"Точно влучаючи смичком у глибини людських душ..."

Про особистостей Черкаського академічного симфонічного оркестру, що розпочав 35 концертний сезон

З першою скрипкою та концертмейстером Луганського симфонічного оркестру Юрієм Кириченком наші шляхи майже не перетинались. Ми привітно вітались лише під час випадкових зустрічей у Луганську, в коридорах філармонії чи Інституту мистецтв і культури, де він викладав. Це було давно, в епоху, що вже пішла в забуття – до 2014 року.

І от днями в Черкасах, на афішах обласної філармонії, побачив знайоме обличчя: Черкаський академічний симфонічний оркестр запрошував на відкриття 35-го сезону, соліст - народний артист України Юрій Кириченко. Отже, він вирвався з окупації...

ОСВІТА В БАХМУТІ ТА ФІЛАРМОНІЯ У ЛУГАНСЬКУ

Ми побачились у кабінеті головного диригента Черкаського симфонічного оркестру Олександра Дяченка. Виявилося, що він і Юрій Миколайович - земляки, і до того ж, давні приятелі.

- Ми з Юрою вчилися на одному курсі в консерваторії в Донецьку. У гуртожитку наші кімнати були через стінку. А потім доля так склалася, що він поїхав працювати в Луганськ. Служити в армії, - каже Олександр Миколайович.

Дяченко з'явився на світ у Слов'янську, що на Донеччині, а своє музичне навчання розпочав у Бахмуті (тоді Артемівськ). Хоча майбутній скрипаль також походить з Артемівська, перші музичні знання він здобув у спеціалізованій музичній школі-десятирічці в Харкові. У 1981 році обидва молоді музиканти стали студентами Донецького музично-педагогічного інституту, який з 2002 року носить ім'я Сергія Прокоф'єва. Після закінчення навчання їхні життєві шляхи розійшлися: Олександр Миколайович отримав призначення до Черкас, тоді як його товариш вирушив служити до лав Радянської армії.

В Ворошиловградському вищому військовому авіаційному училищі штурманів, де я проходив свою строкову службу, існував потужний духовий оркестр, що складався приблизно з 45 музикантів та диригента. У цьому колективі я виконував партії на саксофоні, - ділиться спогадами Кириченко.

Яким чином ви потрапили до Луганської філармонії?

- Їм був потрібен скрипаль. Хтось дізнався, що я в училищі служу. Мені передали, щоб підійшов до філармонії. Я так і зробив, і там залишився.

...Спогади про роки, проведені в Бахмуті, в Олександра Дяченка викликають лише позитивні емоції:

"Я провів там чотири роки, і місто справді мало свою чарівність," - згадує він. "Недалеко від училища протікала річка Бахмутка. Взимку вона покривалася льодом, і ми, коли снігом її встеляло, каталися на лижах під час уроків фізкультури. Багато деталей вже стерлися з пам'яті, адже відтоді минуло 45 років. Цілісіньке життя промайнуло."

Після завершення навчання в консерваторії Дяченко прибув до Черкас за направленням і став керівником оркестрової групи Черкаського народного хору.

Я провів чотири роки в хорі, а потім у 1990 році вступив до Київської консерваторії на факультет оперно-симфонічного диригування.

Поєднували трудову діяльність з навчанням?

- Ні, я був змушений розрахуватись із філармонією, бо в Києві не було заочного навчання. Щоправда, керівництво консерваторії пішло мені назустріч, і я з 1992 року почав працювати у вільнішому режимі. Здавав свої сесії, але більше уваги приділяв оркестру, який уже започаткували тут, у Черкасах, - ділиться Олександр Миколайович.

Між Бетховеном та Герншвіном

Камерний оркестр Черкаської обласної філармонії розпочав свою діяльність у 1992 році. Після двох десятиліть, у 2012-му, в регіоні виникла можливість створення повноцінного симфонічного оркестру, який недавно відкрив свій 35-й концертний сезон. Протягом усього цього часу колектив очолював Олександр Дяченко, нині заслужений діяч мистецтв України.

Нинішній сезон розпочався виконанням фіналу Сьомої симфонії Бетховена, після якої грали концерт №2 для скрипки з оркестром Генрика Венявського і кілька мініатюр різних інших авторів.

