Про нашу війну буде створено тисячі нових історій: Слабошпицький про кіномистецтво в умовах війни.

Один із найвідоміших режисерів сучасної української кінематографії, Мирослав Слабошпицький, поділився своїми думками про вплив війни на кіномистецтво, можливі зміни у форматі кіно, до якого ми звикли, а також висловився про Шона Пена, Чорнобиль та свої майбутні кінопроекти, які варто буде очікувати.

Фільм "Плем'я" зробив українського режисера Мирослава Слабошпицького знаковою фігурою у світі кіно. Сьогодні він готується знімати англомовний фільм "Radioactive" (Радіоактивні) з голлівудським актором Клайвом Оуеном і активно розробляє україномовний проєкт "Бог з машини" (Deus ex machina) про захоплення Запорізької АЕС.

У бесіді з Еспресо Слабошпицький поділився своїми думками щодо кінематографічних творів, що виникають на фоні війни, висловився про значення свого "фірмового знака" на все життя, а також пояснив, чому фінансові ресурси в кіно є ключем до нових можливостей.

"Війна є темою, яку можуть висвітлювати всі і в будь-який час."

Шановний Мирославе, для нашої країни ця війна стала глибокою історичною травмою. Чи доцільно творчим особам порушувати цю тему через кіномистецтво в даний момент, чи, можливо, для справжнього розуміння ситуації необхідно спочатку відчути певну відстань?

Фільмувати слід не лише в даний момент, але й з урахуванням відстані в часі. Ознайомтеся з історією світових конфліктів: існують підручники, які описують їх початок та ключові битви. Однак кіно має унікальну здатність зафіксувати також суб'єктивне сприйняття людей в конкретний момент. Через п'ять років це сприйняття зміниться, а через десять - ще більше.

Про Другу світову війну існує безліч фільмів, знятих як під час конфлікту, так і в наступні роки. Є роботи фронтовиків, а також твори тих, хто не брав участі у бойових діях. Історії такого значення завжди знаходять свого глядача. Можливо, через півстоліття ми побачимо комедії чи мюзикли, присвячені нашій війні. Масштаб подій настільки вражаючий, що його намагатимуться зрозуміти як сучасники, так і майбутні покоління, у різноманітних жанрах.

Існує чимало фільмів, що висвітлюють російську агресію, і не всі з них створені в Україні.

Звісно, це абсолютно нормально. Наприклад, мій знайомий Олів'є Сарбіль – француз, що живе в США та займається військовою документалістикою. Він зняв фільм "Віктор" в Україні. Наразі на фестивалях показують бельгійську стрічку "Мар'їнка". А хлопці з "Вавилону-13", зокрема мій близький друг Володимир Тихий та їхня команда, виросли з документалістики на YouTube, яка виникла під час Майдану, в справжнє кінематографічне об'єднання. Вони створили хроніку подій – від Майдану до сьогоднішнього дня, з фільмами про АТО, трагедію MH17 ("Залізні метелики") та повномасштабну війну.

Це також яскравий приклад того, як змінюється наше сприйняття подій. Нагадайте собі про побиття студентів 1 грудня 2013 року. Тоді всі говорили: "Боже, який жах", і це стало відомим для всього Києва. А потім з'явилася Небесна сотня – це було просто неймовірно. Тепер ж ми навіть не знаємо загальних втрат, і ці цифри сприймаються зовсім інакше. Нові події змінюють нашу психологію і спосіб мислення. Це, звісно, не можна назвати прогресом, але саме тому важливо, щоб усі фіксували ці моменти: ті, хто воює, ті, хто вже брав участь у бойових діях, спостерігачі, а також ті, хто прибув з "спокійної та нудної" Європи.

Ймовірно, ще одним яскравим прикладом є Шон Пен, який приїхав до Києва в самісінькій початковій стадії повномасштабної агресії.

