Уляна Ройс: Після завершення проєкту "Холостяк" я почувалася спантеличеною.

Уляна Ройс. Зображення: Особистий архів.

МЕТА продовжує відкривати читачам нові імена молодих українських митців. Саме вони в майбутньому стануть обличчям нашої країни на міжнародній арені, поширюючи нашу культуру серед широкої аудиторії.

Уляні Ройс всього 23 роки, проте вона вже пережила втрату рідного міста (співачка з Маріуполя), стійко витримала всі труднощі, пов'язані з повномасштабним вторгненням росії, а також зіштовхнулася з трагедією невдалого кохання.

Вона охоче погодилася поділитися своїми творчими планами та обговорити все це під час інтерв'ю.

-Почнемо з нагального: чи стежите за новинами? Як думаєте, чи скоро закінчиться війна?

Безумовно, сьогодні важко знайти в Україні людину, яка не починала б і не завершувала свій день з новинами. Деякі з них викликають сум, інші шокують... Але коли я читаю про те, якою ціною наші захисники щодня борються за мир, моє серце наповнюється гордістю. Ми живемо поруч з надзвичайно відважними людьми.

Не дивлячись на всю ту темряву, я щиро сподіваюся на наше світло — на єдність та силу. Дуже прагну вірити, що наступний рік принесе додому наших людей, наших героїв і героїнь.

-Взагалі, як війна вплинула на вас? Ми всі стали іншими. Що в вас змінила війна?

Війна увірвалася в моє життя у 2014 році. Я була ще дитиною, коли залишала Маріуполь, але вже тоді усвідомлювала, що моє існування більше не буде таким, як раніше. Цей досвід назавжди трансформував мене – я вперше позбулася рідного дому, але в собі відкрила невідому раніше силу.

Повномасштабне вторгнення кардинально змінило наше сприйняття світу. Цінності, пріоритети та навіть відчуття часу зазнали серйозних трансформацій. Те, що раніше виглядало важливим, вмить стало незначним. У цей період я зрозуміла, що музика для мене — це не просто захоплення, а справжній шлях до виживання та спосіб зберегти пам'ять. Я вирішила почати писати власні пісні. Моя перша композиція, яка з'явилася після 24 лютого, називалася "Вдома" і була присвячена Маріуполю та іншим містам, які довелося залишити багатьом людям. Я прагнула повернути атмосферу рідного міста в музику, адже в реальному житті воно було втрачене. Це був мій спосіб зберегти його живим, хоча б у піснях. Це дивовижне відчуття допомагає нам зберігати сили та формує нашу ідентичність в ці непрості часи.

-Згоден. До речі, з таким насиченим графіком, як у вас, вдається знаходити час на особисте життя? Є у вас кавалер чи серце вільне?

Багато моїх композицій відображають досвід моїх минулих стосунків. Вони торкаються теми болю, емоційного знущання, прийняття і пошуку сили для подальшого руху вперед. Завдяки музиці я змогла висловити те, що не мала змоги озвучити, і саме це стало важливим етапом у моєму зціленні.

Моя остання відеоробота "Не твоя" яскраво відображає важливий етап мого життя. Це, можна сказати, символічна крапка — момент, коли ти нарешті звільняєшся від того, що стримувало тебе, і відчуваєш справжню свободу. Отже, зараз моє серце вільне.

Проте, знаєте, я не турбуюсь з цього приводу. Я чомусь маю впевненість, що з правильною людиною завжди вдасться знайти час — незважаючи на мій досить насичений графік. Коли щось справжнє, воно просто трапляється. А поки я чекаю на таку людину, я зосередилася на собі, навчанні, музиці та прагненні стати кращою версією себе. Це також важлива частина мого шляху.

- А які чоловіки тобі до вподоби?

Насправді, я більше ціную риси характеру, ніж фізичну привабливість. Емоційна зрілість, здатність слухати і розуміти одне одного, чесність — саме це є основою справжніх стосунків. Мене дуже тішить, що наше покоління починає глибше усвідомлювати важливість психології у стосунках, і я часто відображаю ці теми у своїх піснях.

