Тиша перед бурею: як існував Херсон у період перемир'я.

Під час проведення гуманітарної місії в Олешках кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з херсонцями й розпитали про життя за червоними лініями

Поки світ з затримкою дихання стежив за евакуацією цивільних осіб з тимчасово окупованих Олешків, у Херсоні панувала незвична тиша. Вперше за п'ять років місто не чуло вибухів і жахливого гулу FPV-дронів. Часом десь у віддалі лунали звуки - це російські війська розміновували територію на лівому березі. Тим часом Херсон почав оживати. Незважаючи на дощ, на вулицях було людно. Магазини та кафе працювали, а бабусі продавали букети з осінніх квітів просто неба. Багато автомобілів вивозили речі - люди забирали те, що вдалося врятувати зі своїх домівок у "червоній" зоні, до яких не мали доступу протягом кількох років. Комунальні служби прибирали і закривали вікна фанерою в постраждалих районах. Молодь знімала контент для TikTok перед зруйнованою будівлею обласної адміністрації, а жінки, які готувалися до пологів, мріяли народити якнайшвидше, щоб повернутися додому з малюками ще до відновлення атак з боку росіян.

Детальніше про повсякденність Херсона під час режиму тиші можна дізнатися з репортажу Укрінформу.

ЗУСТРІЧ ДЛЯ АВТОМАТІВ

Ми вирушили до Херсона вранці 30 жовтня. Це був вже четвертий день без звуків навколо. Осіння погода подарувала нам типовий настрій: дощ періодично змінювався на мряку, а вона, у свою чергу, переходила в туман — і так безкінечно.

Біля в'їздів до міста з боку Миколаєва кипить робота: комунальники лагодять протидронові сітки й монтують їх на нових ділянках траси. Через це місцями доводиться виїжджати на зустрічну смугу. Регулювальники вказують, якою смугою можна їхати, аж раптово на нас вилітає старенький "жигуль". Встигаємо загальмувати. За кермом автівки - дідусь. Видно лише його голову - усе місце в машині зайняте речами. Розгублений чоловік пробурмотів вибачення, так ми і роз'їхалися. Імовірно, уперше за довгий час він зміг дістатися до своєї домівки й забрати вцілілі речі. Потім у Херсоні ми побачимо ще не одну таку автівку...

МУЗИКА НАТОМІСТЬ ВИБУХІВ

На зупинці громадського транспорту поблизу Центрального ринку зібралося чимало людей. Хтось чекає автобус, інші ж пропонують перехожим квіти та помідори, виставлені в коробках на землі. Тут також є мобільне укриття, де зазвичай люди ховаються від негоди, але зараз воно порожнє. Замість звичного гулу дронів, сьогодні можна почути музику, яку виконує вуличний музикант Володимир. Він розповідає, що родом з Херсона і дуже цінує своє місто. Йому боляче бачити, як його земляки страждають, тому він виходить грати на вулицю, щойно з’являється така можливість.

- Обираю веселі мелодії, щоб люди зупинилися й хоч на секунду усміхнулися, згадали приємні моменти, відчули, що є навколо нас ще життя. Бо як нам вистояти, коли думки будуть лише про виживання? Хтось зупиняється і просто слухає. Хтось дає копійчину. Я граю для душі, - каже чоловік.

Володимир ділиться своїми думками, що під час днів тиші грати - це справжнє задоволення, але внутрішнього спокою він не відчуває. Він вважає, що після виконання завдання в Олешках російські війська завдадуть удару по Херсону з ще більшою інтенсивністю.

ПЕРШЕ ВІДВІДУВАННЯ ЦЕНТРУ ЗА ЧОТИРИ РОКИ

На зупинці привертає увагу трійка жінок похилого віку. Вони вже пропустили кілька автобусів і не можуть натішитися спілкуванням. Виявляється, це давні подруги, які нарешті зустрілися після тривалої перерви. Жінки проживають у різних районах міста і не наважувалися далеко відходити від своїх домівок через загрози обстрілів. Зізнаються, що в перші дні затишшя їм також було боязко виходити на вулицю, адже добре знають, як раніше росіяни ігнорували угоди. Проте, зрештою, вони все ж вирішили зустрітися.

- Я вперше за чотири роки насмілилася з'явитися в Центральному районі. Живу в Північному. Транспорт у нас їздить, а сідати в нього страшно. Тож протягом усього цього часу купувала необхідні речі та продукти поблизу свого будинку, - розповідає Валентина.

