Скандал навколо НПП "Пирятинський", вибори в Угорщині, когнітивна боротьба та невдача Тимошенко.

Буданов про ресурси війни, Трощинська про боротьбу за мізки і дипломатія, яка потребує терпіння

Протягом останніх двох тижнів український ютуб переживає справжні бурі, спровоковані скандалами та бійками. Якщо ви вважаєте, що експерти чи глядачі сперечаються через рецепти пасок, ставлення до російської опозиції чи аналіз результатів виборів в Угорщині, то ви помиляєтеся. Головні дійові особи цієї нової драми не цікавляться ані добрими росіянами, ані угорськими виборами, навіть не згадують про паски. Вся справа в лелеках.

Четвертий рік поспіль Національний природний парк "Пирятинський" здійснює спостереження за лелечим гніздом у селі Леляки. Хоча відео спостереження організовувалося для наукових цілей, воно стало своєрідною психотерапією для всієї країни. Навесні 2022 року, коли в умах панував хаос, лелеки, що в режимі онлайн облаштовували своє гніздо та виховували пташенят, приносили заспокоєння й надію.

Цього року творці серіалу вирішили, що спокій українців може бути лише ілюзією, і презентували нам насичену мелодраму про любов та зраду у стосунках. Сюжет розгортається навколо Одарки, яка, маючи довготривалі стосунки, вкрала молодого лелеку у іншої пташки. Вона спокусила його, але, опинившись у цікавому положенні, повернулася до свого колишнього партнера Грицика, адже той виявився потужнішим за її юного коханця. Тепер у пари вже три яйця – одне від минулих стосунків і два, які вони вивели разом.

Неспокійне особисте життя птахів вразило навіть учених, як зазначив Анатолій Подобайло, працівник Національного природного парку "Пирятинський", в інтерв'ю для "Радіо Хартія". Що вже говорити про простих українців.

Стрим триватиме до відльоту птахів, отже вікно для психотерапії буде відкрито ціле літо. А поки повертаємося до людського.

Однією з найяскравіших подій квітня стало здобуття перемоги угорською опозицією на нових парламентських виборах. Віктору Орбану, ймовірно, доведеться залишити свою посаду, що може призвести до значних змін для України. Це включає в себе можливість отримання європейського кредиту в обсязі 90 мільярдів євро та повернення коштів, які були вкрадені у українських інкасаторів.

Звичайно, YouTube переповнений фахівцями, які діляться своїми прогнозами щодо того, коли, як і чи відбудеться це взагалі. Вибір досить великий. Якщо ви віддаєте перевагу класичному підходу, варто звернути увагу на Liganet, де обговорювали ситуацію в Угорщині напередодні виборів колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко та діючий речник МЗС Георгій Тихий. Пізніше коментарі дав і колишній міністр Павло Клімкін, який, до речі, вважає, що з новою угорською владою нам не слід очікувати близьких відносин, але й погіршення стосунків також не варто прогнозувати.

Для шанувальників нових облич "Європейська правда" підготувала приємний сюрприз, зустрівшись із послом України в Угорщині Федором Шандором. В умовах напружених відносин між Україною та Угорщиною, дипломат не надавав розгорнуті інтерв'ю українським медіа з моменту свого призначення, щоб уникнути додаткових приводів для пропаганди з боку Орбана. Таким чином, бесіда Шандора з редактором "ЄП" Сергієм Сидоренком стала першим повноцінним контактом з українською аудиторією. Ця розмова цікава не лише з точки зору особистості українського посла в одній з найскладніших країн Євросоюзу, але й з огляду на його думки та спостереження щодо процесів, що відбуваються на дипломатичному рівні.

Отже, Федір Шандор -- етнічний угорець і колишній військовослужбовець, може і пожартувати, і вилаятися. Тож слухати нашого угорського посла аж ніяк не нудно.

"Те лайно, яке зробив наш "сусід", треба знімати пластами", -- схарактеризував ситуацію він.

Шандор назвав конкретну дату, після якої варто очікувати початок офіційної розмови України та Угорщини -- 11 травня, та по пунктах перелічив, яких змін потребують українсько-угорські відносини. Тут гість "Європравди" порадив набратися терпіння, адже згадані пласти накопичувалися завдяки орбанівському режиму роками.

"Кожен мусить озиратися на свого виборця, і я розумію [угорських] політиків, які на це зважають. Я також розумію [угорських] виборців, яких годували цією пропагандою 16 років, а тепер кажуть: "То все було не так". Тому все це потребує часу. Є такий український вислів: "Терпіння нам, брати". І саме це нам треба. Я розумію, що світ рухається, що у нас війна й гинуть люди, але треба набратися терпіння", -- застеріг він.

Протягом бесіди посол кілька разів несподівано відзначав, що взаємини з угорцями не завжди мали негативний характер, і навіть в останні часи мали місце позитивні моменти.

