"Культура як форма інвестицій": думки директорки ОМКФ Анни Мачух про кінематограф в умовах війни, підприємництво та глобальний ринок.

В інтерв'ю Wave RBC.UA Анна Мачух - директорка Одеського міжнародного кінофестивалю, співзасновниця та виконавча директорка Української кіноакадемії, а також співзасновниця і директорка проєкту Dzyga MDB - розповіла, що фестивалі реально дають українській кіноіндустрії, чому бізнесу варто інвестувати в культуру та як українському кіно інтегруватися у світовий ринок.

Як сьогодні трансформувалася роль великих кінофестивалів: чи залишаються вони в першу чергу культурною подією для глядачів, чи вже стали важливим інструментом для розвитку кіноіндустрії та креативної економіки?

Я б не ставила ці функції в опозицію одна одній. Потужний кінофестиваль сьогодні функціонує на багатьох рівнях одночасно.

Глядач отримує шанс насолодитися фільмами, які рідко з’являються в загальному прокаті, поспілкуватися з творцями, а також долучитися до обговорення актуальних тем сучасного кінематографа.

Для галузі це простір, де переплітаються особистості, концепції, фінанси та перспективи. А для міст і держав - це складова креативної економіки та культурного образу.

Отже, фестиваль вже не можливо оцінювати лише за обсягом проданих квитків чи кількістю людей у залах.

Навколо масштабного фестивалю розвивається ціла система: кінокомпанії, дистриб'ютори, кінотеатри, технічні спеціалісти, комунікаційні фахівці, готельний бізнес, заклади харчування, транспортні послуги та туристичні можливості.

Він створює роботу, замовлення, нові професійні зв'язки. Але ще важливіше - він створює середовище, без якого індустрія не може розвиватися.

Анна Мачух (фото надане директоркою ОМКФ)

В умовах війни для України ця роль набула ще більшого значення.

Ми маємо не просто підтримувати виробництво українського кіно, а зберігати весь ланцюг його існування: від появи ідеї та пошуку партнерів до зустрічі готового фільму з глядачем. Фестивалі є однією з ключових ланок цього ланцюга.

Цьогоріч Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться в Києві з 27 серпня по 4 вересня.

Сам факт того, що великий міжнародний фестиваль продовжує відбуватися в Україні під час повномасштабної війни, для мене важливий не лише символічно.

Це свідчить про те, що сфера продовжує функціонувати, українська кінематографія розвивається, фахівці збираються разом та обмірковують нові проєкти.

Тобто ми не ставимо культурне життя на паузу до завершення війни.

- Яку практичну цінність фестиваль створює безпосередньо для кіноринку - для продюсерів, режисерів, дистриб'юторів та майбутніх кінопроєктів?

- Найбільша практична цінність фестивалю - це концентрація можливостей у дуже короткий проміжок часу.

Люди, яким у звичайному житті знадобилися б місяці, щоб знайти одне одного, опиняються в одному професійному просторі.

Для режисера фестиваль може стати першим шансом зустрітися з продюсером або міжнародним партнером.

Для продюсера це шанс виявити копродюсера, дистриб'ютора, агента з продажу, а також платформу для реалізації наступного проекту.

Для дистриб'ютора важливо переглянути фільм і оцінити його можливості. Молодому автору ж потрібно отримати професійну оцінку та з'ясувати, як втілити свої ідеї в проект, який зможе успішно розвиватися.

Ось чому для нас надзвичайно важливо, що ОМКФ - це не просто демонстрації фільмів.

Професійний аспект фестивалю завжди залишався ключовим елементом його сутності.

Фестиваль має створювати точки входу в індустрію і простір для горизонтальних зв'язків.

Є ще один результат, який складніше виміряти цифрами, але він надзвичайно важливий: фестивалі формують професійні спільноти.

Кіно є формою мистецтва, що передбачає спільну працю багатьох людей, і водночас являє собою досить складну галузь бізнесу. Жоден режисер, продюсер чи сценарист не працює ізольовано.

Що більше всередині індустрії контактів, обміну досвідом і довіри, то стійкішою вона стає.

Чи є можливість обговорити конкретні угоди та партнерства, що виникають безпосередньо на фестивальних локаціях?

