"Нам слід нарешті взяти на себе відповідальність." Олексій Гнатковський розмірковує про співпрацю з Ірмою Вітовською, свої досягнення, політичні теми та виховання дітей.

У бесіді з Wave RBC.UA Олексій Гнатковський поділився своїм баченням війни, обговорив небезпеки суспільного розколу та мовні аспекти, а також висловив думки про готовність до політичної діяльності та свої принципові межі в професії. Крім того, він розкрив нюанси свого сімейного партнерства та виховання двох синів.

Актор вважає, що скарги на зайнятість чи втому є недоречними, особливо з огляду на жертви війни. Він закликає українців відкинути інфантилізм і готуватися до важких і тривалих викликів, які нас очікують.

Основною метою супротивника в даний момент є спровокувати конфлікти серед українців, як на фронті, так і в мовному аспекті. Тому суспільству слід зберігати спокій, підтримувати єдність навколо Збройних Сил та виявляти повагу і любов один до одного.

Завдяки своїй освіті в галузі політології, Гнатковський усвідомлює складність та необхідність компромісів у політичній системі. Проте він не відкидає можливості своєї участі в політиці в майбутньому, вважаючи, що свідомі українці повинні взяти на себе відповідальність за управління країною.

* Актор відмовляється від кінопроєктів із сумнівною ідеологією чи бюджетом, надаючи перевагу театру, адже повні зали на виставах дають змогу акумулювати прибуток для власного фонду на допомогу війську.

* Разом із дружиною, яка очолює благодійний фонд і бере на себе складну логістику, актор будує стосунки на принципах рівноправного партнерства. У вихованні синів він робить акцент на щирій любові, спільній молитві та розмові "по-дорослому" через пояснення причинно-наслідкових зв'язків.

Це стислий варіант бесіди. Повну версію інтерв'ю можна переглянути на YouTube-каналі "Wave РБК-Україна".

Я слідкую за вашими виставами та графіком. Як вам вдається справлятися з таким інтенсивним темпом життя?

Відступимо на крок назад і розглянемо всю ситуацію, що склалася в Україні. У нас триває війна. Наразі відбувається боротьба за наше існування – питання, чи залишимося ми, чи зникнемо.

І якщо порівняти ритм життя, зайнятість і всі ці речі, яким ми щойно надали ваги, порівняти з тим, що відбувається на фронті, як хлопці та дівчата роблять свою роботу, віддають зусилля і жертви неодноразово, то питання моєї зайнятості відходить на далекий план і стає настільки невагомим і незначущим.

Розумієте, чому я це стверджую? Кожен з нас здатен мати свій власний погляд на речі, свій унікальний вектор сприйняття. Або ми зосереджуємося лише на собі, або ж відкриваємо очі і сприймаємо ширшу картину. Коли ти усвідомлюєш загальний контекст нашого існування, питання, що здаються важливими, втрачають свою актуальність. Зокрема, це стосується і мого розкладу, і моєї зайнятості.

Але кожен на своєму місці зі свідомих, притомних людей, які розуміють, заради чого це. Ми мусимо тримати країну, бо нас будуть роз'єднувати, нам будуть вкидати дуже багато, і вже вкидається.

Уявіть, що далі буде: нас будуть намагатись стикати між собою. Бачите, раніше було зіткнення "схід-захід". Тепер, коли ворог нарешті зняв усі маски й ми бачимо, що це за дрантя стоїть, ми розуміємо, що немає різниці між сходом і заходом. Тепер робитимуть "фронт-тил", якийсь розкол на мовних основах чи будь-якому іншому ґрунті, який може нас розколоти. Тому наше завдання - бути разом.

На вашу думку, що саме в даний момент створює розкол серед українців, і які кроки ми можемо вжити, щоб змінити цю ситуацію? Що саме викликає у нас занепокоєння і тривогу?

- Дивіться, не що перше, а хто. Москалі. Вони працюють тут, в Україні, також дуже багато є агентурних речей, які навмисне роблять так, щоб нас здолати та знищити.