Дійсно, тут є надзвичайно захоплююча історія, яку мені розповів сам Шон. Разом зі своїм добрим другом-документалістом, який, на жаль, уже відійшов у вічність, вони ще до початку війни міркували про те, що сталося б, якби актор-комік став президентом, і чи може це стати основою для фільму. Вони поступово досліджували цю тему, і врешті-решт, в день початку конфлікту, Шон опинився в Києві. Саме так народився фільм "Superpower", який я щиро рекомендую переглянути. Я впевнений, що в Голлівуді немає кращого захисника для України, ніж Шон Пен. Його погляд на ситуацію заслуговує на увагу ще й тим, що він не лише американець, а й каліфорнієць, актор із унікальним досвідом.

Також зауважу, що в майбутньому можуть з'явитися й нові шари розуміння війни завдяки "окопній правді", яку ми зараз майже не бачимо. Мені якось телефонував знайомий, який після Бахмута списався з армії. Він розповідав про участь у спробі відбити Запорізьку АЕС - штурм, якого офіційно ніби й не було. Як у Ремарка про Першу світову: є окопна правда, є тема наркотиків, багато чого, що зараз не помітно.

Для України ця війна є вітчизняною, тоді як для Росії вона сприймається як агресивна та імперіалістична; тому в нинішній перспективі відчувається певний пафос. Коли конфлікт завершиться, пройде деякий час, і люди почнуть згадувати, можливо, навіть з гумором. Американський фільм "Найкращі роки нашого життя" (1946) розповідає про ветеранів, які повернулися з війни. Чому назва "найкращі"? Бо в той час закінчилася їхня молодість, сформувалося братство. І жахи війни перетворилися на "найкращі роки". Це викликає певну іронію.

"Одним з найщасливіших досвідів у моєму житті - спілкування з Шоном Пеном"

Мирослав Слабошпицький і Шон Пенн, зображення: facebook.com/slaboshpytskiy

Ваша короткометражка "Орел" з Шоном Пеном увійшла до альманаху "Війна очима тварин". Чому було важливо говорити про війну з цієї точки зору?

Це ще одна відповідь на те, що війни, у плані історій, вистачає всім. Йдеться не так про об'єктивні події, як про сприйняття. 99% людей значно менше шокує зображення людської насильницької смерті в кіно чи на телебаченні, ніж страждання тварини. Фейсбук же про котиків! Бомби, що зносять будинки - у новинах ми бачимо це з дитинства: Югославія, Лівія, Афганістан. Це фонова історія, поки вона не стосується тебе особисто. Наприклад, у моєму інституті навчався сербський однокурсник з Нового Саду. Він розповідав про бомбардування й бомбосховища, чесно, я тоді це слухав без інтересу, бо не мав цього емоційного досвіду.

Натомість тварин завжди неймовірно шкода.

Ідея створення альманаху виникла у мого товариша, продюсера Олега Кохана. Основна мета цього проекту - підвищити обізнаність щодо певного аспекту. Нельзя стверджувати, що це питання зовсім непомічене, адже є безліч волонтерів, які рятують тварин, багато з яких віддали свої життя, намагаючись допомогти. Проте, коли щодня трагічно гинуть люди, тварини часто залишаються без уваги.

Хоча мій "Орел" - формально про орла, насправді він більше про героя Шона Пена. Новела певною мірою навіяна історією самого Пена. Ми знімали в Лос-Анджелесі: саунд-продюсер у ніч на 24 лютого записує звук орла в Чорнобильській зоні, де природа взяла своє, і саме тоді починається війна. Це алегорія того, як Шон раптом опинився в Києві. Наче інші декорації, але суть та сама.

Чи відчували ви себе зручно під час співпраці з актором, який отримав Оскар?

На сьогоднішній день він вже тричі отримував Оскар. Ця особистість вражає! Одним із найбільших щасливих моментів у моєму житті стало спілкування з Шоном Пеном під час цих зйомок. Він справжній майстер своєї справи і один із найприємніших людей, яких я коли-небудь зустрічав. Сподіваюся, нам ще вдасться зняти фільм разом.