"Угорщина -- єдиний сусід, який не влаштовував нам демонстрації на кордонах. Коли поляки і словаки блокували кордон -- угорці лишалися відкриті, і саме через них ішли вантажі. А також через Угорщину транзитом проходили військові вантажі, хоч про це не говорили публічно", -- сказав він.

Шандор також зазначив, що після початку масштабного конфлікту його підрозділ отримав значну підтримку від угорських волонтерів, які забезпечували їх необхідним обладнанням.

Справжній дипломат, адже саме така інформація є вкрай важливою для українців, щоб діалог з угорцями міг взагалі розпочатися.

Інтерв'ю з послом за два дні подивилися 6,7 тисячі глядачів.

Орбанівська пропаганда -- лише частина великої когнітивної війни проти України, що триває. Журналістка медіа "Мілітарний" Катерина Супрун і засновник аналітичного центру Resurgam Дмитро Корнієнко у новому випуску спільного подкасту вирішили з'ясувати, що таке взагалі "когнітивна війна" та як українцям у ній перемогти. У гості ведучі покликали журналістку, медіаменеджерку, директорку департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту "Суспільного мовлення" Тетяну Трощинську.

-- Поле бою -- мозок, -- коротко схарактеризувала предмет розмови гостя, а згодом додала, що когнітивна війна спрямована не на просування "найкращого наративу, найчесніших фактів чи найздоровішої правди", а на створення умов, де людина взагалі втрачає здатність комусь вірити.

Безумовно, Росія є однією з провідних агресорських країн у цьому виді війни, оскільки вона розробила відповідну доктрину та ретельно опрацювала її аспекти як в теорії, так і на практиці. НАТО вже визнало цю проблему, охарактеризувавши когнітивну війну як шостий вимір, що доповнює традиційні конфлікти на землі, воді, в повітрі, космосі та в кіберпросторі. Альянс закликав держави-союзники працювати над розвитком у населення стійкості до інформаційних атак.

Але так уже сталося, що Україна не в НАТО й уже переживає атаку Росії у всіх вимірах, тому захищатися нам треба прямо зараз. Один із дієвих інструментів -- створення власних когнітивних наративів. Україні це вдається, але зі змінним успіхом.

У 2022 році ми успішно використовували образ жертви, а в 2023 році акцентували увагу на контрнаступі та швидкому завершенні війни. Це можна піддавати критиці, але ми запропонували певну когнітивну рамку для Європи, стверджуючи, що, якщо ви докладете більше зусиль, то всі зможемо жити в мирі. Однак, коли контрнаступ не дав бажаних результатів, ми опинилися в ситуації без чіткої стратегії. Після приходу Трампа образ жертви також зазнав змін, адже на когнітивному рівні нас стали порівнювати з агресором. Наразі в Європі все частіше звучать дискусії про нас як про рівноправних сторін. Проте тепер ми маємо унікальну можливість, яку створили події в Ірані. Україна почала позиціонувати себе як важливого актора в сфері безпеки, — зазначив Дмитро Корнієнко.

Цей наратив піддається критиці й в межах країни, і учасники бесіди обговорили, яку роль відіграють ЗМІ у його створенні.

Журналістам варто оволодіти концепцією національних інтересів. Ми часто сприймаємо все в чорно-білих тонах. Обирати найкраще з-поміж поганого – це також важливий вибір, — зазначила Тетяна Трощинська.

Протягом тижня подкаст привернув увагу більше ніж 5,2 тисячі глядачів.

Подією тижня у ютубі стала прем'єра документального фільму "Ізоляція" режисера Ігоря Мінаєва про артцентр на базі закинутого радянського заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку, який російські окупанти та колаборанти перетворили на катівню.

Світова прем'єра фільму відбулася в жовтні 2024 року, після чого стрічка взяла участь у численних фестивалях. Зокрема, вона отримала нагороду за найкращий документальний фільм на 34-му Фестивалі історичного кіно в Пессаку, Франція.

До масового глядача "Ізоляція" дісталася лише зараз: фільм виклали на ютуб-каналі "Суспільне Документалістика".

Фільм створено на основі архівних документів та свідчень очевидців. У першій частині йдеться про радянський період, зосереджуючи увагу на діяльності заводу та популярних міфах про комуністичний рай. Друга частина присвячена епосі незалежної України, де показано трансформацію колишнього підприємства на сучасний артцентр. Третя частина містить свідчення цивільних осіб, які стали жертвами катувань після 2014 року.

Попри те, що завдяки письменнику Станіславу Асєєву -- він також є одним із героїв фільму -- ми вже багато знаємо про "Ізоляцію", фільм вражає. Справа не тільки у страшних подробицях катувань -- глядачі ютубу вже чули та бачили значно більше, наприклад, у фільмі Данила Мокрика "Тортури по нотах".

