Театральний ренесанс: ілюзії 2024 року.

В кінці року традиційно відбувається підбиття підсумків, узагальнення основних тенденцій, нагородження за досягнення минулого року, а також спроби прогнозування на наступний рік. Театральна сфера не є винятком. Тут також підбивали підсумки, велися дискусії (не лише словесні), відчували смуток, а деякі, на щастя, встигли заздалегідь спланувати репертуар на початок 2025 року. Життя продовжується! Але, на жаль, війна також триває...

У 2022 році театр згадували вкрай обережно, акцентуючи на тому, що "це не найкращий час". Проте ситуація поступово змінилася. Відчуття потреби лікувати душі через мистецтво, а також бажання відчути єдність у залі для глядачів зробили театр важливим "психологом" для країни в 2023 році, хоч би на короткий час дозволяючи відволіктися від жахів війни. Однак, варто зазначити, що вартість квитків у деяких театрах столиці та Львова значно обмежила можливості глядачів скористатися "театральною терапією". У 2024 році ці тенденції збереглися, а ілюзія повернення до нормального життя лише підсилила театральний ренесанс.

Епоху Ренесансу (XIV-XVII ст.) вважають часом гуманізму, коли утверджувалися цінності людської гідності, краси, розуму, волі та творчих здібностей особистості. Український театральний ренесанс 2024 року виявився зовсім інакшим, ніж його давній аналог. Він проявився у зростанні популярності театральних вистав, ажіотажу за квитками, появі нової аудиторії, до якої належать тік-токери та представники світської еліти, а також у запрошеннях відомих європейських режисерів та значних фінансових надходженнях, які традиційно підраховували та навіть ранжували. Але поки на фронті лунали гармати, театральні музи залишалися тихими біля його лінії.

У 2024 році зберігалася тривала тенденція нетеатрального жанру, що відображає реалії нашого життя — трагедія втрат. Театральна спільнота зазнавала втрат молодих і досвідчених, талановитих та харизматичних артистів, а також простих працівників сцени.

У січні 2024 року, під час боїв поблизу Михайлівки в Донецькій області, загинув 31-річний актор Рівненського обласного музично-драматичного театру Володимир Федінчук. Він зіграв помітні ролі, зокрема Горобця у відомій виставі "Зерносховище", Енея в "Енеїді" та молодого Скруджа у театральному хіті "Скрудж. Різдвяна історія". Його колеги згадують, що Володимир пішов на фронт добровольцем і перед від'їздом, після останньої вистави, поцілував свою рідну сцену.

На початку квітня 2024 року внаслідок поранень, отриманих на війні, помер 51-річний актор Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги Андрій Доманський. У театрі Андрій служив майже 25 років, зігравши більш як 40 ролей.

21 серпня 2024 року у своєму першому бою з російськими окупантами загинув 27-річний актор Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Андрій Касьянов (остання роль -- Ніко Піросмані в мюзиклі "Мільйон червоних троянд").

У День незалежності України, на 42-му році свого життя, на фронті загинув володар неперевершеного оксамитового баритону, артист-вокаліст Київського академічного театру українського фольклору "Берегиня" Олександр Сердюк.

15 листопада на Курському фронті загинув 48-річний актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Петро Великий. Протягом двох десятиліть своєї кар'єри він втілив на сцені понад 35 ролей, з яких більшість були провідними.

10 грудня 2024 року Дніпровський драмтеатр зазнав нової втрати. На фронті загинув актор Яків Ткаченко, який був яскравою зіркою не лише театрального мистецтва, а й кінематографа (відомі фільми "Червоний", "Ціна правди", "Довбуш" та серіали "Перевізниця" і багато інших). Яків пережив два поранення і був демобілізований, але, незважаючи на все, знову вирушив на фронт. Він стверджував, що не може уявити своє життя без акторської діяльності і воював, щоб мати можливість продовжувати займатися улюбленою справою. Вічна пам'ять і уклін всім, хто захищає нашу країну.

