Чалий зазначає, що російська сторона прагне відновити ті чинники, які стали причинами конфлікту.

Валерій Чалий, український державний і громадський діяч, який обіймав посаду надзвичайного та повноважного посла України в США з 2015 по 2019 рік, дав інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо. У бесіді він висловив свої думки щодо "мирного плану" для врегулювання конфлікту між Росією та Україною, обговорив так звані плівки Віткоффа, а також торкнувся теми виборів в Україні.

У центрі нашої уваги насамперед історія з великими перемовинами. На вашу думку, хто міг стояти за оприлюдненням, чи за великим зливом, розмови Віткоффа з Дмитрієвим?

Ну, це очевидно - це спецслужби. А які спецслужби? Це ми просто бачимо початок контроперацій. А насправді чому вони рано чи пізно виникли - тому що підтверджуються всіма різними даними. Причому ми отримуємо їх більше і більше, що це спецоперація велика, яка розроблялась ефесбешниками разом із кремлівськими. Не знаю, чи були лавровські. Ну, Ушаков там був, а значить, Путін знав про це.

Запустили це як велику спецоперацію. У принципі вона дійсно виглядала як в тому чи іншому варіанті успішна, але насправді ці кур'єри плюс якісь "корисні ідіоти" возомнили себе Кіссінджерами, там помилок дуже багато. А потім підключились усі з різними треками дипломатичними - прикрити свої внутрішні скандали: в американців свої проблеми, в Україні свої. І така метушня почалась. Європейці раптом прокинулись - проспали цей момент, - а тепер включились серйозні професійні люди, які розробляють протидію спецопераціям.

На жаль, ми не побачимо наближення до миру в найближчому майбутньому. Натомість, ймовірно, будемо свідками розвитку різних дипломатичних напрямків, які, на мою думку, будуть протилежні один одному.

Проте найважливіше, що всі ці дії, які розпочалися, – спеціальні операції, виконані за російськими стандартами, ніколи не призводили до миру. Це підтверджується нашими спостереженнями.

На жаль, це, напевно, затягне справжні переговори, якщо такі взагалі планувалися. Але кому це могло бути вигідно? Схоже, що Дмитрієв належав до певного кола осіб, і тут стався витік інформації. Отже, якщо за цим стояли росіяни, то, напевно, діяла якась інша коаліція або угруповання, яке виступало проти Дмитрієва.

Ви прагнете розібратися в цих деталях у світлі оприлюднення записів. Хочу запевнити вас, що ми не зможемо дійти до конкретних висновків, оскільки існує кілька можливих варіантів, від п'яти до семи, і кожен з них має право на існування. Можливо, деякі з тих, хто намагається прибрати наслідки дій Путіна, зрозуміли, що ситуація вийшла з-під контролю. Європейці, у свою чергу, в останній момент намагаються щось врятувати. Всі основні позиції вже зазнали змін, як часто зазначають.

В будь-якому випадку, цю ситуацію можна буде врегулювати, але існують й інші аспекти. У Сполучених Штатах відбуваються свої внутрішні процеси. Європейські спецслужби також активно працюють. Отже, це не є ключовим питанням, абсолютно не основним. Найголовніше – це наслідки та прояви спецоперацій і контрзаходів, а не всеохоплюючий дипломатичний процес, який на сьогодні ще не встиг сформуватися. Головною проблемою є те, що Росія не має ані часу, ані бажання, ані зосередженості на примусі до миру.

Отже, необхідно виконати три ключові завдання: зміцнити Україну, покращити її переговорні позиції та одночасно зменшити силу Росії. І третя умова полягає в досягненні певного балансу на фронті.

Щоб позбавити Путіна ілюзій щодо можливості подальшого просування, необхідно забезпечити військові сили коаліцією, можливо, з їхньою присутністю в Україні, як це зазначено в Статуті ООН. Це може створити умови для того, щоб тимчасове перемир'я перетворилося на стабільний мир, і тоді до справи зможуть долучитися дипломати. На мою думку, це є ключовим аспектом.

А зараз оцей трек аналізувати, хто звідки і як це зробив... Я вам скажу, маючи досвід роботи в державних установах, - часто-густо є прикриття цьому. Є інші моменти, дуже важко це встановити, хто дає журналістам. Рано чи пізно це стає відомим, але не зразу.

Головне, що варто зазначити... Уявіть собі, якщо Дмитрієв та Ушаков ведуть телефонні розмови з Саудівською Аравією через мобільний, то, можливо, вони також користуються такими платформами, як Telegram чи Viber. Можливо, їх лякає можливий контроль сигналу WhatsApp, який моніторять західні спецслужби. Я вважаю, що тут є безліч технічних варіантів для комунікації.