Є один фактор, який об'єднує всю Україну, - Сили оборони, військо. Військо об'єднує всіх. Обов'язково в кожному кутку України, в кожній сім'ї хтось воює, а якщо не в сім'ї, то в родині точно. Тому це те, що об'єднує.

Питання мови можуть стати інструментом для розділення нас. Щодо церковних справ, ми, слава Богу, вже позбулися цієї сатанинської секти - Московського Патріархату - на офіційному рівні. Тепер залишилося завершити цю справу на фізичному рівні.

Коли ми усвідомлюємо, що можемо бути роздратованими один на одного, варто зробити глибокий вдих і задуматися про те, кому це насправді потрібно. У сімейних стосунках, наприклад, часто виникають конфлікти: батьки можуть сваритися між собою чи з дітьми, або ж виникають певні непорозуміння. Проте, щоб продовжувати жити разом, їм необхідно знайти спільну мову.

Коли маєш голову на плечах, можеш дати цьому раду, порядок. Кому це буде вигідно, браття і сестри, якщо ми будемо між собою ворогувати?

Безсумнівно, ми усвідомлюємо, хто може отримувати вигоду від розподілу. Проте, якщо кожна особа почне усвідомлювати цю ситуацію та несправедливість, з якою вона стикається, то ця несправедливість не зникне просто так.

- Несправедливість — це окрема тема. Вона має об'єктивний характер. Ви розумієте, що вона існує, і в нашому суспільстві наразі існує значний запит на справедливість. Багато людей вже відчувають цю несправедливість і в майбутньому їхнє усвідомлення лише зросте.

Як продовжувати життя дружині, яка пережила втрату чоловіка, і спілкуватися з тією, яка ще має свого партнера? Як у серці матері може поєднуватися такий сильний контраст, коли в один і той же день син гине на фронті, а в той же день чи через кілька днів у його брата з'являється син? Як наша країна може вмістити одночасно стільки печалі та щастя, адже радості в нас також чимало?

Якщо ми раптом перестанемо відчувати радість, дорогі брати та сестри, то ризикуємо втратити розум, справді зійти з глузду і навіть загинути. Без радості в нашому житті ми просто не зможемо існувати. Це не просто фраза, це цілком серйозна реальність.

Ця радість присутня в кожній миті нашого життя. Вона існує, адже люди закохуються, створюють сім’ї, переживають інтимні моменти, народжують нове життя, і в той же час, в тій же кількості, хтось втрачає батька. Як же все це втиснути в одне серце? Необхідно знайти спосіб, як з цим ужитися, як знайти баланс.

Я спостерігаю, як дрібниці стають причинами конфліктів. Мені зрозуміло, що це відбувається, особливо в Києві, де в нинішній ситуації люди перебувають у напрузі та під впливом страху. Мене лякає думка про те, що буде, коли, наприклад, війна в якійсь формі завершиться, і наші емоції вивільняться. Коли ми нарешті зможемо розслабитися, що чекає на нас попереду?

Існує два підходи. Зверніть увагу, якщо ми залишимося на рівні інфантильності, це стане нашою проблемою – мова йде про незрілість, розумієте? Ви навіть формулюєте питання так: що ж буде далі? З цим потрібно активно працювати.

Є два рівні, як мінімум, з якими треба працювати. Перший - державний рівень. Створюються програми, якась стратегія й тактика подолання цих соціальних навантажень. Це державні програми, які мають працювати з суспільством. Яким чином держава має говорити з суспільством - як з дорослими людьми, не як з дітьми, не "шашлики в травні".

Коли ми розуміємо причини своїх дій і готові відповідати за результати, це свідчить про зрілість нашої дискусії. Нам необхідно стати по-справжньому зрілими в нашій країні. Ці емоційні наративи стають об’єктами великої маніпуляції. Це прояв інфантилізму, а ми повинні виступати як зрілі особистості.

