"Мій перший супергерой". Іван Бліндар розповідає про свій досвід у різдвяному кінематографі та про своє особисте життя.

Бліндар також поділився своїми унікальними переживаннями про чудеса, які відбувалися в його житті. Він розповів про своє волонтерство та підтримку військових, а також про досвід роботи з психологом і стосунки з акторкою Марією Стопник.

Іване, поділіться, будь ласка, про вашу участь у фільмі "S Миколай та загублений лист". Яким є ваш персонаж і яке значення він має в цій сюжетній лінії?

Персонажа звуть Любомир, і він виконує роль помічника Святого Миколая. Як ми жартували раніше, у попередньому фільмі ("Вартові Різдва" - ред.) я грав самого Святого Миколая, а тепер став його помічником. Кажуть, що, мабуть, я десь накоїв лиха, і тому мене понизили в ієрархії (сміється).

Що саме привернуло вашу увагу до цього проєкту, коли ви вперше ознайомилися зі сценарієм? Які його аспекти справили на вас враження?

Я щиро захоплююсь казками та особливо фентезі. Це, звісно, фентезі, яке включає в себе більш зрілі сюжети, подібні до творів Толкіна. Мрію взяти участь у чомусь подібному. Якби це була екранізація однієї з його історій, це стало б ще однією з моїх мрій, що здійснилася. Тож, коли стикаюсь із казками, це завжди приносить мені радість. Я також обожнюю різноманітні анімації, особливо ті, що містять вражаючу графіку. Історія Святого Миколая має для мене особливе значення, адже він був моїм першим супергероєм у дитинстві. Тому я не міг відмовитися від цієї можливості.

Який момент під час зйомок залишився у вас у пам'яті найбільше? Чи була сцена, яка виявилася значно складнішою, ніж ви очікували після ознайомлення зі сценарієм?

Найбільші труднощі в роботі я відчуваю, коли співпрацюю з Каспером. Маю на увазі ситуації, коли в кадрі є предмети або партнери, які насправді відсутні, але їх зображують за допомогою графіки. Ти просто дивишся в порожнечу. Це для мене найскладніший момент, адже немає реальної взаємодії. Мене завжди навчали працювати з партнером, заради партнера і в спільній взаємодії. Тож відчуття, коли ти взаємодієш лише з повітрям, досить незвичне.

У фільмі зібрався вражаючий акторський склад, до якого увійшли Тетяна Малкова, Артемій Єгоров, Віктор Жданов, Ірина Кудашова, Михайло Кукуюк та інші талановиті митці. З ким із них у вас було найбільше спільних сцен, і як проходила ваша взаємодія на знімальному майданчику? Чи траплялися у вас кумедні моменти, або, може, навпаки, виникали конфлікти?

У мене найбільше сцен було з Іриною Кудашовою, адже ми виконуємо ролі двох помічників. Курйозів, по суті, не траплялося, а сварок — тим паче. Наша команда виявилася чудовою, і я не пам’ятаю жодної суперечки. Загалом, атмосфера була напрочуд позитивною. Колектив проявив неймовірну синергію, усі підтримували один одного і допомагали. Тож проєкт вийшов дуже дружнім, і це мені дуже подобається.

Ваш персонаж, а також інші учасники цієї оповіді, по-різному взаємодіють із концепцією дитячих мрій. Чи пригадуєте ви свої дитячі бажання, які ви загадували і щиро сподівалися, що вони збудуться?

- О так, дуже багато в мене було цікавих бажань на Миколая, особливо коли писав лист. Я писав лист, дуже сильно хотів машинку на пульті. І якось приїхала була машинка на пульті, але вона була з дротом, не з дистанційним пультом. І я засмутився був. Але все рівно пульт був, вона їздила, класно було. І пам'ятаю, що тато часто їздив на заробітки за кордон і я загадав бажання, щоб тато приїхав на Миколая. І тато реально приїхав на Миколая. Моєму щастю не було меж. Я і справді тоді повірив у силу Святого Миколая. Було неможливо не повірити після такого.

Чи пригадуєте, коли вперше усвідомили, що батьки насправді ставлять подарунки під подушку на День святого Миколая? Які емоції ви тоді відчули?

Так, я це пам'ятаю. Ми прийшли до школи, коли мені було близько десяти або одинадцяти років. Всі почали розповідати про те, як батьки кладуть подарунки під подушку. Я намагався переконати всіх, що це неможливо, адже це робить Святий Миколай. Мені доводили, що це правда, наводячи безліч аргументів. І раптом я згадав, що дійсно чув, як мама з татом залишали подарунки під подушкою. Мабуть, я це бачив або чув у сні, але вранці вирішив, що це мені лише привиділося.