Я би назвав не такий короткий перелік країн, які можуть це зробити, - досить широкий, коли в мобільному зв'язку по месенджерах спілкуєшся.

Я з вами абсолютно згоден. Але якщо ми розглядаємо загальну картину цієї макрооперації, з якої ви почали свою детальну відповідь, варто згадати про швейцарський трек. Чи отримував він інформацію про зливи або свідоме оприлюднення так званого плану Віткоффа?

Ми усвідомлюємо, що відбувалися певні консультації. Які результати їхньої роботи — поки що залишається незрозумілим. Ми чули заяви президента України та отримали деякі сигнали про те, що частина пунктів була виключена, а інші можуть бути переглянуті. Незважаючи на це, я хотів би попросити вас провести детальний аналіз того, що, на вашу думку, відбувається в цьому широкому контексті переговорного процесу.

Перш за все, хочу зазначити, що ми абсолютно впевнені в тому, що ця розробка має російське походження. По-друге, вона була створена за участі Ушакова, який є найближчим зовнішньополітичним радником Путіна. Таким чином, Дмитрієв виконує роль посланця і посередника через Віткоффа до Білого дому. Сьогодні, окрім Віткоффа, важливу роль відіграє Кушнер, зять президента Трампа. Це свідчить про те, що ми маємо справу з планом Путіна в його первісному вигляді. Я вважаю, що ті натяки або навіть відверті заяви з боку кремлівських офіційних осіб про необхідність врахування того, що Путін озвучив Трампу під час зустрічі в Анкориджі на Алясці, – це все є частиною російських прагнень. Такі бажання виникають у контексті розвитку подій, коли Україна готова поступитися частиною своїх територій, погодитися на зміни в своїй внутрішній політиці та зменшити свій суверенітет. Отже, якщо все це буде реалізовано, Росія припинить вогонь. Ось і вся суть.

Отже, це не був план, а скоріше набір для дискусії. Було надано подібний позиційний документ.

Зараз цей процес переходить у якийсь новий формат, але я не можу сказати, який саме, адже українська влада не надає нам цієї інформації, і ми зрозуміємо це лише згодом. Я вважаю, що найближчим часом можливо відбудеться перенесення зустрічі між президентами України та США. Якщо зустріч все ж відбудеться, то, ймовірно, буде підписано політичну заяву. У мене немає підтвердженої інформації про підготовку юридичної угоди. Скоріше за все, інформація про угоду буде лише озвучена. В Україні юридичні угоди проходять через Міністерство закордонних справ та Міністерство юстиції, що накладає певні зобов'язання. Наразі, наскільки я розумію, це питання ще не розглядається.

Однак викликає занепокоєння те, що нам невідомі актуальні червоні лінії. Цю інформацію нам не розкривають. Є документ з 19 пунктів, в якому... Запевняю вас, я брав участь у переговорах, і це може змінюватися в ході дискусій, навіть у найбільш критичний момент. Дональд Трамп заявив, що готовий діяти лише в тих умовах, де буде спільна згода між Путіним і Зеленським. На даний момент я не бачу жодних ознак, що дозволяли б стверджувати про формування такої згоди, враховуючи, що публічно ми чуємо лише інформацію про успіхи і прогрес, які нібито відбуваються.

Це викликає у мене певне занепокоєння, оскільки я був би радий бачити реалістичну концепцію, а також чіткі плани, дорожні карти й конкретний перелік важливих пунктів, які можна втілити в життя.

В Україні існує безліч аспектів, які не можуть бути реалізовані за своєю суттю, наприклад, зміна Конституції, дворазове голосування та відмова НАТО від своїх принципових позицій.

Цікаво, що ще один ключовий аспект, який, на мою думку, є найскладнішим у цій ситуації. Які ж справжні наміри Росії? Вона не шукала миру, а прагнула змінити сприйняття війни. Замість того щоб бути визнаною агресором, підтримуваним такими країнами, як Північна Корея та Білорусь — які теж є учасниками конфлікту проти України — Росія хотіла перетворити цей конфлікт на загальноєвропейську війну, де змагаються різні держави. Тепер важливо знайти шляхи для запобігання подальшій ескалації. Вони намагаються змінити цей наратив. На жаль, США, зокрема Дональд Трамп, і багато інших також сприяють цьому процесу, що є найбільшою загрозою для нас.

Змінивши оповідь про війну, можна трансформувати безліч інших аспектів.

Щодо політики санкцій, позиція Китаю стала менш сприятливою, і в даній ситуації вона буде ще більш чіткою. Цікаво, що під час телефонної розмови між лідерами США та Китаю Сі Цзіньпін наголосив на тому, що Тайвань повинен належати Китаю. Це звучить як тавтологія – Китай Китаю, адже Китайська Народна Республіка повинна встановити контроль над Тайванем. В результаті це було висловлено як ультиматум, що свідчить про перші кроки до закріплення анексії у концептуальному плані.

