З'явилася ластівка.

1 січня за новим григоріанським календарем відзначається "другий свято – святого Василя". Цього дня молоді хлопці обходять домівки, виконуючи традиційний обряд засівання. Раніше в ніч на Новий рік українці святкували Щедрий вечір, Маланку та "водили козу". Найпопулярнішою щедрівкою, відомою не лише в Україні, але й за її межами, є "Щедрик", написана композитором Миколою Леонтовичем. Він походив з Вінниччини, а також жив і працював у Києві та Покровську на Донеччині. Нещодавно "Східний Варіант" провів лекцію, присвячену талановитому композитору та його всесвітньо відомій композиції. Директорка Покровського музею Ангеліна Рожкова разом з львівською музикознавицею Марією Левкович поділилися маловідомими аспектами трагічної долі цього музичного генія.

У всесвіті "Щедрика" відомий під назвою "Carol of the Bells", його виконують знамениті артисти з усього світу, а також звучить у голлівудських стрічках та різдвяних відео. Ця святкова композиція, основана на українському фольклорі, була оброблена та аранжована композитором, який практично все своє творче життя присвятив удосконаленню цієї мелодії. На жаль, його життя трагічно завершилося від кулі чекіста.

Микола Леонтович з'явився на світ у живописному Поділлі Вінниччини. Як нащадок священнослужителя, він отримав освіту в духовному училищі та семінарії, де й почав серйозно займатися музичним мистецтвом, що стало для нього природним продовженням батьківської любові до музики, прищепленої йому в дитинстві. Леонтович активно досліджує фольклор, створює хори та оркестри, адаптуючи народні мелодії для своїх колективів, а також працює вчителем.

З осені 1904 року Леонтович розпочинає викладання співу в двокласному залізничному училищі села Гришине (нині відоме як місто Покровськ) і обирається регентом місцевої Свято-Миколаївської церкви.

Залізничне училище, де викладав Микола Леонтович. Будівля зазнала руйнувань внаслідок вибухових хвиль (фото з презентації Ангеліни Рожкової)

Директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова ділиться, що Леонтович дізнався про вакансію вчителя співів у залізничному училищі на Донеччині під час розмови з залізничником у поїзді. Саме там він заснував перший в Україні аматорський хор робітників, до якого залучив талановитих співаків зі сфери залізниці. Композитор навчав їх нотній грамоті та основам хорового співу. Крім того, на станції Гришине він організував духовий оркестр.

"За словами Ангеліни Рожкової, учасники хору згадують, що їхні концерти проходили не тільки на станції Гришине, а й у таких місцях, як Авдіївка, Чаплине та Межова. Усі ці станції завжди тепло їх зустрічали і з нетерпінням чекали на їхні виступи."

Хор залізничників з Гришиного, який очолює Леонтович (зображення з презентації Ангеліни Рожкової)

Відомо, що два твори, які виконувалися на станції Гришине, - це "Ой за гори кам'яної" і "Ой сів, поїхав". Вони, як і "Щедрик", мали численні редакції. "Він дуже скромно оцінював свої композиції, завжди бачив в них недоліки і саме тому переробляв, повертався до них безліч разів для того, щоб довести до вершин технічної майстерності", - каже директорка музею.

Композитор працював на Донеччині з 1904 до 1908 року. Це збігається з роками його роботи над другою редакцією "Щедрика" 1906-1908 років. За припущеннями краєзнавців, одну з версій "Щедрика" композитор написав саме у Покровську.

Духовий оркестр під управлінням Леонтовича, що представляє Гришин, на фото з презентації Ангеліни Рожкової.

Хор Леонтовича брав участь у мітингах під час революційних подій 1905 року. Після цих подій адміністрація училища зазнала змін, і ставлення до Миколи Леонтовича стало негативнішим: його громадську діяльність обмежили, а в його домі провели обшук.

У цей складний час композитор зазнав низки трагічних втрат, як зазначає музикознавиця Марія Левкович. Під час відпустки в Києві разом із донькою та дружиною їхній дім згорів, залишивши їх без даху над головою. Крім того, нещодавно народжений син, на якого вони покладали великі сподівання, помер. У 1908 році Микола Леонтович вирушає з родиною назад на Поділля, де влаштовується викладати музику та співи в тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок селянських священників.

