Національний відбір на Євробачення-2025: Саша поділилася своїми творчими досягненнями та враженнями від удару по Києву – новини України.

"Точка перетину" – це композиція, що втілює складний та емоційно насичений етап у житті Олександри Гончарук. Учасниця національного відбору на Євробачення-2025 ділиться, як пережиті труднощі змінили її погляд на музику і стали поштовхом до створення пісні "Живи". "Ця пісня – не просто мелодія, це мій вибір жити далі після всіх випробувань", – зізнається артистка. Більше деталей в ексклюзивному інтерв'ю Фокусу з Олександрою Гончарук, яка виступає під сценічним ім'ям Слухай Сашу.

Я з'явилася на світ у Києві та з ранніх років була оточена музикою. Все почалося завдяки моєму батькові, музиканту, який колись виступав на знаменитому фестивалі "Червона Рута". У шість років я попросила батьків записати мене до музичної школи. Моя бабуся вирішила, що найкращим вибором для мене буде навчання гри на скрипці, і я з радістю погодилася.

Але не скажу, що для дитини це якийсь класний досвід, адже іноді, як у моєму випадку, музична школа може стати справжнім ментальним випробуванням і через некомпетентних, злих викладачів відбити бажання пов'язувати життя з музикою. Після закінчення музшколи я кілька років не брала скрипку в руки зовсім. На стільки була велика травма. Але зараз не уявляю себе без цього інструмента.

Мої батьки це дві полярності. Тато -- підприємець, культурний діяч, актор, музикант. Мама -- проджект-менеджер у великій медичній компанії. Тато з дитинства підтримував мою творчість. Він доволі обережно давав певні поради, щоб я самостійно мала змогу знайти свій стиль і себе в музиці. Жодного свята не обходилося без джему, пісень, танців. Мама хотіла бачити мене в якійсь більш "серйозній" професії. Але побачивши з часом мою творчість, змінила думку на користь музичної кар'єри.

З самого раннього віку я мріяла про навчання в музичній школі, навіть не здогадуючись, що це місце принесе мені безліч психологічних труднощів і травм. Впевнена, що багато випускників таких закладів мають схожі негативні враження. На жаль, психологічне насильство стало невід’ємною частиною більшості занять. Кожен рік завершується словами: "Все, я більше не можу, це останнє заняття для мене". Але щоразу, після канікул, я поверталася назад. Напередодні свого фінального, найважливішого іспиту, замість слів підтримки, моя викладачка сказала: "Якщо ти складиш, це буде справжнім дивом". Після закінчення музичної школи я кілька років не торкалася до свого інструмента. Однак з часом я вирішила, незважаючи на травму, знову взятися за скрипку і відкрити для себе любов до музики. Зараз я щаслива, що змогла подолати цей бар'єр.

Моє музичне виховання відбулося під впливом класичних виконавців: Ah-ha, U2, Radiohead, David Bowie, Beatles та багатьох інших. Я багато слухала інді-музику, а гурт Alt-J став для мене символом іконічного звучання. Десять років тому я вперше почула їхній трек "Taro" і відчула той самий захват, що виникає під час першого глибокого кохання. Всі ці емоції, інструментальні нюанси – все це відображає мої переживання. Я досі звертаюся до цієї композиції, коли мені потрібно швидко підняти настрій.

Коли мова заходить про приклади для наслідування, на думку приходить Finneas Eilish – саунд-продюсер і брат знаменитої Billie Eilish. Він створив більшість композицій для Біллі, і його підхід до звуку і мелодій справді вражає. Його креативність і бачення в музиці викликають захоплення.

Протягом останніх кількох років у мене першим виникає мелодія під час створення музики. На її основі я формую основний каркас, додаючи бас і ударні. Далі я вже створюю текст, враховуючи ритмічні особливості та цікаві фонетичні прийоми. Настрій я відчуваю, коли чую перші звуки. Проте іноді я сідаю за створення музики з метою відтворення актуальних емоцій або подій.

Визначити одну улюблену пісню важко, адже до кожної з них я ставлюсь, як до власної дитини. Проте, мабуть, найціннішою є "Точка перетину". Ця пісня має для мене особливе значення. Під час її створення я пережила безліч емоцій: сльози, усмішки, і вклала в неї частинку своєї душі. Вона стала для мене справжньою терапією, адже в той складний період я змогла висловити весь той буревій почуттів, що бушував у мені.