Тут же ж чому воно ще не реалізовано і не реалізуємо - тому що той же Марко Рубіо в Держдепі прекрасно розуміє, що США, які погодяться змінити свої базові рішення, документи на погодження права на анексію (це ж те, що було відмінено системою ООН після Другої світової війни), - це США, які дають пас Китаю у своєму регіоні домінувати. Така позиція, можливо, у Дональда Трампа, але такої позиції немає в конгресі, немає в Держдепі.

Отже, найбільша проблема полягає в тому, щоб не втратити можливість змінити цей наратив. По-друге, важливо, щоб Дональд Трамп не дистанціювався від цього процесу і залишався активним учасником. Навіть якщо він вирішить відійти, необхідно, щоб США продовжували брати участь у цій справі, зокрема, у продажу зброї через Європу, передачі підтримки Україні та збереженні політичної підтримки.

Пастки були розставлені надзвичайно майстерно, можна сказати, з чітким планом на увазі. Проте їх реалізація може виявитися проблематичною, оскільки основна причина цього полягає в тому, що в регіоні відсутні ті європейські країни, які повинні зробити певні кроки. Вони це прямо заявляють.

Насамперед, чи усвідомлюєте ви, що насправді творять росіяни та з яких причин все це почалося? Дозвольте нагадати: 15 грудня 2021 року вони відправили два офіційні листи до Вашингтона – в Білий дім, а також до НАТО в Брюссель. У цих документах містилися проекти угод щодо безпеки, які пропонували гарантії для Росії. У них були викладені вимоги, виконання яких, на їхню думку, могло б зупинити подальше загострення конфлікту. Однак ці вимоги були справедливо відхилені нашими міжнародними партнерами.

Але питання - а чому зараз розмова відбувається не навколо тих бажань російських, а навколо України? Тобто, якщо ми говоримо про базові питання, про які постійно нагадують Росія, Китай, то я вам скажу: базове питання - це рішення між Росією, НАТО, включно з США, про те, яким буде безпекове рішення принаймні в Європі. От базове питання.

А росіяни перетворили це своє вторгнення в Україну на фактор тиску. Я скажу думку, яка, можливо, неочевидна: навіть якщо Росія в Україні зупиниться на якийсь час, нічого базового не вирішиться. Базові питання, які вони хотіли, - це розміщення ракет середньої і меншої дальності. Це питання, як вони кажуть, гарантії безпеки, - кому належать які сірі зони, чиї країни впливу між НАТО і Росією (ви розумієте, це Україна, Молдова, це Білорусь). Росіяни претендують зараз на розмову про країни Балтії, що вони будуть робити.

Отже, це значна гра. А нашим завданням є вміло перенаправити діалог у потрібне русло.

Вони розташовані поруч один з одним: США та Росія, розділені лише вузькою протокою. Там існують острови, а між ними проходить кордон, який становить всього 4 кілометри. Відстань між країнами досягає приблизно 60 кілометрів — так що, якщо бажаєте, можете продовжувати конфлікт. Україна опинилася в цій ситуації через те, що в той момент була найслабшою ланкою. Путін, подібно до хулігана, який влаштовує розбірки у підворіттях Петербурга, вирішив таким чином зміцнити свій вплив.

Ми маємо знайти шляхи, щоб вигнати цю війну з нашої землі.

Ви вірно підкреслили, що масованому вторгненню в Україну передували певні дипломатичні маневри — російські ультиматуми, адресовані країнам Євроатлантичної спільноти. Зокрема, мова йде про вимогу так званої демілітаризації Центральної Європи та встановлення контролю над регіоном. Не забувайте про відомий вислів Путіна про те, що "НАТО має зібрати свої речі і повернутися до кордонів 1997 року".

Якщо ми розглядаємо основні аспекти, які можуть бути включені у ці 20 пунктів (кількість яких може коливатися, але це не так важливо), то, на вашу думку, чого насправді прагнуть росіяни і які можливі заходи можуть вжити через американських партнерів? Ви згадали кілька імен, зокрема зятя Трампа, Віткоффа та інших. Команда Трампа може бути значно більшою, якщо врахувати закулісні фігури, які можуть з'являтися під час різних етапів переговорів. Як можна розібратися в основних вимогах росіян і в тих вимогах, якими вони готові поступитися?

