Олена Зарецька: Алла Горська, навіть після своєї смерті, залишається помітною завдяки своїм вчинкам та висловлюванням.

Хотілося б поділитися своїми першими враженнями. Зустріч з Горською стала для вас своєрідним відкриттям, яке відбулося через книги, статті та розповіді інших. Якими були ваші дитячі думки з цього приводу? Можливо, щось на зразок: "О, яка цікава бабуся у мене!"?

Так, я народилася через 14 років після вбивства Алли, тому спогадів про неї в мене немає. Виходить, що я собі зараз їх формую. Або мені їх закладають в голову. І тут важливо, хто їх закладає. Основні враження - те, що написав в книжках мій батько. Я з дитинства живу з думкою, що моя бабуся Алла Горська - визначна діячка, мені про це постійно розповідали на різних урочистостях. Я дуже довго не могла зрозуміти, що це моя фізична бабуся. І зрозуміла це тільки, коли сама була вагітна, вже після 30 років. В якийсь момент усвідомила, що ця жінка теж була вагітна. В неї, можливо, були такі ж самі питання - що її дитина, мій батько, можливо, буде схожа на неї, як і моя дитина на мене.

Рекламное продвижение

Ось так я вперше усвідомила, що це справжня жінка з моєї сім'ї. Раніше вона сприймалася мною більше як ідол, ікона, а не як жива особа.

Image source: radiosvoboda.org

Алла Горська проводить свій відпочинок в Одесі. Кінець 1940-х років.

Як ви вважаєте, яку роль відігравала Горська в Україні того періоду?

Ви знаєте, це прямо пов'язано з тим, якою вона була. А вона, за спогадами її друзів і колег, була дуже помітною. У прямому сенсі слова. Висока, з пасмом фарбованого волосся, про яке вона казала, що воно вже мертве. Була гучна і голосна, тобто, дійсно помітна. Ця помітність працює і зараз. Мені самій дивно це усвідомлювати, але так виходить, що навіть після смерті вона помітна тими діями і висловами, якими була помітна за життя. Мені сподобалася, як одна з її сучасниць сказала: "Коли Горська заходила в кімнату, всі звертали увагу тільки на неї. Навколо неї формувалося таке коло..." Наче не заздрість, а констатація факту: коли Горська заходила в приміщення, всі збиралися навколо неї. Вона, очевидно, і хотіла цієї уваги, і знала, як нею користуватися для відродження культури, на щастя для України.

З усіх відомостей, що я отримую про неї, вона була дуже відважною особистістю. Як ви вважаєте, звідки їй бралася така енергія?

Я вже кілька років намагаюся знайти відповідь на це питання. Вважаю, що причина полягає у багатьох факторах, починаючи з її характеру та темпераменту. З раннього віку вона отримувала значну підтримку від своїх близьких, які завжди сприймали її прагнення стати художницею. Вона обрала свій шлях ще в дитинстві, і в родині панувала дуже тепла і дбайлива атмосфера. Я сама розумію, як важливо для розвитку особистості мати таку підтримку.

На правах онуки, можливо, я би хотіла додати певної містичності. Адже Горська - людина, що, можливо, випередила свій час. Як це сказати... Вона була дуже широкого погляду і наче могла бачити більше, ніж, наприклад, бачили інші. Бачите, я вже трохи ідеалізую і гіперболізую бабусю.

Image source: uinp.gov.ua

Рекламное продвижение

От, до речі, щодо гіперболи, масштабів і авторитету. Ви сама - художниця. Якщо відверто - це не на вас не тисне, мати таких предків, бути наче завжди в їхній тіні?

Це справді важке випробування. Я вперше вирішила провести власну виставку лише три роки тому, хоча малюю з дитинства і раніше брала участь у невеликих експозиціях. Проте, протягом багатьох років я відчувала величезний тягар - наче існує недосяжна висота, до якої, можливо, я ніколи не зможу дотягнутися. Часто шкодувала про свій вибір у світі мистецтва - ставила під сумнів, чому я вирішила займатися цим, адже змагатися з бабусею та дідусем у своїх творчих прагненнях, напевно, занадто важко. Такі думки не покидали мене протягом багатьох років. Сподіваюся, що мені вдалося переглянути ці уявлення і відокремити себе від цього тиску.