Безсумнівно. Проте важливо усвідомлювати особливості кіноіндустрії: угоди часто не укладаються безпосередньо під час фестивалю за столом перемовин. Розвиток кінопроєктів займає тривалий час.

Від моменту першого спілкування до укладення угоди, отримання фінансування чи старту виробничого процесу може минути чимало часу — від кількох місяців до кількох років.

Тому фестиваль часто створює саме перший контакт. Продюсер презентує проєкт, знайомиться з потенційним партнером, вони продовжують комунікацію після фестивалю, зустрічаються вже на іншому міжнародному ринку - і згодом це може перерости у копродукцію, дистрибуційну угоду чи спільний проєкт.

Ця важлива характеристика креативних індустрій полягає в тому, що їхня економічна структура в значній мірі ґрунтується на довірі та репутації.

Люди вкладають свої кошти не лише в ідеї чи фінансові проекти. Вони підтримують команди, з якими готові спільно працювати протягом кількох років у процесі реалізації.

Фестивальні простори сприяють створенню цієї довіри.

Отже, коли ми аналізуємо економічний вплив фестивалю, не можна обмежуватися лише підрахунком угод, укладених за ці дев'ять днів.

Деякі з найзначніших досягнень фестивалю проявляються лише з часом.

- Що сьогодні мотивує український бізнес інвестувати в кінофестивалі і що, навпаки, стримує приватний капітал від більш системних інвестицій у культуру та кіно?

На мою думку, українські підприємства все більше усвідомлюють, що культура є не лише елементом декору, а й важливою складовою, яка виходить за межі простого благодійництва.

Це середовище, у якому формуються цінності, репутація країни, суспільні зв'язки і, зрештою, аудиторії.

Для компаній співпраця з масштабним культурним проектом відкриває двері до спілкування з їхньою аудиторією не тільки через рекламні кампанії.

Люди набагато глибше сприймають бренд, коли помічають, які цінності він відстоює, які ініціативи підтримує і в яке середовище вкладає свої ресурси.

Водночас приватний капітал стримує нестабільність. Культурні інституції потребують довгострокового планування, а під час війни горизонт такого планування дуже короткий.

Бізнес стикається з великим тягарем, адже він надає підтримку армії, спортивним командам, а також соціальним і гуманітарним проектам.

Проте існує й більш комплексна проблема. Ми все ще не маємо достатньої культури тривалого приватного інвестування в культурні установи.

Часто партнерство будується за моделлю "підтримати одну подію".

Натомість сильні культурні екосистеми виникають тоді, коли бізнес розуміє цінність інституційності: важливо не лише профінансувати конкретний показ або церемонію, а допомогти організації розвиватися протягом років.

Анна Мачух (фото надане директоркою ОМКФ)

Мені б хотілося, щоб ми повільно переходили до моделі, де культура розглядається не як витратна стаття, а як інвестиція в людські ресурси, імідж держави та розвиток креативної економіки.

Окремий напрям - міжнародна присутність. Наскільки українські фестивалі сьогодні допомагають інтегрувати нашу кіноіндустрію у світовий ринок і створювати можливості для міжнародної копродукції, дистрибуції та залучення інвестицій?

Сьогодні міжнародна функція українських фестивалів, на мою думку, є однією з ключових.

Українське кіно не здатне розвиватися в ізоляції, особливо в сучасних умовах. Для цього необхідні копродукції, міжнародні фінансові підтримки, дистриб'ютори, агенти з продажу, фестивальні куратори та професійні мережі.

І тут важливо, щоб рух був двостороннім. Ми багато говоримо про необхідність представляти українське кіно в Каннах, Берліні, Венеції та на інших міжнародних майданчиках - і це абсолютно правильно. Але не менш важливо привозити міжнародну індустрію в Україну.

Коли іноземний продюсер або інший кінопрофесіонал приїжджає сюди, бачить українські проєкти, знайомиться з командами, розуміє рівень наших фахівців, виникає зовсім інша якість контакту. Україна перестає бути для нього лише країною, про яку він читає новини. Вона стає конкретним професійним середовищем із конкретними людьми та проєктами.

У період війни це набуває нового значення. Дуже важливо, щоб міжнародна спільнота не сприймала українську культуру лише як супутній елемент конфлікту.