Хочу уточнити, що зять президента Кушнер грає іншу роль, ніж Віткофф. Він ніколи не хотів підключатися, але із-за успіху, як вважає Дональд Трамп, близькосхідного врегулювання, вони хочуть ту ж схему застосувати. А там пан Кушнер, який має дуже хороші зв'язки з Катаром, з Саудитами, думав, що тут, може, воно нарешті якось зростеться. Я думаю, він буде відходити від цього, скоріше всього. Тому він не грає тут такої негативної ролі. Навпаки, через нього можна було б взаємодіяти. Я з ним спілкувався, він дуже прагматична людина і дуже чітка. Це не Віткофф. Багато є абсолютно розумних речей у Кушнера.

Ми можемо гадати, що там буде, але головне питання - те, що може бути реалізовано, а що ні.

Ми можемо довго обговорювати ситуацію на Донбасі. Вже з наявних записів видно, що для росіян найважливіше — це отримати Донбас в межах адміністративних кордонів української Донецької області. Це питання для них є вкрай суттєвим. І зрозуміло чому: адже Путін зможе звітувати про певні досягнення всередині країни. Нещодавно ми стали свідками інформаційної кампанії, яка розпочалась, щоб перейменувати Покровськ на Путінград. Це активно обговорюється серед російських лідерів громадської думки: якщо існує Сталінград, чому ж не може бути Путінград?

Я вважаю, що це очевидно: Донбас потрібно повернути, адже ми не в змозі його захопити. Обіцяли Трампу кілька разів, що вдасться взяти контроль - а тепер дедлайни постійно зсуваються. На мою думку, це критично важливе питання - територіальне. І звісно, є ще багато інших аспектів, але ця основна - віддайте нам ці землі.

Цікаве питання: як можна уявити російське управління українською атомною електростанцією? Це дійсно важко зрозуміти. Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) пропонує певні рішення, оскільки їм необхідно знайти спосіб підтримки окупованих територій. Виникає також основне питання: як зберегти можливість впливу на Україну, диктуючи їй умови.

Розмова мене дивує про розмір Збройних Сил України, сам підхід: країні, яка не капітулювала, не можна нав'язувати принцип формування збройних сил. Може, нам потрібно в мирний час і не 800 (тисяч), і не 600. Може, там 250-300 вистачить, якщо технічно є ракети, є безпілотні системи. Я не знаю цього, але принцип треба залишити - суверенне право мати таку армію, Збройні Сили України, Сили оборони, яку ми вважаємо необхідним для захисту нашого суверенітету.

По-друге, вони прагнуть обмежити можливості України щодо приєднання до військових та безпекових альянсів через укладання різноманітних угод. Якщо ви вже так налаштовані, обговорюйте це з НАТО — нехай альянс вирішує, як діяти. Якщо НАТО сьогодні не готове прийняти Україну, то нехай це озвучать відкрито. Але ми не можемо залишатися без вибору. Хто сказав, що наш єдиний шлях — це НАТО? А якщо ми захочемо підписати оборонну угоду з Великою Британією чи іншими державами, то й це не буде можливим? Чи навіть угоду про спільну оборону з Литвою? Це вже не виглядає як суверенітет. Вони прагнуть досягти того, щоб Україна залишалася беззбройною та вразливою.

Третій аспект полягає в постійному нейтралітеті. Це означає, що ми маємо визнати неможливість розміщення на нашій території іноземних військових сил або тренувальних баз. У випадку реальної ядерної загрози ми маємо право на самозахист. Нещодавно ми приєдналися до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і в умовах серйозних загроз, включаючи ядерні атаки, нам не заборонено співпрацювати з іншими країнами, такими як Велика Британія чи Франція, щоб сформувати спільні позиції. Це схоже на те, як Сполучені Штати забезпечують ядерний захист для Південної Кореї.

Так що Росія хоче створити умови, щоб вона домінувала над Україною ззовні силовим способом і всередині шляхом зміни українського законодавства, яке, власне, його наявність раніше - отаке читання як сірої зони з незрозумілою мовою, розмитістю ідентичностей України. Вони хочуть повернути в цей стан, щоб ми були вразливі. Врешті повернути те, що призвело до війни.

Отже, вони не відмовляються від війни. Їхні наміри – досягти поставлених цілей іншими засобами. Якщо це не вдасться, вони продовжать атаки. Або ж можуть розширити свої дії на інші території, адже у них з'явиться значний мобілізаційний чи людський потенціал. Їхні цілі цілком зрозумілі – здобути від США право на панування в регіонах, які їх цікавлять. Це стосується Балтійських країн, України, Білорусі та Кавказу. Це імперська логіка, характерна для радянських часів – повернути назад те, що, на думку Путіна, його попередники не змогли зберегти. Ось і вся суть.