І ці аргументи, які мені навели, відкрили мені цей спогад, що я реально це бачив і чув. І в мене був сильний стрес. Я розплакався. Пам'ятаю, прийшов додому, і мама прийшла з роботи. Я: "Мам, як ви могли? Ви мене обманювали, ви мене дурили. То не Святий Миколай, то ви клали під подушку подарунки".

Я пам'ятаю, як мама привела мене на кухню. Ми сіли, і вона почала розмову: "Іване, ти вже не маленький, ти дорослий хлопець. Звісно, подарунки кладемо ми. Скажи, як ти думаєш, Святий Миколай може за одну ніч відвідати всіх дітей світу і всім подарунки принести? Це ж неможливо!" Я відповів: "Ну так". Вона продовжила: "Але Святий Миколай — це ж Святий Дух, правда?" Я кивнув: "Так". "І Святий Дух допомагає твоїм батькам, щоб у них все складалося добре: щоб у них було достатньо грошей, часу на роботу, сили купити подарунки і покласти їх під подушку вночі. Він робить все можливе, щоб твої батьки могли це здійснити". І в той момент я справді повірив у це. Насправді, я досі вірю. Пам'ятаю, що наступного дня в школі розповів однокласникам, і багато з них підтримали мою думку.

- Сьогодні ми живемо в дуже складні часи на тлі повномасштабної війни. Чи вдається вам зберігати в таких умовах віру в дива? Коли з вами восатннє траплялося диво і що це було?

Я все ще вірю в дива. Це безсумнівно. На початку повномасштабного вторгнення я активно займався волонтерством і продовжую це робити. Тоді була надзвичайно насичена фаза. Усі мої зусилля йшли на підтримку військових – я допомагав не лише з амуніцією, але й у забезпеченні захисту. Я намагався знайти все необхідне: бронежилети, каски, берці, наколінники. Кожен елемент екіпіровки, який міг допомогти, був важливим. І досі отримую повідомлення на кшталт: "Дякуємо, ваша каска врятувала життя", "Ваш бронік, який ви надали, став рятівним". Це неймовірно мотивує.

Нещодавно трапився один цікавий випадок. Мені написала дружина військового, яка повідомила, що її чоловік або потрапив у полон, або зник безвісти — точно не пам’ятаю. Вона розповіла, що молилася, і в результаті його знайшли, він повернувся додому. В її повідомленні було зазначено, що чоловік часто згадував про мене, адже осколки вразили його бронежилет, а в ньому були маленькі іконки з молитвами, які ми отримали на одній з служб. Одна з іконок була присвячена Святій Богородиці, і на її звороті також була зображена Богородиця. Дружина воїна зазначила, що багато осколків потрапило в бронежилет, але в тому місці, де була іконка, жоден з них не пройшов. Вона попросила передати Івану подяку за те, що тоді передав іконки, вервиці та бронежилети, які врятували життя. Такі історії завжди наповнюють теплом, і справді важко не вірити в чудеса та силу святих.

Якби у вас була реальна можливість здійснити одне бажання для всього українського народу, що б ви обрали?

Вважаю, що у всіх нас є одне спільне прагнення. Ми всі розуміємо, про що йдеться. Всередині кожного з нас живе бажання здобути перемогу. Кожен із нас повинен діяти на своєму фронті заради цього успіху. Як відомо, щоб мрії стали реальністю, потрібно піднятися і почати діяти.

Глядачі впізнають вас завдяки широкому спектру ролей – від Кузьми у фільмі "Я, "Побєда" і Берлін" до театральних, комедійних та телевізійних проектів. Що вам, як акторові, здається найбільш захоплюючим у такій різноманітності жанрів?

На мою думку, нині кіно виглядає найбільш захопливо, оскільки в театрі у мене чимало роботи, як звичайної, так і досить цікавої. Я вже здобув певний досвід у театральних виставах, але прагну ще глибше зануритися в цю сферу і розвивати свої навички далі.

- Чи є у вас професійна мрія, яку ви поки не реалізували? Можливо, певний жанр, персонаж або режисер, із яким хотілося б попрацювати?

Я б дуже хотів взяти участь у зйомках у захоплюючому фентезі, натхненному творами Толкіна або подібними епопеями. Мене приваблює ідея зіграти роль якогось загадкового, міфічного персонажа. Або ж це може бути історичний серіал, наприклад, мені цікаво, якби хтось узявся за створення сценарію та зйомок про Київську Русь. Вважаю, що можна було б створити справжній шедевр на кілька сезонів, схожий на "Гру престолів", а можливо, навіть ще більш вражаючий. Або в стилі "Вікінгів", чи щось подібне.