Жінка згадує довоєнне життя. Тоді в місті транспорт був заповнений пасажирами, а сьогодні вільних місць стільки, що можна лежати. Каже, що у звичайні дні люди намагаються без особливої потреби не залишати домівок. А останніми днями з вікна бачить, як люди виходять на прогулянку навіть увечері, хоч переміщуються під сітками. Світла у місті, за словами Валентини, іноді не буває по кілька днів.

Я сприймаю це з усвідомленням. Це лише етап, який ми переживаємо. Але він обов’язково закінчиться. Зараз немає світла, води, ліфт не працює — і що з того? Це тимчасові труднощі, скоро все налагодять. Гірше, коли лунають постріли, — зазначає вона.

Жінка з відчуттям смутку зазначає, що чекає на нові напади.

- Звісно, вдарять по нас набагато сильніше. Ми передчуваємо це, і нам дуже-дуже страшно.

Запитуємо, чому вона, попри всі труднощі, залишається тут і не шукає способів залишити небезпечне середовище.

Чи можна вирватися з міста в широкий світ? Ні. Навіть якби була така можливість і кошти - теж ні. Краще там, де нас немає. Я звикла до домашнього життя, у Херсоні провела більше 50 років, - жінка не стримує сліз.

ВІДВАЖНІ ПРАЦІВНИКИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Ми прощаємося і продовжуємо нашу прогулянку містом. Дощ поступово вщухає, тому крокуємо повільніше. Вулиці заповнені сітками, адже працівники комунальних служб прибирають опале листя. Листя також прибирають із доріг. Ми вітаємося з бригадами комунальників.

Один з учасників, Ігор, з гордістю ділиться з нами новиною про те, що нещодавно повернувся з команди, яка працювала в мікрорайоні "Корабел". Нарешті комунальникам вдалося дістатися до цього району та виконати необхідні роботи.

Довгий час ми не мали можливості добратися туди через дрони. А тепер - ого! - вигукує Ігор, підкручуючи свої вуса. Його очі світяться радістю.

На запитання про безпеку та ризик натрапити на міну чоловік з гордістю демонструє фотографію на своєму телефоні. З-під зеленого покриву ледь помітна "шапка" нерозірваного снаряда. Ігор підкреслює, що вони не чіпали вибухонебезпечний об'єкт, а одразу ж повідомили рятувальників про цю знахідку. Він зазначає, що в районах, що прилягають до річки, ситуація дійсно небезпечна навіть під час режиму припинення вогню, адже територія усіяна мінами, які замасковані під листям. Тим часом люди продовжують жити в цих місцях. У дні спокою до Корабела та інших зон, позначених червоним, незважаючи на ризики, масово приїжджають люди, щоб забрати залишки своїх речей з домівок. Ігор довго розповідає про те, як комунальні служби неодноразово ставали мішенню для обстрілів, якими складними є їхні умови праці. Проте ні він, ні його колеги, ані його дружина не планують залишати Херсон, незалежно від того, якою важкою буде наступна зима.

"Один погляд спрямований на землю, інший - вгору, до небес."

Просуваючись вперед, звертаємо увагу на велику кількість людей та автомобілів у місті. На проспекті Незалежності світлофори вже деякий час не функціонують. Місцеві жителі стверджують, що машини тут з'являються рідко, проте мчать зі швидкістю понад 100 км/год.

Під нашими ногами розстилається волога листя платанів. Якась жінка привертає нашу увагу і застерігає бути обачнішими, наголошуючи, що слід ступати лише на асфальт.

- З першого погляду зрозуміло, що ви не з цього краю. Тут важливо бути максимально обережними під час пересування! Зараз можна не піднімати очі вгору — дронів немає. Але зазвичай ми пересуваємося так: одним оком стежимо за землею, а іншим — за небом, - додає вона.

Слухаємо рекомендацію і звертаємо увагу на те, що під ногами. Відчуття дежавю: таку ж пораду ми отримали влітку в Краматорську, коли місцева жителька навчала нас пересуватися містом, щоб мати можливість швидко знайти укриття від атаки FPV.

ШЛЯХ ТУДИ, ДЕ ВСІ СПОРУДИ РУЙНІВ.