Це означає намагатися повернути ріку назад. Всі імперії проходили етапи розпаду в однаковому напрямку. Проте Путін чомусь вважає, що особливості радянського спадку можуть дозволити йому відновити минуле. Таке не траплялося в історії. Час змінює все. Римська імперія розпадалася протягом століть, Османська - швидше, а в минулому столітті імперії розвалювалися ще швидше. Сучасний час не зупиняється, і Російська імперія також переживає процес розпаду, це очевидно. Проте він прагне повернути все назад. Можливо, на його життя цього й вистачить.

Отже, їхні наміри стають зрозумілими: утримувати контроль над ситуацією в Росії та забезпечувати підкореність населення. Монарх залишиться на троні, а його радники отримають доступ до ресурсів. Єдність росіян буде формуватися навколо спільних зовнішніх загроз. Це очевидно. На жаль, через те, що ситуація виглядає як екзистенційна боротьба (або ми, або вони), справді з'являється враження, що ті, хто стверджує, що без змін в Росії нічого не відбудеться, мають достатньо підстав для своїх слів.

Отже, я вважаю, що істотні зміни можуть відбутися внаслідок зміни політичного режиму в Росії або через її розпад.

Є ще інші сценарії, які трошки песимістичніше звучать. Я думаю, що всі про них також думають. Але якщо говорити про інструменти російського внутрішньоукраїнського контролю, вони також хотіли б просувати подібне. Як виглядала влада за часів Януковича, ці моделі були дуже добре проаналізовані. Наприклад, Польська Народна Республіка часів комуністів, де на рівні міністерств кожен заступник у статусі першого заступника міністра мав безпосередній зв'язок із Москвою. Відповідно, вводилися співробітники штатні спецслужб російських на певні посади, і в такий спосіб забезпечувався контроль. Удасться цього уникати в разі певного консенсусу між Трампом та Путіним?

Ця тема справді є надзвичайно важливою. Ми недооцінили ситуацію, коли виявилося, що на ключових посадах в країні є представники Росії. Ви ж пам’ятаєте, міністр оборони - росіянин, керівники спецслужб - також росіяни, і це призвело до зради, навіть до самого верху, до президента. Агентів було чимало. Ситуація така, що хоча б частково можна очистити від агентури, але вона знову виникає, і з'являються нові фінансові ресурси. Що потрібно робити? В нашій ситуації, якщо говорити відверто, нам необхідно мати якусь зовнішню підтримку або захист.

Ми обрали шлях до НАТО і Європейського Союзу. Це, звичайно, накладає певні обмеження на суверенітет. Зараз ми чуємо деякі дивні заяви про те, що це суттєво зменшує наші суверенні права. Проте варто зазначити, що відмова від участі в міжнародних організаціях також обмежує можливість приймати рішення. Суверенітет полягає у здатності ухвалювати власні рішення. Коли ми свідомо обираємо цей шлях, ми передаємо частину наших повноважень міжнародним інституціям.

Лише в тому випадку, якщо ми не будемо грати у показуху, як це робить Росія, а зосередимося на реальних змінах. Інакше, Росія давно б жила зовсім інакше. У нас ситуація схожа. Якщо ми свідомо приєднаємося до Європейського Союзу, усвідомлюючи всі наслідки і переваги, це може дати нам значні вигоди. Це, безумовно, обмежить, хоча й не знищить, можливості для корупційних схем, адже правила гри в ЄС суттєво відрізняються від тих, що існують у нас. Корупція є лише інструментом, який підриває ефективність державного управління.

На сьогоднішній день ми стикаємося з істинною кризою в сфері державного управління. Це зовсім не є новим фактом. Існує безліч чинників, які дозволяють перетворити навіть найпатріотичніших особистостей на агентів корупції.

На мій погляд, існує три ключові умови. По-перше, необхідно мати середній клас — це фінансово стабільні, відносно економічно незалежні громадяни, які не покладаються на рішення центральної влади. Адже сьогодні ми спостерігаємо, як намагаються допомогти, видаючи невеликі подачки — то тисячу гривень, то безкоштовні проїзди залізницею.

Це має бути зарплата достойна для того, щоб людина мала час не тільки забезпечити сім'ю, але подумати про політику, профінансувати партію, як у США є, підтримати якісь політичні сили. У нас такого не буде, на жаль, уже після війни, у нас дуже обмаль у людей залишиться цих ресурсів. Тому я кажу: у нас вибору небагато. Це має бути не сіра зона буферна, а члени Євросоюзу і НАТО або іншої оборонної організації - раз.

По-друге, важливо впроваджувати практику зміни підходів до підтримки кандидатів на державні та виборні посади. Якщо громадяни свідомо обирають тих, хто публічно заперечує українську ідентичність, це стає серйозною проблемою, адже серед керівництва держави є чимало осіб, які не відчувають себе частиною української нації. У багатьох з них присутня лише локальна ідентичність – у когось збереглися елементи радянського минулого, а у когось вона поступово зникає. Проте, для того щоб особа з радянською ідентичністю трансформувалася в українця, знадобиться чимало років.

