"Люди часто не усвідомлюють, що Україна є справжнім скарбом". Колумбієць Янко ділиться своїми думками про використання російської мови серед біженців, захоплення Ющенка та те, як би він поводився з Путіним на зустрічі.

Його мати — українка, а батько — колумбієць. Янко Богдан Пеньяфорт Лобунець з раннього віку відвідував Україну, захоплюючись її культурною спадщиною та музичними традиціями, мріючи про власний музичний колектив. У 2013 році він вирішив вивчити українську мову, і тепер легко вимовляє навіть такі слова, як "паляниця". П’ять років тому Янко разом із однодумцями створив гурт Los Iankovers, який виконував латиноамериканські та українські народні пісні на вулицях Колумбії та в інших країнах Південної Америки. А вже в 2022 році він наважився вирушити на гастролі до Європи, де сьогодні Los Iankovers заповнюють зали та дають концерти в Україні.

Про участь у тринадцятому сезоні "Голосу країни", з ким із українських виконавців мріє про співпрацю, пропозиції співати російською, біль через знищення української культури та важливу розмову з третім президентом України Віктором Ющенком - читайте в інтерв'ю OBOZ.UA.

Янко, чи дійсно це так, що ви ще були в Колумбії, коли квитки на концерт Los Iankovers у Лісабоні вже розпродалися, і довелося навіть організувати додатковий виступ?

Це дійсно стало для нас приємним відкриттям (усміхається). Я ніколи раніше не відвідував Португалію, тому для мене стало несподіванкою, що тут є стільки шанувальників української народної музики, а також багато українців і португальців, які підтримують нашу країну.

Склад гурту Los Iankovers протягом п'яти років еволюціонував. Хто саме є частиною команди сьогодні?

- Майже всі учасники гурту працювали на стабільній роботі музикантами, у них був певний комфорт, який ми все-таки покинули і приїхали до Європи. З бюджетом всього у 300 євро ми прилетіли до Іспанії, де дуже залежали від наших вуличних виступів. Це було важко. Наприклад, у Барселоні до нас часто підходила поліція, окрім того, місцеві ціни на все - це щось божевільне. Слава Богу, що з нами була блогерка Ніна-Україна, яка приїжджала до нас навіть у Боготу, щоб познайомитися та допомогти у нашій ідеї, яка також є надзвичайно важливим ключем у команді. Попри те, що вона п'ять років викладала в одному з найбільших державних університетів у Сполучених Штатах, зараз Ніна подорожує з нами.

Насправді історія нашого гурту розпочалася з подорожей. У мене виникла ідея поїхати шукати пригод на півночі Колумбії та сусідньому Еквадорі (усміхається). У певний момент я вирішив, що нам варто таким чином подорожувати, але вже в Європі, зокрема в Україні. На рівні інтуїції і власного досвіду я відчував, що ми зможемо достукатися до багатьох сердець. Поїхали тоді великим складом: шестеро людей, сьогодні ж нас четверо.

Окрім мене, до складу нашого гурту входять два музиканти з Колумбії — Ніколас і Хуан. Також з нами грає віолончелістка Ісамар з Венесуели, яка отримала освіту в одній з найпрестижніших оркестрових програм Латинської Америки. Через політичні труднощі та економічну кризу їй довелося спочатку переїхати до Перу, а згодом — до Колумбії, де ми і зустрілися. Ісамар має велику пристрасть до України і, як і інші учасники нашого колективу, активно вивчає українську мову, що дозволяє їй підтримувати прості бесіди.

Чи зверталися до вас під час вуличних виступів у Європі з проханням виконати щось російською мовою?

Так, це справді так, але я завжди відмовляюся.

Чи не турбувалися ви, що виконання пісень виключно українською мовою може знизити вашу цінність як артиста?

Наш проект має на меті відновлення історичної справедливості для народів, зокрема українського, які зазнали знецінення. Саме тому я не займаюся виконанням електронної чи поп-музики. Наприклад, у Колумбії я не виступав з регетоном.

Вибачте, але можете пояснити, що таке регетон?

Це латинська поп-музика, яка має значний вплив у світовій культурі. Як артист, моя мета полягає в тому, щоб донести до слухачів інформацію про те, що історично було недооцінено, але насправді є справжнім скарбом, або ж про речі, які залишаються невідомими, але заслуговують на увагу. Сьогодні, як ніколи, важливо підтримувати українську музику і визнати, що українська нація існує незалежно від московської. Мільйони людей у світі ще не готові це усвідомити, або ж пропаганда заважає їм це зробити. Проте найголовніше — це щоб самі українці зрозуміли цінність своєї культури.

У Лісабоні я регулярно стикаюся з українськими біженцями, які все ще спілкуються російською мовою. Яка ваша думка з приводу мовної ситуації?