У 2024 році лави Збройних Сил України поповнилися новими захисниками з позивними "Артист", які, як правило, ділилися історіями про своє цивільне життя. У цьому році особливо резонансною стала заява Чернігівського драматичного театру про призупинення діяльності та скасування деяких вистав через мобілізацію чоловіків з трупи. Незабаром така ж ситуація трапилася в Чернігівському обласному молодіжному театрі та Київському академічному театрі українського фольклору "Берегиня". Можливість зупинки роботи також загрожувала столичному Театру на Подолі, але у цьому випадку провідні актори Юрій Феліпенко та Костянтин Темляк стали добровольцями ЗСУ. Багато цехів театру імені Лесі Українки в Києві також зіткнулися зі сповільненням роботи через брак фахівців. Театри змінювали свої репертуари, залучали нових акторів, навіть ставили нові прем'єри, постійно підкреслюючи, що колектив, сцена та глядачі з нетерпінням чекають на повернення своїх захисників з фронту.

Тенденція, що полягає в "донатах - підтримці - виживанні", яка для багатьох українських театрів та окремих акторів стала невід'ємною частиною їхнього життя, продовжує існувати у 2024 році. Актриса Анастасія Пустовіт із Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, яка особисто пережила жахи окупації, засновниця та керівниця Дикого театру Ярослава Кравченко, що розпочала ініціативу збору коштів за принципом "з миру по нитці" під назвою "Всі по 10", а також актор Ярослав Федорчук із театру імені Леся Курбаса у Львові, який майстерно поєднує різноманітні ролі й організує збір предметів, від дронів до саперних лопат – усі вони представляють лише невелику частину великої волонтерсько-мистецької спільноти. Креативність акторів у спонуканні людей до донатів вражає: від можливості виграти квитки на популярні вистави, провести майстер-класи, організувати творчі вечори, до благодійних заходів та зустрічей із відомими акторами.

Непохитним лідером як уваги глядачів, так і обсягу мільйонних зборів на військові та гуманітарні потреби 2024 року залишається вистава "Конотопська відьма" режисера Івана Уривського (київський театр Франка). Цього року "відьма" багато гастролювала Україною, в червні навіть побувала на Саміті миру у Швейцарії (показ фрагменту). Ну, а наприкінці року вразила тим, що на аукціоні Forbes у межах заходу "Підприємець року" за мільйон доларів було продано два благодійні покази вистави. Тому театр Франка з чистою "фінансовою совістю" та публічною презентацією цього року розпочав ремонтні роботи всередині головного приміщення. Знайшлися кошти й на ребрендинг логотипу театру, оновлення сайту та навіть на спеціальний шрифт.

Не з першого разу в 2022 році вдалося позбутися терміна, що свідчив про зв'язок з країною-агресором, у назві Харківського академічного російського драматичного театру імені Пушкіна. Лише цього року обласна рада вирішила перейменувати театр на честь автора згадуваної "відьми" – Григорія Квітки-Основ'яненка. Наразі театр адаптувався до нових умов, проводячи вистави в безпечних приміщеннях, активно працюючи над формуванням нового бренду – "Театр Квітки" – та готуючи прем'єрні постановки.

У середині лютого 2024 року один із найбільших театральних закладів на півдні України — Херсонський театр імені Куліша — знову зазнав серйозних ушкоджень внаслідок потужного ворожого обстрілу, який стався після подібного інциденту в листопаді 2023 року. Відновлюючи понад сорок вікон, жителі Херсона повернулися до роботи в артхабі, що слугує фактично укриттям у безпечному підземному просторі. Більш того, сміливі діячі театру на півдні не відмовилися від своїх культурних традицій і у вересні провели XXVI Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії", який проходив у трьох містах України та включав спеціальний показ у сусідній Польщі.

Іноді трапляється так, що (2024 рік – стабільно, без змін) клановість династій, друзів по інтересах чи інтриг заважає спільному існуванню в рамках театрального колективу. Якщо у 2025 році хтось ще не знає, як вирішити цю проблему, варто вирушити до Сум. Протягом 2024 року тут у мирі та злагоді співіснували два театри: Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна та Луганський обласний академічний музично-драматичний театр, який двічі переселявся. У жовтні 2023 року вони навіть відвідали столицю разом, презентуючи публіці свої вистави "Їх там нєт" і "Хто я?", а також спробувавши подолати складну класичну спадщину Бертольда Брехта з постановкою "Тригрошова опера".

