіл", але ж він багато років працював в Україні на ICTV, -- були топменеджерами каналу ICTV. Вони доволі скептично ставилися до того, що ми робимо. Але потім Княжицький якось сказав, що почав серйозно до нас ставитися, коли зайшов у великий ньюзрум і побачив, що на кожному комп'ютері наша сторінка стоїть головною. І зрозумів, що з нами принаймні треба рахуватися. До речі, Дмитро Кисельов теж приходив до нас у "Телекритику" на чатконференцію, які ми тоді проводили. Вони не уникали контактів і доволі довго ще дискутували.

Той самий Мустафін, який у той час працював на телеканалі "Інтер", що належав до сфери впливу СДПУ(о), активно брав участь у дискусіях та писав статті. Коли Роман Скрипін у 2004 році опублікував свою відому статтю "Так жити не можна?" на сайті "Українська правда", в якій він розкрив проблеми цензури, "Телекритика" активно висвітлювала ці події, інформуючи про ситуацію на телеканалах. У відповідь на статтю Скрипіна Мустафін написав для "Телекритики" свій текст, під назвою "Так жить не можна", який відображав його скептичну позицію. Проте, протягом тривалого часу вони продовжували вести діалог.

Був дуже цікавий відгук від Валентини Руденко. Вона тоді була PR-менеджеркою каналу "1+1", який теж уже працював у системі темників. У нас із Ганною Шерман був такий розподіл: я писала про політичні програми, а вона -- про кіно, серіали, художнє й розважальне мовлення.

"1+1" представив непоганий документальний фільм, про який Ганна написала рецензію, похваливши його, але й зазначивши деякі недоліки. У відповідь на це Валя Руденко опублікувала статтю російською мовою під назвою "Бедная 'Телекритика' пылает революционным пламенем", в якій також висловила певний скептицизм. Під час телефонної розмови вона додала: "Ми не будемо ділитися з вами жодною інформацією. Ви так нас розкритикували, що тепер всю інформацію віддаватимемо іншим медіа, а вам – нічого". Було чимало випадків, коли нам доводилося стикатися з негативом на свою адресу. Але це додає адреналіну.

Це не був жовтий журнал, що розповідає про вміст сумочки знаменитості.

Наталка Соколенко: До речі, про адреналін. Коли з'явилося рішення створити таблоїдну версію -- "Дусю"? Тоді була "Дуся", тепер є всіма нами улюблена "Антоніна". Але, мені здається, про це теж треба розповісти, тому що "Дусю" дуже чекали, але й дуже боялися: про що ж вона напише?

У 2009 році з'явився медійний таблоїд під назвою "Дуся". Першою редакторкою цього видання стала Олеся Савенко, яка реалізувала концепцію, розроблену нашою командою. Ідея проекту належала нам, але саме Олеся, яку до команди залучив знаний журналіст і культурний куратор Костянтин Дорошенко, втілила її в життя. Вона була близькою знайомою Дорошенка і зробила величезний внесок у розвиток "Дусі", підвищивши її репутацію до значного рівня.

Це не був звичайний таблоїд з плітками про те, що зберігають зірки у своїх сумочках. Я пам'ятаю, коли ми тільки приєдналися до команди "1+1", Світлана Павелецька, яка очолює піар-службу каналу, одного разу сказала: "Про що ви пишете? Вам потрібно повідомляти, що у зірки в сумочці!". Я так засміялася, адже в той момент думала: "Чи справді ми будемо писати про те, що зірки ховають у своїх сумках?".

Ми створювали наші матеріали з ноткою сатири та іронії. Власне, персонаж "Дуся" виник у рамках рубрики "Дуся Катасонова", яку нам допомагала вести відома журналістка та піарниця, що володіла безліччю секретів телевізійного життя. Не можу розкрити її ім'я без її дозволу. У нас була рубрика "Курилка Дусі Катасонової", де ми публікували інформацію, яку не могли подати як офіційні факти — це були своєрідні плітки з неформального спілкування. Проте, варто зазначити, що вся ця інформація була перевірена і відповідала дійсності; просто про це не було офіційних звітів. Після цього ми довго обмірковували, як назвати наш таблоїд. І врешті-решт вирішили: раз у нас вже є "Дуся", давайте так і назвемо. І справді, вона здобула велику популярність.