Втрата нації не обмежується лише територією, адже межі постійно змінюються впродовж історії. Сутність нації залишається живою, поки є люди, які ідентифікують себе з нею і зберігають її цінності, зокрема мову. Мова є найціннішим скарбом, що відображає ідентичність нації.

Перебування за кордоном, де українці не мають контакту з українською мовою, означає, що і їхні діти її вже й не знатимуть. Тому це теж проблема, бо є люди, які віддають свої кінцівки, своє життя, своє здоров'я і борються за свою землю. Так, багато з них говорять російською, але при цьому вони віддають найцінніше, що в них є. Але якщо ти живеш комфортним європейським життям, маєш абсолютне право на це, то хоча б виходь із цього комфорту і борися! Набагато важче спілкуватися зі своєю дитиною мовою, якою ти не думаєш, але ця боротьба набагато легша, ніж та, яку ведуть хлопці на фронті.

Можливо, ця тема вам знайома, адже в Колумбії місцеві мови зазнали значного пригнічення.

В Колумбії близько 95% людей спілкуються іспанською мовою. Я лише знаю кілька слів на кечуа, яка є корінною мовою цього регіону. Освіта здійснюється виключно іспанською, і це дійсно засмучує. Мені б хотілося мати можливість спілкуватися рідною мовою, але, на жаль, ми не маємо такої можливості.

У Колумбії якось зникло розуміння нації. Люди усвідомлюють, що є регіони, що є країна, але об'єднуються лише під час футбольних матчів. Взагалі, найвище явище колумбійського патріотизму - це коли збірна грає в футбол. Тому я не хочу, щоб в Україні було так само, не хочу зникнення такої славетної нації, яка стільки дала людству, а воно цього не усвідомлює.

Іноді навіть самі українці не усвідомлюють важливих деталей. Наприклад, ми з друзями активно користуємося WhatsApp — платформою, що була створена українцем. Люди бачать гелікоптери, але не знають про Ігоря Сікорського, або ж діляться фотографіями літаків "Антонов", називаючи їх "російськими". Багато хто захоплюється досягненнями в космосі, але не здогадуються, що першу космічну ракету розробив українець Сергій Корольов. Звісно, я не можу змінити світ, але прагну вплинути хоча б на своє оточення. Це мінімум, що я можу зробити, маючи українське коріння.

Обговоримо різницю в менталітеті. З ким вам простіше знаходити спільну мову - з українцями чи з колумбійцями?

Мені важко сформулювати це, адже моє дитинство пройшло в Колумбії, проте я відчуваю глибоку спорідненість із українським менталітетом. Я неймовірно гордий тим, що є колумбієць і представник Латинської Америки, і мені важливо зберігати цю культуру. Однак нині моє серце тісно пов'язане з Україною, і мої думки часто звертаються до неї, особливо в цей складний час.

Мені було п'ять років, коли мама вперше відвезла до Києва, ми майже щороку разом із сестрою їздили до бабусі. Коли поверталися до Колумбії, в мене завжди була ностальгія за Україною. До 2022-го року, крім України і кількох країн у Південній Америці, я ніде більше не бував, але чомусь відчував, що Україна дуже особлива. От мені реально там подобається все - люди, архітектура, неймовірні краєвиди, неймовірні страви, неймовірна музика. Я не розумію, навіщо слухати якусь попсу, коли є народна, настільки крута, що може довести до екстазу, музика.

Проте були люди, які, коли ми приїжджали до Києва, питали: "Чому ви вибрали саме це місто? Чому тут проводити свої канікули? Є ж безліч інших місць, куди можна поїхати". Ми з сестрою не могли зрозуміти таке ставлення. Можливо, причина в тому, що ми не мали досвіду подорожей, окрім України та Колумбії, і тому ці країни видавалися нам дивовижними, а Київ — місцем, яке для нас було щирим і особливим.

Та коли після подорожей різними країнами Європи вже під час повномасштабного вторгнення ми приїхали в Україну з концертами, моя думка не змінилася. Звичайно, стан доріг бажає кращого (усміхається), але я не тільки продовжую вважати, що це прекрасна країна, а що це і величезний скарб! І настільки прикро, що є люди, які хочуть захопити або знищити цей скарб...

На мою думку, ваше виховання справило значний вплив на ваше ставлення, і я особливо вдячний вашій мамі за це.

Так, саме так (усміхається). Пам’ятаю, коли я був підлітком і ми відвідували Україну, у мене часом виникала думка: "Чому б нам не вирушити кудись, щоб дослідити нові місця?". Але тепер я безмежно вдячний своїй матері, адже хоча я і подорожував до інших куточків, вона подарувала мені найбільший скарб, який може отримати дитина, – це відчуття ідентичності. Вона завжди намагалася брати нас на народні танці, концерти, театральні вистави або просто гуляти по Києву.

