"Спробував залучити 150 тисяч доларів." Олександр та Євген Литвиненки обговорюють фінансування українського кінематографу, оплату праці акторів та втрати своїх колег.

У інтерв'ю для Wave RBC.UA режисер Олександр Литвиненко та продюсер Євгеній Литвиненко обговорили аспекти фінансування фільму, гонорари творчої команди, недавні бесіди з Павлом Лі, а також труднощі, з якими стикалися під час восьмирічного процесу створення стрічки.

-- "Добре, що мама не знає" йшов до глядача вісім років. У який момент ви були найближче до того, щоб узагалі його не завершити? Що тоді врятувало фільм?

Олександр: Я ніколи не уявляв, що фільм залишиться незавершеним. Не можу пояснити чому, але в мене склалося враження, що Женя також переживав щось подібне. Попри великий спалах COVID-19, ми вірили, що зможемо довести цю роботу до кінця.

Вся команда з нетерпінням очікувала його прибуття. Коли надійшла звістка про відновлення зйомок, радості не було меж – і актори, що перебували за кордоном, і ті, хто залишався вдома, були в захваті.

-- Євген: У нас складний, тернистий, але дуже цікавий шлях. Ми стикалися з форс-мажорами, і їх було чимало. Ми свого роду чемпіони з подолання всіх цих труднощів.

В один момент команда захворіла, і Саша також - у нього температура трималася півтора місяці. А без режисера процес зйомки фільму втрачає свою магію.

Ніхто не уявляв, що попереду повномасштабне вторгнення.

Після цього виникла проблема, оскільки значна частина команди вирушила на фронт у якості добровольців. Інша частина колективу залишила країну і успішно адаптувалася в закордонних умовах.

Перші спроби відновлення зйомок розпочалися ще в 2022 році, проте реальна можливість повернутися до роботи з'явилася тільки в 2023-му. Зібрати всіх учасників знову було досить складно.

Ви зазначали, що бюджет фільму склав 8,7 мільйона гривень. Хто був його фінансистом: державні органи, приватні інвестори, чи це ваше власне фінансування?

-- Євген: Це підтримка Державного агентства України з питань кіно, наші власні ресурси та інвестиції.

Коли мова йде про рекламну кампанію, ми використовуємо лише наші власні ресурси.

В цілому, ця сума є скромною як для американського та європейського кіно, так і для української кінематографії.

Після того, як ми витримали окупацію та полон, я одразу став замислюватися над тим, як завершити свій фільм. Я зустрівся з дистриб'юторами, і в цей момент у мене виникла ідея запустити краудфандинг на платформі Kickstarter.

Я витратив три з половиною місяці на підготовку презентації, адже прагнув залучити міжнародну аудиторію.

Це одна з найзначніших платформ для збору коштів на творчі та різноманітні проєкти: ви формулюєте свою ідею, створюєте презентацію та визначаєте необхідну суму фінансування.

Я намагався зібрати 150 тисяч доларів. Але там така система: якщо ти не зібрав усієї суми, гроші повертаються людям.

Уявімо, що ви зібрали 149 тисяч замість 150 тисяч — вони все одно повернуться.

Підготовка відбувалася в непростий час, коли мали місце перебої з електропостачанням.

Ми ще не підготувалися до цього з генераторами та зарядними пунктами.

Іноді доводилося трудитися вночі, а потім засинати вже вранці на кілька годин, після чого знову повертатися до своїх обов'язків.

Я намагався зацікавити проєктом різних людей, колег, просив допомогти поширити інформацію. Медіа нас підтримали.

Цей збірний матеріал був спрямований переважно на закордонну аудиторію, зокрема на США, Канаду та Великобританію.

На жаль, зібрати потрібну суму не вдалося. Але це був цікавий досвід.

Пізніше виникла необхідність звертатися з листами до Казначейства та Міністерства фінансів, щоб обґрунтувати, чому наш проєкт заслуговує на державну підтримку в ці непрості часи.

Оскільки триває повномасштабна війна, фінансові ресурси в першу чергу направляються на потреби Збройних сил України.

Чи отримала команда усі належні виплати? Чи були випадки, коли хтось працював безкоштовно або погоджувався на відстрочку виплат?

Євген: Саме в цьому моменті виникла одна з найбільших проблем: ми мусили утримати виробничий бюджет на тому ж рівні, незважаючи на девальвацію гривні та зміни в економічному середовищі.

Для нас було важливо зберегти гонорари команди незмінними, незважаючи на війну. Актори та кастинг-агенти висловлювали вдячність за те, що їхні оплати залишилися не нижчими, ніж до початку повномасштабного вторгнення.