Якщо не вийшло вгамувати емоції, ласкаво прошу до місця, більш віддаленого від ворожого кордону, -- Закарпатського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв у місті Ужгород, де знайшов прихисток Донецький академічний обласний драматичний театр (Маріуполь). У серпні цього року маріупольські переселенці не лише змогли фактично з нуля створити репертуар, а й поринули в гастрольну діяльність. На сцені Дніпровського академічного театру драми і комедії вони презентували прем'єрну постановку вистави "Віднесені вітром" (режисер Ігор Матіїв), до цього оголосивши про створення платформи Theatrical Rammstein для об'єднання світової театральної спільноти в боротьбі з російським тероризмом. Тихо та скромно й без жодних нових шрифтів і логотипів маріупольці зібрали кошти та передали їх на рахунок Руху підтримки закарпатських військових.

Продовжуємо нашу подорож на північ, до Чернігова, де в 2024 році Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, який серйозно постраждав від удару російської ракети "Іскандер-М", завдяки міжнародній фінансовій допомозі нарешті зміг відновити свій дах. Однак питання термінового ремонту та внутрішніх робіт залишається відкритим. Плани існують, інтенсивно працюють над цим, але чиїм коштом – вітчизняним чи іноземним – покаже час. Мені здається (і я, на жаль, ретельно вивчила "театральні" результати тендерів 2024 року на платформі Прозорро, що, м'яко кажучи, не покращило мій психоемоційний стан), що деякі театри, які лідирують у фінансових рейтингах, цього року могли б обійтися без витрат на стенд за півтора мільйона гривень, декорацій за майже чотири мільйони гривень або закупівлі тканин для вистави на пів мільйона гривень. Логіка та здоровий глузд, здається, повинні були б взяти верх над жадобою до мистецтва. І ще, про марафон (той самий, що ніколи не закінчується) я поки що нічого не згадую.

Знову говоримо про біль. Львів. Театр Марії Заньковецької. У стані фізичної деградації (і без жодних ілюзій щодо відродження) цього року залишається один із найвідоміших театрів країни. Однак, незважаючи на його стан, кількість прем'єр і швидкість оновлення репертуару продовжують ставити театр на перше місце серед інших сцен України у 2024 році. Важливим моментом стало запрошення від Максима Голенка для відомого європейського режисера Оскараса Коршуноваса. Після його вистави "Тартюф" інші іноземні митці, такі як литовець Йокубас Бразіс та поляк Гжегож Яжинь, вже не бояться працювати в Україні. Проте у українців страх лише посилився, оскільки на сайті Львівської міської ради з'явилася інформація про те, що Львів претендує на статус Європейської столиці культури 2030 року. Радість прийшла несподівано. Я вже уявляю, як мер Андрій Садовий особисто зустрічає іноземних гостей на львівському вокзалі під звуки пісні Кузьми "Руїна". А з вокзалу я пропоную маршрут прямо до театру Марії Заньковецької, адже саме цей театральний ансамбль, попри свій декаданс, є справжньою візитівкою львівської культури.

Менш як місяць тому правоохоронні органи України повідомили, що встановлено особу російського генерал-полковника, який дав команду застосувати по Чернігівському драмтеатру ракету "Іскандер-М". Із часом, сподіваюся, знайдуть винних і в руйнації Херсонського театру, знищеннях Сєвєродонецького та Маріупольського театрів. Але водночас відповідальних за згаданий регіональний львівський декаданс також варто було б уже пошукати та притягнути до відповідальності, бо все на війну списати не вийде.

Ще одне слово про відповідальність. У 2024 році суд ухвалив вирок для народної артистки України, яка отримала це звання у 2021 році — Ружени Рубльової. Вона, перебуваючи на окупованих територіях Херсонщини, активно закликала людей до участі в незаконному референдумі, виступала з моновиставою, а також, будучи в Москві, взяла участь у мітингу-концерті, організованому державою-агресором. На цьому заході вона виконала музичну композицію, що розпочинається словами "здесь птіци не поют...". З реєстру судових рішень видно, що колаборантка отримала вирок — 10 років позбавлення волі, а також заборону обіймати посади в сфері культури на 12 років і конфіскацію всього її майна. Проте, Ружена намагається оскаржити це рішення і досі продовжує свої спроби, перебуваючи в розшуку. Це справжній театр абсурду.