Ми переживемо значну напругу, яка вже відчутна і продовжуватиме посилюватися. Це не пов’язано з тим, що хтось є добрим чи поганим; це наслідок роботи системи. Коли люди перебувають у стані війни, їхні цінності зазнають значних змін. Якщо ці зміни не відбудуться, ризик для життя зростає. Люди адаптуються, чи то на фронті, чи в тилу, навіть під час бомбардувань. Це також свідчить про зміщення цінностей та змін у сприйнятті реальності.

Це не свідчить про те, що в країні виникають конфлікти через непорозуміння між людьми, які вважаються поганими. Справа в іншому: люди опиняються на межі виживання. Тому важливо усвідомлювати цю реальність.

Спостерігаючи за людиною, яка переживає нервовий зрив, важливо зрозуміти, що кожен з нас повинен знати, як діяти в подібних ситуаціях. Це основа основ, базові правила взаємодії в суспільстві, яке переживає кризу. Ці навички необхідно опанувати і взяти на озброєння. Ніхто не прийде до вас з готовими порадами; ви повинні самостійно дослідити, як правильно реагувати.

Держава повинна готувати свій народ, доросле суспільство, по-дорослому говорити з людьми. А ми всередині - це зовні держава, а всередині кожен із нас теж має приготуватися і зрозуміти, як діяти. От Україна буде українською - тоді буде перемога.

- А що ви розумієте під цим терміном?

Коли ми почнемо думати українською, коли звільняться ті території, які наразі перебувають у нашій свідомості, коли ми знову відчуємо себе вільними, коли розмова російською стане для нас неприйнятною. Нехай ті, хто бажає, спілкуються нею вдома, але ти робиш все можливе для того, щоб Україна здобула перемогу в цій війні.

До речі, я не зовсім згоден з думкою, що людям варто розмовляти російською вдома, адже це все одно потрапить за межі стін їхнього дому.

- Батьки, які одразу не вчать дітей українською, прирікають їх щонайменше на великі складнощі. Тому що Україна має українську школу, українські виші й усі інституції будуть україномовними. Якщо хочеш, щоб дитина добилася успіху в цій країні, була успішною, вона так чи інакше розмовлятиме в усіх цих закладах українською мовою.

Так само, як наші співвітчизники, які виїжджають за кордон, незалежно від того, говорить вони українською чи російською, швидко вивчають іспанську мову. Дивним чином, за кордоном це не викликає труднощів, тоді як у нас виникають проблеми.

Ці діти можуть зіткнутися з серйозними викликами, і це справді сумно, адже вони не винні в цій ситуації. Це добрі діти, які мають потенціал стати чудовими людьми. Подаруй своїй дитині легше майбутнє, підтримай її. Важливо інвестувати в дітей і їхню освіту, адже це ключ до їхнього успішного майбутнього. Чим якісніша освіта, тим більше можливостей відкриється перед дитиною.

Чому я стверджую, що нехай висловлюється? Адже якщо ми почнемо обмежувати свободу чи волю когось, нас можуть вважати негідниками. Однак питання обмежень слід розглядати як виключне право держави. Держава повинна встановлювати відповідні законодавчі рамки для цього.

Ми повинні підтримати людину в переході від "псячої мови" до людської. Негативне ставлення не принесе жодної користі.

Допомога, знаєте, що передбачає? Любов. Любов має бути в цьому. Якщо ти простягнеш руку і скажеш: "Я тебе люблю", людина простягне тобі руку у відповідь. Любов сильніша, ми між собою маємо любитися, а держава має давати нам закон.

Ваша перша спеціальність – політологія. Чи отримували ви політичні пропозиції під час повномасштабної війни або раніше?

Давайте відкинемо зайву іронію: я розумію, що на даний момент можу виконувати достатньо роботи в тому місці, де перебуваю. Нещодавно у нас відбулася зустріч, адже я маю численні зв'язки з різними організаціями. Вони ставлять запитання: "Коли Маріуполь буде звільнено, ви плануєте приїхати туди, щоб розвивати українську культуру, так само, як ви це робите зараз у Франківську, Києві, Львові та в інших частинах України, які не під контролем окупантів?"

