"Не просто фон, а спогад". Суспільне представило ініціативу "Мистецтво, яке ми проходимо повз".

Цикл з восьми програм транслюється в телеефірі та на YouTube-каналі "Суспільне Культура".

28 лютого в Київському палаці дітей та юнацтва Суспільне представило ініціативу під назвою "Мистецтво, що ми ігноруємо". Цей проєкт висвітлює творчість художників і художниць, які займалися монументальним мистецтвом у відкритих просторах.

У проєкті "Мистецтво, що проходимо повз" взяли участь видатні особистості: художнє подружжя Ада Рибачук та Володимир Мельниченко, творча особистість Галина Севрук, мисткиня і правозахисниця Алла Горська, митець Іван-Валентин Задорожний, скульпторка Теодозія Бриж, художник Анатолій Гайдамака та мисткиня Ольга Маркіш-Рапай.

Мозаїки, панно, вітражі та скульптури, що зображують героїв програми, можна знайти в Києві, Львові, Житомирі, Кременчуці, Чорнобилі, Чернігові, Калиті та численних інших містах і селах України.

Київський палац дітей і юнацтва місцем проведення презентації проєкту "Мистецтво, що проходимо повз" було обрано не випадково, адже будівля містить в екстер'єрі та інтер'єрі серію мозаїчних панно художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Й усі, хто прийшов на показ, мали змогу поринути у яскравий світ героїв проєкту, який вони відобразили у своїй роботі.

Відвідувачі поруч із творами Ади Рибачук і Володимира Мельниченка в Київському палаці для дітей та молоді.

"Це те, що ми проходимо повз. Це місто є наповненим мистецтвом. Ми насправді його часто сприймаємо просто як фон, у якому ми живемо. Не думаючи про те, що в тому бетоні зашито дуже багато історій, і що в тому бетоні, в тих фресках чи муралах зашита історія життя людей, які боролися довгий час для того, щоб це мистецтво було представлене, не залите бетоном, не зафарбоване фарбою, відстоювали своє мистецтво і бачення міста таким. Тому сьогодні я сподіваюся, що проєкт, а точніше серію, яку ми з вами побачимо, можливо, когось зацікавить покопати глибше", -- сказав перед переглядом ведучий презентації Віктор Дяченко.

У процесі реалізації проєкту команда здійснила подорож містами та селами України, щоб зафіксувати й продемонструвати глядачам значущі пам’ятки монументального мистецтва. Творці цього проєкту працювали в умовах тоталітарного режиму, під тиском різних ідеологій, проте їм вдавалося знаходити в собі сили та шляхи для збереження щирості й свободи у своїх творах.

Над реалізацією проєкту "Мистецтво, що проходимо повз" працювали: ведуча та авторка концепції – Оля Носко; режисер і монтажер – Олексій Мулявін; сценаристка – Олександра Максименко; редакторка – Анна Сірик; провідні оператори – Дарина Донець, Даніїл Ющенко, Яна Пасічна; дизайнерка графіки – Дарія Ковалевич; головна редакторка – Олена Нужна; продюсери – Юлія Ісакова та В'ячеслав Дробчак; головний дизайнер проєкту, автор ідеї – Єгор Бадін; моушн-дизайнери – Аліна Андрішко та Дмитро Березовський; звукорежисерка – Дар'я Циплакова; менеджерка проєкту – Юлія Білоніжко.

Оля Носко розповіла, що від ідеї до втілення проєкту в життя пройшло майже два роки, а поштовхом до його створення стала розмова з подругою про мистецтво. "Ідея проєкту народилася в розмові з моєю подругою Наталею, яка дуже класно малює і цікавиться мистецтвом, але присвятила свій час захисту нас із вами. І ми з нею обговорювали якраз ці об'єкти, які ми проходимо щодня, можливо, навіть не задумуючись, хто за ними стоїть, які історії в них вкладали. Нам захотілося зробити їх більш видимими", -- сказала Оля Носко.