У той же час, на деяких позиціях, де це було необхідно, ми здійснювали перегляд гонорарів і узгоджували нові умови компенсації.

У підсумку всі отримали свої гроші в повному обсязі. Ми нікому не зменшували погоджені гонорари, хоча всі розуміли, наскільки складною була ситуація в кіноіндустрії.

-- Чи плануєте виходити на онлайн-платформи та в міжнародний прокат?

-- Євген: Ми над цим працюємо. Тут є різні формати. Один - коли фільм перекладають, дублюють різними мовами й закордонний глядач може дивитися його своєю мовою або із субтитрами.

Інший варіант - це організація показів для діаспори, що також залучає місцевих глядачів.

Це можуть бути одноразові заходи або ж серія з двох-трьох вистав у конкретному місті.

Швидше за все, це культурна подія та творче зібрання. Було б чудово, якби до такого туру змогла приєднатися команда креативних особистостей.

Ми активно займаємося цим і незабаром поділимося деталями про те, як все відбуватиметься.

-- Павло Лі, Юрій Феліпенко та каскадер Костянтин Агапов не дожили до прем'єри. Чи є у фільмі епізод за їхньої участі, який після їхньої загибелі набув для вас іншого змісту?

-- Олександр: Так, такий епізод є. Але до прем'єри не будемо спойлерити.

Євген: Це буде захоплююче спостерігати.

-- Ви спілкувалися з Павлом Лі, коли він був в Ірпені, а ви - у Бучі. Якщо можете поділитися, якими були ваші останні розмови?

Олександр: Наші бесіди завжди оберталися навколо одного: що відбувається у нас, а також що відбувається з ним. Паша перебував в Ірпені, де вони намагалися вивести людей з небезпечної ситуації.

Спочатку організовували автоколони та намагалися вирушити, поки не розпочалися атаки.

Потім пробували вивозити людей потягом. Коли обстріляли й потяг, цей варіант теж закрився.

Ми узгодили наступний порядок дій: транспортуємо жінок і дітей з одного місця в інше, а потім Паша або його співробітники приїжджають, щоб забрати їх. Існувало кілька варіантів реалізації: перший, другий, третій.

Спочатку планували виїхати на авто. Проте вже з'явилися російські військові колони, вулиці піддавалися обстрілам, людей вбивали, а автомобілі піддавалися вогню.

Коли ми обмірковували можливість пройти через ліс у нічний час, нам повідомили, що на цій території вже перебувають російські солдати.

Було й таке: ми вже відчинили ворота, щоб вирушати, а нам повідомили, що потяг розстріляли, колії пошкоджені й їхати не можна.

В одній з останніх розмов Паша сказав, що передзвонить пізніше: по них стріляють, усе вибухає і вони переходять у безпечніше місце.

Потім він дав мені номер волонтерів, щоб ми могли зв'язатися й домовитися про допомогу.

У нас залишалося його відео, але коли ми вирушили в дорогу, нам довелося його стерти.

Ми навіть не змогли стримати сліз, коли дізналися, що Паша пішов з життя, а ми випадково стерли те повідомлення, в якому він ще був живим, усміхненим і готовим підтримати нас.

Євген завжди залишався оптимістом, навіть під час обстрілів, коли ситуація була надзвичайно напруженою.

Однією з ключових постатей у фільмі став Костянтин Темляк. Яка була ваша реакція, коли Анастасія Соловйова оголосила про факти насильства з його сторони, а сам Темляк відкрито визнав, що завдавав їй тілесних ушкоджень?

Олександр: Я не знав про це. Він завжди був чудовим, веселим і добрим молодим чоловіком. Коли я дізнався, прочитав про це, в мене буквально волосся на голові піднялося. Я навіть не міг собі уявити таке.

Як фахівець, він дійсно вражає. Завдання, що постали перед ним у ролі актора, він виконав на вищому рівні.

Однак його поведінка в особистому житті, м'яко кажучи, залишала бажати кращого. Це, в свою чергу, вплинуло на наш фільм.

У нашому фільмі є фраза: кожен вчинок має наслідки. І вчинки Кості справді мають для нього великі наслідки.

Євген: Повідомлення почали приходити близько десятої вечора. Мої партнери, колеги та команда запитували, що ж відбувається з фільмом. Коли я повернувся додому, спершу не міг зрозуміти, у чому справа.

Ввійшов, натрапив на відео Кості, яке він створив, і почав його переглядати, водночас читаючи коментарі. У вухах загудів шум, а перед очима потемніло. Мене охопило відчуття болю, адже я знаю Костю з зовсім іншого боку.