Скажу відверто: мені зовсім не хочеться цього робити. Адже потрібно все залишити і йти на незаймані території, де потрібно орати. Але якщо вже ти взявся за цю справу – доведеться орати. Це буде серйозна жертва, і я б не хотів цього. Але якщо ми говоримо про наше національне відродження та роботу, то цим потрібно займатися.

Так само і політикою - я б дуже не хотів йти в політику. Тому що розумію, як це займатися політикою. Це не чорне і біле, і питання несправедливості - питання великої компромісності. Ти мусиш працювати не зі своїми друзями, а з ворогами, з опонентами. Те, що вважаєш неприпустимим, ти маєш припустити. Ти маєш утворювати союзи з противниками. Бо так працює політика.

Наша політична система в Україні дійсно вражає своєю складністю і, на жаль, корупцією. Проте, за межами цих проблем існує безліч інших важливих аспектів, які потребують уваги. Я розумію, що ця система вимагає глибоких знань і досвіду, щоб орієнтуватися в ній. Але якщо кожен свідомий і відповідальний українець відсторониться, заявляючи, що це брудна справа, то хто ж тоді буде змінювати ситуацію на краще?

Це про відповідальність величезну. Наша молодь повинна займатись політикою. Ми маємо це робити, тому що це по-дорослому. Якщо ми будемо інфантильними - нас уб'ють. Тільки дорослий погляд має на все, і на політику зокрема.

Українцям необхідно активно долучатися до політичного життя, навіть якщо це може здаватися важким і лякаючим. Ми повинні взяти на себе ініціативу у керуванні нашою країною. Що це передбачає? Це означає бути відповідальними за свої дії та піклуватися про своїх близьких.

У мене є безліч ідей для політичних сюжетів, і наразі я не відкидаю жодної з них. Я не можу заперечити, що це може статися, хоча б дуже цьому не бажав. Справа не в тому, щоб заплямувати себе, я просто усвідомлюю, що частина моєї репутації може постраждати.

Проте я не відчуваю страху, оскільки ніколи не брав нічого чужого. Але усвідомлюю, що це справді колосальна, майже сизифова праця. Взагалі-то, я не виключаю жодного варіанту.

Вікіпедія зазначає про вас: "Після вашого дебюту в кіно у стрічці "Довбуш", створеній режисером Олесем Саніним, ви здобули статус зірки національного масштабу". Чи вважаєте ви себе зіркою такої ваги?

- Ух, тепер, як ви сказали, капець, як відчуваю. Ні, якщо серйозно - ні. Впізнаваність... По-перше, у Франківську мене впізнають усі, але й у Франківську я всіх впізнаю, бо знаю всіх. Навіть людей, яких не знаю, усе одно десь бачив, ми всі вітаємося.

Безсумнівно, що це приємні моменти. Коли люди підходять і висловлюють подяку. Часто трапляється, що вони дякують, адже вистава стала каталізатором для змін у їхньому житті, а іноді й зовсім перевертає його. І в такі миті розумієш, що все це не було марно. Існують прості, але зворушливі людські історії, адже кожному приємно відчувати увагу до себе, це справедливо і об'єктивно.

Проте, з іншого боку, я завжди підкреслюю, що ця впізнаваність приносить мені користь у двох аспектах. По-перше, це можливість висловити свою думку на публіці. Ваша увага до мене, завдяки цій впізнаваності, призвела до того, що я отримав запрошення на цю розмову. І тепер ми можемо обговорювати теми, які, можливо, стануть корисними для когось.

З іншого боку, популярність дозволяє заповнювати зали на вистави, які я організую як продюсер. З отриманих від продажу квитків коштів ми формуємо наш фонд і направляємо їх на підтримку військових. Якби зали не були заповнені, ми зазнавали б збитків і не змогли б реалізувати цю ініціативу. Проте завдяки великій кількості глядачів, ми отримуємо дохід, який використовується для допомоги армії.

