Національна проблема: які зміни відбуваються з етнічними спільнотами на захоплених територіях?

Національна проблема стала основою "доктрини" агресивної війни, розв'язаної Росією проти України. Оголошений "захист російськомовних" був визначений як одна з ключових цілей цього конфлікту. Проте, на окупованих територіях число російськомовних громадян значно зменшується. Водночас, башкіри, буряти, чеченці, татари та інші мусульманські народи активно переселяються до цих регіонів. Окупантами зводяться нові мечеті, а місцеве населення змушують змінювати свої традиції, аби відповідати нормам, які диктуються мусульманською спільнотою.

Замість цього національні культури стають об'єктом заборон. Офіційне проявлення прихильності до українців обмежується лише захопленням традиційними стравами, такими як сало, та вбраннями, як-от шаровари (іноді їх навіть демонструють на національних виставках у Росії). Проте насправді за використання української мови на вулицях чи в соціальних мережах можна натрапити на неприємності з поліцією.

Журналісти з Донеччини, Херсонщини та Запоріжжя провели аналіз ситуації щодо національних аспектів в умовах окупації.

Херсонська область

Херсонщина має багатий історичний контекст як багатонаціональний регіон, про що пише Кавун.City. Ця територія колись була південною межею Великого князівства Литовського, зокрема в Бериславському районі, який нещодавно було деокуповано, хоча він все ще піддається постійним обстрілам з боку російських військ. Високопілля, ще одна деокупована зона, була заселена німцями. Зміївка, також деокупована, славиться шведською спадщиною; у 2008 році її відвідав король Швеції Карл Густав XVI, адже тут проживали люди, які розмовляли старошведською мовою. Сам Херсон є місцем, де переплітаються культури: тут оселилися поляки, болгари, вірмени, литовці, німці, греки, азербайджанці та представники багатьох інших націй. Окрім того, на Херсонщині традиційно проживають корінні народи, зокрема караїми та кримські татари, а також кримчаки.

Втім, російська окупація чимало змінила. Сьогодні на території окупованої частини Херсонщини росіяни активно витісняють згадки про корінні народи (їх взагалі не згадують або називають "малими народами", "народностями"), а багатонаціональність стає виключно предметом пропаганди.

Особливо "небезпечними" для росіян завжди вважалися кримські татари. Цю групу людей переслідують і продовжують переслідувати в окупованому Криму, а окупована частина Херсонщини не стала винятком. Переважна більшість кримських татар у Херсонській області проживала в Генічеському районі. З початку окупації цього регіону зафіксовано численні випадки переслідувань кримських татар. Під час першого Конгресу корінних народів, що відбувся 2 грудня 2025 року, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров наголосив на багатьох фактах, що свідчать про те, як Російська Федерація знищує корінні народи Криму. Це відбувається через політичні репресії, знищення мовної та культурної ідентичності, а також витіснення корінних народів з їхніх територій та переселення росіян: "Тільки ці чинники, якщо окупація Криму триватиме, становлять безпосередню загрозу для корінних народів України, чиєю землею є Крим". Схожі процеси спостерігаються і на окупованій території Херсонщини, що межує з Кримом.

Однак російські провокації не обмежуються лише окупаційними діями. Наприклад, вони намагалися зірвати онлайн-захід, організований бібліотекою Херсона на честь роковин депортації кримських татар. Дата 18 травня викликає в росіян значну тривогу: вони переслідують тих, хто згадує про цю трагедію, і не проводять жодних пам’ятних заходів. Через деяких представників кримськотатарського народу, які зрадили Україну, розповсюджуються ідеї про те, що Росія піклується про різні національності, а сама країна подається як "спільний дім".

Окупаційний ватажок Херсонщини Володимир Сальдо навіть ініціював можливість видачі документів в окупації не лише російською, а українською та кримськотатарською мовами. Щоправда, на практиці це не працювало: зробили кілька документів для того, аби показати їх пропагандистським медіа.