"Чувак, який зняв "Плем'я"

скрін з фільму "Плем'я", фото: facebook.com/slaboshpytskiy

"Плем'я" залишається вашою найвідомішою творчою роботою. Чи відчуваєте ви тиск через цей успіх?

Усе дуже просто. У мене складне прізвище, яке важко людям вимовляти, а отримати "зірку" у фільм надзвичайно складно: вони щотижня отримують купу сценаріїв. Наприклад, коли ми звернулися до Клайва Оуена, ми надіслали йому сценарій і "Плем'я". Він подивився й погодився.

Є одна кумедна історія. Якось, під час фестивалю в Каннах, ми з Олегом Коханом та продюсером Олексієм Макухіним опинилися в номері Шона Пена. Продовжуючи, скажу, що продюсери зателефонували мені ввечері, а вже о шостій ранку я приземлився: Пен дав згоду зніматися у "Війні очима тварин" і хотів зустрітися з режисером. У кімнаті панувала чудова атмосфера, люди постійно заходили та виходили. Шон, як господар, представляв своїх знайомих, але йому було складно вимовити моє прізвище, тож він казав: "Це той хлопець, який зняв "Плем'я". Бачили ж?". Отже, для всього світу я став просто "той хлопець з "Плем'ям"! (Сміється. - Ред.)

Це схоже на візитну картку?

Це надзвичайно приємно, адже 99% людей у моїй професії залишаються в забутті. Вільям Голдінг написав безліч творів, але лише "Володар мух" відомий усім. Завдяки "Племені" я отримав свою ідентичність. У світі кіно все зосереджене на комунікації: резюме тут не грає великої ролі. Коли хтось говорить: "Цікаво було б попрацювати з таким-то", інша людина питає: "А хто це?". І відповідь звучить: "Це той, хто зняв "Плем'я". Цей статус ніколи не буде забраний у мене.

Про перспективи кінематографу та причини, чому українські фільми на піку популярності.

фото: facebook/slaboshpytskiy

Як ви оцінюєте трансформацію українського кіно за останні роки? І що таке "українське кіно" сьогодні?

Це тема, яка може зайняти багато годин, адже важко відокремити українське кіно від глобальних трендів. Що стосується майбутнього кінематографа, який я колись обожнював, то воно здається мені вкрай похмурим. Чому саме? А все через наявність айфонів! Як зазначив "відомий сучасний мислитель" актор Тімоті Шаламе, кіно поступово перетвориться на нішеву сферу, подібно до балету чи опери. Це висловлювання нещодавно стало об'єктом жорсткої критики.

Зверніть увагу на книги: раніше їх переписували монахи, а читання вважалося священним заняттям. Сьогодні багато людей споживають інформацію з екранів, а самі книги читає лише невелика група справжніх шанувальників паперових видань, подібно до філателістів. Те ж саме стосується і кіно. Колись ми мали досвід спільного перегляду у темряві, що викликало справжній захват, адже ці нові боги мистецтва були доступні лише на великих екранах! Потім з’явилося телебачення, а тепер вся Вавилонська бібліотека поміщається у нашій кишені. Мій дідусь, ветеран війни, отримав квартиру з дисковим телефоном, і сусіди приходили, щоб зателефонувати. А мій телефон – це вже не просто телефон у звичному розумінні; це кінотеатр з безмежною кількістю фільмів, музичний центр з нескінченним репертуаром музики і багато іншого. Покоління, яке виростає з телефонами в руках, вже не відчуває того захоплення від рухомих зображень, яке було раніше.

Кінематограф постійно еволюціонує — від появи звуку і кольорових фільмів до розвитку телебачення. Я переконаний, що нас чекає новий захоплюючий етап трансформації, який принесе як виклики, так і можливість для виникнення нових ідей. Наприклад, вплив голлівудського зіркового інституту поступово зменшується.