Я тільки що ділилася історією зі своєю новою командою, і вони були вражені. Розповідаю: "На нашу першу вечірку ми просто надіслали запрошення, і зібралася ціла сотня людей". Пам'ятаю, що проводили її в ресторані, де вручали першу нагороду "Від Дусі Катасонової" — це було таке іронічне відзначення. Серед гостей були саме телевізійники та представники медіа. "Дуся" користувалася великою популярністю, її всі обожнювали. Я вдячна Олесі та іншим численним керівникам цього ресурсу, які змінювалися з часом. Це був улюблений проєкт для всієї команди.

Наталка Соколенко: Я повністю розділяю ці почуття, ці ніжні спогади про "Дусю".

Як перемога Помаранчевої революції спричинила кризу "Телекритики"

Наталка Соколенко: Наталіє Львівно, що спонукало до змін у бренді "Телекритика", перетворивши його на "Детектор медіа"?

Наталія Лигачова: Це доволі важка для нас історія. У 2005 році перемогла Помаранчева революція, у яку ми дуже сильно вклалися. Ми були серед засновників і Комісії журналістської етики, і Київської медіапрофспілки, які протестували проти темників, і багато робили для журналістської революції, що передувала Помаранчевій. І ось 2005 рік. Західні донори, на кошти яких ми весь час існували й зараз існуємо, вирішили, що демократія перемогла й більше не треба вкладатися.

Журналісти, які працювали у нашій команді, відзначалися неабиякою свободою думки. За часів Кучми їх ніхто не бажав брати на роботу. У нас були більш-менш прийнятні гонорари, і саме тому вони обрали нас. Проте після революції, коли по всій країні запанувала свобода слова, їм почали надходити пропозиції з набагато вищими зарплатами, ніж ми могли забезпечити. У травні 2005 року я залишилася майже зовсім без попередньої команди. Усі старі колеги пішли. Я не відчуваю жодної образи, адже кожен обирав свої можливості. Ми зберегли теплі стосунки, але мені довелося стартувати з новими людьми, часто з молодими спеціалістами. Саме тоді до нас приєднався Отар Довженко, за що я щиро вдячна долі.

Фінансування майже не було, нам довелося шукати кошти. І зрештою ми мусили увійти у приватний холдинг, яким тоді володів Олександр Третьяков. Це був бізнесмен із помаранчевої команди Ющенка. Нас влаштовувало, що він принаймні помаранчевий. І, слава Богу, не було втручання в редакційну політику. На таких умовах він погодився. Це було ТОВ "Телекритика". Ми не входили безпосередньо в його холдинг, у нас з Отаром Довженком була частина акцій, мажоритарна частина -- у холдинга "Главред". Ми зберегли водночас нашу громадську організацію. Це було дуже важливо, бо продовжували отримувати гранти. А оскільки для Третьякова була важлива репутація, то, коли щось починалося, наприклад, якось прийшов від нього представник і хотів нам запхнути джинсу, ми казали: "Ви що? У нас же грантодавці! Ми боремося проти джинси!". І нас не чіпали.

Про ухвалення рішення покинути медіахолдинг Коломойського.