На практиці, переслідування кримських татар з боку росіян триває, як це було в Криму. Вже через півроку після початку окупації в Новоолексіївці були закриті класи для вивчення кримськотатарської мови. Наразі ця мова в окупованій частині Херсонщини звучить дуже рідко, а можливості для її вивчення практично відсутні. Те, що росіяни вважають кримськотатарською культурою, намагаються представляти українською мовою з окремими елементами кримськотатарської. Лише зрідка можна почути пісні рідної мови, але вони повинні пройти затвердження і виконуються лише на офіційно санкціонованих заходах.

Російська влада офіційно визнала батальйон імені Номана Челебіджіхана терористичною організацією, що стало підставою для затримання осіб, які викликають незадоволення в окупаційній адміністрації. Якщо немає інших причин для затримання, людей звинувачують у причетності до цього батальйону. Наприклад, у серпні 2022 року в тимчасово окупованій Херсонщині були арештовані кримські татари Халіл Аметов та Мамед Мустафаєв. Раніше, у червні, провели обшуки і затримали Сусанну Ізмайлову та Расіма Асанова, а в березні 2024 року був затриманий генічеський журналіст Геннадій Осьмак.

Про караїмів у російських джерелах практично не йдеться — ніби їх не існує. Проте, вони мешкають на Кримському півострові з XIII століття. Основою караїмської громади є їхні релігійні переконання: вони шанують Тору. Караїми оселилися не лише в Херсоні, а й на Херсонщині, хоча їхня чисельність досить обмежена. Тим не менше, у російських матеріалах ця спільнота залишається поза увагою.

Кримчаками росіяни іменують... жителів Криму, тобто просто населення цього регіону. Це видно, наприклад, з цього пропагандистського матеріалу.

Нагадаємо, що кримчаки -- це корінний народ України, що сформувався на Кримському півострові поряд із кримськими татарами та караїмами. Вирізняє кримчаків передовсім віра: вони сповідують ортодоксальний юдаїзм з кримчацькими мотитовними ритуалами. З початком тимчасової окупації Криму Росією в 2014 році частина представників і без того малочисельного народу вимушено виїхала з півострова на материкову частину України.

Загалом в окупованій частині Херсонщини не надто переймаються поширенням культури представників різних націй та вивченням мов. З одного боку, це -- політика Росії: вони всіляко витісняють будь-які прояви автентичності представників різних народів. З іншого -- майже нема кому це робити. Не так багато зрадників серед представників різних народів на Херсонщині, які готові просувати російські наративи. Активні представники різних народів або виїздять, або їх переслідують росіяни, інші - не ризикують демонструвати свою ідентичність.

Мелітопольський край

Перед початком російської окупації Мелітополь вирізнявся як одне з найінтеркультурніших міст України, зазначає РІА Південь. Протягом багатьох років це місто стало місцем гармонійного співіснування більше ста етнічних спільнот, кожна з яких привнесла свій вклад у культурну, економічну та соціальну сферу регіону.

Етнічна різноманітність Мелітополя зародилася ще в XIX столітті, коли регіон Приазов'я став важливим напрямком для мігрантів. Сюди прибували люди з Болгарії, Греції, Німеччини, Польщі, Криму та Кавказу, а також з країн Близького Сходу. Мелітополь виростав як місто, де різні народності не тільки співіснували, але й активно взаємодіяли: відкривали навчальні заклади та культурні об'єднання, розвивали ремесла та формували спільну ідентичність громади.

У Мелітополі часто проводились інтеркультурні фестивалі. фото із сайту мерії

Національна приналежність завжди була фактором єдності, а не розподілу. У 2008 році Мелітополь здобув статус інтеркультурного міста в рамках пілотної ініціативи Ради Європи, ставши першим українським містом, яке приєдналося до цього проєкту. У 2021 році досвід Мелітополя став одним із ключових прикладів при розробці нового законодавства щодо національних меншин. Члени парламентського комітету підкреслювали, що місто є прикладом успішного міжкультурного співіснування, на який може орієнтуватися вся Україна.