Наприкінці року президент України Володимир Зеленський нарешті підписав указ, яким увів у дію рішення РНБО щодо позбавлення державних нагород зрадників України. Як гадаєте, є там народна артистка України Ружена Рубльова? Я особисто не змогла знайти й не знаю, де ще шукати. Може, у вас, шановні читачі, вийде. І заодно прошу пошукати серед "позбавлених" чинного Героя України та колишнього багатодесятирічного керівника столичного театру російської драми імені Лесі Українки Михайла Резніковича. Щодо нього, правда, вироку суду, датованого 2024 роком, наразі немає. Мінкульт цього року знайшов час поцікавитись у Національній академії мистецтв України лише позбавленням згаданого рупора російської пропаганди звання академіка. На цьому ніби все.

Щодо Мінкульту, то у 2024 році він зазнав змін не лише в назві, а й у керівництві — новим очільником став дипломований фахівець, заступник керівника офісу президента Микола Точицький. Поки ще важко оцінити, наскільки він володіє специфікою театральної сфери. Однак варто зазначити, що пан Точицький виявляв зацікавленість та активну участь у театральному житті, зокрема, відвідуючи церемонію нагородження переможців Шостої всеукраїнської театральної фестиваль-премії GRA та заходи, присвячені 90-річному ювілею київського Театру оперети.

Основною театральною подією року, що минає, безсумнівно, стало призначення актора театру та кіно, колишнього міністра культури Євгена Нищука на посаду керівника головної сцени України — театру Франка. У театрі відбулися помітні зміни, зокрема, початок ремонту, а також оновлення художньо-керівного складу.

А ось де вкотре трапився "кадровий землетрус", то це в Театрі корифеїв (Кіровоградському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Марка Кропивницького -- так, досі (ганебно іменується!) Кіровоградським, як і однойменна облрада), яким тимчасово призначили керувати відомого українського театрального режисера Євгена Лавренчука. Про попередні перипетії в намаганні визначити очільника театру наше видання детально розповідало раніше. Лавренчук виявився людиною активною та здійснив спроби сміливої режисури й такого ж керівництва, чого, схоже, не оцінив колектив театру, звернувшись до тієї ж таки облради з листами-проханнями відсторонити Лавренчука та перевірити викладені у зверненні факти. Одним із таких фактів зазначено витрату майже мільйона гривень на постановку вистави "Перед волею" при тому, що "заробила" ця вистава, зі слів скаржників, лише 135 тисяч гривень. Облрада самостійно вирішила, що Лавренчук більше не керуватиме театром, а зосередиться на режисерській роботі. Режисер вирішив інакше -- подякував колективу й покинув театр узагалі.

Хочеш свій театр -- бери й створюй. Так вирішили українські драматурги й після успішного досвіду діяльності "Театру драматургів" разом із Управлінням комунікацій командування Сил територіальної оборони ЗСУ (ТРО "Медіа") створили 2024 року в Києві "Театр ветеранів" як спільний проєкт команди авторів, орієнтованих на творення сучасної української п'єси та інструмент реабілітації для тих, хто пережив травматичний досвід, має поранення, контузії, втрати кінцівок. У жовтні відбувся "Фестиваль перших п'єс", де було представлено тексти, створені учасниками проєкту "Театр ветеранів", і одним із відкриттів стало ім'я Аліни Сарнацької -- авторки п'єс "Військова мама" та "Баланс".

Львівський театр імені Марії Заньковецької придбав права на виставу "Військова мама" у ветерана Сарнацької. Театр планує здійснити постановку в сезоні 2025/2026. Драматургиня, яка колись служила у війську, здобула перше місце на конкурсі "Липневий мед-2024" з п'єсою "Баланс" та отримала перемогу на цьогорічному 15-му конкурсі-фестивалі "Тиждень актуальної п'єси", що проходив на базі театру Франка.

Щодо вистав-переможців, у 2024 році були нагороджені престижними преміями такі:

Окрім рейтингів, нагород і різноманітних почесних відзнак 2024 рік був багатим на ювілеї: 120 років виповнилося Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, 100-річчя відзначив Київський академічний театр юного глядача на Липках, 90 років діяльності гучно та яскраво відсвяткував Київський національний академічний театр оперети, 85-й театральний сезон розпочав Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр.

