Мирослав Слабошпицький: "Мої кінопроекти - це естафета в кінематографі, що переходить від зорового сприйняття до звукового."

Изображение: facebook/Myroslav Slaboshpytskiy Мирослав Слабошпицький

Мирославе, як це – знову стати режисером після такої тривалої паузи?

Я б не сказав, що повернувся, адже ніколи не зникав. Просто на деякий час залишався поза майданчиком, але активно займався роботою: писав сценарії та розвивав різні проєкти. Наприклад, я присвятив п'ять років проєкту "Тигр". У нашій індустрії процес завжди займає багато часу: рік йде на написання, ще рік – на пошук фінансування, а потім все затягується ще більше. І коли фільм не виходить на екран, складається враження, ніби ти на паузі. Але насправді за кулісами завжди триває активна робота.

Яким чином ви стали частиною проєкту "Війна очима тварин"?

Мій товариш, продюсер Олег Кохан, зателефонував мені з цікавою ідеєю – створити альманах, що складався б із кількох короткометражних фільмів, присвячених війні. Зйомки цього проекту почалися ще в 2022 році, практично відразу після початку повномасштабного вторгнення. Я і Олег знайомі вже давно, ми співпрацювали над різними проєктами – деякі з них так і не були реалізовані, а інші, можливо, ще отримають шанс на життя.

Олег ділився своїми спогадами про перші дні вторгнення, коли йому доводилося виконувати нічні чергування. Він зазначив: "Стою в темряві, нічого не видно, і раптом мене осяяла думка: потрібно щось робити, потрібно зафіксувати цей час". Саме з цієї ідеї все почалося. Знайшли фінансування, зібрали команду, і вирішили знімати незалежно, без державних коштів. Справді, це варто визнати – це справжній подвиг. Адже організувати велику знімальну групу під Києвом у 2022 році, коли навколо панує небезпека, – це не просто вияв сміливості, а, можливо, й безглуздий ризик. Але саме завдяки цій рішучості фільм і побачив світ.

Зображення: надано творчою групою фільму Олегом Коханом під час прем'єри стрічки 'Війна очима тварин'.

Коли ж у проєкті з'явився Шон Пенн?

Олег мені подзвонив уже напередодні Канн і каже: "Є шанс зробити короткий метр із Шоном Пенном". Вони відправили йому "Плем'я", він подивився, сказав: "Класно, я хочу познайомитися з режисером". Наступного ранку я вже летів у Ніццу. Ми зустрілися всі разом - я, Олег, продюсер Олексій Макухін і Шон. Провели три дні в Каннах, розмовляли без кінця - про кіно, про політику, про Україну. Усе це було дуже щиро. Шон - той тип людини, який не просто "в темі", а реально заглиблений: знає імена, контексти, нюанси. Постійно щось уточнював, розпитував.

Він продемонстрував нам свій фільм "Superpower", який ще був у стадії доопрацювання. Це відчувалося не як звичайний перегляд, а скоріше як зустріч старих друзів, які разом аналізують кожен момент. Він цікавився нашими думками та деталями, запитуючи про враження.

Шон Пенн: "Ми опинились в епіцентрі історичного моменту, і це було дуже важко"

Зображення: надано кіноагенцією Sota Шон Пенн та Мирослав Слабошпицький.

Ви згадували, що хвилювалися перед зйомками з ним.

Дуже. У нього ж такий імідж "траблмейкера": бійки, конфлікти, історії з таблоїдів. Але в роботі він абсолютно інший - дисциплінований, чіткий, без жодних зіркових заморочок.

Перед початком зйомок ми прибули до Лос-Анджелеса з американським оператором, де заздалегідь підготували блокінг сцен. Ми визначили, які камери, об'єктиви та освітлення будемо використовувати. Коли Шон з'явився на майданчику, все вже було готове на своїх місцях. Він лише оглянув сцену і сказав: "Гаразд, починаємо". Це було схоже на музику - все проходило плавно, спокійно і без зайвого хаосу.

Ми здійснювали зйомку за допомогою двох камер та великої команди: з безліччю обладнання, купою освітлення і справжнім американським масштабом. Незважаючи на те, що фільм має досить аскетичний стиль, технічні аспекти реалізації були надзвичайно складними. Шон працював з великою концентрацією: кадр за кадром він шукав ідеальний тон, мікропластичність, навіть ритм дихання.

Я поділився з дружиною, що він мені чимось нагадує Олеся Ульяненка (відомий письменник, культова фігура літератури 2000-х. - Ред.). Він також має таку ж харизму.

Як відбувалися зйомки технічно?