Чи слідує Україна цій тенденції?

Так чи інакше, після відновлення незалежності у нас спостерігалася певна пауза у кінематографії: радянська епоха залишилася в минулому, а українське кіно ще не встигло сформуватися. Це призвело до втрати кількох поколінь творчих митців. Наразі Україна почала активно виробляти велику кількість фільмів. Як і в інших країнах, серед них є як низькоякісні, так і високоякісні роботи; деякі з них залишаться в пам’яті назавжди, інші ж залишаться невідомими, за винятком близьких родичів учасників творчого процесу, і то не завжди. Таким чином, українське кіно увійшло до світового контексту, хоча й з власними національними рисами. Це не є ні кращим, ні гіршим.

Є ще одна важлива деталь — "світло рампи". Україна опинилася в епіцентрі уваги, на жаль, з обставинами, які б краще не існували. Мстислав Чернов, виступаючи на "Оскарі", влучно зазначив, що хотів би, аби цього ніколи не сталося... Але ми маємо те, що маємо. Як би там не було, українському кіно вдалося завоювати значну зацікавленість та довіру. Цікаво, що відбірники фестивалів переглядають тисячі стрічок, і раніше фільми з України залишалися поза увагою. Саме після "Племені" почали звертати увагу на наше кіномистецтво, і тепер, навіть у часи війни, інтерес до нього лише зростає.

Все відбувається циклічно. Я пригадую, як під час війни в Югославії з'явилася хвиля інтересу до їхнього кіномистецтва: на кожному фестивалі можна було побачити югославський фільм. Це не означає, що ці фільми автоматично кращі чи гірші, просто на них звертали увагу. Для багатьох українських кінематографістів це хороший знак: їх роботи помічають. Але важливо, щоб цей процес відбувався, тобто пройти всі необхідні етапи, щоб потрапити на фестиваль і зарекомендувати себе.

"Ми мовчали, як партизани, Клайд Оуен все розповів"

Клайв Оуен виконує роль детектива Сема Спейда в міні-серіалі "Мосьє Спейд", зображення: соціальні мережі.

Від вашого останнього повнометражного ігрового фільму пройшло вже чимало часу. Чим ви зараз займаєтеся? Нещодавно багато обговорювали ваш новий проект "Радіоактивні", що стосується теми Чорнобиля, де знімається голлівудська зірка Клайд Оуен. Чи могли б ви поділитися, як просувається робота над цим фільмом?

Загалом кіно влаштоване як венчурний бізнес. Ти зробив фільм, мав успіх, визнання - ти на певному рівні. Але наступний фільм ти знову починаєш практично з нуля, зі сценарію. Це така діяльність.

Так, я зараз працюю над кількома проєктами, зокрема, і фільм "Радіоактивні".

З Оуеном ми говорили. Він прочитав сценарій і погодився. Саме Оуен анонсував це першим, хоча ми мовчали, як партизани. (Сміється. - Ред.) Зараз готуємося, обираємо натуру. Більше деталей поки не можу розповісти.

Цей фільм не присвячений безпосередньо катастрофі на Чорнобильській АЕС 1986 року, оскільки про цей трагічний випадок вже знято чимало матеріалів. Мене більше цікавлять, наприклад, його наслідки. Я вперше відвідав зону в 1995 році, а востаннє - приблизно п’ять або шість років тому. Раніше я працював над проектом під назвою "Люксембург". Чому саме ця назва? Бо площа зони порівнянна з територією герцогства, і це місце виглядає як окрема держава, якщо не ціла планета. Тут розташована зона ядерної катастрофи, пронизана атмосферою апокаліпсису: Прип'ять, вкритий лісом, новобудови та заводи з переробки ядерних відходів, саркофаг… Змінювалися покоління ліквідаторів, і разом з цим змінювалася історія цієї своєрідної держави в державі. "Радіоактивні" - це фільм про людей, які працюють в атомній індустрії. Події розгортаються в Чорнобилі.