У нас ще залишається невирішена проблема формування політичної нації. Ми знаходимося в непростій ситуації. Політична нація — це концепція, що об'єднує людей незалежно від їхньої національності, будь то українець, єврей, росіянин чи білорус, навколо спільних українських цілей як громадян країни. Цей процес все ще не завершений. Війна повинна була б прискорити очищення суспільства і порушити питання справедливості. Проте ми спостерігаємо, що, на жаль, війна, особливо для тих, хто має змогу залишити країну, не виконує цю роль. Подивіться, скільки людей продовжують вести бізнес в Україні, перебуваючи за її межами. Це очевидно. Багато хто приїжджає на сесії парламенту, щоб виправдати свої попередні дії, а потім відправляється до Монако чи Європи, де і продовжують жити.

Отже, це повинно відбуватися в Україні: ті, хто прагне жити тут і бажає, щоб їхні діти також залишалися, повинні нести відповідальність за майбутнє країни. Не можна просто заробляти гроші тут, а витрачати їх в Європі чи США. Яким чином це реалізувати? У нас вільний світ, тому я не маю однозначної відповіді. Перш за все, важливо усвідомлено обирати президента України та депутатів парламенту, уважно стежити за їхньою діяльністю, контролювати їхні дії та боротися проти авторитарних тенденцій, прагнучи відновити баланс влади.

Дуже просто: потрібно відновити баланс між гілками влади. Це передбачає, що коаліція повинна бути присутня у парламенті. Можливо, з тими ж депутатами, але уряд має бути справжнім і нести відповідальність, відповідно до Конституції. Він не може бути підконтрольним президентові, коли той вказує прем'єрові, що робити і кого призначати. Це очевидно, що закони і Конституція не діють, навіть в умовах воєнного стану.

Це знову піднімається те ж питання, яке завжди хвилювало Україну. Проте тепер, після війни, у нас з'явилася можливість зменшити російські впливи. Чи зможемо ми це реалізувати? Досвід Грузії демонструє, що існують і інші варіанти розвитку подій – ті негативні, про які ви згадуєте. Багато людей повертаються до тих умов, у яких вони жили раніше.

Скільки у нас мільйонів людей повернеться, які зараз не відчувають те, що ми з вами відчуваємо тут під ракетами. А ми з вами ще не відчуваємо те, що на фронті хлопці з жінками відчувають. Тому це буде дуже складно і займе десятиліття. На жаль, Росія нас відкинула назад, далеко. Зараз вийти самим буде складно, з допомогою тільки інших партнерів можна це зробити.

Отже, план Маршалла в Європі продемонстрував, що, прагнучи впливу та домінування, США стали каталізатором для відновлення європейських країн.

Проте цілі Сполучених Штатів на різних етапах можуть суттєво відрізнятися, особливо коли йдеться про конкретні погляди Дональда Трампа та його команди. На жаль, у мене немає до них довіри.

Якщо припустити поганий сценарій, умовний, що на зустрічі в Анкориджі Трамп про щось домовився з Путіним, наскільки це могла бути широка угода, чи вона була звужена, чи вона стосувалася конкретних речей? Можливо, це й була широка угода, про яку мріяв Путін? І країна, наш бюджет не в найкращому вигляді.

Ви абсолютно праві, зазначаючи, що Європейський Союз надає нам підтримку, зокрема, у придбанні зброї з США. Однак, є певні представники американських еліт, які можуть намагатися донести до Європи ідею про необхідність зменшення фінансування українського бюджету. Це може бути, наприклад, зменшення фінансування вдвічі або на третину. На жаль, ми всі усвідомлюємо, що макроекономічна ситуація в Україні наразі залишає бажати кращого, і це м'яко кажучи.

Отже, поганий такий сценарій - тиснути на нас за допомогою відсутності необхідних коштів для підтримки нашої стабільності. Тим більше, що, як з'ясувалося, українські еліти теж стараються примудритися, щоби впродовж років в промислових масштабах освоювати державні кошти, реалізовувати в такий спосіб ці зловживання. Я думаю, подібне не снилося навіть сицилійській мафії - оті оборудки в енергетиці. А можливо, з'явиться не лише енергетичний кейс. Ми де там знаємо - кого писали, в який спосіб писали, скільки записали детективи антикорупційних органів. І воно буде вкидатися, вкидатися. Буде дуже тяжко сказати: послухайте, давайте нам гроші, бо ми потребуємо. А нам скажуть: послухайте, у вас крім Міндіча ще є такий-то, такий-то, такий-то - є і такий ризик.

