Українець, що наділив Бетховена вічністю: 273 роки Андрія Розумовського.

Сьогодні, 2 листопада, 273 роки тому у Глухові на Слобожанщині народився Андрій Кирилович Розумовський - син останнього гетьмана України Кирила Розумовського

Його існування перетворилося на зв’язок між козацькими традиціями, європейською дипломатією та світом витонченого мистецтва. Він не лише захищав інтереси імперії, в якій служив, але й став важливим меценатом геніального Людвіга ван Бетховена, здійснюючи значний вплив на еволюцію класичної музики в усьому світі.

портрети Розумовського, фото: Вікіпедія

Андрій Розумовський виріс у родині, яка уособлювала вершину козацької еліти XVIII століття. Його батько, Кирило Розумовський, останній гетьман Лівобережної України (1750-1764), походив із селянського роду "Розум" із Лемешів на Чернігівщині, але завдяки голосу та зв'язкам з імператрицею Єлизаветою піднявся до вершин влади.

Гетьманування Кирила підійшло до фіналу з ліквідацією автономії Гетьманщини, що сталася під час правління Катерини II в 1764 році. Це стало справжньою трагедією для української еліти, але родина не втратила своєї сили. Андрій, третій син Кирила, з'явився на світ у 1752 році в Глухові, який був резиденцією гетьманів. З ранніх років він занурився в атмосферу просвітництва та культурного розвитку. Його батько, великий поціновувач музики, часто запрошував до палацу в Батурині музикантів, які виконували як традиційні українські мелодії, так і найкращі твори європейської класики того часу.

Ця любов до мелодій передалася сину. У підсумку Андрій став не лише дипломатом, а й скрипалем.

Будучи учнем відомого історика Авґуста Шлецера, Андрій здобув блискучу освіту. Батько створив для дітей свою "академію", по суті, прототип закритого ліцею, у палаці на Василівському острові в Петербурзі. Однак у 1764 році царська влада її закрила, коли Розумовські попали в немилість нової імператриці Катерини ІІ. Щоб завершити навчання, Андрій послали на навчання у Європі, а саме Страсбурзький університет.

У 1769 році юний граф вступив на флот, став лейтенантом, брав участь у Чесменському бою з турками, командував одним з фрегатів. Та вже у 1773 році Андрій Григорович перейшов на придворну службу. Його дружба з цесаревичем Павлом (другом дитинства) непокоїла імператрицю Катерину II. Тому у 1776 році вона вислала Розумовського з Петербурга, а у 1779 році призначила послом у Неаполь. Так почалася його майже 30-річна дипломатична служба.

У Неаполі граф Розумовський швидко завоював прихильність королеви Кароліни-Марії, що правила Сицилією та Неаполем. Проте, під її впливом, він почав відхилятися від певних вказівок російської імператриці Катерини II. У 1784 році його перевели до Копенгагена, а через два роки - до Стокгольма, де його доповіді про Швецію справили на імператрицю дуже позитивне враження.

У цей період він уклав шлюб з Елізабетою Тун, яка була дочкою австрійського графа Франца Тун-Гогенштайна та графині Марії Вільгельміни фон Ульфельдт.

Дружина Розумовського, Єлизавета Тун-Гогенштайн, зображена на фото: Вікіпедія.

Після недовгого візиту до Росії, де Андрій познайомив свою дружину з родичами, у 1790 році Розумовського призначили на посаду помічника посла у Відні. Через два роки він успішно змінив князя Дмитра Голіцина на цій відповідальній позиції. Як посол, він активно долучався до розподілу територій Польщі.

Тим часом Європу все більше хвилювали революційні події у Франції, кульмінацією яких стала гільйотина для короля Людовика XVI. Європейські монархи активізувалися для формування антифранцузької революції, щоб повернути сталий лад на континенті. Новий російський імператор Павло І долучався до цього процесу під час так званої Війни другої коаліції, однак зазнав поразки. Він був невдоволений діями Розумовського на посаді посла у Відні, тому відкликав його до Росії та наказав жити у Батурині. Натомість його дружина Єлизавета із хворою матір'ю залишились у Відні.

Павло І поцарював всього 5 років, поки за мовчазної згоди його сина і наступника Олександра І, батька не вбили і він зайняв престол. Новий імператор одразу повернув Андрія Розумовського у Відень, де той у 1802 році знову опинився з родиною.

Розумовський славився як активний противник бонапартизму та Наполеона, котрий захопив владарювання у Франції. Саме тому на звані вечори його дружини Єлизавети зібралися закляті вороги Наполеона, аби обговорити поточну ситуацію. Очевидно, що більшість своєї дипломатичної роботи граф присвятив переконанню австрійського уряду в необхідності війни проти Наполеона.

Проте в Петербурзі ставлення до його дипломатичних зусиль дедалі більше погіршувалося. У грудні 1806 року після важкої хвороби померла його дружина Єлизавета, що серйозно підірвало моральний стан графа. Після укладення Тильзитського миру між Росією та Наполеоном ситуація Розумовського стала безвихідною. Тому в липні 1807 року він вирішив піти у відставку. Проживаючи у Відні та отримавши значну спадщину після смерті батька, останнього гетьмана, він зосередився на високій культурі, зокрема, здійснивши суттєвий вплив на музику видатного Бетховена.

Андрій Розумовський насправді залишив свій слід в історії не лише як дипломат, але й як меценат. Його захоплення музикою зблизило його з видатним німецьким композитором Людвігом ван Бетховеном, який був генієм своєї епохи.