Ви говорили про українські блюда. Яка з них є вашою найулюбленішою? А що вам подобається з колумбійських страв?

- Будучи за межами Колумбії та України, я зрозумів, що найкращі кухні в світі - це колумбійська та українська! Мені всі українські страви подобаються, але найулюбленіша все-таки - це вареники з вишнями.

У колумбійській гастрономії супи мають неймовірний смак... Зараз я назву один з них, і, певно, багато хто з вами погодиться (сміється). Отже, нехай це буде ахіяко!

Які українські виконавці вам найближчі за стилем? З ким би ви хотіли виступити на одній сцені?

Я завжди відчував особливу прив’язаність до фольклору та традиційної музики. Наприклад, ще в дитинстві я захопився хором імені Григорія Верьовки. Однак мені також подобається музика гуртів "Воплі Відоплясова" та "Мандри". Першою українською піснею, яку ми виконали з моїм колективом, стала "Орися" — чудовий твір Сергія Фоменка. Загалом, в Україні існує безліч талановитих артистів.

На конкурсі "Голос країни-13"ми познайомилися з Артемом Пивоваровим, Надією Дорофєєвою, Юлією Саніною, але не можу сказати, що відбувся якийсь близький контакт з українськими артистами. Я хотів би познайомитися з Павлом Зібровим, Fiїnka, також люблю творчість Івана Пилипця, було б круто з такими людьми заспівати.

- Чи цікавитеся ви політикою? Якщо так, то хто з українських діячів вам імпонує?

Не буду поспішати ділитися своїми симпатіями до певних політичних фігур, але варто зазначити, що я уважно слідкую за політичною ситуацією в нашій країні, хоча й не є фахівцем у цій сфері. Я пам'ятаю про події 2004 року, коли намагалися отруїти Віктора Ющенка. Минулого літа мені пощастило поспілкуватися з ним, і враження від тієї розмови було дуже позитивним. Він дійсно щиро любить свою країну і є важливою постаттю в історії України.

На жаль, статистика свідчить, що у владу, як в Україні, так і в інших країнах, щонайменше 15% осіб становлять нарциси або психопати. Це ті, хто не прагне робити щось корисне для своєї країни, а лише бажає здобути владу і отримувати вигоду. Вони діють без жодної ідеології. Особливо це стає помітним під час війни: ці особи можуть говорити одне на камеру, але насправді є колаборантами ворога. Не варто вважати їх представниками української державності. Навпаки, від таких психопатів потрібно позбавлятися і не включати їх до мети нашої національної боротьби!

Суть проблеми полягає в тому, що суспільство часом опиняється в замішанні через дії певних осіб, які приймають рішення, що шкодять Україні. Однак це не повинно бути нормою. Адже державність та боротьба за неї — це одне, тоді як психопати, які, на жаль, займають певні посади в українській владі, — це зовсім інше. Важливо вміти розмежовувати ці аспекти та усвідомлювати, що боротьба ведеться за свободу, за право на існування та за свою націю, а не за інтереси окремих людей.

Оскільки ми заговорили про психопатів... Які б слова ви вибрали для Путіна, якби мали шанс з ним поговорити?

Мабуть, в такій ситуації слід було б готовим пожертвувати собою, але нарешті позбавитися від особи, якій не варто нічого пояснювати. Такі люди мають зовсім інший спосіб мислення. Проблема в тому, що ті, хто займає високі посади, як, наприклад, президент США, справді вважають, що з Путіним можна знайти спільну мову. Але це повністю безперспективно. З такими людьми, напевно, єдиний вихід — їх знищити або ж повністю нейтралізувати. Тому я б не витрачав свою енергію на це, а краще подумав би, чи є у мене якісь ресурси під рукою.

Чи відчуваєте ви жалку за тим, що залишили своє життя в Колумбії? Яким ви уявляєте своє майбутнє через п'ять років?

Без сумніву, я не відчуваю жалю. Ми займаємося тим, що приносить нам задоволення.

Через п'ять років я мрію про те, що зможу долучитися до відновлення нашої країни, проводячи численні концерти в Україні в мирний час і звертаючись до ще більшої кількості сердець. Я сподіваюся, що наша аудиторія розшириться й за межами України, щоб ми могли популяризувати українську культуру на міжнародній арені. Також для мене надзвичайно важливо, щоб моя команда, мої творчі партнери, залишалися зі мною і підтримували одне одного в цій спільній справі.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з народним артистом України Анатолієм Матвійчуком - про цинізм Потапа, життя у США та зірку, яка мала поїхати від України на Євробачення-2025.

На OBOZ.UA ви можете прочитати інтерв'ю з бразильським режисером українського походження Гуто Пашко, де він ділиться своїми думками про використання російської мови в Києві, обман з боку росіян та про "маленьку Україну" в Бразилії.