"Ми офіційно стали подружжям, але завжди мріяли про справжнє весільне святкування". На Сумщині загинув молодший сержант В'ячеслав Замотайло - Історії з життя.

В'ячеслав розпочав свою військову службу у вісімнадцять років. Він брав участь в АТО, а з початком повномасштабної війни знову вирішив стати на захист України.

В'ячеслав народився в селі Антонівка, що на Черкащині. Пізніше його сім'я, в якій було троє дітей і він був наймолодшим, переїхала до Сміли. Після закінчення дев'яти класів юнак отримав професію слюсаря. Коли йому виповнилося 18 років, він разом із другом уклав контракт із Збройними силами України.

"Це стало для мене несподіванкою, -- ділилася мама захисника Зоя Замотайло. -- Мій син спочатку поїхав на навчання до Полтави, а згодом його відправили на Донбас, де він служив протягом трьох років."

Після демобілізації В'ячеслав знайшов роботу в Київській області, де займався виробництвом бетонних кілець у місцевій компанії. Саме в цей час, під час його трудової діяльності, розпочалася велика війна.

"Мій чоловік зателефонував і попередив: 'Будь обережна'. А сам вирушив до військкомату, -- згадує Алла Замотайло, дружина військового. -- Ми зустрілися рівно за рік до цього моменту. Моя подруга одружена з його найкращим другом, який служив разом з ним в АТО. Тому ми опинилися в одній компанії. Особливу підтримку я відчула від В'ячеслава, коли у моєї доньки з першого шлюбу виявили онкозахворювання. Я була в жаху, постійно переживала. Він завжди знаходив правильні слова, щоб заспокоїти мене."

Спочатку воїн виконував свої обов'язки на кордоні з Білоруссю, а згодом його місцем служби стали Миколаївщина, Херсонщина та Донбас, де він перебував у складі 425-го окремого штурмового полку "Скеля". "Мій чоловік працював механіком телефонного зв'язку, -- продовжує Алла. -- Він забезпечував зв'язок з командуванням, налаштовував радіостанції, Starlink та апаратуру радіоелектронної боротьби. І все це він робив прямо на передовій, не залишаючи штаб. Останній рік він жодного разу не брав відпустку – його неможливо було замінити. Попри серйозні проблеми з нирками, він міг перейти на легшу посаду, але категорично відмовлявся покидати фронт".

Мама В'ячеслава підкреслює, що він мав високу відповідальність: "За свою службу син здобув численні відзнаки, серед яких медаль "За оборону України" та "Залізний хрест". Він неодноразово рятував життя своїм товаришам на фронті."

Останнім місцем служби для воїна став Сумський напрямок, що розташований неподалік кордону з Росією. "В їхній автомобіль влучив ворожий безпілотник. Мій коханий загинув 18 травня 2025 року поблизу села Новоіванівка," - з глибоким сумом розповідає Алла. "Того дня в обід ми з ним нарешті змогли поговорити довше, близько 15 хвилин. Він був дуже виснажений, не спав добу, але запевняв, що скоро їх евакуюють, і він зможе трохи відпочити. Ввечері я ще раз зателефонувала, і В'ячеслав підтвердив, що все гаразд, обіцяв передзвонити. Але... 24 травня йому мало б виповнитися 28 років."

У Смілі провели в останню путь молодшого сержанта В'ячеслава Замотайла. Наразі його родина організовує збір підписів для надання йому звання Героя України. "Я бажаю, щоб люди не забували про нього і усвідомлювали, скільки він зробив для нашої країни," – зазначила мама захисника. – "Коли почалася повномасштабна війна, син мені сказав: 'Я не хочу, щоб окупант тут вказував мені, як жити у власній країні, на своїй землі.' Він часто повторював: 'Хто, якщо не я?' Він був справжнім патріотом – усім своїм серцем і душею."

У В'ячеслава було безліч мрій. "У 2022 році ми лише офіційно стали подружжям, а про весільне святкування мріяли після закінчення війни. Чоловік мріяв про велике свято -- на всю вулицю, з живою музикою та численними гостями. Окрім того, він хотів мати свій будинок у селі, де можна було б насолоджуватися спокоєм і займатися риболовлею. Але війна зруйнувала всі наші плани," -- з сумом говорить дружина.