Микола Леонтович зі своєю родиною в 1906 році, під час покровського етапу його творчого шляху.

Покровськ пишається своїми зв'язками з видатним композитором. На гербі та прапорі міста можна побачити "ластівочку", що тримає в дзьобі гілочку, яка стала символом. Це зображення вперше з'явилося на сухарниці Миколи Леонтовича, яку виготовив його батько. Сьогодні ця річ є однією з найцінніших експонатів у фондовому зібранні Покровського історичного музею. У місті також встановлено пам'ятник Миколі Леонтовичу та меморіальні таблиці на його честь, хоча самого композитора довелося евакуювати до Вінниці. Сьогодні Покровськ є одним із найгарячіших воєнних напрямків.

Сухарниця Леонтовича та герб міста Покровськ (зображення з Pokrovsk.city)

Музикознавець Марія Левкович підкреслила, що "Щедрик" базується на давній українській щедрівці, яка датується епохою, коли Новий рік святкували навесні. Тому в пісні згадується "прилетіла ластівочка", оскільки саме в цей період птахи повертаються з теплих країв.

Ще в Подільській духовній семінарії в Камʼянці-Подільському Леонтович має свій невеликий аматорський оркестр, керував хором і, як і дуже багато композиторів на початку нового XX століття, цікавився українським фольклором. Там він починає обробляти народні мелодії, надихнувшись обробками Миколи Лисенка. Згодом Леонтович навчався в Києві у дуже відомого композитора і викладача Болеслава Яворського з Київської консерваторії.

"Викладач запропонував студентам завдання створити твір, в якому б використовувався ефект остинато, тобто повторюваний мотив. Леонтович обрав одну з традиційних мелодій щедрівок, поширених у його рідному краї, і використав чотири ноти цього мотиву. Це була дитяча щедрівка. Подібні веселощі в пісенній формі завжди були характерними для українського фольклору, оскільки їхня простота дозволяла дітям співати та танцювати під час виконання." – зазначає Марія Левкович.

Перший національний хор України

Як композитор, який невтомно співпрацював із хорами, Леонтович регулярно адаптував свої музичні твори під специфіку кожного колективу. Адже кожен з них має свої унікальні риси – як сильні, так і слабкі. Саме тому "Щедрик" трансформувався не лише під впливом самокритики композитора, а й в результаті його пристосування до живої музичної атмосфери колективу.

"Він мав здатність уловлювати людський голос та інтереси людей, що дозволяло йому ефективно використовувати ці навички. По суті, він створював справжні театральні вистави, майстерно формуючи драматургію навіть у коротких творах. Ця музика настільки жива, що її хочеться не лише слухати, а й уявляти, бачити, відчувати та співпереживати разом з її персонажами," - зауважує музикознавиця.

З проголошенням Української Народної Республіки на запрошення своїх друзів - композитора Кирила Стеценка, Пилипа Козицького, Олександра Кошиця, Микола Леонтович переїжджає до Києва.

"У Леонтовича виникає важлива місія, яка, на мою думку, була не менш значущою, а можливо, й більшою за Щедрика. У цей критичний для України період він отримує завдання - створити першу в історії літургію українською мовою. Це богослужіння, виконане на музику Леонтовича, відбулося 22 травня 1919 року у переповненому Свято-Миколаївському соборі. Цю подію вважають початком становлення Української автокефальної православної церкви", - ділиться інформацією Марія Левкович.

Свято-Миколаївський військовий собор, зведений під керівництвом Мазепи, був знищений у 1934 році (зображення з веб-ресурсу про історію Києва).

Музикознавець зазначає, що на цю подію було здійснено спроби зриву. Священика, який проводив службу, та хорових співаків переслідували і піддали покаранню. Врешті-решт, священика розстріляли.

