У Львівському театрі опери та балету відбулася прем'єра балету "Мавка".

У Львівському театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулась прем'єра балету "Мавка" української композиторки Вікторії Польової. Власну інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" здійснили хореограф Артем Шошин, автор лібрето, режисер та керівник проєкту Василь Вовкун, диригент-постановник Юрій Бервецький, сценограф та художник світла Арвідас Буйнаускас (Литва), художниця костюмів Наталія Міщенко.

Фактично, це та ж команда, яка поставила балет "Тіні забутих предків" Івана Небесного, що здобув величезну популярність серед публіки.

Для львівського театру вистава не є першим зверненням до творчості Лесі Українки. Був, зокрема, одноактний балет "Досвітні вогні" Мирослава Скорика у 1967 році, балет "Лісова пісня" Михайла Скорульського, який ставили у 1957 та 1993 роках.

Сучасна інтерпретація "Лісової пісні" пропонує нове і оригінальне осмислення класичного сюжету.

Лібрето, створене Василем Вовкуном, музика Вікторії Польової та хореографія Артема Шошина підкреслюють ліричний аспект драми-феєрії, ігноруючи етнографічні елементи. Це, в першу чергу, метафорична історія. Відзначимо, що Леся Українка сама підібрала мелодії для "Лісової пісні", які рекомендувала для вистави. У цій інтерпретації фольклор, який звичайно присутній у більшості адаптацій твору, навіть у мультфільмах, що лише умовно пов'язані з ним, фактично виведено на другий план. Обминаючи традиційні мотиви, постановка звертається до вічних образів і універсальних символів, що не мають конкретних часових або географічних коренів.

Сценограф та художник зі світла не дарма є однією й тою ж людиною. Світло та декорації пов'язані нерозривно та є частинами одне одного. Світло живе у прозорих, ніби скляних конструкціях, що змінюються відносно нього, проте залишаються легкими та прозорими, яка і сам твір.

Вистава не демонструє такої фольклорної динаміки, як "Тіні забутих предків" Івана Небесного, і їй бракує насиченості, властивої "Солярису" Олександра Родіна. Загалом, дія виглядає витончено та легковажно, викликаючи асоціації з весною і відродженням. Не випадково костюми, за деякими винятками, виконані в холодних біло-сіро-блакитних тонах.

Можливо, у виставі не вистачає деякого розвитку та наростання драматизму, як у музичному, так і в колористичному плані. Проте те, що може здаватися недоліком, повністю компенсується хореографією: вона вражає своєю складністю, винахідливістю та глибиною, коли танцюристи постають як люди, міфічні істоти, дерева, а навіть вода. Також відсутня побутова складова. Лукаш і Килина не сильно відрізняються від інших персонажів. Вся вистава тримається на заданій з самого початку стилістиці і більше акцентує на загальному емоційному сприйнятті, ніж на розвитку сюжету.

Нова постановка Львівської опери - вишуканий, трохи меланхолійний твір, вартий уваги публіки. Він складний, він не розважить, проте дасть відчуття гармонії та спокою бодай на один вечір. Найближча вистава - у п'ятницю, 19 грудня.