До речі, стосовно нових і старих проєктів. "Видавництво Старого Львова" анонсувало вихід нової книги в серії "Новітня класика" - "Сталінка. Богемна рапсодія" авторства Олеся Ульяненка. Я маю честь бути другом Ульяненка багато років, і кілька років тому разом з Володимиром Тихим ми реалізували документальний фільм "Олесь Ульяненко. Без цензури", який, на мою думку, вдало передає справжній образ цього письменника. В честь виходу нової книги, у Львові відбудеться показ нашого фільму. Вокаліст гурту "Мертвий півень" Юрій Рокецький представить його глядачам. Показ "Ульяненко: без цензури" відбудеться 13 жовтня о 18:30 у арт-центрі "Дзига". Запрошую всіх, хто цікавиться літературою та кіно (деталі можна знайти за посиланням).

Я чула, що ви зараз займаєтеся створенням фільму "Бог з машини" (Deus ex machina), який знову пов'язаний з атомними електростанціями, але цього разу з запорізькою. Що спонукало вас до роботи над цією історією?

Я займався Чорнобильською зоною з 1995 року, літав там на вертольоті. Можу написати книжку про те, скільки разів там був! Скажу більше - для роботи над фільмами у Чорнобилі я навіть здобув освіту дозиметриста!

Отже, як журналісти та кінематографісти мають свої мережі знайомств, так і спеціалісти в атомній галузі усвідомлюють один одного через відому теорію рукостискань. Завдяки знайомству з одним атомником, я зустрів іншого, який спеціалізується на утилізації ядерних відходів, раніше працюючи на Запорізькій АЕС до її окупації. Ми спочатку обговорили захоплення станції, а згодом провели ще одну бесіду. Він познайомив мене з іншими фахівцями, що створило широку спільноту людей, які пережили окупацію, з якими я мав можливість спілкуватися особисто. До речі, так я залучився до роботи над проектом "Плем'я", яке наповнювалося живими історіями різних людей, перш ніж набуло своїх остаточних форм.

Для мене це схоже на поезію: відчуваю натхнення – і пишу стільки, скільки його вистачає. Це може бути година-два розмови, якась деталь, що запалює уяву, і я втілюю її в сюжет. Перший варіант вже налічує 80 сторінок. Я неймовірно захоплений цим сценарієм! Паралельно тривають перемови щодо фінансування. Всі мої проєкти англійською, крім "Окупації", а цей – українською. Жартую, що "Deus ex machina" стане моїм оскароносним фільмом у категорії іноземних стрічок.

Які б фільми я обрав, якби в мене був безмежний бюджет і можливість переглянути п'ять стрічок за вихідні?

сцена з фільму "Громадянин Кейн" (1941), фото: скрін з трейлера

Пане Мирославе, уявіть необмежений бюджет і повну свободу дій. Що б ви зняли?

Я б із задоволенням зняв ще один фільм із Шоном Пенном, якби була можливість фінансування! У мене є цілий набір сценаріїв, але все зводиться до грошей. Я б реалізував проект "Тигр", який раніше написав, потім "Бог з машини" та "Радіоактивні", а якщо залишилися б ресурси, міг би зайнятися ще чимось новим. Я б інвестував усі кошти, адже у кінематографі фінанси означають можливості. Чим більше інвестицій, тим вищою буде якість фільму.

Напевно, найскладніше питання: чи можете назвати ваші топ-5 фільмів?

Отже, напевно, у мене є близько п'яти тисяч улюблених стрічок! Але ось п'ять, які я рекомендую переглянути саме на вихідних:

Мабуть, це ті стрічки, які суттєво вплинули на моє сприйняття кіномистецтва та на моє становлення як митця. Не впевнений, що вони підходять абсолютно всім, оскільки деяким легше знайти цікаві моменти в TikTok або скористатися порадами. Проте це мої п’ять фільмів, які я рекомендую переглянути на вихідних.