Це, безумовно, був один з найяскравіших моментів у творчій кар'єрі Леонтовича, але, на жаль, така радість виявилася недовговічною. 30 серпня стало днем, який Петлюра охарактеризує як київську катастрофу: Україна зазнає поразки у військовій боротьбі і опиняється під контролем більшовиків. 31 серпня генерал Брєдов висловлює свої знамените твердження про "Київ - мати міст руських, котрий ніколи не був і не буде українським". Від цього моменту розпочинається тривалий період переслідувань, розстрілів, ув'язнень і допитів, - зазначає Марія Левкович.

Щоб захистити свою родину, Леонтович приймає рішення повернутися на Поділля. Це був важкий час голоду та злиднів. Люди згадували про Леонтовича як про дуже схудлу та змарнілу людину в зношеному одязі. Проте, незважаючи на тяжкі обставини, він залишався людяним і намагався виявляти гостинність своїм відвідувачам. Так само благородно він вчинив і зі своїм вбивцею: впустив його на ночівлю, нагодував, а вранці став жертвою його пострілу.

Будівля батька Леонтовича в Марківці, де позначений хрестиком кут, в якому загинув композитор (фото: Фокус)

У фінальні роки свого існування Леонтович створює ще одну симфонічну композицію - оперу "На русалчин Великдень". Протягом роботи над цим твором він співпрацює зі своєю ученицею, лібретисткою Надією Танашевич.

Напередодні своїх останніх Різдвяних свят 1921 року Леонтович розповів їй про заплановану поїздку за кордон. У цей період його "Щедрик" та інші його обробки вже активно виконували на європейських гастролях, планувався тур Америкою, куди запросили і Леонтовича. Він мав квитки на виїзд. Своїй учениці в останню зустріч він розповів: "На днях я давав концерти у казармах і на піаніно забув свій портфель з різними документами. Мене зараз же запросили на чашку чаю, забрали документи, перевірили. Потім я згадав - повернули. Чекаю результатів, а може і вб'ють".

23 січня 1921 року чекіст Грищенко все ж здійснив свій злочин, вбивши його. Після його смерті дружина композитора виявила в його портфелі квитки на виїзд за кордон.

Доклад керівника Гайсинської районної радянської робітничо-селянської міліції щодо вбивства Леонтовича агентом ВНК (зображення Фокус)

У 1916 році хор Київського університету вперше представив обробку "Щедрика" Миколи Леонтовича, що принесло їм значний успіх. Починаючи з 1919 року, Українська республіканська капела під управлінням диригента Олександра Кошиця розпочала гастрольну діяльність по країнах Європи та Америки. У їхньому репертуарі, серед численних народних пісень, були також твори Леонтовича, зокрема "Щедрик", який став справжньою перлиною. 5 жовтня 1921 року ця мелодія вперше пролунала в Нью-Йорку під час концерту в Карнегі-холі.

Афіша турне капели Кошиця по Сполучених Штатах Америки.

Англомовний текст щедрівки Carol of the bells написав теж українець зі США Пітер Вільховський. Відтоді "Щедрик" люблять та співають в усьому світі.

На мою думку, Щедрик став результатом не лише творчості Леонтовича, але й активної участі спільноти, яка його виконувала. По-перше, це був надзвичайно ідейний хор, здатний не лише на виконання музики, але й на роль культурних посланців. Перед і після виступів ці артисти присвячували багато часу спілкуванню з аудиторією. Вони випускали різноманітні брошури, в яких були слова пісень та історія свого хору. Це покоління митців, яке боролося понад століття тому, є яскравим прикладом для нас. Незважаючи на всі труднощі, вони розуміли, які вчинки є правильними, і усвідомлювали, як їхнє слово та музика можуть приносити користь, якщо їх направити у правильне русло, - зазначає Марія Левкович.

"Щедрик" продовжує своє звучання в усьому світі, приносячи радість Різдва. 4 грудня 2022 року, через рівно століття, ця відома різдвяна композиція прозвучала знову в Карнегі-холі. У 2024 році хорові колективи з різних країн виконали "Щедрика" у 50 різних локаціях, які століття тому відвідувала ця капела.

Найбільше тему біографії Миколи Леонтовича, його "Щедрика" та гастролей капели Кошиця дослідила і популяризує Тіна Пересунько. Вона видала книжку "Світовий тріумф "Щедрика" - 100 років культурної дипломатії України". Одну з її лекцій можна послухати за посиланням.