Нещодавно розпочався новий сезон шоу "Холостяк" на каналі СТБ, і після перегляду першої серії я залишилася у невеличкому шоці. Мені здається дивним, що стільки дівчат намагаються привернути увагу одного юнака. Це абсолютно суперечить моїм уявленням про стосунки, які мають ґрунтуватися на рівноправності, повазі та взаємному виборі.

Такі цінності точно не близькі мені. Я вірю, що справжнє кохання -- це не змагання і не боротьба за увагу. Це про те, коли двоє людей обирають одне одного щодня, без драми, без ігор. Просто тому, що їм добре разом.

- До речі, можливо, у вас є цікава історія, пов'язана з шанувальниками. Поділіться нею, будь ласка.

О, їх справді чимало, але одне з них залишилося в пам'яті найбільше. Якось я відкрила свій дірект і натрапила на фото: дівчина вирішила зробити татуювання з моїм ім'ям. Це було так несподівано, що я, здається, кілька хвилин просто сиділа, вражена, дивлячись на екран, не вірячи своїм очам. Не знала, що й сказати — це одночасно приносить гордість і трохи лякає, адже розумієш, наскільки глибоко твоя музика вплинула на життя іншої людини.

Фани -- це щось неймовірне. Вони не просто слухають музику -- вони проживають її разом зі мною. Я дуже люблю читати їхні коментарі, бачити їх на концертах, відповідати в діректі. Ці люди наповнюють мене енергією. Я знаю, що десь є люди, яким моя музика потрібна. І це найкраща мотивація.

Ви активно користуєтеся соціальними мережами. У сьогоднішньому світі присутність у соцмережах може суттєво впливати на кар'єрний розвиток? Чи стало це простіше в порівнянні з часами, коли їх ще не існувало?

-Соцмережі сьогодні -- це невід'ємна частина життя кожного артиста. Для мене це можливість ділитися піснями, думками, емоціями безпосередньо зі своїми слухачами -- без посередників, без фільтрів. Це величезна підтримка -- коли бачиш коментарі про те, як твоя пісня комусь допомогла пережити важкий день, або як хтось ділиться, що слухає твій трек на повторі. Це дає сили продовжувати навіть тоді, коли здається, що вже немає ресурсу.

Також соцмережі -- це для мене про чесність. Я можу показати, як насправді створюється моя музика. Люди бачать справжню мене -- з думками, переживаннями, сумнівами, а не просто гарну картинку. І мені здається, саме це й створює справжній зв'язок.

Звичайно, це може бути важко — потрібно регулярно публікувати новий контент, слідкувати за актуальними трендами, а іноді просто хочеться усамітнитися й займатися творчістю. Але, в цілому, соціальні мережі відкрили для мене двері до спілкування з однодумцями і людьми, яким важлива моя музика. Хіба не вражаюче, що люди з різних частин світу можуть почути мене, написати і поділитися своїми думками? Це той зв'язок, про який артисти минулих епох могли тільки мріяти.

-Ну і звичайно останнє питання - що перше зробите після того, як закінчиться війна?

-Обійму всіх своїх близьких. Впевнена, що це мрія багатьох з нас – повернутися до тих, кого не зустрічали так давно, і нарешті знайти спокій. Просто бути разом, без страху і тривог. Я щиро вірю, що цей день обов'язково настане.

Звичайно, я мрію знову опинитися у рідному Маріуполі. У нашому українському Маріуполі, де знову зазвучить море, лунатиме сміх і пануватиме життя. Де можна буде просто сидіти біля узбережжя й відчути, що ти -- на своєму місці.

Я щиро прагну, щоб цей день прийшов якомога швидше. І я впевнений, що він обов'язково настане. Ми маємо право на спокій, на повернення до рідних місць, на можливість жити, а не просто існувати. Я докладу всіх зусиль — через музику, через свої думки — аби наблизити цей момент.