Темна сторона таланту: дружина знаменитого митця поділилася, яким був його характер поза межами творчості (фото, відео)
Історія американського митця Едварда Гоппера (1882-1967), котрий вважається одним із найзначніших художників у США, приховує безліч загадок — від його непростих стосунків із залежностями до складнощів у особистому житті. Його дружина, Джозефіна "Джо" Гоппер, протягом багатьох років вела щоденники, у яких розкривала інший бік свого чоловіка, вільний від його публічного образу пуританця та "майстра меланхолії".
Протягом багатьох років Джо прагнула отримати визнання у ролі художниці, жінки та автора концепцій картин чоловіка, який у своїх роботах демонстрував їх очевидну несумісність — від творчих аспектів до особистого життя. Цю тему висвітлює стаття в The Guardian.
Автор статті Луїс Шедвік зазначає, що Джо висловлювала незадоволення через відсутність свого місця у ролі дружини, натурниці, джерела натхнення та ідеї для картин. Проте іронія полягає в тому, що саме вона мала значний вплив на творчість свого чоловіка, адже активно брала участь у всіх аспектах їхнього спільного життя, як у побуті, так і в мистецькій сфері.
Журналіст пише, що Джо позувала для картин, була музою, курувала виставки, займалася менеджерством продажів картин та тією, хто систематизував каталоги творчості Едварда. У щоденниках за 35 років та сотнях листів розкривається непроста сторона стосунків між парою.
Тіньова сторона творчості: суперечки між Едвардом та Джо.
У своїх листах і нотатках жінка прямо називала свого партнера "повноцінним садистом" і егоїстом, який прагнув бути в центрі уваги. Коли ж Джо вирішила виявити свої таланти в мистецтві і порадила йому перейти на акварелі замість олійних фарб, це викликало в ньому гнів.
Жінка розповідає, що постійно стикалася з агресією, психологічним тиском і навіть зазнала кілька разів фізичного насильства, коли художник піднімав на неї руку. У ті непрості часи, як зазначено в її листах, їй доводилося мовчати і маскувати синці за допомогою косметики та одягу.
Проте найбільше її турбувало те, як Едвард ставився до неї як до жінки у приватному житті. З записів Джо стає зрозуміло, що її чоловік мав репутацію ловеласа, любив жіночу увагу, а саму Джо часто ігнорував, не надаючи їй ні достатньо тепла, ні уваги, як у повсякденному спілкуванні, так і в інтимній близькості. Після таких моментів вона часто відчувала себе "використаною" і навіть переживала почуття "огиди" до себе. Її також дратував зовнішній консервативний та пуританський імідж чоловіка, який розпадався щоразу, коли зачинялися двері.
Однак думку Джо в її листах не поділяє дослідниця Гейл Левін, яка вивчала біографію саме митця. І правда виявилася куди складнішою -- сама Джо була дуже імпульсивною та різкою, надзвичайно ревнивою до інших жінок, часто переходила на образи та провокації, тоді як сам Едвард був замкнутим і відлюдькуватим.
Відмінності в характерах стали причиною постійних суперечок між двома митцями. Лише згодом вони усвідомили, що варто дозволити один одному більше свободи у творчості, і це дало позитивний результат.
Примирення митців і правда, від якої не відкраскатися
З середини 1950-х років Едвар Гоппер та Джо Гоппер змогли знайти спільну мову — він дав їй свободу займатися всім, що їй до вподоби, дозволивши спілкуватися без тиску повсякденних обов'язків. Більше того, кожен з них мав власну майстерню та простір для творчої діяльності.
Незважаючи на це, жінка вела записи у своїх щоденниках, описуючи важкі і болісні переживання, які її супроводжували до моменту примирення. Як зазначає Луїс Шедвік, мова не йде про вибачення за взаємні образи, непорозуміння та насильство, а скоріше про співпрацю у спільних проектах, виставках та визнання творчості Гопперів.
На думку автора матеріалу, саме остання робота Едварда Гоппера "Два комендіанти" 1966 року показала факт примирення між митцями, однак аж ніяк як між людьми. Після смерті чоловіка Джо писала в щоденниках, що не відчувала любові до Едварда як через пережите, так і за кілька років до його смерті в 1967, але попри те, як йдеться в матеріалі ЗМІ, обидвоє наче зіграли на сцені життя, яке кожен окремо не хотів прожити би знову, але так "сталося між творчими людьми".
Після відходу художника з життя його дружина отримала повне право на всю колекцію творів, за винятком тих, що вже були реалізовані в колекціях чи музеях. Однак конфлікти в їхньому шлюбі продемонстрували, що мистецтво може приховувати темні аспекти для обох партнерів, які займаються ним. В результаті, одному з них доводиться жертвувати кар'єрою, психічним спокоєм і навіть добробутом.