Яким чином ви обираєте твори для свого репертуару?

- Найбільше я відштовхуюся від соліста. Як приклад, цей концерт, який ми готуємо. Юра буде грати Венявського, а це романтик чистої води. Концерт іде десь 25-27 хвилин. А раз є в мене романтика, значить, треба щось із віденської класики, щоб люди слухали. Тобто ми будемо починати концерт із Бетховена, а потім піде романтика - Венявський. Після нього - якісь мініатюрки. Будуть твори Гершвіна, тобто джазова музика, і наших сучасників. Хоч дехто вже відійшов у засвіти, але, я вважаю, Мирослав Скорик залишається з нами, - розповідає Дяченко.

Черкаський оркестр став сценою для численних відомих артистів. Померлий Богодар Которович неодноразово виступав тут, так само як і його талановита донька, скрипалька Мирослава Которович. Ольга Басистюк також брала участь у кількох концертах у Черкасах. Серед сучасних піаністів можна виділити Марію Пухлянко, професора та викладача Київської консерваторії. У листопаді планується приїзд диригента з Польщі.

- І ось, під час святкування початку нового сезону, ми запросили видатного народного артиста України Юрія Кириченка, - зазначає Дяченко.

- А кого можете назвати з черкащан? Знаю, ви з Монастирською робили деякі проєкти.

Так, ми співпрацювали з Людмилою Вікторівною ще в той час, коли у нас існував камерний оркестр... Вона змушена була тимчасово залишити Київ і переїхати до Черкас, де працювала в обласному драмтеатрі. Згодом вона стала солісткою Київської національної опери. Це справжня видатна співачка, яка має рівень не тільки європейський. Вона є добрим другом нашого оркестру і час від часу навідується до нас. Ми вже не раз організовували спільні концерти, а минулого року вона завітала на ювілей філармонії.

СОЛЕНА ПАМ'ЯТЬ

Репетиція оркестру була запланована на третю годину дня; диригент працював над оркестровкою, проте охоче відволікався на запитання. Спілкування зі скрипалем відбувалося із певними перервами: грати на інструменті та водночас вести розмову з напівзнайомою особою - справжнє випробування. Проте я вирішив запитати Юрія Миколайовича про його "луганський" етап творчості, зокрема про його виступи у соляній шахті на рідній землі.

Поділіться своїми враженнями про соляну шахту, де ви мали можливість виступати під керівництвом австрійського диригента Курта Шміда. Які ви помітили контрасти у порівнянні з традиційними концертними залами?

Ми мали два виступи на тому місці. Якщо бути відвертим, акустика мені не сподобалась. Справа в тому, що вологість там дуже висока, і це негативно впливає на звук. Температура постійно тримається на рівні 14 градусів. Ми були одягнені в смокінги... Ні, при такій температурі почуваєшся цілком комфортно, лише після першої півгодини на обличчі та губах відчуваєш солонуватий присмак.

- А решта музикантів, а публіка? Там же кількасот метрів під землею... Цей фактор на вас не впливав?

- Ми грали на глибині 340 метрів; для тих, хто не страждає від клаустрофобії, це було цілком прийнятно. Усі ж ми дорослі, потрібно було зосередитися, - зазначає скрипаль.

Звісно, поцікавився, чи не знає Юрій Миколайович про долю тих, з ким він працював у Луганську, хто зумів виїхати з окупованого міста до Сіверськодонецька, а після 2022-го року - кудись іще далі. Згадали талановиту співачку Олену Босенко. Музикант її пам'ятає; він навіть знає, що її чоловік Ігор Новіков помер до повномасштабного вторгнення. Але де вона зараз, йому не відомо.

Не можу сказати, хто і де зараз перебуває. Луганськ для мене став чимось на кшталт сну — тривалого сну, який триває вже майже 28 років.

СВОБОДА ДЛЯ МИТЦЯ

У 2014 році народний артист України Кириченко відчув, що не зможе залишатися в окупованій території, тому вирішив переїхати до Полтави за запрошенням своїх старих друзів. Цікаво, що в той же час до Полтави переїхав і Інститут культури і мистецтв, який, через обставини, був "знижений" до факультету Луганського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Музикант продовжує активно викладати, паралельно виступаючи в ролі соліста Полтавського академічного симфонічного оркестру.