- Говорячи про театр і кіно, ви в кіно знімаєтеся мало: "Довбуш, телесеріал "Кава з кардамоном". На телебачення ще є шоу "Зрадники". Усе решта - театр. Чому відмовляєтеся від пропозицій, які надходять?

- Вони надходять, або щось настільки пусте, що аж соромно в тому зніматися. По-перше, я маю де заробити, нагодувати свою сім'ю. Я не буду казати про акторів, які мусять зніматися всюди, бо їм треба за щось жити.

Для мене важливо, чи ідеологічно мені подобається те, що пропонують, я нічого не робитиму там, де українці зображені "конченими".

- А які варіанти сценаріїв зараз на розгляді?

- Та все одно є якісь дурнуваті речі, якась недолугість. Перше, що мені важливо, - щоб ідеологічно це збігалося. Друге - час. Коли є пропозиція, я думаю, що можна б зніматися, не кінець моїх мрій, але й не край біда. Але в мене вистави, і кажуть: "Може, скасувати вистави?" Кажу: "Ні, браття, я вас скасую, а не вистави".

Отже, ви все ж вирішите підтримати театр?

Отже, існує безліч різних факторів, але для мене репутація має велике значення — це свого роду кредит довіри. У нашій країні, а також в цілому, ім'я має вищу цінність, ніж гроші; гонор і гідність мають першорядне значення.

Чи існує для вас якась межа у театральному мистецтві чи кінематографі, з якою ви ніколи не погодитеся? Якийсь принцип або червона лінія, що для вас є непорушною?

Це саме те, що можна назвати червоною лінією – здоровий глузд. Межа між розумом і смаком є також здоровим глуздом. Однак, це явно суб'єктивна справа. Навіть здоровий глузд можна розглядати як суб'єктивний концепт, адже існує безліч правд, але лише одна істина. Все залежить від того, що ми маємо на увазі, коли вживаємо ті чи інші слова.

Чи я б виступав російською мовою? Так, якби це була якісна українська історія, де Росія зображена в негативному світлі. А якщо б потрібно було грати в оголеному вигляді? Лише якщо це виправдано. Для мене такі моменти не є забороненими, адже справжніми межами є лише принципи.

Було багато разів, коли я відмовлявся грати в те, що мені пропонували, бо це явно працює на недержавні інтереси, умовно кажучи, або дуже класна п'єса, але я дивлюся, хто це ставить, що за режисер і звідки гроші йдуть.

У нас багато таких речей, коли фінансування не державне, тобто або з Росії йшло, або від якихось людей, які в Україні живуть, але гроші якимись корупційними методами хочуть відмити. Тому ці речі я відмовляю.

Перед підготовкою до цього інтерв'ю я навіть не підозрювала, що ви в шлюбі. Ви не демонструєте це в соціальних мережах, де практично лише ваша професійна діяльність, і жодних згадок про дружину чи дітей. Чи це ваше власне рішення, чи бажання родини залишатися осторонь від публічності?

- Це така нормальна історія з обох сторін. Це моє особисте і її особисте, я не можу її особистим користуватися, маніпулювати чимось. Я не хочу назагал виставляти речі, які для мене дуже близькі серцю, напевно. Це дуже моя особиста історія, мій внутрішній світ.

Сьогодні ми обговорювали, як війна відображається на стосунках, зокрема через призму театральних постановок. Чи помічаєте ви, який вплив війна має на взаємини у вашій родині?

Зовсім ні, швидше ми відразу ж активізувалися в роботі. У нашій родині племінники брали участь у боях у Маріуполі, згодом на Азовсталі, а потім потрапили в полон - це також стала значною історією для нашої сім'ї. Але все це тільки зміцнювало наші зв'язки, ми завжди діяли спільно.

Зараз ми активно працюємо над усім: я займаюся постановками та збираю кошти для фонду, а моя дружина відповідає за логістику. Вона виконує обов'язки директора фонду, обробляє запити, які ми можемо реалізувати. Тепер у нас безліч декларацій, адже ми почали імпортувати автомобілі, і їх потрібно оформляти.