Я переконаний, що невдовзі, і це відбудеться, солідний ювілей відзначить відновлений у 2024 році завдяки команді ентузіастів професійний журнал "Український театр" (видавничий дім "Антиквар", головний редактор Віталій Жежера). Наразі ж у планах на наступний рік випустити третій номер.

Прогнозувати театральне життя під час війни дуже важко, тому що вранці не знаєш, що буде не те що ввечері, а за кілька годин. Але в інформаційному просторі вже з'явилися розшифрування нібито передбачень Нострадамуса на 2025 рік. Про театр там ані слова. То чому б не заповнити цю прогалину й спрогнозувати-передбачити?

У 2025 році, як і в попередні роки війни, мистецька спільнота активно займатиметься збором коштів для підтримки Збройних Сил України. Кількість артистів з позивними "Артист" на фронті зросте. Питання безбар'єрності та інклюзивності в українських театрах стане ще більш актуальним. Покази вистав у наземних приміщеннях перериватим повітряні тривоги. Творчість на воєнну тематику продовжить розвиватися, оскільки саме життя диктує нові сюжети. Театри зі сходу та півдня України періодично приїжджатимуть на гастролі до столиці.

Київський театр Франка ремонтуватиме, що запланував, можливо, з'явиться продуманіший гардероб та буфет, точно посилиться критика недоречності цих процесів у воєнний час. Вистава "Конотопська відьма" продовжить третій прем'єрний рік і вирушить на європейські гастролі (Берлін, Прага, Відень, Женева, Варшава, Париж та Оффенбах). Режисер Іван Уривський презентує першу спробу "потоваришувати" з шекспірівським "Макбетом". Фанати сприймуть заворожено будь-яке режисерське трактування, хейтери так само, але не сприймуть. Також Уривський спробує підкорити ще одну столичну сцену національного театру. І дай Боже розуму поставити щось нове, а не відтворити те, що йде вже десь у європейських театрах.

Київський театр імені Лесі Українки стане центром уваги завдяки прем'єрі вистави "Поромник", режисером якої є Кирило Кашліков. Цей спектакль, що вийде у 2025 році, матиме не лише численні нагороди та відзнаки, але й викличе обурення серед зоозахисників. Водночас, столична публіка, хоч і з певними зауваженнями на кшталт "у нас є кому ставити", з нетерпінням чекатиме на виставу відомого польського режисера Гжегожа Яжини. Що стосується Андрія Жолдака, українського режисера із значним досвідом роботи в провідних театрах Росії, його творчість, ймовірно, зустрінуть з гнівом та критикою. Незважаючи на зацікавленість, його внесок у культуру ворога не буде прощено. Михайло Резнікович, до того ж, може бути позбавлений звання Героя України, і це стосується не лише його, але й інших особистостей.

Шевченківську премію 2025 року отримає режисер, який нині очолює національний театр у Львові. Результат премії вчергове розсварить театральну спільноту. Причиною буде (світла йому пам'ять) видатний український режисер Сергій Данченко.

В українських театрах скоро відбудеться прем'єра нової інтерпретації "Кайдашевої сім'ї", оскільки в нашій історії не існує року, вільного від кайдашоманії. Драматичний театр в Івано-Франківську готується до проведення Другого Шекспірівського фестивалю та розпочне гастрольний тур з новим рок-мюзиклом "Наталка Полтавка". Глядачі будуть вражені вражаючими костюмами, виконаними з шкіри (або, можливо, екошкіри — це ще не уточнено), прикрашеними національними орнаментами.

Кіровоградська обласна рада знову має намір внести зміни до складу тимчасового керівництва Театру корифеїв. Місто Кіровоград залишиться в усіх назвах закладів. Театри Харкова матимуть труднощі, але продовжать боротьбу з місцевими, точніше, обласними "руженами".

Потерта будівля театру Марії Заньковецької продовжить залишатися культурною гордістю Львова.

Таке враження театрального відродження може з'явитися в 2025 році. Але... можливо, його й не буде. Час покаже – доживемо, побачимо.