Наталія Лигачова: Потім Третьяков у 2010 році продає цей холдинг Коломойському. І ми опиняємося в Коломойського. Але там, слава Богу, теж через певні обставини, в принципі, були якісь конфлікти, але не пов'язані з політикою. Це були комерційні речі або хтось намагався розповідати, як "Дусі" працювати. Ми відстоювали свою незалежність. І це, до речі, для мене приклад того, що коли ти відстоюєш, то можеш. Інколи мусиш піти на якийсь компроміс, не треба впиратися рогом. Але якщо думати, як провести свою лінію, це все одно можливо. Навіть із такими, як Коломойський. У 2015 році в нашої громадської організації вже був великий донор, проводився аудит. І західні аудитори раптом мене запитали -- вони ж не знали наших реалій: "Ми не про вас, але в Росії в нас були випадки, коли через громадські організації фінансували ТОВ". А в нас було ТОВ. Це було смішно: ми фінансуємо Коломойського! Звісно, цього не було. Але мене це дуже образило. Я вважала, що виправдовуватися для мене неприйнятно. І сказала своїм: "Усе, ми підемо". Йшлося про продовження великого гранту, який мала громадська організація. Треба було довести нашу (громадської організації -- "ДМ") повну фінансову незалежність від ТОВ. Можна було надавати документи, щось доводити, а можна було просто піти з холдингу та ТОВ.

Ми усвідомлювали, що в нашому майбутньому буде стабільне донорське фінансування, і тому вирушили вперед. Донори насправді нас підтримали — цей донор і ще кілька інших приєдналися до нас. Я відчуваю радість, адже, з одного боку, у 2015 році ми не планували такий крок. А з іншого боку, згодом я усвідомила, що ми скористалися досить вузькою можливістю, коли донори ще були готові інвестувати. Раніше ми б могли йти, але не мали достатніх донорських ресурсів. А тут вони погодилися підтримати нас, щоб ми не втратили команду. Уявіть, як би склалася ситуація, якби ми не взяли цей шанс. Ви знаєте, що відбулося далі. Ми все одно б рухалися далі, але без такого фінансування. Ми скористалися цим шансом. Проте в угоді про створення ТОВ було зазначено, що бренд може перейти до однієї зі сторін за згодою іншої. Ще з 2010 року, коли Коломойський прийшов до влади, я вже замислювалася над можливістю нашого відходу. Ми навіть у той час, коли мали фінансові ресурси, запустили сайт MediaSapiens. Ми зробили це спеціально, щоб мати резервний майданчик. З 2010 року ми його розвивали, і у 2015-му він став нам у нагоді. Бренд нам не повернули. Я вважала, що вони залишать "Дусю" за собою. Більше того, "Дуся" навіть не була зареєстрована як торгова марка. У 2015 році, під час аудиту, я підказала групі "плюсів": "Чому ви не реєструєте "Дусю"?". "Дуся" повністю фінансувалася за їхній рахунок. Я сказала: "Зареєструйте на себе". Вони це зробили. Я запропонувала цю ідею, бо вважала, що "Дуся" залишиться у них, а "Телекритика" відійде в разі потреби. Навіщо їм "Телекритика", якщо вона висвітлює свободу слова та стандарти? Але, на жаль, це не сталося.

Наталка Соколенко: А чому? До речі, у мене завжди було це питання. Зі шкідливості чи як?

Наталія Лигачова: Я вважаю, що це питання також стосувалося шкідливих впливів. Пам’ятаю, Ткаченко, який керував "1+1", роз’яснив мені, чому нас майже не торкалися і чому не втручалися в редакційну політику.

Він був сильно розчарований, коли я прийшла і повідомила, що ми підемо. Сказав: "Ти ж розумієш, чому ми вас залишили в спокої? Ви робите все, що хочете". Я відповіла: "Не розумію". І справді не могла зрозуміти. А він пояснив: "Ну як чому? Ви були як резервний варіант". В Коломойського з Януковичем не склалося добрих стосунків. Саша розповів мені, що в разі тиску з боку Януковича, "Телекритика" стане на захист свободи слова. Хоча навряд чи ми справді могли б захистити свободу слова Коломойського, у них був такий план. І навіть без нашого відома, це нам дуже допомогло. Адже вони насправді нас не чіпали, не нав'язували редакційну політику, ми мали свободу.

Ми розпочали нашу діяльність у жовтні 2015 року, а 8 лютого вже запустили "Детектор медіа". Раніше працювали на MediaSapiens, який став своєрідним резервним майданчиком. Нам довелося придумати нову назву, оскільки "Телекритика" залишилася за ними. Проте згодом вони не змогли її розвивати і закрили. Натомість "Детектор медіа" продовжує своє існування.