У мене є бажання створити сценарій, присвячений міфічним і містичним істотам нашої культури. Хочеться зробити це так, щоб люди з усіх куточків світу змогли дізнатися про наші традиції та унікальних персонажів, наприклад, з Карпат або з безкраїх степів.

- Раніше ви розповідали, що працювали з психологом через панічні атаки. Як зараз підтримуєте своє ментальне здоров'я?

Я активно дбаю про своє психічне здоров'я. Продовжую свої сеанси з психологом, намагаюся нормалізувати свій сон, приймаю вітаміни та іноді відвідую спортзал. Звісно, роблю це у міру можливостей, незважаючи на гастрольні тури. Нещодавно я також записався на плавання. Якщо мій графік трохи стабілізується, адже зараз у мене досить насичений гастрольний розклад, то планую займатися плаванням.

Ви та ваша улюблена Марія Стопник обидва є акторами, тому ваша професія, напевно, має значний вплив на ваше повсякденне життя. Як це позначається на ваших стосунках? Чи часто ви обговорюєте свої робочі моменти, ділячись емоціями, пов'язаними з ролями, або консультуєтеся один з одним щодо професійних виборів?

- Дуже багато часу забирає наша професія. Ми часто в роз'їздах. Марія на зйомках, я в театрі або навпаки: я їду на зйомки, Марія - в театр. Буває, їдемо разом на зйомки, але не перетинаємося, бо на різних майданчиках. Дуже рідко буває, але це щастя, коли ми разом їдемо на якісь гастролі. Це прекрасно, бо можна провести час разом.

Чи часто ми торкаємося теми роботи? Так, насправді, ми часто обмінюємося думками та емоціями. Завжди підтримуємо один одного, навіть коли аналізуємо певні сцени, намагаємося зосередитися на деталях. У Марії своя театральна школа, а у мене — своя. Іноді неймовірно цікаво дізнатися її погляд на те, як, будучи студентами, вони вчилися аналізувати сценічні моменти, персонажів і конфлікти. Наше спілкування дуже близьке, і я дуже радий, що Марія теж з цієї сфери — ми спілкуємося на одній хвилі.

Які унікальні романтичні звички сприяють тому, щоб ваша пара сьогодні зберігала романтику у стосунках?

Ми часто переглядаємо серіали і насолоджуємося мультфільмами. Один раз на рік вирушаємо в гори. Разом сміємося над мемами в Інстаграмі. Коли у нас є вихідний, ми намагаємося провести його разом: відправляємося в гори, відвідуємо ресторан, йдемо в кіно або просто гуляємо парком.

- Ви перебуваєте в Івано-Франківську? Які рекомендації могли б дати туристам, які прагнуть дослідити це місто? Чи є у вас улюблені кав'ярні або парки для прогулянок, до яких вам завжди хочеться повертатися?

- Так, до речі, навіть цікаве опитування робили. Що цікавого подивитися в Івано-Франківську? То люди, майже всі першочергово пишуть, що театр. Наш театр, справді я би дуже рекомендував приїхати на декілька днів, подивитися декілька вистав і самим зрозуміти, чи вам подобається цей театр, подобається наш репертуар чи ні.

Ось, щоб отримати власні враження та сформувати свою думку. І мати можливість з чимось порівняти. У нас є чудові місця, такі як Промприлад та реновація, де можна знайти безліч цікавих заходів. Якщо плануєте поїздку до Івано-Франківська, напишіть мені, я з радістю пораджу, куди можна піти відпочити. (Сміється)

Ви зазначали, що прагнете бачити українське суспільство з більш вираженою мілітарною складовою, а також самостійно вивчали основи військової справи. Які ключові вміння ви вже освоїли і яким чином це позначилося на вашому щоденному житті?

- Я пройшов такмед, практичну медицину. Справа в тому, що треба поновлювати знання щодекілька місяців. Я би навіть радив. З щільним графіком не завжди вдається. Ще проходив різні вишколи від Азову для цивільних і від третьої штурмової бригади. Тепер вона вже корпус.

Яким чином це змінило моє щоденне життя? Скажімо так, тепер я відчуваю менший страх, коли опиняюся в зоні обстрілу. Завжди маю при собі турнікети. Раніше я також носив інші компоненти аптечки IFAK.

Я все ще відчуваю страх, як і всі навколо, але принаймні не піддаюся паніці і в моїй голові немає хаосу. Я усвідомлюю, як діяти в разі надзвичайної ситуації. Якщо мої руки залишаться цілими, я зможу надати собі допомогу. Також я готовий підтримати тих, хто цього потребує.

Тому я настійно раджу кожному пройти хоча б базовий курс з надання першої медичної допомоги. Це сьогодні є необхідністю для кожного українця.