Після захоплення Мелітополя у лютому 2022 року російські військові у перші дні майже не втручалися в міське життя. Українські прапори ще висіли на установах. Однак ця пауза виявилася тимчасовою. Вже невдовзі почалася системна та насильницька русифікація, яку окупанти вважали однієюї з ключових задач.

Перший удар завдано освіті та культурі. Українські книги масово вивозили на вантажівках, складали на територіях сільських і міських бібліотек і спалювали, нагадуючи про тотальні чистки епохи нацистської Німеччини. Серед знищених творів були сучасні дитячі видання Зірки Мантуй, роботи Роальда Дала, Всеволода Нестайка, Сергія Жадана та багатьох інших авторів, які формували український культурний ландшафт.

Замість знищених бібліотек окупаційна влада імпортувала російські підручники та пропагандистські видання на сотні мільйонів рублів.

"Першим кроком окупантів у Мелітополі стало захоплення дитячих садків та знищення вишиванок," – відзначає Іван Федоров, який у 2022 році обіймав посаду мера Мелітополя. Вишиванки були спалені в дитсадку "Ластівка", який був капітально відремонтований безпосередньо перед початком повномасштабної агресії.

Згідно з інформацією, наданою самими окупантами, щонайменше 46% дітей виявили бажання вивчати українську мову. Цей факт спричинив занепокоєння, і колабораційні "чиновники" почали обговорювати можливість введення офіційної заборони на використання української мови в навчальних закладах.

Українську мову в освітній програмі спочатку зробили факультативною, а згодом і зовсім виключили, замінивши обов'язковою "російською мовою та літературою". Вчителів, які відмовлялися переходити на російські стандарти, звільняли, залякували або змушували покинути місто. Репресії застосовували і до дітей.

"Дітей примушують вивчати російський гімн і виконувати його на уроках. Якщо хтось із учнів відмовляється співати гімн у навчальному закладі, батьків викликають до школи. Їх заносять до списків ненадійних, і далі можуть статися різні непередбачувані ситуації," – поділилася жителька Мелітополя в інтерв'ю РИА Південь.

Процеси русифікації також вплинули на культурну сферу. Танцювальні та музичні колективи, які нещодавно виступали в українських сценічних вбраннях, тепер змушені були одягатися у кокошники та сарафани. На сценах почали домінувати звуки балалайок, витісняючи бандури й інші українські народні інструменти. Українська символіка поступово зникала, а елементи російської масової культури нав'язувалися як єдиноприпустимі.

Один з багатьох "народних" колективів, що діють у захопленому Мелітополі. Це зображення - результат роботи пропагандистів.

Українська ідентичність фактично опинилася поза законом. Розмова українською стала небезпечною -- містяни повідомляли про напади, погрози та затримання за будь-яку проукраїнську фразу. Людей, які висловлювали незгоду з окупацією або просто дотримувалися українського погляду на події, часто викрадали та утримували в підвалах місяцями.

Один з інцидентів, про який свідчили очевидці журналісту РИА Південь, стався на блокпосту: російський солдат здійснив напад на жінку лише через те, що вона вимовила кілька слів українською мовою.

Репресії призвели до значного відтоку населення. За словами Андрія Орлова, директора стратегічного центру розвитку територій, до 70% мешканців Мелітополя виїхали. Ті 30%, що залишилися, в основному – це люди, які не змогли втекти або виявилися в складних умовах. Водночас Росія почала переселяти до міста нових мешканців із різних регіонів країни. Це стало складовою частиною політики заміщення населення, яку Кремль активно реалізує на захоплених територіях.

Окупація Мелітополя принесла в місто не лише нові прапори, пропаганду та російських чиновників. Вона змінила саму соціальну тканину міста. На місце виїхавших українців масово прибували люди з віддалених регіонів Росії, передусім із національних республік. Нові мешканці -- від дагестанських учителів до чеченських військових і робітників із Середньої Азії -- почали заповнювати простір, змінювати звичний уклад, культуру та навіть харчові переваги.