"Ми майже миттєво були змушені зменшити кількість співробітників. В даний момент команда складається з 30 осіб."

Наталка Соколенко: Як виглядає команда "Детектора медіа" на сьогодні? Ви згадали, що в самому початку нас було лише четверо. Яким є "Детектор медіа" тепер?

Наталія Лигачова: Наша команда досягла значного розміру, складаючи близько 60 осіб у січні 2025 року, оскільки ми керуємо багатьма веб-ресурсами, а також маємо Центр досліджень дезінформації, де працювало більше десяти фахівців. Проте 24 січня 2025 року американське фінансування через USAID раптово зупинилося. Ми отримували значний грант від цієї організації, і це стало серйозним ударом для всіх громадських організацій та медіа в Україні, зокрема й для нас. В результаті, нам довелося терміново зменшити наш склад. Наразі ми підтримуємо команду на рівні близько 28-30 осіб. Хоча ми все ще забезпечуємо всі наші продукти, це вимагає значних зусиль, і наш розвиток не завжди відповідає нашим амбіціям через брак фінансування.

Наталка Соколенко: Що це за товари?

Наталія Лигачова: У нас є кілька вебресурсів. Перш за все, це сайт "Детектор медіа". Також у нас є "Антоніна", яка перетворилася на таблоїд. Я давно мріяла про відновлення таблоїду, і нарешті нам це вдалося. Головна редакторка цього проекту – Лєна Чиченіна. Крім того, існує ютуб-проект "Антоніни".

Існує веб-ресурс, що фокусується на суспільному мовленні, з назвою "Суспільне. Детектор медіа". Інший сайт, MediaSapiens, спеціалізується на медіаграмотності та розвитку критичного мислення.

Існує веб-ресурс "Вибори і ЗМІ", що активується під час виборів. На цьому сайті ми висвітлюємо законодавчі аспекти та потенційні маніпуляції з боку медіа. Наразі ми вже почали оновлення контенту, оскільки все частіше обговорюється можливість проведення виборів.

Сайт "Медіа за зміни" присвячений темі впливу медіа на розвиток громадянського суспільства та підтримку громадських організацій у їхніх зусиллях досягти цільової аудиторії, зокрема потенційних донорів. Він висвітлює соціальні ініціативи та займається аналізом дезінформації.

"Наша діяльність базується на системному підході, що має велике значення."

Наталка Соколенко: Який, за вашими відчуттями чи оцінками, зараз "Детектор медіа" має вплив на медіасферу? Почнімо з журналістів, але я хотіла б запитати й про те, чи реагує, наприклад, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, які у вас взаємини? Чи є реакція на критику з боку народних депутатів, особливо з профільного комітету? Тобто минуло 25 років від старту проєкту. Який вплив зараз має ваша команда?

Наталія Лигачова: Перші роки були насичені акціями, створювалися інституції. У 2010 році виник рух "Стоп цензурі!", серед засновників якого ми теж були. Тоді все було яскравіше, було більше подій.

Наталка Соколенко: Так, в офісі "Телекритики", якщо це не є таємницею, якраз планувався рух "Стоп цензурі!".

Наталія Лигачова: Наразі немає настільки помітних акцій, проте існує Медіарух, заснування якого ми спільно з ІМІ ініціювали. Це означає, що з одного боку, ми продовжуємо нашу діяльність як громадські активісти в медіа-сфері, безумовно, відстоюючи права журналістів.

Наприклад, коли "Бабель" зазнає атак або виникає ситуація з ДБР, яке забороняє публікацію розслідування, ми як учасники Медіаруху активно долучаємося: ініціюємо заяви, спільно з іншими медіа створюємо тексти та організовуємо збір підписів.

З іншого боку, наш вплив зараз, безумовно, суттєвий саме завдяки Центру досліджень дезінформації ДМ, який займається інформаційною стійкістю суспільства, когнітивною війною.

Галина Петренко, очільниця нашої громадської організації та керівниця цього центру, більшість часу проводить за межами країни, де ділиться досвідом боротьби України з російською пропагандою. Її визнано експерткою у цій сфері. Ми активно співпрацюємо з міжнародною експертною спільнотою, і вона також має виступи в офісі НАТО.

