Повернувшись, щоб стати на захист рідної домівки: оповідь про прикордонника "Рибу" з "Сталевого кордону".

Андрій з позивним Риба народився на мальовничій Івано-Франківщині, де згодом здобув освіту у Вищому художньому училищі, опановуючи тонкощі професії виробника художніх виробів із дерева.

Однак життєві обставини спонукали його шукати нові можливості за кордоном: після закінчення навчання молодий чоловік поїхав до Польщі, де трудився різноробочим на будівельних майданчиках.

За тисячі кілометрів від рідного дому, він отримав звістку про початок масштабного вторгнення. Незважаючи на те, що безпека і комфорт чужої країни намагалися загасити його хвилювання, тривога за батьківщину залишалася в його серці. Тому, наприкінці 2023 року, він вирішив повернутися.

"Я повернувся, адже це моя батьківщина. Зараз триває війна, і я не хочу втратити свою землю, дозволивши росії захопити Україну. Моя совість також не давала мені спокійно жити, адже поки інші борються тут, я перебуваю в Польщі. Тому я прийняв рішення повернутися", - ділиться спогадами Андрій.

Шлях до війська юнак обрав свідомо. Він постійно тримав зв'язок із друзями на фронті. Один із його знайомих уже служив в артилерійському підрозділі 15-го мобільного прикордонного загону "Сталевий кордон". Почувши розповіді побратима, хлопець вирішив приєднатися саме до них. Так він став бійцем "Сталевого кордону".

По завершенні навчання військовослужбовець разом із своїм підрозділом направився до Харківського регіону. Невдовзі бійців перенаправили на Сумщину. Спочатку Андрій працював навідником, а згодом його призначили керівником групи, відповідальної за розрахунок реактивної системи залпового вогню.

"В цілому, мені до вподоби служити в артилерії, - розповідає військовий. - У нашій команді чудова злагодженість. Ми підтримуємо один одного. Вірю, що моя участь сприятиме досягненню перемоги, і я не дарма повернувся на фронт."

На полі бою небезпека не обмежується лише артилерійськими ударами чи вогнем стрілецької зброї. Сьогодні однією з найбільших загроз для військових є ворожі безпілотники. Андрій згадує, як їхня уважність допомогла їм уникнути біди: "Одного разу, повертаючись з навчальних стрільб, ми помітили, що до нас наближається ворожий FPV-дрон. Ми швидко відреагували і знищили його. В іншому випадку також виявили ще один дрон на дорозі і успішно його ліквідували".

Незважаючи на щоденну напругу, порох та вибухи, у Риби не згасає потяг до творчості. Зараз хлопець серйозно захоплюється мистецтвом татуювання, знаходячи у цьому своєрідну віддушину.

"Вчуся бити татуювання. Хотілося б пройти професійні курси за цим напрямом, щоб навчитися гарно набивати тату. Можливо, навіть міг би працювати в цій сфері", - замріяно розповідає він.

Після завершення конфлікту він сподівається на той день, коли всі його близькі зможуть безпечно повернутися з-за меж країни, аби разом відзначити його весільну урочистість.

Сьогодні Андрій продовжує служити в Україні. Хоча повідомлення про війну знайшло його далеко від рідних місць, він вирішив повернутися на Батьківщину, усвідомивши важливу істину: дім — це не лише місце, яке варто любити, а й те, яке потрібно оберігати.