Юрій Миколайович активно займається концертною діяльністю. Він виступає не тільки в Україні, а й в інших країнах, таких як Австрія, Китай та Японія.

- Ви працювали і в Донецьку, і в Луганську, в Полтаві тепер працюєте, в Черкасах буваєте. Можете сказати, де найкраща атмосфера для музиканта?

Де б не мешкали українці, там завжди панує найприємніша атмосфера.

Отже, Луганськ і Донецьк більше не враховуються?

- Ну, як бачите. Знаєте, попасти до ворогів і очікувати там нормальну атмосферу... Я, нормальна здорова людина, погодитись на це не готовий.

Щодо вибору репертуару, музиканти, за його словами, демонструють єдність у своїх уподобаннях. Найважливіше, щоб це була якісна музика, здатна справляти враження на слухачів і на самого виконавця.

Музиканти запросили кореспондента Укрінформу на репетицію концерту Венявського. Чого не очікував, так це того, що диригент лише три чи чотири рази зупиняв оркестр, аби дати ті чи інші настанови. Причому робив це Дяченко не як імператив, а якось у режимі "давайте порадимось". Щоправда, колектив усе одно сприймав зауваження керівника з мовчазною згодою, відчувався незаперечний авторитет. Досить великі фрагменти концерту Венявського виконувалися настільки злагоджено і потужно, що складалося враження не репетиції, а давно підготовленого виступу європейського оркестру високого рівня. Приблизно як програвання запису на дуже високоякісній аудіоапаратурі. Юрій Миколайович не став заперечувати: - "Може, може. Це допустимо, я можу вам повірити".

ФУНКЦИЯ РУКОВОДИТЕЛЯ ОРКЕСТРА

У зв'язку з цим, я нагадав про один концерт, що відбувся в Сіверськодонецьку під керівництвом колишнього художнього керівника Луганського оркестру Курта Шміда. Все проходило звично, поки диригент раптом не відійшов у бік – і в результаті музиканти самостійно виконали "Мелодію" Мирослава Скорика.

– Насправді існує безліч творів, які оркестри, навіть симфонічні, можуть виконувати без диригента, – зазначає Олександр Миколайович. – Проте все одно має бути особа, яка виконуватиме функцію керівника – зазвичай це перша скрипка. Вона сидить на передньому пульті, подає ритм головою або смичком, щоб оркестр міг розпочати. Наприклад, якщо потрібно виконати рітардандо або ачелерандо (уповільнення чи прискорення темпу), то хтось повинен вказувати напрямок, адже у кожного музиканта є своє сприйняття темпу.

Він додає, що не завжди, коли є диригент за пультом, оркестр матиме успіх.

Існує думка, що диригенти можуть бути поділені на три основні групи. Перша – це ті, хто не перешкоджає музикантам у виконанні. Друга, на жаль, складається з тих, хто заважає оркестру, хоча їх зовсім небагато. І нарешті, третя, найменша група – це диригенти, які сприяють музикантам в реалізації твору. Ось і вся суть. Як я себе оцінюю? Запитайте краще самих музикантів, адже вони грають і знають більше про це.

Коли заговорили про Бетховена, стало зрозуміло, що у Черкасах немає можливості для повноцінного виконання Дев'ятої симфонії. Виявляється, в місті бракує академічного хору потрібного складу.

Ось чому ми обираємо ті твори, які можемо виконати. Наприклад, у нас лише один гобой, а другий приїжджає на репетицію, чи то з Києва, чи з іншого місця. І так само по всіх інших інструментах. Я також запрошую скрипалів і духовиків для підсилення. Музиканти з Черкас не залишаються, вони їдуть до Києва та далі. Це не лише проблема Черкас, але й Полтави, Чернігова, а також у Києві зараз не так багато гобоїстів. Перспективи, скажімо так, не надто райдужні.

* * *

І все ж є всі підстави сподіватися, що черкаські музиканти ще якийсь час зможуть організовувати рай як не для себе, то для своїх шанувальників. У оркестрантів вистачає майстерності, аби підбирати репертуар достатньо різноманітний і по складності для виконання, і по привабливості для публіки, яка не звикла нудьгувати на концертах.