Те, що ще вчора здавалося абсолютно чужим південноукраїнському місту, стало частиною повсякденності.

Однією з перших галузей, куди активно почали залучати спеціалістів з національних республік, стала освіта. Навіть з Дагестану, незважаючи на власну нестачу кадрів, вивозили великі групи викладачів. Місцеві українські вчителі поступово відходили на другий план: деяких звільняли, іншим прямо заявляли, що їх місця займатимуть "командировані" фахівці.

Так з'явилися дагестанські викладачі російської мови, історії, географії. Їх офіційно називали "вчителями спеціального призначення" -- люди, які мають навчати, але перш за все впроваджувати ідеологію "русского мира". Російські телеканали робили про них пропагандистські сюжети, представляючи їх як "місіонерів", які "виправляють" українську освіту.

У навчальних закладах Мелітополя почали працювати педагоги з Дагестану. Це підтверджується скріншотом з пропагандистського матеріалу.

Поряд із ними до шкіл прийшло й нове соціально-поведінкове середовище: жорстка релігійність, відкритий акцент на традиціях, обговорення "правильного виховання" та "моральних цінностей". Для Мелітополя, де раніше домінувала світська, європейська освітня модель, цей поворот став справжнім шоком.

Нещодавно нашій школі сталося цікаве подія: учні початкових класів відмовилися підніматися під час виконання гімну Росії. Ми викликали їхніх батьків для обговорення ситуації. Учні старших класів ставлять викладачам дуже провокаційні запитання щодо російської історії, оскільки вони ще пам’ятають, що таке історія України, незважаючи на те, що ми давно прибрали цю тему з навчальної програми. Ми намагаємося покращити якість освіти в нашому регіоні, але нещодавно до нас приїхали вчителі з Дагестану та Бурятії, і це викликало певні проблеми, адже рівень навчання значно знизився. Діти скаржаться і не бажають відвідувати уроки, а також відчувається недостатня повага до вчителів. Ми плануємо поговорити з батьками, щоб знайти нові підходи до навчання і підвищити його якість. Наразі ми активно працюємо в цьому напрямку, — ділиться вчителька з Мелітополя.

Одночасно з вчителями в місто почали прибувати чеченці, переважно військові. Вони активно залучалися до бізнесу, захоплюючи ринки та кав'ярні, відкриваючи власні заклади і контролюючи нічні клуби. Поведінка чеченських силовиків швидко стала помітною: вони виявляли підвищену агресію, демонструючи свою силу і відчуваючи абсолютну безкарність.

Для численних мешканців міст ці особи стали уособленням нової влади — шумні, озброєні та впевнені у своїй перевазі.

З часом навколо чеченців сформувалося нове оточення -- дівчата, які почали з ними зустрічатися. Міжнаціональні відносини, ще недавно рідкісні, перетворилися на помітну тенденцію. Найгучнішим прикладом стала історія 19-річної мелітопольської дівчини, яка вийшла заміж за дагестанського військового, прийняла іслам і переїхала до його родини у гірське село. Російські пропагандисти подали це як "красиву історію кохання", хоча у місті багато хто сприймав її як символ глибокої деградації окупаційного побуту.

Дівчина з Мелітополя вийшла заміж за окупанта та переїхала до нього до Дагестану. скріншот відео

Спочатку атмосфера напруження в Мелітополі здавалася чимось туманним, майже неосяжним — лише тихі розмови про відверту поведінку "гостей", нічні сутички і наростаюча агресія, яку раніше важко було уявити в мирному південному місті. Але незабаром те, що ховалося в тіні, вийшло на поверхню.

Показовим моментом стало відео, що розійшлося по місцевих пабліках за лічені години. На кадрах -- підліток із яскраво вираженим кавказьким акцентом, який змушує 15-річного мелітопольського школяра стати на коліна. Він б'є його по скронях, по спині, кричить, вимагає вибачень "перед ісламом" і погрожує "прострелити голову", якщо той ще раз потрапиться йому на очі. Все супроводжується сміхом і вигуками однолітків, які знімають подію на телефони, ніби розважаючись.