Ну, очевидна відповідь на це - будь-які схеми паралельні, звісно, для країни створюють дуже погані умови. А ми бачимо, що ці "смотрящіє" часів Януковича і контроль політичний над цим повернувся. Тому влада нинішня краще не стане. Очевидно, що нам потрібна динаміка в покращенні якості влади. Воєнний стан - неможливість виборів. Але ніхто не сказав, що воєнний стан - неможливість зміни коаліції. Ну, власне, там її немає вже де-факто, де-юре вона є.

І президент України сказав: а чого нам віддавати те, що ми на виборах отримали у 2019 році? Ну так, вибачте, вже підтвердити треба легітимність. Тому коаліція має бути підтверджена, тобто вона має бути створена наново, відповідальність взяти за уряд. Президент має все-таки відійти трошки назад на свої повноваження - зовнішня політика і безпека, оборона, не передавати так явно відповідальність свою своїм підлеглим на межі порушення, тому що інколи передача повноважень відбувається. Принаймні так сприймається виконавцями, що дуже мені дивно.

В ідеалі, звісно в Україні це неможливо, у такий динамічний час влада має мінятися швидко. Якщо мирний би був час, я би сказав: раз на чотири роки, не більше. А от в Америці, до речі, конгрес міняється, кожної палати представників, кожні два роки. В Америці, яка досить стабільна. Я вам скажу, в Америці можуть бути і зворотні процеси. Може бути гірше в політичних питаннях, а може навпаки піти в майбутньому. Зараз таких ознак немає, зараз Америка дуже розділена, але в майбутньому...

Америка є надзвичайно незалежною країною. Це величезна нація з населенням 320 мільйонів людей. Їм не потрібні ті ж ресурси, які необхідні нам; наші потреби зовсім інші. Вони вже пройшли через різні етапи корупції та інших проблем. У минулому у них були такі ж виклики, як контроль над медіа та корупція, але вони знайшли різні шляхи для їх вирішення. Наприклад, вони легалізували лобізм, в той час як у нас існує законодавство про лобістів, але на практиці це виглядає по-іншому. Дехто вважає, що впливи залишилися, і хоча це може бути правдою, принаймні є певні заходи, які дозволяють з ними боротися.

Судова система повинна остаточно стати незалежною, адже український громадянин потребує надійної опори, яка забезпечить його захист від зловживань з боку влади.

Влада завжди виступає як засіб впливу, незалежно від особи, яка її обіймає. Навіть якщо президент буде найчеснішим і найсправедливішим, його оточення може реалізовувати власні схеми, і він, безсумнівно, про це дізнається. Коли Володимир Зеленський стверджує: "Я про це не знав", у мене виникає питання: а де ж у такому випадку наші спецслужби?

Якщо президент не в курсі справ, то, звичайно, він не може бути присутнім в усіх ситуаціях. Але те, що він не в курсі діяльності своїх близьких партнерів чи бізнес-помічників, викликає подив. Тож коли президент заявляє "Я не знаю", у мене виникає питання: чи не втомився він? І не лише я маю це питання – багато хто з нас може таке запитати.

Тому треба повернутися від двох паралельних оцих світів - створеного інформаційного і реального світу, якось звести їх до купи. Контрольні механізми відновити: парламенту, громадянського суспільства, мати діалог із суспільством. Це наприкінці цієї влади. А далі знайти спосіб, що дуже важливо, переходу до нової системи. Можливо, буде якась корекція, можливо, якась і правова, хтось пропонує це. Ну, я не думаю, що це вирішить питання. Після війни надто складно буде. У нас же два варіанти, у нас очевидно, що буде влада централізована. Або це буде більш військова влада, базуючись на тих, хто був у війні. Вони мають на це право. Або це буде централізована, але більш все-таки збалансована, ніж зараз, парламентом влада.

Встановлення легітимності результатів зміни влади в Україні залишається відкритим питанням. Яким чином продемонструвати, що для нашої країни, яка вже переживає сьомий рік політичних змін, це є надмірним? Українці мають чітке ставлення до тривалого перебування влади — вони не схвалюють, коли лідери затримуються на одній посаді. Приклади з Леонідом Кучмою, який перебував на посаді двічі, показують, що це не є нормою. Можна наводити різні причини, чому так склалося, але сьогодні одного п’ятирічного терміну достатньо для реалізації будь-яких амбіцій. Ідеї про необхідність ще більше часу, подібно до російської практики Путіна, не сприймаються в Україні. Тож важливо забезпечити мирну та демократичну передачу влади.

Сьогоднішній президент Володимир Зеленський має намір оголосити, що виконає свої зобов'язання і не буде висувати свою кандидатуру в наступних виборах. Це необхідно, оскільки забезпечити легітимність майбутніх виборів за участі чинної влади буде вкрай складно.