В певний момент я настільки втомилася від написання про любов, що вирішила створити пісню на абсолютно іншу тему. Одного вечора в мене в голові виникла думка про мою чудову подругу Сашу Близнюкову, яка володіє неймовірним талантом створювати вражаючі тексти. Переглядаючи її роботи, я натрапила на один текст, який справді запалив мою уяву. В результаті, за одну ніч, я створила пісню "Живи", використовуючи слова Саші.

Коли я всього за кілька годин створила практично завершене демо пісні, мені стало зрозуміло, що я писала її перш за все для себе. Рік тому я пережила жахливу подію – прямий удар ракети в будинок, в якому на той момент знаходилася. Це залишило після себе важкі наслідки: постійна апатія, відсутність бажання щось робити, адже думки про те, що "навіщо щось робити, якщо шанси на виживання досить низькі?" не покидали мене. Проте в моєму житті на допомогу прийшов спорт, зокрема скелелазіння та подорожі. Цей рік став періодом ментального зцілення. Я багато подорожувала, піднімалася на скелі, купалася в ріках, жила в наметах і так далі. Ця пісня на всі сто відсотків відображає мій внутрішній вибір: "заглибитися в негативні думки" чи "обрати жити в моменті", адже тепер, як ніхто інший, я усвідомлюю, що життя має свій кінець.

Щойно пісню було дописано, я зрозуміла, що її мають почути наші люди, яких мені дуже хочеться підтримати. Я знала, що проходить нацвідбір і подумала, що це непогана можливість показати світові пісню.

Це було 2 січня 24-го року. Київ переживав масовану ракетну атаку і, на жаль, я не чула вибухів, щоб прокинутися і спуститися в укриття. Прокинулася я вже від самого прильоту ракети у двір будинку. Це був дуже страшний, гучний звук. Будинок ніби підлетів. Дуже хотілося кричати і плакати, але магічним чином я взяла себе в руки і спустилася вниз. Доповнювало цю страшну картину ще й те, що вибухи не закінчувалися. Внизу на нас чекали завали, які трохи перешкоджали проходу з під'їзду у двір. Страшно було бачити обличчя літніх сусідів. Усе було ніби в уповільненій зйомці. На даний момент це найстрашніший день у моєму житті. Я досі посекундно його пам'ятаю й іноді бачу уві сні.

Ця подія відкрила мені очі на реальні загрози, які можуть призвести до смерті, і підкреслила крихкість життя. Я пройшла через різні етапи переживань: від глибокої і тривалої апатії до усвідомлення, що варто жити яскраво, адже все може закінчитися в будь-який момент. Цей досвід став для мене поштовхом вийти з тіні, де я лише писала для інших, і дати можливість світові побачити мене, мою творчість і почути мій голос.

Раніше я багато думала про те, чи сподобаються людям мої пісні, і це викликало у мене тривогу. Але після того визначного дня всі ці побоювання стали неважливими. Мені хочеться, щоб люди і мої діти мали змогу насолоджуватися моєю творчістю.

Не сприймаю нікого з учасників як конкурента, оскільки кожен з нас є унікальним і цікавим по-своєму. Особливо хочу відзначити GRISANA. Її трек справді вражає своєю енергією, як і сама артистка.

Більше писати музику для фільмів. Бо окрім сольної кар'єри мрію побудувати ім'я талановитого, впізнаваного кінокомпозитора. Також планую якомога більше випускати власної творчості і виходити з-під амплуа виключно автора, саунд-продюсера.

Голосування завершено, і я щиро вітаю Фіінку з її перемогою! Чесно кажучи, я навіть не очікувала на тріумф, адже моя мета була в тому, щоб мої думки почули. І, як виявилось, це справді сталося. Щодня я отримую безліч повідомлень, які нагадують мені, як важливо для людей було почути пісню "Живи" та зрозуміти її зміст. Це для мене найвища нагорода.

Нагадаємо, що нещодавно Фокус повідомляв про те, як MON FIA з Вінниці стала однією з провідних кандидаток на участь у Євробаченні-2025, прямуячи до Берліна.