Невдовзі стало відомо, що інцидент трапився поблизу школи №7, на спокійній вулиці, де нещодавно вечорами лунали лише дитячі голоси та гавкіт домашніх тварин. Свідки подій розповіли, що двоє підлітків з Чечні вивели місцевого хлопця за межі коледжу, в той час як один з них завдавав йому ударів, а інший знімав це на відео та поширював запис в соціальних мережах. Причиною цього ганебного акту став жартівливий відеоролик про іслам, який школяр розмістив на своїй сторінці.

Чеченець напав на учня в Мелітополі. Скріншот з відео з соціальних мереж.

Історія набула ще більш темного забарвлення, коли місцеві мешканці дізналися, що у нападника є родич в окупаційній прокуратурі, і існує велика ймовірність, що справу просто "замнуть".

Чужинці діють подібно до загарбників: впевнені у своїй безкарності, вони нав'язують свої правила, відкрито підкреслюючи, хто тепер вважається "основною нацією" на цій території.

Відкриття крамниць халяль стало помітною зміною у повсякденному житті міста. Раніше Мелітополь вважався звичайним південноукраїнським населеним пунктом, де панувала свинина, домашні ковбаси та різноманітні соління. Зараз же на ринках все частіше можна почути незадоволені коментарі від відвідувачів, які не знаходять у продажу бажаного асортименту.

Свідки подій розповідають РИА Південь, як іммігранти з Центральної Азії створювали конфлікти, наполягаючи на продажу баранини та висловлюючи невдоволення тим, що "все навколо — лише свинина". Продавці були в розгубленості, оскільки люди, які ще вчора мирно жили в українському містечку, раптово опинилися в ситуації, де новоприбулі визначали, що має бути в асортименті та як організовувати бізнес.

На ринках Мелітополя з'явилася велика кількість азіатів та кавказців. фото із соцмережі

Незабаром у місті почали відкриватися магазини з яскравими вивісками "Халяль", а російські торгові мережі почали імпортувати спеціалізовані ковбаси та м'ясні асортименти. Це все сталося у відповідь на зростаючі потреби нових етнічних груп, які ставали все більш помітними у місцевій громаді.

Через постійний приплив будівельників і військових змінюється і соціальна структура: квартиранти-приїжджі займають цілі під'їзди, витісняючи місцевих; біля будівельних майданчиків облаштовують тимчасові поселення; у побуті украй рідко можна почути українську мову. Все частіше лунає російська, діалекти Кавказу та Середньої Азії.

Культурний простір Мелітополя також змінився до невпізнанності.

Замість традиційних українських танцювальних шкіл та європейських стилів, почали активно популяризувати кавказькі танці, зокрема лезгинку. Окупантами була запущена реклама гуртків, які пропонували навчання цьому танцю, причому в рекламних відео чітко демонстрували участь місцевих українських підлітків.

Дівчата, які раніше віддавали перевагу хіп-хопу або бальним танцям, тепер діляться своїми мріями про танці на кавказьких весіллях. У їхніх розповідях звучить обов'язкове гасло: "Ми слухаємо, але не засуджуємо".

У Мелітополі відкриваються студії східних та кавказьких танців. скрін відео із соцмережі

На міських заходах все частіше звучала кавказька музика, а танці виконувалися так, ніби Мелітополь -- не українське місто, а невелика станція на Північному Кавказі.

Зі збільшенням кількості мігрантів місцеві жителі Мелітополя все частіше висловлюють занепокоєння щодо зменшення комфорту та безпеки у місті, особливо для жінок. На вулицях стало помітно більше чоловіків із середньоазійською зовнішністю, і разом з цим зросла кількість випадків настирливого, а іноді й агресивного поводження.