А згодом, у випадку порушення дорожніх правил, камери фіксують ці інциденти, і штрафи надходять на рахунок, призначений для директора. Наше майно періодично підлягає арешту, і ми змушені за це розраховуватися.

Вона займається безперервними потоками дзвінків і справ, які можуть звести з розуму. Я б не зміг впоратися з цим — це справжня, колосальна праця. Але ми разом долаємо ці виклики, не просто дивлячись одне на одного, а зосереджуючись на спільній меті. Для мене це дуже важливо — мати однодумця. Ми поділяємо спільне бачення на одні й ті ж речі. Хоча ми цінуємо одне одного, справжня цінність полягає в нашому партнерстві.

Яким батьком ви є для своїх синів? Який приклад ви прагнете їм показати, і що саме вважаєте найважливішим у цьому прикладі?

Найголовніше для мене — це їхнє вміння любити. Це, безумовно, одна з найбільших цінностей — зберігати любов, незважаючи на час і обставини, які нас оточують. Ми даруємо їм безліч любові, занурюємо їх у неї. Я завжди повторюю, як сильно їх люблю, і не втомлююсь говорити, як пишаюсь ними, адже не знаю, скільки часу ми проведемо разом.

Чи практикуєте ви якісь особливі традиції або ритуали з вашими синами?

Ми спільно звертаємося до молитви.

Коли мова йде про те, що ви прагнете навчити своїх дітей, який приклад ви їм подаєте? Чи намагаєтеся ви також виховати в них почуття дисципліни? Чи реагують вони на це?

Я намагаюся багато чого пояснювати. Вважаю, що коли ти роз'яснюєш, це кращий підхід, ніж примушувати або якось тиснути. Наприклад, у мого старшого сина почався підлітковий період, і він має проблеми зі спиною через сколіоз. Я кажу йому: "Слухай, брате, тобі варто зайнятися плаванням". Але він не в захваті від цієї ідеї і відчуває дискомфорт з цього приводу.

Ми намагалися запропонувати йому всі можливі гуртки: що йому подобалося – те він обирав, а що ні – залишав поза увагою. Це нормально. Але є речі, які ти мусиш робити, адже вони стосуються твого здоров'я. Можливо, це буде важко, але виконуй це, бо так вважають тато і мама, адже ми піклуємося про тебе. Якщо ти будеш відвідувати заняття з плавання, це допоможе вирівняти хребет і зміцнити м’язи, що дуже важливо для твого здоров’я. Іноді в житті потрібно робити те, що не хочеться, щоб в результаті відчути себе краще.

У нього дійсно перестав прогресувати сколіоз. Йому це далі не подобається, але він далі ходить. Коли ти пояснюєш людині, в неї є це усвідомлення, вона розуміє причинно-наслідковий зв'язок.

Тому нам треба, як у сім'ї, так і в країні, одне до одного ставитися з повагою. Коли говориш людині щось по-дорослому, це означає, що поважаєш її. А коли звертаєшся до неї, як до дитини, не пояснюєш, а кажеш "так треба і все", ти просто не поважаєш цю людину, як у сім'ї, так і в країні.

- Вам вистачає часу для проведення його з дітьми, враховуючи все сказане?

- Ні, звичайно, не вистачає, однозначно. Але я не маю права нарікати на це, тому що тим хлопцям, дівчатам на фронті геть не вистачає часу. Якщо я буду зараз нарікати і жалітися на щось, то яке я маю на це право? Совісті не буде, якщо так робити.

Сині усвідомлюють цю ситуацію. Ми обговорюємо це з ними, і моя дружина також висловлює свої думки. Вона не скаржиться на те, що я часто відсутній, адже ми всі усвідомлюємо обставини, і з дітьми теж ведемо такі розмови. Це зріле сприйняття нашої ситуації.

Ваша особистість справляє на мене враження дуже рішучої людини. Ви, безумовно, експресивні, харизматичні, та володієте сильною енергією і характером. Що ж може вивести вас з рівноваги? Які ваші нинішні слабкості?