Прогулюємося вулицею Старомлинною. У одному з будинків, що ближче до проспекту Незалежності, розташоване кафе, з вітрини якого виглядають вирізані гарбузи, а повітря наповнене запашним ароматом свіжозвареної кави. Далі ми натрапляємо на інші заклади, де чоловіки під брезентовим навісом насолоджуються пивом та активно ведуть дискусії. Трохи вище розташована невелика перукарня, а в підвалі – майстерня з ремонту взуття. Проте, далі знаки активного життя стають все рідшими. Під деревами можна помітити автомобілі, пошкоджені внаслідок атак дронів, під'їзди до приватних будинків заросли травою, а закритий стоматологічний кабінет на вицвілому плакаті все ще пропонує послуги з отримання білосніжної усмішки.

На перехресті звертаємо на Кременчуцьку. Тут узагалі - атмосфера постапокаліптичного кіно. Спалені автівки, повислі на стовбах проводи, гори сміття в пакетах біля смітників. Листя на дорозі багато, сюди, вочевидь, ще не встигли зайти комунальники. Проходимо повз понівечену обстрілами будівлю гуртожитку Херсонського державного університету. Якщо ввести назву в гуглі, він подає адресу й номер телефону, показує красиву картинку дев'ятиповерхової будівлі, де колись проживали студенти. А 21 серпня 2026 року в гуртожиток влучив КАБ. Тепер це - будинок-примара.

"Вже півроку я не можу доставити медикаменти своїм літнім сусідам."

Трохи далі, на Кременчуцькій вулиці, ситуація не краща — тут також немає жодного цілого будинку. У дворі між чотирма багатоповерхівками розташована велика воронка, що залишилася від авіабомби. Мешканці, які все ще проживають у цих будинках, використовують це місце як смітник. Серед них і Євген, який живе в Таврійському районі, але зрідка навідується до своєї квартири на Кременчуцькій. Він розповідає, що кілька його сусідів все ще залишаються у пошкодженому будинку. Чоловік регулярно приносить їм їжу та медикаменти.

Перша атака знищила гуртожиток, а під час другої, вранці 27-го, сюди прилетіли снаряди. Що тут додати, ситуацію ви самі бачите. Це справді небезпечний район. Востаннє я був вдома наприкінці вересня — тоді у росіян відбувалася ротація на лівому березі, до того ж йшов дощ. Я залишив автомобіль в районі Університетської і пробирався між будинками, ховаючись під деревами, поки ще було листя. Це справжня зона ризику, — розповідає Євген.

Каже, приходить додому за першої можливості, щоб закрити вибиті вікна й допомогти сусідам старшого віку. Були періоди, коли не міг дістатися до будинку й по пів року. Додає, що вже четвертий день на вулиці можна побачити автівки, якими люди вивозять свої речі з пошкоджених будинків. Загалом, транспорт тут не їздить, а ходити потрібно лише "козячими стежками", щоб не натрапити на міну. Але гарантій - ніяких. На прощання чоловік дякує нам, що преса не втрачає уваги до Херсона.

ЛЮДИ ВИВОЗЯТЬ РЕЧІ З ЧЕРВОНОЇ ЗОНИ, ДЕ НЕ БУЛИ РОКАМИ

Ми ж рушаємо далі, до Перекопської. Уздовж вулиці - багатоповерхівки. Згадуємо, як ще три роки тому тут працювали магазини, хоча вікна в них вже були забиті фанерою. Сьогодні ж перша до вулиці будівля начорно випалена вогнем. Віконні отвори у більшості квартир відкриті. З балкона кутової квартири до нас гукають двоє чоловіків. Кричать, що Херсон буде жити. Додають, що приїхали по речі, і радіють, що оселя вціліла, і це - диво. Удома вони не були два роки.

Вздовж дороги з проїжджої частини виглядають снаряди. Перекопська вкрита уламками мікросхем, ймовірно, залишеними російськими дронами. Проте навіть у цій ситуації сьогодні спостерігається активний рух автомобілів. Деякі з них звертають у напрямку Дніпра - туди, де всі вулиці заросли травою, що досягає половини людського зросту. Лише вузькі стежки, протоптані людьми, ведуть між заростями вниз...

Народжуваність знизилася вдесятеро.

Нам також вдалося побувати в Херсонському перинатальному центрі імені Зої Клименко, подивитися, як працює установа в складних безпекових умовах. Від початку січня минулого року медичний заклад приймає пацієнтів у відремонтованому сховищі. У підземній лікарні розгорнуті акушерське та гінекологічне відділення, де одночасно можуть отримувати медичну допомогу 40 жінок. У центрі - п'ять виходів, автономне живлення, запас води, їжі, вентиляція.