Дівчата все частіше отримують коментарі на зразок "одягнись скромніше", їх критикують за макіяж, а також намагаються з ними познайомитися на зупинках, біля кав'ярень та на багатолюдних вулицях. Іноді ситуація доходить до відвертих домагань, і, як зазначають місцеві жителі, "гості" починають дозволяти собі те, що раніше вважалося абсолютно недопустимим.

Одним з найбільш обговорюваних інцидентів став випадок біля "Академік кафе", де троє чоловіків у будівельній формі намагалися підійти до школярок. Лише завдяки втручанню випадкового перехожого вдалося зупинити цю ситуацію. Подібні випадки також були зафіксовані в районі Садів Філібера, де чоловік намагався наблизитися до 12-річної дівчинки, а також біля Центрального ринку, де російський солдат, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, пропонував місцевій дівчині гроші за інтимні послуги.

скріншот телеграм-каналу окупантів

Статистичні дані, надані самими загарбниками, викликають занепокоєння: у 2024 році в окупованій частині Запорізької області було зафіксовано 144 злочини, скоєні проти дітей. Ці цифри лише підсилюють страхи жителів Мелітополя, адже неконтрольований наплив мігрантів може створювати додаткові загрози для місцевих родин.

МАРІУПОЛЬЩИНА

Після того як у 2022 році Маріуполь був захоплений, місто зазнало не тільки масштабної руйнації інфраструктури, а й суттєвих змін у повсякденному житті його мешканців. Демографічний склад, культурні традиції та соціальні норми змінилися настільки, що це призвело до виникнення нових викликів і зростання міжнаціональної напруги в регіоні.

Ще в травні 2022 року в Маріуполь почали активно прибувати люди з російських територій. За оцінками видання The Guardian, кількість переселенців з РФ становила близько 50 тисяч осіб. Серед них були будівельники, чиновники, працівники окупаційних органів, а також ті, хто отримував пропозиції про "доступне узбережжя" та нове життя.

Місцеві жителі стверджують, що приблизно 50 000 росіян переїхали до Маріуполя з таких міст, як Москва, Санкт-Петербург, Самара та інших. "Ці новоприбулі не мають жодного уявлення про ситуацію тут. Вони дивляться телевізійну пропаганду і вважають, що ми були врятовані від неонацистів", – поділився думкою один з мешканців, - зазначає видання.

Одночасно правозахисники повідомляли про завезення десятків тисяч трудових мігрантів із Центральної Азії, які працювали на розчищенні руїн та на російських будівельних майданчиках. Також відомо, що мігранти з Центральної Азії найчастіше приїжджають до Маріуполя з сім'ями, бо їм обіцяють житло.

За різними оцінками, у місті залишалося лише 80-120 тисяч маріупольців. Це означає, що частка "нових мешканців" могла становити від третини до половини населення -- залежно від району.

Ще один приклад того, як окупаційні сили взаємодіють з культурним середовищем міста, можна знайти в історії буддійського меморіалу. Цей меморіал у формі ступи був встановлений російськими військовими та волонтерами з Бурятії в Ялті, що на надазовських землях, навесні 2025 року. Його відкриття супроводжувалося урочистими промовами, де його називали "сакральним символом пам'яті" для бурятських військових підрозділів 36-ї армії РФ, які брали участь у конфлікті проти України.

Ось як меморіал виглядав після своєї урочистої відкриття.

Проте вже восени 2025 року цей об'єкт був безшумно демонтований. Без жодних пояснень, охорони або слідів. Меморіал, зведений лише для візуального ефекту, так само просто зник, коли втратив свою актуальність. Тепер від нього залишилися лише фрагменти. З конструкції були зняті прапори "ДНР", а також Бурятії, Якутії, Тиви, Дагестану та російських військових підрозділів, демонтовано молитвені барабани та інші елементи. Російські медіа поспішили звинуватити місцевих жителів у "вандалізмі", однак, як повідомляє російський сайт "Вот так", посилаючись на заяву Буддійської сангхи РФ, до знесення була причетна сама окупаційна влада.