Режисер наочно показав зв'язок того, що сталося з Донецьком і його жителями, а згодом і з усією Україною, з людожерською радянською системою. Вона зі столиці регіону після розпаду СРСР нікуди не пішла, а спроби боротися з радянським спадком створенням сучасного артцентру виглядають зараз вкрай наївними.

Символічними є архівні кадри, що ввійшли до фільму. В одному на трубу колишнього заводу поміщають гігантську червону помаду на честь жінок Донецька, а назагал -- як символ краси та мистецтва, що нібито перемогло радянський морок. В іншому кадрі бойовики підривають ту трубу разом із артоб'єктом.

Автор не має чіткої відповіді на те, як діяти далі. У фіналі він відкрито висловлює свій жах перед "монстрами з ампутованими почуттями", яким стало тісно в Донецьку, і які прагнуть знищити всю Україну. Проте, вважаю, що під впливом побаченого, глядачі знайдуть свій шлях: спочатку необхідно ліквідувати радянські пережитки в усіх їхніх формах, а вже після цього переходити до переосмислення. Виглядає так, що Україна готова прийняти цю ідею.

За три дні фільм подивилися майже 7 тисяч глядачів.

На завершення хочу звернути увагу на два відеоматеріали, які з'явилися ще минулого тижня, але безумовно заслуговують на увагу і сьогодні. Першим є інтерв'ю Власти Лазур з народною депутаткою Юлією Тимошенко, яке транслювалося на каналі "Радіо Свобода". Другим є запис зустрічі голови Офісу президента Кирила Буданова з представниками бізнесу, що був опублікований на каналі CEO Club Ukraine.

Юлія Тимошенко стає героїнею моїх оглядів вже втретє, адже вона є невичерпним джерелом для покращення професійних журналістських навичок. Спершу лідерка "Батьківщини", яка віртуозно володіє мистецтвом словесної еквілібристики, розмовляла з шеф-редакторкою LB.ua Сонею Кошкіною, а згодом -- із ведучою телеканалу "1+1" Наталією Мосейчук. Кожна з медійниць намагалася зробити пролом у залізобетонному захисті політикині, але переконливо це вдалося лише Власті Лазур. Фраза журналістки "Питання тут ставлю я, Юліє Володимирівно" вже стала мемом.

Автори ініціативи "Як не стати овочем" Оксана Мороз і Тетяна Микитенко, ведуча каналу "Рагулівна", вже представили свої аналізи методів, якими користувалася Власта. Не хочу повторювати їхні висновки, але варто підкреслити, що інтерв'ю є основою для журналістського дослідження.

До речі, протягом дев'яти днів його переглянули близько 125 тисяч осіб.

Щодо зустрічі Кирила Буданова з бізнесом, то відео цікаве темами, які зазвичай не виносять на широкий загал, хоча вони є важливими. Наприклад, ішлося про дефіцит персоналу в країні.

Протягом останніх двох років ми докладаємо зусиль для імпорту працівників з інших країн, але це виявляється дуже складним завданням. Яка державна політика в цьому напрямку? Чи дійсно є потреба в іноземних працівниках? Представник бізнесу висловив думку, що суспільству вони не є необхідними, на відміну від підприємств. Він також зазначив, що легалізація одного іноземця обходиться приблизно у 40 тисяч гривень, що включає офіційні платежі за отримання дозволу на проживання та різноманітні документи.

Буданов, у свою чергу, поділився своїм досвідом формування іноземного легіону в рамках ГУР, зазначивши, що учасники зазвичай використовували Україну лише як транзитний пункт, а не залишалися для тривалої служби.

Буданов виявляв значний песимізм (або ж просто намагався говорити лише правду) і регулярно підкреслював необхідність покладатися виключно на власні сили.

— Сильна Україна не викликає великого інтересу у багатьох. Якщо ми будемо рухатися вперед, штучні проблеми лише зростуть, — застеріг він.

Хоча інтерв'ю має дещо похмуру атмосферу, це не заважає його інформативності. Тут можна дізнатися про перспективи мирних переговорів (очікується, що наступним кроком стане приїзд американської делегації в Україну), а також про можливу трансформацію економічної моделі країни (Буданов запропонував на вибір терміни неоіндустріалізація або реіндустріалізація). Крім того, обговорюється реформа мобілізаційної системи.

Поки триває війна, існуючі проблеми з мобілізацією не можуть бути вирішені через одну ключову причину. Збройним силам потрібні люди, а насправді — людський ресурс. Проте, більшість людей не бажають йти на фронт. Існує мінімальний план щодо кількості призовників, які повинні приєднатися для підтримки бойових дій. Між цими двома реальностями немає зв'язку. Якщо люди не готові йти добровільно, доведеться вдаватися до призову, як кажуть, — зазначив Буданов.

Протягом дев'яти днів інтерв'ю переглянули більше 272,5 тисяч глядачів.