Я взагалі не толерую таких речей. Це не можна толерувати. Такі речі взагалі не можуть відбуватися в суспільстві.

-- Чи була у вас із ним особиста розмова після цього?

Євген: Так, я спілкувався з ним і продовжую спілкуватися. А відразу після цього ще раз мав розмову.

Я усвідомлюю, про що йшла наша розмова. Я знаю його як особистість, яка серйозно підходить до акторської діяльності та має рішучий намір захищати Україну.

Він зазнав втрати найулюбленішого товариша - Юрія Феліпенка, з яким вирушив на фронт. А потім спалахнув цей скандал.

Одночасно, я переконаний, що цю проблему слід розв'язувати в рамках правової системи, з урахуванням юридичних аспектів.

-- Ви переглянули близько 800 акторів. Чи був випадок, коли відмовили людині, а потім передумали й запросили її у фільм?

-- Олександр: Ні, такого не було, я не пригадую. Але було таке, що ми дивилися актора на одного персонажа, а потім пробували його на другого чи навіть третього.

Для багатьох це було незвично. Ми не давали жодних реплік - не було сцени, яку людина могла б вивчити вдома й потім показати нам. Усе було на чистій імпровізації.

Я ставив людину в певні обставини, які мали стати для неї випробуванням, а потім змінював умови. Спостерігав за її реакцією на ці зміни.

Наприклад, коли Костя відправив своє відео, він просто сидів, закручував самокрутки та щось балакав.

Я одразу відчув контакт: справа була не лише в тому, що він говорив, а й у тому, як поводився. Я сказав: "Друже, тобі треба бути на нашому кастингу".

На прослуховуванні він показав те, що я шукала. Коли він залишив зал, ми всі обмінялися поглядами і зрозуміли, що це саме та особа, яку ми потребували.

Євген: Я навіть наголошував: не святкуйте, не галасуйте, дозвольте йому спокійно вийти за двері. Ми були надзвичайно щасливі, коли врешті-решт знайшли того актора, який нам був потрібний.

Ви провели зйомки на 54 різних локаціях у Києві. Чи є серед них такі, які за цей час кардинально змінили свій вигляд?

Олександр: Найзахоплююча розповідь стосується культурного кластера "Краків". Ми почали вивчати цю локацію ще на стадії підготовки, коли вона перебувала у вкрай незадовільному стані.

Ми шукали саме такий строгий, справжній театр.

А згодом там уже був оновлений культурний простір. І так сталося, що саме в "Кракові" ми провели урочисту прем'єру в межах Одеського кінофестивалю, хоча спочатку вона мала відбутися в "Оскарі" в Гулівері.

-- Євген: На жаль, є й локації, які змінилися внаслідок російських обстрілів. Наприклад, ми знімали біля бізнес-центру "Торонто-Київ".

У фільмі можна побачити момент, коли дрон пролетів над цією будівлею. Пізніше неподалік стався удар, який завдав шкоди фасаду бізнес-центру. Тепер його зовнішній вигляд суттєво змінився у порівнянні з нашими записами.

Також ми проводили зйомки на вулиці Антоновича та на парковці біля Північного мосту. Ці локації теж пов'язані з місцями, які постраждали внаслідок російських атак.

-- Чи була пісня, яку ви дуже хотіли використати, але правовласники назвали непідйомну суму або відмовили?

-- Євген: Я отримав усе, що хотів Саша. Загалом у фільмі 53 музичні композиції, зокрема написані спеціально для нього.

У нас є композитор Тимофій Решетько. Частину музики він написав за Сашиними референсами. А частину Саша підібрав під час монтажу - від українських виконавців до американських і японських.

Угоди з закордонними правовласниками та лейблами вимагали більше чотирьох місяців наполегливої праці. Звичайно, траплялися ситуації, коли наш бюджет зовсім не сприймався іноземними партнерами.

Я роз'яснював обставини в Україні і ділився інформацією про наш кінопроект.

Люди з різних куточків світу відгукнулися на наш заклик і стали на нашу сторону. Навіть коли спочатку вимагали десятки тисяч доларів за запис, ми все ж змогли знайти спільну мову та досягти угоди.

Ще одна складність була з оплатою за кордон через валютні обмеження.

Ми змушені були звернутися до Національного банку України, щоб пояснити ситуацію: ми працюємо над національним фільмом за сприяння Держкіно, співпрацюємо з міжнародними партнерами і нам потрібно оплатити ліцензійні права на музику. Після пояснень нам надали дозвіл, і ми виконали платіж.

В окремій частині фільму звучить саундтрек, виконаний LAUD.