У 1804 році, після чергового повернення до Відня, Андрій Розумовський, який був захопленим музикантом-аматором, організував домашній струнний квартет під керівництвом Ігнаца Шуппанціха.

Ансамбль складався з Луї Сіни, Франца Вайса та Йозефа Лінке - видатних музикантів Відня епохи.

Цей квартет вирізняється як одна з найвідоміших камерних ансамблів Європи, ставши місцем, де вперше були представлені нові твори німецького композитора Людвіга ван Бетховена. Незважаючи на те, що Бетховен уже починав втрачати слух, у домі Розумовського він знайшов не лише слухачів, а й вірного друга та благодійника.

Андрій Розумовський фінансово підтримував композитора, замовляв у нього твори й відкривав перед ним двері до віденських аристократичних салонів.

Цей вид меценатства дозволив Бетховену ствердитися як незалежний геній, вирвавшись із тіні своїх попередників - Гайдна та Моцарта. Насправді, саме підтримка Розумовського зробила ім'я Бетховена вічно відомим у світі.

У 1806 році граф Розумовський замовив у Бетховена три струнні квартети (Op. 59), які композитор присвятив йому, і вони відомі як "Розумовські квартети". Хоча Бетховен тривалий час уникав цього музичного жанру, саме Розумовський став тим, хто спонукав його до створення таких творів. Ці композиції, написані в 1806 році, стали важливим етапом у розвитку європейської камерної музики, вносячи революційні зміни в квартетну форму завдяки своїй симфонічній глибині та емоційній насиченості.

Пізніше, у 1808 році, Бетховен присвятив Розумовському свої 5-ту та 6-ту симфонії - шедеври, що втілювали героїзм і пасторальну ідилію, відображаючи вплив мецената.

Розумовський зробив значний внесок у творчість Бетховена не лише фінансовою підтримкою, але й завдяки культурному обміну. Існує думка, що українські мелодії, які іноді виконував Розумовський, могли стати джерелом натхнення для знаменитого композитора під час написання його струнних квартетів.

"Пане ван Бетховен!" - вигукнув Розумовський. - "Ми так захопилися співом, що навіть не помітили, коли ви з'явилися..."

- Будь ласка, продовжуйте співати, ваша ексцеленціє, - виголосив ван Бетховен.

- Це іграшки, маестро, патріотичний сантимент... Це одна з пісень моєї співучої батьківщини. Вона так багата на них...

- Розумію, - коротко відповів Бетховен, кивнувши головою. - Саме тому прагну почути більше... Я, окрім вашого козака за Дунаєм, нічого не чув…

Так характеризує бесіду між композитором Людвігом ван Бетховеном і Андрієм Розумовським український автор, що живе в США, Юрій Косач у своїй повісті "Вечір у Розумовського", створеній у 1934 році.

Тривала дружба між Бетховеном і Розумовським завершилася після пожежі в елегантному палаці графа наприкінці 1814 року — в той час, коли у Відні відбувався відомий конгрес, що формував політичну карту Європи на наступні сто років. Розумовський, уважно спостерігаючи за розпадом епохи Наполеона, відіграв важливу роль у підготовці та проведенні цього конгресу, тимчасово повернувшись до дипломатичної діяльності. За свої досягнення він отримав титул князя. Урочисті заходи на честь дипломатичних здобутків часто відбувалися в його віденському палаці, де Розумовський знайомив європейську еліту з Людвігом ван Бетховеном, своїм близьким другом і геніальним композитором.

Та після нещастя у вигляді пожежі в палаці, згоріли цінні картини, музичні архіви та значна частина його маєтку. Втративши більшість заощаджень і колекцій, Розумовський поступово відійшов від активного життя, став відлюдькуватим і замкненим, хоча ім'я його назавжди залишилося у музиці Бетховена.

До смерті у 1836 році, Андрій Розумовський жив в грошових нестатках, все очікуючи обіцяні російським царем субсидії на відбудову палацу, яких так і не побачив. Згодом палац довелося продати іншим аристократам, поки в кінці XIX століття будівля не стала державною власністю. До приватизації палацу Розумовського в 2003 році в ньому розміщувалася Федеральна геологічна громада. Новий власник у 2011-2014 роках провів у палаці капітальний ремонт відповідно до норм охорони історичних пам'яток.

Палац Розумовського в австрійській столиці, зображення: Вікіпедія

Рід Розумовських, що виріс із скромних козаків, став символом української діаспори в Європі. Головна лінія згасла в Росії ще в XIX столітті, але австрійська гілка, започаткована братом Андрієм та його братом Григорієм, який емігрував через критику царизму, збереглася донині по чоловічій лінії (діти брата Григорія).

Сучасні представники української діаспори, такі як австрійський активіст і письменник Ґреґор (Григорій) Розумовський, активно залучені до суспільного життя своєї країни, при цьому не забуваючи про своє українське походження. Він відкрито підтримує Україну в її боротьбі проти російської агресії та бере участь у культурних проектах, що сприяють збереженню історичної пам'яті про Гетьманщину і козацьку спадщину.

Таким чином, історія Розумовських - це історія української гідності, що пережила імперії, історія родини, яка зуміла поєднати українське коріння з європейською культурою. Від козацьких степів до віденських салонів, від гетьманських булав до музичних квартетів Бетховена - їхній рід став доказом того, що український дух живе й перемагає, навіть коли доля розкидає його синів по всьому світу.