В інтерв'ю для "Детектора медіа" Оля Носко поділилася своїми роздумами про вплив мистецтва на людей, який вона спостерігала протягом останніх років. "Я виросла на Виноградарі, де багато модерністських скульптур. З мого вікна можна було побачити один з стовпців роботи Володимира Федька. Леонід Морощак, дослідник, зазначає, що, можливо, до створення цього твору причетний і Іван-Валентин Задорожний, один з наших видатних діячів. Я постійно дивилася на цей стовпець, і, можливо, саме він надихнув мене зайнятися мистецтвом", -- розповіла вона.

Під час реалізації проєкту команда натрапила на брак інформації про митців, що перетворило їх на "маленьке таємне агентство", яке займалося вивченням архівів і спікерів. "У нас існує особлива традиція: режисер Олексій час від часу вигукує: 'Що, знову нічого не знайшли?' Але ці митці — це ті, хто жили поруч з нами. Відсутність інформації не випадкова. Хтось навмисно ускладнив її пошук, хтось формував життя таким чином, що в кожному епізоді завжди присутня трагічна нотка", — розповідає Оля Носко.

Сценаристка проєкту Олександра Максименко підкреслила, що для створення кожного випуску команди довелося провести значну пошукову роботу. Вона зазначила: "Інформація не завжди доступна, її треба шукати, тому ми виконали величезний обсяг командної праці. Я дійсно горда тим, що кожна з наших серій — це не просто історичний довідник. Це не лише біографічні дані або сухі факти. У наших випусках присутня справжня душа. Це не лише бездушні сторінки історії. Ми прагнули зробити їх живими, щоб кожен глядач міг зрозуміти мотиви цих людей, а також те, чому мистецтво можна ставити на один рівень із власним життям і за нього боротися. Чому тоталітарна система намагається знищити художника? Чому? За те, що він майстерно виконує свою справу?" — висловилася Олександра Максименко.

Режисер Олексій Мулявін розповів, що це його перший досвід роботи з культурною сферою, тому багато що стало для нього відкриттям.

"Кожна локація, яку ми відвідали, і кожне місце, що стало об'єктом нашої зйомки, для мене стало справжнім відкриттям. Це і стало однією з причин, чому ми реалізували цей проєкт — щоб глядачі могли відчути подібні емоції та рефлексії. Я вважаю, що неможливо створити проєкт про мистецтво, в якому кожен твір несе в собі певний меседж, історію чи символіку, не розробивши власну візуальну мову. Тому в кожному епізоді присутні численні символи та візуальні метафори", — зазначив Олексій Мулявін.

Після знайомства з командою проєкту "Мистецтво, що проходимо повз" глядачам, що завітали на захід, показали один з епізодів, який присвячений життю та творчості Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Це подружжя митців, які кожну роботу підписували єдиною монограмою АРВМ. Ада й Володимир перетворили Київський автовокзал і Палац дітей та юнацтва на шедеври модернізму, прикрасивши їх серією панно. Але найголовнішу роботу їхнього життя -- Парк пам'яті на Байковій горі, над якою митці працювали протягом 13 років -- радянська влада просто залила бетоном. У проєкті показаний як їхній життєвий шлях, так і творчий.

"Нам було важливо підкреслити, що за кожним витвором мистецтва стоїть людина, яка його створює. Ця особа переживає неймовірні життєві історії, і обговорювати творчість, не згадуючи про ці історії, було б неправильно. Ми прагнули зосередитися на самих людях. Крім того, слід зазначити, що телевізійний формат впливає на багато процесів. Але найголовніше, що я хочу донести, це те, що за кожним твором стоїть особистість зі своїми переживаннями — болем, радістю, щастям, які вона вкладає у свій витвір. Таке сприйняття твору в цьому контексті стає набагато глибшим і насиченішим, адже воно може заряджати глядача емоціями", – поділилася думками Оля Носко у розмові з "Детектором медіа".

Під час виступу з проєктом "Мистецтво, яке ми ігноруємо"

Епізоди проєкту "Мистецтво, що проходимо повз" доступні для перегляду на телеканалі, а також на YouTube-каналі "Суспільне Культура".

Зображення: Анастасія Мантач, Суспільне медіа