Лама Сангхі Дамба Аюшеєв, який активно підтримує агресію проти України та участь буддистів у війні за "російський світ", прокоментував те, що сталося у своєму телеграм-каналі: "Місцева влада оголосила війну нашому субургану. За словами політпрацівника Андрія Тугутова, хочуть його знести, бо немає документа про виділення землі". Російські журналісти констатують, що інформації та підготовки до демонтажу ступи та його обґрунтування на офіційних ресурсах Мангушського муніципального округу (селище Ялта належить до цього створеного після російської окупації адміністративного формування) в інтернеті немає.

Зміни в демографічній ситуації та розпад традиційних міських спільнот швидко виявилися у щоденних конфліктах. У 0629 було зафіксовано кілька випадків, які ілюструють зростаючу напругу між місцевими жителями та "новими групами".

Одним із таких випадків став резонансний скандал на пляжі, коли водій позашляховика з чеченськими номерами заїхав прямо на пісок серед відпочивальників. Після зауважень він поводився агресивно та погрожував, і лише після розголосу записав публічні вибачення. Після численних подібних інцидентів окупаційна влада встановила бетонні блоки, щоб фізично перекривати автомобілям доступ до пляжів.

Одночасно надходили численні звернення жінок щодо випадків сексуальних домагань від приїжджих працівників із Центральної Азії. Жінки скаржилися на небажані дотики, переслідування в громадському транспорті та непристойні коментарі в магазинах. Деякі з них почали змінювати свої маршрути, інші ж відмовилися повертатися додому самостійно.

У Кальміуському районі дві жінки звернулися зі скаргою на агресивну поведінку групи окупантів. Коли місцеві чоловіки вирішили їх захистити, на місце інциденту прибула озброєна підмога від тих самих військових. За свідченнями свідків, окупанти розпочали стрілянину. Постраждалих було доставлено до лікарні, один з них отримав серйозні травми обличчя.

Напруга проявляється й у конфліктах між різними групами "нових мешканців". На території "Азовсталі" сталася бійка між чеченцями та окупаційною поліцією. Після сутички один із учасників, впав у кому.

Окремим проявом напруги стали й регулярні облави, які окупаційна адміністрація проводить у місті. Так, у серпні 2024 року силовики влаштували масштабний рейд проти гастарбайтерів у Центральному районі Маріуполя: затримували людей просто на вулицях, перевіряли документи, оформлювали протоколи про "порушення міграційного законодавства". Кількох мігрантів оштрафували, а частину справ передали до суду для вирішення питання про видворення. Місцеві мешканці зазначають, що подібні облави відбуваються регулярно -- це вже стало звичною частиною окупаційної реальності.

На фоні цих розповідей жителі Маріуполя поділилися ще одним знаковим інцидентом: у 2024 році в Чечні почали активно виробляти український борщ у трилітрових банках, які потім роздають у Маріуполі під виглядом "гуманітарної допомоги". Згідно з інформацією від одержувачів, ці банки надаються виключно особам, які досягли 80-річного віку.

На період 2023-2025 років Маріуполь виявляється містом, де відбувається значна демографічна трансформація, зруйнована культурна спадщина та відсутність правового захисту формують фон для постійної міжнаціональної напруги. Побутові конфлікти, агресивні дії, скарги на домагання та зіткнення між різними групами окупантів і трудовими мігрантами стають не поодинокими випадками, а вказівками на новий соціальний порядок, що виник в умовах окупації.

Напруга в місті досягла критичної межі, внаслідок чого виникли націоналістичні об'єднання, що мають на меті захист місцевих жінок від представників азіатської культури. Чоловіки починають організовуватися у невеликі групи з метою протистояти агресії та непристойній поведінці іноземців.

Російська політика вичавлювання місцевого населення з рідних міст має глибокі наслідки. Експерти стверджують, що в окремих населених пунктах в окупації частка місцевого населення вже скоротилася до 70, а подекуди і до 50%.

Чи варто нагадувати, що такі дії окупантів порушують норми Женевської конвенції?