Безумовно, ми приділяємо багато уваги моніторингу. Ігор Куляс продовжує моніторити телемарафон і Суспільне. Розвивається наша "Антоніна", яка критикує передусім розважальні продукти. І зворотний зв'язок є, насамперед, через соцмережі.

Я підтримую конструктивний діалог. Іноді мені ставлять за вину, що ми нібито проявляємо лояльність до Міністерства культури. Це не так. Проте, мені комфортно працювати з командою Тетяни Бережної, оскільки вона вміє вислуховувати критику. Вона може приймати чи не приймати цю критику, а також вирішувати, що з нею робити. Попереднє керівництво Мінкульту існувало в певній атмосфері, де вони були абсолютно не готові до діалогу.

Пані Тетяна уважно слухає. Однак у тих випадках, коли вони можуть внести позитивні зміни, прислухаючись до критики від активістів, громадськості та експертів, а також від нас, вони це роблять. Це надзвичайно важливо. Зараз Міністерство культури активно працює у сфері медіа. Хоча у нас є Державний комітет телебачення і радіомовлення, їх функції розподілені. Держтелерадіо переважно займається питаннями суспільного мовлення та друкованої продукції, тоді як Мінкульт фокусується на кінематографії, виробництві серіалів та медіа в цілому.

Наприклад, якщо йдеться про конференції з відновлення України, які щороку відбуваються за кордоном, то цим керує саме Мінкульт, вони залучають експертів. Тому з Мінкультом не тільки в нас, а й в інших громадських організацій триває постійний діалог. Але ми ще дуже прицільно моніторимо "Тисячу годин українського контенту" -- цю програму президента. Чотири мільярди гривень спрямовано цього року, на наступний планують 5,4 мільярда гривень. Ми дуже прискіпливо стежимо за цією ініціативою: як вона реалізується, наскільки прозоро, чи немає корупційних впливів. Із Держтелерадіо ми теж співпрацюємо, саме через те, що вони займаються суспільним мовником. Також співпрацюємо з профільними комітетами: з питань свободи слова, який очолює Ярослав Юрчишин, і з питань гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Микита Потураєв.

"Зеленський вже тривалий час не організовує відкриті пресконференції."

Наталка Соколенко: Власне, якраз про народних депутатів я й хотіла запитати.

Наталія Лигачова: Якщо говорити про комітет, що займається питаннями свободи слова, та Юрчишина, то, в основному, наші погляди та дії збігаються.

Стосовно комітету, що займається гуманітарною політикою, у нас іноді виникають розбіжності в думках. Проте слід відзначити Микиту Потураєва: він усвідомлює наші потреби. Його здатність активно сперечатися зі мною свідчить про його зацікавленість. Іноді під час дискусій наші емоції доходять до високих тонів.

Наталка Соколенко зазначила: "Це абсолютно нормально. Спілкування між громадянським суспільством і владою повинно відбуватися на рівних – так і повинно бути."

Наталія Лигачова: Так і має бути. І я насправді дуже вдячна.

Я маю досить продуктивну комунікацію з Дмитром Литвином з Офісу президента. Проте, варто зауважити, що Офіс є досить закритою інституцією серед інших владних структур. З одного боку, можна вільно висловлювати свої думки і отримувати відгуки від Дмитра. Але, з іншого боку, президент залишається досить недоступним. Існує чат, де журналісти можуть ставити йому запитання, але очевидно, що він відповідає лише на ті, які його цікавлять, і лише так, як йому зручно – в результаті спілкування закінчується. Відкриті пресконференції вже давно не проводяться.

Хоча ми, можливо, у трохи кращій ситуації, ніж інші. Ми не вважаємо себе опозицією, але часто критикуємо. Діалог є (з деякими представниками ОПУ -- "ДМ"). Наприклад, в "Української правди", здається, взагалі немає діалогу, а в нас є. І він нормальний.