Я - це я, а вони - це вони. Моє життя - то моє життя. Я маю відповідати своїм власним очікуванням. Але, по правді, можливо, в мене досі є страх, що чим більше я проявлятимуся як художниця, тим більше мене порівнюватимуть з бабусею і дідусем. Тому, дійсно, для мене це питання актуальне завжди.

Image credit: facebook/Olena Zaretska

Олена Заріцька на виставці творчості свого дідуся під назвою 'Віктор Зарецький. Творчість художника', представляє ескізи з 60-80-х років.

Як художниця та фахівець у своїй галузі, яким чином ви могли б описати особливості творчого підходу Горської, що роблять його неповторним?

У сфері мистецтва вона виявляла велику відвагу. Це свідчить про те, що сміливість була невід'ємною рисою її особистості, яка проявлялася як у соціальних поглядах, так і в творчості. Вона без вагань досліджувала нові техніки, активно експериментуючи. Протягом свого короткого життя їй вдалося спробувати різноманітні напрямки, включаючи сценографію, графіку, живопис та монументальне мистецтво. Лише уявити, які б ще досягнення вона могла б здобути, якби не трагічно обірвалося її життя. Її творчий стиль відзначався новаторським підходом.

Є знамените висловлювання Горської: "Я прагну створювати професійне, сучасне, українське мистецтво". Вона підкреслює свою приналежність до народу, який їй близький. Це висловлення чудово відображає її суть. Горська займалася створенням професійного та сучасного мистецтва, спираючись на українські традиції. Це є важливою рисою її творчості як художниці.

Ви торкнулися теми вбивства. Читаючи її біографію, я постійно ставлю собі це запитання. У радянських часах існувало безліч методів, щоб знищити будь-яку особистість. Чому ж обрали саме таке, звичайне зло?

У мене є відповідь. Можливо, в майбутньому, коли вдасться отримати додаткові документи чи свідчення, ситуація зміниться. Проте зараз я вважаю, що якби Горську намагалися утискати тими методами, які були в ужитку на той час – арешти, заслання, звільнення з роботи – це не дало б бажаного ефекту. Очевидне політичне вбивство лише зміцнило б рух опору, викликавши ще більше гніву та обурення. Натомість її вбили підло, намагаючись видати це за родинну трагедію. Це стало великим приниженням для її сім'ї і породило безліч чуток, адже відразу почали поширювати думки: "У родині, мабуть, щось не так".

Рекламное продвижение

Image source: radiosvoboda.org

Василь Стус із портретом Алли Горської на її похоронах. 7 грудня 1970 року

Я не просто так це стверджую. Наприклад, одна мистецтвознавиця розповіла мені, що, коли вона намагалася взяти інтерв'ю у Віктора Зарецького через 18 років після трагедії, їй закидали питання: чому вона взагалі йде до нього, адже існували підозри, що він міг бути причетний до смерті своєї дружини. Це свідчить про те, що для влади це був обачний крок. Такі дії суттєво обмежили можливості вшанування пам'яті Алли Горської. Люди боялися висловлювати свої думки на цю тему. Коли навколо почали виникати чутки, це, здавалося, знижувало цінність особистості. Я вважаю, що нам потрібно докласти значних зусиль, щоб виправити те забуття, яке тривало з 1970 по 1991 рік.

Нині нащадки комуністів намагаються вбити Аллу вдруге, знищуючи її мозаїки на окупованій Донеччині. Скільки зараз монументальних робіт Горської лишилося? Чи вони загрожені?

На територіях України, які не знаходяться під окупацією, збереглися дві видатні мозаїки. Одна з них, розташована в Києві на Теремках, потребує реставраційних робіт, і нашу організацію, яку я очолюю, відповідно, займається цим процесом. Інша мозаїка, відома як "Птах", була створена в 1967 році і знаходиться в селі Гельмязів Черкаської області. Це твір, над яким працювала художниця Горська, і його значення важко переоцінити. Три роки тому про цю мозаїку знало небагато людей, але тепер її елемент став частиною нової банкноти гривні, що свідчить про її зростаючу популярність. Нам необхідно надати цим витворам мистецтва статус охорони. Мозаїка в Києві вже має такий статус, тоді як у Гельмязіві триває процес підготовки до його отримання. На даний момент мозаїка "Птах" вже удостоєна статусу пам'ятки культурної спадщини національного значення. (Ред.)