Я особисто не вірю в стереотипи на кшталт: "всі люди змінюються на краще" або "молодь завжди краща за старших". На мою думку, важливими є інституції. Для України це єдиний шлях вперед. Ми - країна козацтва, країна колективних рішень, де необхідний взаємний контроль. Наші сусіди здатні краще контролювати один одного, ніж абстрактні інституції ззовні. Те, що відбувається в Америці, демонструє: навіть Дональд Трамп, маючи значний вплив на конгрес, все ж підпадає під баланс сил. Тому нам потрібно повернутися до балансу влади, активізувати вплив громадян на ухвалення рішень, а також завершити реформу судочинства, щоб уникнути призначення сумнівних суддів. Для цього людям слід активно залучатися до цих процесів, розвивати критичне мислення і брати на себе відповідальність. Лише тоді, коли кожен скаже: "Я готовий зробити краще" і виявить активність у цій сфері, ми зможемо досягти змін.

Ну, вибори можливі були б через 100 днів по закінченню активної фази війни і після укладення параметрів безпекової угоди, яка б гарантувала нам можливість проведення виборів. Чи є, на вашу думку, перспективи, що до кінця поточного року буде укладено рамкову принаймні угоду? Чи це може протягнутися на весну?

Навіть якщо з'явиться якась політична заява між США та Україною, це не призведе до негайного рішення — це лише відкриє шлях до дипломатичних переговорів.

Необхідно створити певні умови. Я не можу робити прогнози, адже існує безліч різних факторів, що впливають на ситуацію. Однак наразі в головах людей формується певний консенсус: одна група стверджує, що зміни можуть відбутися найближчим часом, і говорить про це з великою впевненістю, починаючи від генерального секретаря НАТО і закінчуючи дніпровським равіном, який серйозно заявив, що володіє конфіденційною інформацією. Втім, ми розуміємо, про яку інформацію йдеться.

Січень став місяцем важливих рішень, і на цьому все. Не можу стверджувати, що ці люди помиляються, але я давно прийняв для себе певні висновки: те, що я спостерігаю і аналізую, я не збираюся змінювати. Операція, про яку йдеться, лише підтвердила мої думки. Коли мені заперечували: "А яка ж це операція, якщо Трамп говорить одне, а Зеленський інше?", я відповідав: "Так, це правда! Політики часто висловлюють те, що їм вигідно".

Таким чином, якщо оцінювати ситуацію об'єктивно, до лютого-березня не варто очікувати значних змін – як на фронті, так і в його околицях. Все залежить від того, чи залишаться американські санкції ефективними щодо російської нафти, а також від того, чи деякі країни, зокрема Саудівська Аравія, почнуть постачати нафту Китаю замість російської. У випадку падіння цін на нафту, Путін може зрозуміти, що економіка війни не має перспективи на фінансовий рік. Плюс до всього, якщо американці вирішать посилити нашу оборону ракетами середньої дальності – будь-якими, своїми чи європейськими – це суттєво підвищить можливості для точних дальніх ударів, адже ракети є своєрідними снайперськими засобами. Отже, до лютого може виникнути певне вікно можливостей, хоча це не гарантовано. Я особисто вважаю, що найближчий критичний момент спостерігатим у лютому.

Цей процес дозволить значно зекономити час, адже підготовка рішень триватиме кілька місяців. Всі ці неофіційні переговори та ідеї можуть суттєво вплинути на ситуацію. Якщо все піде за планом, з лютого можна буде скоротити терміни не на пів року, а на декілька місяців і знайти оптимальне рішення. Але це можливо лише за умови, що Росію вдасться примусити до дій. Щодо України, тут можна досягти результату лише завдяки спільним зусиллям.

Лише за умов, що український народ одностайно висловить свою готовність до відмови від супротиву, можна буде говорити про подальші кроки. Я не можу передбачити, на якому етапі це станеться, оскільки рішення мають приймати люди, які перебувають на передовій. Вони потребують запитань стосовно своєї готовності. З мого досвіду спілкування з ними, можу сказати, що вони не бажають відтермінування тривалістю кілька місяців, після якого війна відновиться. Вони прагнуть отримати певні гарантії для спокійного існування, адже піднімати країну на боротьбу вдруге буде дуже важко. Якщо ще додати до цього вимогу відступити з Покровська до адміністративних кордонів Донецької області, це може стати серйозною перешкодою для мобілізації людей у майбутньому.

Отже, прогнози — це, знаєте, річ досить складна... Я не збираюся робити жодних передбачень. Можу лише зазначити, що можливості, які могли б виникнути в даний момент, якщо б американці протягом півроку тиснули на росіян, тепер перенесені на лютий-березень. Що чекати далі — сказати важко.