Українські кінематографісти повинні привертати увагу не лише через те, що представляють країну в умовах війни, а завдяки своїй здатності створювати вражаюче і якісне кіно.

Українські проєкти повинні залучати партнерів не лише з почуття підтримки, а через їхній художній і комерційний потенціал. Це і є справжньою інтеграцією в глобальну кіноіндустрію.

Чи можна стверджувати, що в Україні вже існує розвинена фестивальна екосистема, яка підтримує кіноіндустрію протягом усього року, а не лише під час кількох днів фестивалів? Які аспекти їй ще потрібно покращити?

В Україні існують потужні фестивалі, відзначені сильними командами, а також численні фахівці, які, попри складні обставини, невтомно продовжують свою діяльність.

Проте стверджувати, що наша екосистема вже є повністю розвинутою і стабільною, було б занадто рано.

Основна складність полягає в забезпеченні стабільності. Фестиваль, що його спостерігає публіка, триває тиждень або десять днів.

Анна Мачух (фото надане директоркою ОМКФ)

Але команда працює над ним фактично весь рік. Це відбір фільмів, переговори з правовласниками, міжнародні контакти, пошук партнерів, професійні програми, комунікація з авторами, логістика, технічна підготовка.

Якщо фінансування з'являється за кілька місяців до події, дуже складно говорити про стратегічний розвиток.

Інститут постійно опиняється у ситуації, коли його увага зосереджена не на довгостроковому розвитку протягом трьох-п'яти років, а на організації наступного фестивалю.

Тим паче, ми працюємо в умовах великої війни, а це - постійні ризики.

Тому нам потрібні довші програми підтримки, сильніші приватні партнерства, сталі міжнародні зв'язки та більша взаємодія між фестивалями, кіношколами, продюсерськими компаніями, дистриб'юторами, кінотеатрами та іншими учасниками ринку.

Фестиваль не повинен бути ізольованим явищем, яке з'являється лише раз на рік і швидко зникає.

Він повинен стати складовою частиною інфраструктури галузі — простором, що протягом року взаємодіє з авторами, проектами, професійною освітою, міжнародними партнерами та аудиторією.

- Якщо оцінювати результат великого кінофестивалю, то які конкретні результати через рік після його проведення свідчать, що він справді спрацював для індустрії?

Я б розглянула кілька аспектів досягнутого результату.

Перший - доля проєктів. Що сталося з фільмами та проєктами, які були представлені на професійних майданчиках?

Чи знайшли вони фінансування, партнерів, копродюсерів? Чи почалося виробництво? Чи потрапили готові фільми на інші фестивалі, у прокат або на міжнародні платформи?

Другий аспект - це професійні зв'язки. Чи вдалося перетворити знайомства, що виникли під час фестивалю, у справжню співпрацю?

Чи виникли міжнародні партнерства? Чи повертаються до України ті професіонали, яких ми запросили раніше?

Чи радять вони своїм колегам українські проекти?

Анна Мачух (фото надане директоркою ОМКФ)

Третій аспект - це глядачі. Це питання має для мене особливе значення, адже без аудиторії не може існувати справжня кіноіндустрія. Чи зростає зацікавленість людей до українського кіно?

Чи йдуть вони після фестивалю на українські фільми в прокат? Чи формується звичка дивитися складніше, різноманітніше кіно?

І, нарешті, важливість стабільності самої організації. Чи вдалося фестивалю зберегти свою команду, розширити коло партнерів, реалізувати нові ініціативи та зміцнити міжнародну репутацію?

Тому я не дуже люблю вибір, закладений у формулі "імідж чи економіка". Для великого кінофестивалю це не альтернатива.

Хороший фестиваль створює культурну цінність, економічну активність, професійні можливості й міжнародну репутацію одночасно.

Це особливо актуально для України в даний момент. Ми ведемо боротьбу не лише за наші землі, а й за право на самостійність - за можливість самим визначати свою ідентичність у світі.

Кіно є одним із найпотужніших інструментів такого представлення. Але для того, щоб українське кіно було помітним у світі через п'ять чи десять років, сьогодні недостатньо просто знімати хороші фільми.

Необхідно підтримувати та вдосконалювати всю інфраструктуру, що оточує їх. Великі кінофестивалі є однією з таких інституцій, які сприяють збереженню цієї інфраструктури.