Створив портрет друга після його смерті і вручив його матері героя: волонтер, що малює, тримаючи пензлик у зубах, підтримує армію.

Я родом з Житомира, мені вже 28 років. Навчався в коледжі за спеціальностями технолога та кухаря-кондитера, -- поділився Максим Калінчук у розмові з "ФАКТАМИ". -- Останні півроку я завершував навчання дистанційно, оскільки у січні 2015 року отримав травму шийного хребця. Це сталося під час падіння з батута, внаслідок чого я втратив можливість ходити та рухати руками.

Я знаю, що після пережитих подій ви почали займатися живописом. Чи можете поділитися своїм досвідом? Чи була у вас творчість до цього моменту?

До травми я навіть не думав про малювання. Під час початкового етапу своєї реабілітації я потрапив у центр "Модричі". Там була не лише реабілітація, але й база відпочинку, де працювала аніматорка Світлана Забара, яка займалася з дітьми. Одного разу вона запропонувала хлопцям, у яких є можливість працювати руками, спробувати малювати. Я, хоча й не мав можливості користуватися своїми руками, з усмішкою відповів: "Я теж хочу спробувати!" Це викликало в мене сміх, адже я знав, що не зможу малювати так, як інші. Я просто взяв червону фарбу і бездумно намалював кілька мазків на заґрунтованому білому полотні. Цю свою першу роботу я назвав "Кров із носа". Саме з цього моменту розпочалася моя художня подорож. З часом я все більше втягувався у процес і почав отримувати задоволення від малювання. Мій друг і сусід Василь, який добре малює, допомагав мені вдома, а також є ще один друг Максим, з яким ми разом творимо.

Читайте також: Молодий волонтер з Харкова вирушив на порятунок матері, але виявився на лаві підсудних: у Росії йому присудили 11 років тюремного ув'язнення.

Звідки берете натхнення для своїх робіт і скільки часу витрачаєте на створення однієї картини?

Мене надихає, перш за все, бажання не залишатися пасивним. Людині необхідно мати справу з чимось, аби не втратити розум. Нічні години не призначені для малювання, оскільки мені потрібна підтримка когось, хто допоможе тримати полотно і змішувати фарби. Час, витрачений на створення картини, варіюється, і може зайняти до 100 годин. Малювати — це непросто; шия швидко втомлюється, але результати зусиль того варті. Кожна моя робота має особливе значення для замовників, адже їм важливо, щоб саме я створив їхню картину.

Як змінилося ваше існування після агресії окупантів у лютому 2022 року? Яким чином зародилася думка підтримувати армію через ваше мистецтво?

Після початку повномасштабної агресії життя змінилося так, як і у всіх. Пріоритети і цінності зазнали суттєвих змін. Я вважаю, що ідея допомоги — це те, що має стати обов'язком кожного українця. Або ти допомагаєш, або береш участь у захисті країни — вибір не має. Спочатку я організував розіграш своєї першої картини на підтримку збору коштів. Потім я створив ще одну роботу, яка стала обкладинкою журналу і була продана на аукціоні в США. Кошти з аукціону пішли на допомогу сім'ям, які постраждали від війни, а також на підтримку Збройних Сил України. Я активно долучаюсь до зборів, організованих друзями та знайомими, і в результаті вдалося зібрати майже мільйон гривень. Також я пропоную можливість замовити футболки з моїми картинами. Частина отриманих коштів йде на підтримку ЗСУ, і, до речі, для військовослужбовців діє знижка при замовленні.

Читайте також: Джеккі обожнюють всі: на Вінниччині песик, який дивом вижив після отруєння, допомагає збирати донати на армію

-- Робота над якою картиною стала для вас найважчою?

-- Це портрет військового Михайла Яценка. Це друг нашої сімʼї. Він захищав нас від загарбників і пожертвував найдорожчим, що мав -- власним життям. З початку повномасштабного вторгнення Михайло вступив до лав ЗСУ. Загинув на Херсонському напрямку 13 серпня 2022-го року. Я намалював його портрет, на жаль, посмертний, і подарував його мамі. Я хочу, щоб Михайла пам'ятали, згадували, якою ціною нам дається воля, щоб ви зрозуміли, наскільки дорого коштує наша свобода. Я завжди буду про Михайла всім розповідати та згадувати ті яскраві моменти, які залишились в пам'яті.

Якою складною може бути самореалізація для людини, що використовує інвалідний візок?

- Я не вважаю, що своїм волонтерством роблю щось неймовірне, роблю те, що мають робити всі. Наразі шукаю роботу. Маю досвід продажів товарів через Інстаграм, також працюю із редагуванням текстів та створенням пісень. Тому, якщо роботодавці зацікавлені, готовий до співпраці, адже для мене це шанс показати себе і забезпечити своє життя.

Якщо ви бажаєте підтримати художника, ось посилання на його профіль у соціальних мережах.

Колись "ФАКТИ" висвітлювали долю акробатичного тренера, який внаслідок бойових дій позбувся ноги.

Фото надані героєм публікації