У перший день, коли панувала тиша в лікарні, на світ з'явилася дівчинка на ім'я Вероніка. Її мама Олександра розповідає, що пологи пройшли спокійно, оскільки в підземному відділенні не було чути вибухів, навіть якби вони й мали місце. Дома маленьку Вероніку зустрічають два її старші братики.

- Я так прагну повернутися додому, в Чорнобаївку. У нас там набагато спокійніше, ніж у Херсоні, - ділиться Олександра.

Володимир Горбачевський, заступник медичного директора з акушерства та гінекології, повідомив, що в Херсоні спостерігається значне зниження народжуваності — вона впала в десять разів у порівнянні з довоєнними показниками. Наразі в місті реєструється лише до 150 новонароджених за рік. В минулому році випадок народження однієї дитини став справжнім порятунком для всього медичного персоналу.

Хлопець, який врятував усіх.

Це сталося 4 грудня 2025 року. У жінки почалися пологи, і весь медичний персонал поспішив до її укриття. Раптово почався інтенсивний обстріл – російські війська цілеспрямовано вели вогонь з артилерії по пологовому відділенню. Якщо б ми залишалися в самій будівлі, могли б бути трагічні наслідки для працівників. Зокрема, від мого робочого кабінету майже нічого не залишилося, - згадує Володимир Горбачевський.

Він зазначає, що всі вікна перинатального центру, що виходять на Дніпро, вже давно зашиті фанерою.

ЕКСТАЗ, ЯК У ДЕНЬ ЗВІЛЬНЕННЯ

Лікар підкреслює, що регулярні обстріли мають згубний вплив на здоров'я всіх жителів Херсона, а не лише на жінок, які народжують. Проте він не має наміру залишати місто, навіть якщо (усміхається) проживає з дружиною в районі, що ближче до річки.

Моя дружина та я залишилися самі в нашій триповерховій будівлі. З 15 квартир лише ми зайняті, а інша сусідка часом з'являється у дворі. У ці тихі дні, хоч деякі сусіди й повернулися, ми все ще мало спілкуємося. Тиша навколо відчувається незвично. Ми не пам’ятаємо, коли в Херсоні було так спокійно. Проте розуміємо, що ця ситуація не триватиме довго. У новинах з'являються повідомлення про те, що ворог посилює свої сили на лівому березі, перекидаючи туди техніку та боєприпаси. Схоже, це частина спланованої російської операції, щоб у "тихій воді" зміцнити свої позиції, - ділиться лікар.

Він каже, що "олешківська" тиша відчувається як ейфорія, наче вдруге переживаєш звільнення Херсона.

- У нас - два свята: День Незалежності й день визволення Херсона, - каже Володимир Горбачевський.

Між двома Богданами

У відділенні наразі перебувають три жінки, які стали матерями. Одна з них, Анастасія, мала народити вже кілька днів тому і була в захваті від думки, що її виписка співпаде з днями тиші. Проте малюк вирішив внести корективи в плани мами і затримав цю довгоочікувану зустріч.

- Підвал тут переобладнали на житлове приміщення. Там є світло, каналізація й усі інші необхідні умови. Але, звісно, проживання у підвалі пригнічує. Але краще так, ніж ніяк. Тут - дрони й артилерія, в інших містах - ракети. Змінювати шило на мило? Я сподівалася, що ми з дитиною встигнемо виписатися, поки ще тихо. Бо є впевненість, що це - тиша перед бурею. Страшно, - каже Анастасія і додає, що здебільшого у всі дні перебуває вдома, бо від дронів вагітній утікати важко, ще є ймовірність наступити на міну. Тому якщо вона і виходить на вулицю, то гуляє недовго і біля будинку.

Анастасія вже визначилася з ім'ям для свого сина — Богдан. Яна, яка також знаходиться в лікарняному відділенні та чекає на свою дитину, усміхається і зізнається, що днями також очікує на Богдана. Третя жінка, у свою чергу, повідомляє, що її малюк носитиме ім'я Артем.

- То загадуйте бажання чимскоріш! Ви між двома Богданами, - коментую почуте.

Жінка піднімає погляд до стелі. Всі ми уявляємо, яке таємне бажання вона носить у серці.