Однак, на мою думку, це все-таки виклик для Офісу президента та самого президента, оскільки він майже ніколи не проводить відкриті бесіди з представниками громадянського суспільства та медіа.

"Я вважаю, що потрібно налагоджувати стосунки з більшою кількістю українських бізнесів"

Наталка Соколенко: На завершення хотіла б поставити запитання про візію майбутнього. Чи є амбіція ще щонайменше 25 років знаходити завдання для "Детектора медіа"?

І ще одне запитання: чи немає думки вийти на ширшу аудиторію? Ми якраз говорили в подкасті "Медіуми" про те, як готуватися до наступних виборів, які будуть складними. І, напевно, ключове питання для всіх учасників -- і для виборців, і для медіа, і для тих, хто балотуватиметься, -- це медіаграмотність.

Як уникнути суттєвих помилок, пов'язаних із впливом штучного інтелекту, російських або китайських маніпуляцій тощо? Вважаю, що критично важливо підвищувати загальний рівень медіаграмотності серед українців. Ви ж займаєтеся саме цим — розвитком медіаграмотності.

Наталія Лигачова: Ми активно працювали над цим. Останні кілька років сайт MediaSapiens було орієнтовано на широку аудиторію. Однак нині проблема з фінансуванням суттєво впливає на наші плани. Щодо 25-річного ювілею, я вже маю чималий досвід, тому не зосереджуюсь на собі. Проте у нас є потужна команда, якій можна передати управління та проєкти. Мені, звісно, дуже хотілося б, щоб це все тривало якомога довше.

Необхідно усвідомити, що або західні донори повинні продовжити фінансування, або українські компанії мають виявити більшу зацікавленість у фінансуванні таких ініціатив. Хоча ці проєкти не приносять миттєвої вигоди і не генерують прибутку, вони суттєво впливають на репутацію. Наразі у нас є співпраця з одним із банків, але не буду його згадувати, щоб уникнути вигляду реклами. Ця підтримка важлива, і ми реалізуємо спільний проєкт, але поки що нам вдалося домовитися лише з одним партнером. Я вважаю, що потрібно активно шукати можливості для співпраці з більшою кількістю українських компаній в контексті їх підтримки.

Ми усвідомлюємо, що в умовах війни це надзвичайно складно. Ось я чую новини про атаку на фармацевтичний завод "Дарниця", і це викликає гіркоту. Ми намагаємося налагоджувати співпрацю, але розумію, чому іноді отримуємо відмови. Адже для деяких людей пріоритетом є будівництво шкіл, а не фінансування медіа, хоча варто пам’ятати, що це також є важливим внеском у нашу перемогу. Зараз багато говорять про те, що ситуація на фронті покращилася в порівнянні з минулим роком, але тил може почати давати тріщини. Це може статися не лише через недостатню економічну підготовленість, але й через психологічні фактори. Адже ворог зараз завдає ударів насамперед...

Наталка Соколенко: Війна свідомостей.

Наталія Лигачова: Так, він веде когнітивну війну. Причому вже не тільки віртуальними засобами, а й фізичними. Усі ці прильоти, які відбуваються зараз, -- інколи ж він б'є не лише по інфраструктурі, а просто, наприклад, по автобусній зупинці. Це для того, щоб залякати населення. І працювати зі свідомістю людей зараз теж дуже важливо. Але це поки що треба доводити й бізнесу.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Дмитром Тіщенком про те, чи може штучний інтелект докорінно змінити управління редакцією, Ольгою Айвазовською про те, як захистити виборчий процес від російського втручання, Галиною Петренко про те, Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на ТОТ, Сергієм Савелієм про те, чи готові українські медіа до перших повоєнних виборів, Юрієм Самусенком про те, чому українська кінокритика залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем, Лєною Чиченіною про те, як пройшла "Тисячовесна" та через що сперечалася кіноіндустрія, Веронікою Поляковою про медіа, що руйнує міф про Одесу як проросійське місто, Оленою Брайченко про те, чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики, Ольгою Тищук про те, що українськомовні серіали вперше випередили російськомовні, Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли.