"Дільничний з ДВРЗ": як комедійний жанр протистоїть детективу

Серіал "Дільничний з ДВРЗ" вперше з’явився на екранах ICTV 4 лютого, де ICTV2 охарактеризував його як іронічний детектив з елементами комедії і динамічними моментами. Однак, вже у першій серії глядачі потрапляють у жорсткий драматичний сюжет, наповнений трупами, злочинними угрупуваннями та корупційними схемами.

"Кожному місту потрібен свій герой", – так описує начальник поліцейського управління свого найкращого, але водночас і найпроблемнішого підлеглого. Київського героя звуть Сергій Бондар, він працює дільничним інспектором. Раніше він служив детективом у київському управлінні, але дотримання своїх принципів не дозволило йому закрити очі на зухвалу поведінку заможного молодика, винного в аварії з трагічними наслідками. В результаті, його дії призвели до загибелі самого винуватця. Вірність своїм переконанням вимагає жертв, і Бондар змушений шукати компроміс. Щоб уникнути вигнання з поліції, що його прагнуть корумповані боси, він погоджується перейти на службу до дільничного в одному з київських районів, біля Дарницького вагонно-ремонтного заводу (ДВРЗ). Тут його чекає депресивна атмосфера, злидні, кримінал у стилі 1990-х, старі "хрущовки", алкоголізм і загальний хаос.

Такій всесвіт пропонує серіал "Дільничний з ДВРЗ", прем'єра якого відбулася в ефірі ICTV 4 лютого. Офіційний сайт каналу анонсує його як, цитата, іронічний народний детектив із гумором та елементами екшену. Серед режисерів -- Роман Бровко, чиє прізвище прозвучало в скандалі довкола фільму "Заборонений". Якщо порівняти почерки, вони будуть ідентичними. У серіалах за замовчуванням вважають нормальним, коли режисер не надто вимогливо ставиться до акторів та озвучення кожному, навіть задіяному в маленькому епізоді, індивідуальних задач. Подібний підхід помітний і в "Забороненому", на що критики вказували, розбираючи стрічку. Але повернемося до "Дільничного з ДВРЗ".

Ані Роман Бровко, ані жоден інший його колега, задіяний у роботі над серіалом, також не винні в тому, що переважна більшість акторів не так грає, як відбуває трудову повинність. До речі, запропонований сценаристами матеріал теж за задумом доволі цікавий, актуальний і, я б сказав, україноцентричний, включно з українською мовою абсолютно всіх персонажів. Що, погодьтеся, вироблений в Україні телевізійний художній продукт пропонує нечасто.

Дивний тренд, який намагається перетворити все, що знімається для телебачення, у комедію, псує багато позитивних вражень. Він став настільки популярним, що навіть канал "Україна", відомий своїм фокусом на консервативну жіночу аудиторію та мелодрамами, оголосив про своє бажання випускати більше комедій, причому бажано романтичних. Водночас "Дільничний з ДВРЗ" - це зовсім не романтична історія, а радше притаманна чоловічому світу. Чи може хтось вважати регулярні кулачні бої, в яких Бондар (В'ячеслав Довженко) постійно перемагає, романтичним видовищем? На мою думку, цей проєкт від самого початку не був орієнтований на комедію. Принаймні, перша серія задає тон для жорстокої драми, що включає в себе трупи, бандитів і корупцію на всіх рівнях.

Проте заявка на комедію, особливо там, де її непросто знайти, вимагає від кожного персонажа вмикати в процесі реалізації дурника. Навіть там, де того не треба. Це впливає й на режисерську задачу. Абсолютно всім задіяним акторам із режисерської волі слід зробитися комедійними -- або вдавати з себе таких. Що перетворює їх на персонажів аматорського театрального гуртка. Або -- скетчкому, чим "Дільничний з ДВРЗ" точно не є.

У цілому, серіал, що позиціонується як народний, порушує безліч важливих питань і проблем, що турбують суспільство. По-перше, він чітко визначає місце дії, обираючи район ДВРЗ, який можна охарактеризувати як київський аналог південного Бронксу. Життя та традиції депресивних районів, разом із загалом проблематичними регіонами, часто залишаються поза увагою митців, в той час як телевізійні новини активно черпають матеріал з бідних околиць. ДВРЗ зображується у всій своїй сумній красі, і це не є чимось негативним. Справжні, не прикрашені, документально представлені місця стають основою серіального світу, навіть перевершуючи вигаданий Готем з коміксів DC. Згадка про Бетмена, охоронця Готему, навряд чи є випадковою — це відображення підсвідомих ідей авторів.

Ідеї, які розробляють сценаристи, зазвичай містять соціальні аспекти. Це, безсумнівно, робить "народний фільм" ближчим до сприйняття широкою аудиторією. Більш того, без зайвого пафосу, він відкриває можливість для діалогу.

Цей текст порушує не лише проблеми корупції, а й низький рівень професіоналізму та відповідальності в поліції, з якими українці стикаються щодня, зокрема у новинах. Одна з історій розповідає про літнього чоловіка, якого звільнили з роботи через скорочення. Відчайдучий у пошуках справедливості, він вирішує взяти в руки зброю. Інша сюжетна лінія розкриває трагічну долю колишньої олімпійської чемпіонки, яка стала алкоголічкою і зараз працює прибиральницею, і влаштовує стрілянину по неохайним містянам. Також є історія про самотнього пенсіонера, якого вбили заради квартири, і його доньку, яка більше переживає за спадок, ніж за смерть батька. Не минули увагою й ветеранів: один із учасників війни, який став інвалідом, самотужки бореться з бандою грабіжників та вбивць. Подібні життєві ситуації трапляються практично в кожній серії.