Ми прагнули наблизитися до ідеалу, але оскільки зйомки в Лос-Анджелесі з Шоном Пенном вимагали значних фінансових витрат, я вирішив змоделювати ситуацію. У Києві ми орендували звукову студію, яка нагадувала ту, де мали проходити зйомки, залучили двох статистів, дві камери та операторів, і фактично "прогнали" весь фільм у тестовому режимі. Це дало можливість визначити крупності, освітлення та динаміку сцен. Я зібрав цей чернетковий варіант, і коли прибув до Лос-Анджелеса, у мене вже була готова відеоінструкція з розташуваннями камер, освітленням і рухами акторів. Це значно полегшило процес роботи.

Зображення: надане Sota cinema group Шон Пенн у процесі зйомок

Ми здійснили зйомки зі Шоном у Лос-Анджелесі, а вже через кілька місяців знімали сцену з Денисом Капустіним, який втілює його персонажа. Локацію вибрали в Карпатах, на Драгобраті, адже в Україні в той час практично не було снігу. Нам потрібно було знайти хоч якийсь зимовий ландшафт, і коли ми його знайшли, провели там два дні зйомок. Денис працював у складних умовах, з камерою, закріпленою на тілі, під час нічних зйомок. Це була фізично вкрай важка праця. Я безмежно вдячний йому за витримку — він надзвичайно обдарований актор, який наразі грає в театрі, і я щиро сподіваюся, що це лише початок його великої кар'єри.

Чи було щось незабутнє на цій локації?

Отже, ми з оператором трохи повозилися з Шоном, обдумуючи одну цікаву ідею. Нам хотілося проєктувати зображення з 16-мм проєктора прямо на його обличчя, щоб створити особливий ефект. Ми довго експериментували, налаштовуючи світло та техніку, але, на жаль, це не спрацювало. Проте Шон залишався терплячим, жартував і не виявляв жодного знаку роздратування. Це багато говорить про характер людини такого рівня.

Ще мене здивувало, що ми завершили зйомку раніше запланованого. Все було так добре організовано, що, коли останній дубль був відзнятий, з'ясувалося, що більше немає чого знімати. Ми просто обнялися та вирішили зустрітися наступного дня, щоб випити на прощання. Це був той момент, коли усвідомлюєш, що зіркова слава відходить, а на її місці залишається справжнє партнерство і взаємна повага.

Чому це фільм про орлів, адже Чорнобиль впершу чергу не з птахами асоціюється...

Чорнобиль асоціюється у мене з особливими спогадами та водночас є символом нашої культури. А орли... вони просто неймовірні (сміється).

Якщо говорити серйозно, це уособлення сили, витривалості та сміливості. Ми включили кадри з орлом у сцені не для прямого значення, а як символічний образ. Загалом, Чорнобильська зона вражає своїм біорізноманіттям. До війни її досліджували не лише фізики-ядерники, а й біологи. Тому цей простір є ідеальним для метафор, де переплітаються людство і природа, війна і тварини.

Зображення: надане групою кінотеатрів Sota Шон Пенн.

Якщо в "Племені" відсутні репліки, то в "Орлі", навпаки, звуковий елемент є основою всього. Чи є це свідомим контрастом?

Я б охарактеризував це як продовження. У "Племені" немає вербальної мови, проте звук присутній і дуже ретельно опрацьований. Ми з Сергієм Степанським довго шукали оптимальний баланс, адже звук тут відіграє величезну роль. У "Орлі" це ще більш виразно. Звук - це основа. Це свого роду омаж до "Blow Out" Браяна Де Пальми, який, в свою чергу, черпав натхнення з "Blow Up" Антоніоні. Якщо хочете, це кінематографічна естафета: від візуального до звукового. Можна навіть стверджувати, що оглушення в фіналі фільму також є частиною цієї концепції.

Цього року асоціація критиків присвоїла фільму "Плем'я" звання найкращого дебюту десятиріччя. Цей фільм є першим повнометражним твором режисера Слабошпицького. Яке значення має для вас така висока оцінка?

Це надзвичайно приємно. У списку налічується більше ста дебютів, і зайняти перше місце через десять років після виходу фільму - це справді вражаюче. Перед цим був рейтинг ста найкращих українських фільмів від Центру Довженка, де я опинився на першій позиції серед живих (сміється). Попереду мене - Довженко, Вертов, Параджанов. Це чудова компанія, і я з радістю готовий слідувати за ними.

Ви згадували про "Тигра". Яка тепер ситуація з цим проєктом?

"Тигр" — це епопея, що розтягнулася на десятиліття. Спочатку планувався як фільм від студії Focus Features, з продюсерами Дарреном Аронофскі та Бредом Піттом. Я долучився до проєкту пізніше, ставши п’ятим сценаристом після численних переписок. Ми наближалися до початку зйомок, проєкт вже був представлений на Каннському кіноринку, а стартові дати були заплановані на 2023 рік у Фінляндії. Але, як це часто трапляється в Голлівуді, все зупинилося. Я витратив п’ять років на написання цього сценарію і все ще сподіваюся, що фільм отримає новий шанс.