Зображення: facebook/Мистецька спільнота 'Затирка'

Мозаїка "Птах" Алли Горської та Віктора Зарецькогоотримала статут памʼятки культурної спадщини національного значення. Мозаїка створена у 1970 році на фронтоні та колонах їдальні "Супій" у с.Гельмязів Черкаської обл., є останнім спільним твором митців, перед трагічним вбивством Алли Горської.

Ми прагнемо оцифрувати все можливе та створити різноманітні інформаційні приводи, адже в 2029 році відзначатимемо століття з дня народження Алли Горської. Це колективний процес, до якого активно залучені Міністерство культури та наш фонд. В даний момент ми працюємо над фільмами. Сподіваюся, що ім'я Алли стане ще більш відомим, а її мозаїки отримають більше визнання.

Ну і не відмовляємося, звісно, від мозаїк на окупованих територіях. Це кілька мозаїк у Донецьку; це вже зруйновані, але, можливо, частини з них збережуться, в Маріуполі; і це дві мозаїкі в окупованому Сорокіному. Про них фонд теж намагається весь час нагадувати. Мені б дуже хотілося, щоб чимбільше людей дізнавалося про це. Прямо зараз я в школах розповідаю дітям про мозаїки.

Що, власне, з фільмами, про які ви згадали? На якій вони стадії?

Це два проєкти, які знаходяться на різних стадіях розвитку. Я відчуваю приємну ситуацію, адже активно популяризую Аллу Горську та Віктора Зарецького. Я можу говорити про них як про подружжя або окремих особистостей; іноді обговорюємо їх як художників, громадських діячів чи просто як звичайних людей — бабусю, дідуся, батьків. Мене дуже тішить, що всі досягнення нашого Фонду та попередніх дослідників тепер об'єднуються і активно вивчаються.

Зйомки фільму про Аллу Горську продовжуються завдяки гранту, отриманому від програми "Тисячовесна". Режисер Тарас Томенко має амбітні та оригінальні ідеї. Я прагну, щоб це була не традиційна біографічна стрічка, а справжнє мистецьке кіно, адже фільм про художника повинен втілюватися в самій формі як витвір живопису. Принаймні, саме так я це уявляю. У цьому проєкті я виконую роль співпродюсерки, представляючи дослідницьку сторону історії про Горську.

Рекламное продвижение

Image source: radiosvoboda.org

Алла Горська із чоловіком Віктором Зарецьким

Паралельно працюємо над фільмом про Віктора Зарецького, на це теж отримане фінансування - від УКФ; режисерка - Василіса Беспалько. Це поки розробка сценарію, теж надзвичайна робота. Зараз тривають щотижневі зустрічі, досліджуємо всі аспекти життя і творчості Віктора Зарецького. Звісно, дуже багато показуємо через призму його співжиття і співтворчості з Аллою, і через трагедію, яка відбулася в родині, адже саме батька Віктора Зарецького тоді, в 1970-му, офіційно звинуватили в тому, що він вбив Горську.

Мені дуже подобається, що до історії моєї родини ми підходимо з майстрами, з режисерами з різних поколінь. У нас, таким чином, набагато більше шансів достукатися до різних спільнот.

Я знаю, що ви мрієте, що колись з'явиться музей Алли й Віктора. Це тільки мрія чи вже є практичні моменти?

На жаль, це поки мрія, але я її постійно озвучую і радію, що вам уже ця інформація десь трапилася. Звісно, хотілося б, щоб це був державний музей, але при цьому дуже сучасний. Не хочу нікого ображати, але наразі в Україні сучасні високотехнологічні музеї зазвичай не державні. Ось саме тому наразі дуже добре, що ми вже з різних жанрів підходимо до історії Горської та Зарецького. Так, це моя велика мрія. Тому дякую, що спитали, я дуже хочу, щоб ця думка звучала й рухалася в бік реалізації.

Зображення: В'ячеслав Ратинський/https://theukrainians.org

Олена Заріцька

Ознайомтеся також з експозицією "Алла Горська. Боривітер", що проходить в Українському Домі, де створюється новий міф.