Цей текст важко поєднати з комедією як жанром. Хоча менеджмент ICTV пропонує в контексті "Дільничного з ДВРЗ" згадати найкращі поліцейські комедії, такі як відома франшиза "Поліцейська академія", серія про жандармів із французького Сен-Тропе з Луї де Фюнесом, а також ситком "Бруклін 99", це не зовсім відповідає суті нового українського поліцейського серіалу. Я намагаюся відкинути підозри, що наші автори запозичили ідею з російського серіалу "Чужа дільниця", хоча між сюжетами дійсно є певні аналогії. Врешті-решт, оригінальні історії в цьому жанрі рідко зустрічаються, адже все так чи інакше нагадує вже відоме. Проте в "Дільничному..." викликає занепокоєння інше: це послідовна відмова авторів від драми, навіть коли вона явно присутня і потребує розвитку.

На мою думку, основну частину комедійного навантаження майстерно виконує Віталій Іванченко, який зіграв роль дільничного Петра Дзюби. Він, напевно, є єдиним, хто в жанрі комедії виглядає так природно та органічно. Його репліки хочеться повторювати. Персонаж Іванченка не лише гармонійно доповнює партнера, зіграного Довженком, а й стає антагоністом, повною протилежністю правильному, практично ідеальному дільничному Бондарю, який має свої вади, такі як любов до алкоголю та легкістю у стосунках. В деяких моментах Дзюба виглядає навіть більш яскравим і вагомим. Ледачий ненажера, невдаха, дрібний хабарник і безладний бабій у поліцейській формі — цей образ знайомий та близький нашій аудиторії. Він є частиною українського електорату, завдяки чому стає впізнаваним, як старий знайомий, член родини.

Дільничний інспектор Дзюба є близьким родичем Гнездилова, героя з відомого серіалу "Пес". Цей персонаж не згаданий випадково, адже він додає комічного елемента та легкості в сюжет. В той же час, новий п'ятий сезон "Пса" не пропонує глядачам інших кумедних поліцейських чи карикатурних злочинців. Натомість, кримінальні авторитети, з якими стикається Бондар, за своїм рівнем підготовки та досвідом нагадують склад парламенту "Слуги народу", і це не перебільшення. Для дільничного Бондаря найбільшою загрозою стає заплутана, повільна і корумпована система Міністерства внутрішніх справ України.

Любовна, або, скажемо так, лінія приватного життя Бондаря так само конфліктує з комедією. Судіть самі. Глядач знайомиться з головним героєм у той момент, коли він утретє (!) запізнюється в РАГС для реєстрації стосунків з адвокаткою Оленою. Кумедно? Для скетчкому або чистої комедії, а не для поліцейського фільму, навіть з ухилом в іронію та розумінням усіх умовностей художнього кіно. Далі, до шостої серії, Бондар чинить подвиг за подвигом. Його неможливо перемогти в рукопашній, скільки б бійців не ставало в чергу отримати по голові. Він стріляє найкраще, шумахер за кермом. І ось такий супермен перетворюється на підкаблучника всякий раз, коли вимолює в суворої Оленки пробачити його та пустити в ліжко. Героя не пускають -- на нього чекають, такі правила гри в "чоловічих" форматах.

Враховуючи обставини, зв’язок між Бондарем і Оленою виглядає не смішним, а токсичним. Після того, як вона відмовляє ветерану АТО в допомозі, Бондар нарешті бачить ситуацію в новому світлі. Тепер Олена намагається наздогнати його, а до неї приєднуються інші жінки: наш супергерой, згідно з традицією, привертає увагу своїм зовнішнім виглядом. І, звісно, своїми героїчними вчинками. Проте, з незрозумілих причин, він знову намагається відновити ці токсичні стосунки. Той факт, що Олена випадково отримала поранення, виглядає як слабке виправдання.

Заради чесності варто зазначити, що деякі елементи сюжету справді відповідають заявці на комедію народного характеру. Наприклад, бандити майже розстріляли один одного через банку зіпсованих маринованих грибів. Або ж, на початку, підготовка до великого вибуху виявилася справою кінопіротехніків, які для цього викрадали старі автомобілі. Якби "Дільничний..." складався з подібних зрозумілих і невибагливих детективних сюжетів з парадоксальними розв'язками, комедійний аспект міг би сприйматися значно краще і не суперечив би соціально-побутовій складовій.

Наостанок -- важливе спостереження. "Дільничний з ДВРЗ" -- або перша, або рідкісна для українського телебачення серіальна історія, творці якої активно пропагують читання як позитивне явище. Бондар суворо наказує дітям не вештатися вулицями, а читати книжки. Немолодий таксист, у минулому -- танкіст, возить у машині книгу Станіслава Єжі Леца. У лікарні кримінальний король Грач читає детектив. Поранена Олена закривається від Бондаря книжкою. Натомість убивці-громили признаються: "Ми книжок не читаємо, ми тєлік дивимося". Хтозна, який відсоток глядачів навернеться до читання. І хто на кого захоче бути подібним.