Наскільки етично займатися створенням фільму, що висвітлює події в Росії?

Це екранізація твору Джона Вейланта – документальної розповіді про події 1990-х років на Далекому Сході, де насправді функціонував загін "Тигр", що займався медіацією між людьми та дикими тваринами. Цей загін, сформований у середині 1990-х завдяки фінансуванню західних організацій, зокрема WWF, складався з місцевих жителів, які боролися з браконьєрством та вирубкою лісів, щоб захистити амурських тигрів. Він проіснував до середини 2000-х років. Важливо зазначити, що цей загін не був створений російськими силами, а фільм є повністю голлівудським проєктом. Тигри не обирають, в якій країні їм жити. Це вражаюча, глибока і людяна історія, що досліджує баланс між природою та людським існуванням.

Мій батько служив в армії на Далекому Сході в 1980-х роках. Він розповідав, що одного разу тигр зайшов на територію їхньої частини. Командування вирішило, що стріляти заборонено, і наказало всім ховатися, поки тигр сам не повернеться в ліс, адже цей вид є під охороною. А ось з вовками, за його словами, вони діяли жорсткіше і не зволікали з розправою.

О, це дійсно захоплююче! Я раніше не натрапляв на таку історію, хоча мав нагоду обговорювати цю тему з різними людьми: як з браконьєрами, так і з природоохоронцями, через Zoom. Вони ділилися своїми знаннями про встановлення пасток та функціонування місцевої екосистеми. Це допомогло мені відчути живу тканину історії. Я завжди прагну знаходити такі "перлинки" — як у "Племені", коли занурюєшся глибше і раптом натрапляєш на правду, яку важко вигадати.

Ви згадували, що Шон Пенн викликав у вас асоціації з письменником Олесем Ульяненком. Я розумію, що ваша дружба з Ульяненком була значною, і ви також написали сценарій до документального фільму про його життя. Нещодавно цей фільм демонстрували в Японії. Яка подальша доля цього проекту?

Зображення: Вікіпедія Олесь Ульяненко

Так, у нас дійсно була дружба. Цей фільм створила Юлія Шашкова - режисерка новели "Корова" в проекті "Війна очима тварин". Продюсерами виступили ми разом з Володимиром Тихим. Фільм отримав назву "Ульяненко. Без цензури", і досі має своє життя: його демонструють на фестивалях і в університетах по всьому світу. Ця історія є дуже інтимною та нішева, подібно до творчості Уляна. Я радий, що фільм продовжує жити своїм насиченим, специфічним життям.

Але ще була книга "Ульяненко. Без цензури". Після його смерті я зібрав сорок інтерв'ю, які він давав різним ЗМІ. Це була спроба дати йому можливість "говорити самому". Я звертався до всіх журналістів, отримував дозволи на використання текстів - і в результаті вийшла збірка, яку сьогодні часто цитують усі, хто пише чи досліджує його творчість. У фейсбуці навіть є сторінка "Ульяненко без цензури", де ми з друзями продовжуємо публікувати новини, архіви, матеріали, пов'язані з ним.

Олесь Ульяненко. "Хрест на Сатурні". Фрагмент.

Зображення: Кіноріум Сцена з фільму 'Ульяненко. Без обмежень'

Чи не розглядали можливість екранізації одного з його літературних творів?

Насправді існувала ціла низка ініціатив, які ми називали "пакетом Ульяненка". У цей пакет входили короткометражний фільм "Наказ", оснований на його військовій новелі про досвід служби в Афганістані, екранізація "Серафими" (режисеркою планувалася Марися Нікітюк) та адаптація "Сталінки", над якою працював Володимир Тихий. На жаль, більшість з цих проєктів не вдалося реалізувати — частково через проблеми з фінансуванням, частково через зміну команди. Я кілька разів намагався спільно з Ульяненком написати сценарій. Проте він був дуже цілісним автором, і адаптувати його прозу до кіномовлення виявилося складним завданням. Ми так і не завершили жодного спільного сценарію, але ці спроби стали для мене цінним досвідом.

Улян був справжнім кіношним автором. У його прозі відчувається ритміка, монтажна динаміка та кінематографічна логіка сцен. Маю впевненість, що багато персонажів були створені під впливом кінематографа. У "Квітах Содому" можна легко впізнати дует, подібний до Джона Траволти та Семюела Л. Джексона з "Кримінального чтива". Він часто наголошував: "Письменники зазвичай складні особистості, тоді як режисери - звичайні. Тому варто дружити саме з режисерами".

І наостанок: над чим ви зараз працюєте?

Є кілька проєктів в роботі, але наразі вони або під ембарго, або на такій стадії, що краще не розголошувати деталі. Можна сказати, що я активно займаюся підготовкою до наступного знімального етапу. Сподіваюся, що в наступній розмові ми зможемо обговорити все вже після прем'єри.