"Там панувала активність, а згодом вона зникла."

Нарешті українські кінотеатри отримали можливість показувати фільм "Сірі джмелі" режисера Дмитра Мойсеєва, який створений за мотивами роману Андрія Куркова. Цей роман потрапив до списку найкращих книг 2022 року за версією The New Yorker і був переведений на англійську, німецьку, французьку та данську мови.

Світова прем'єра стрічки мала місце на кінофестивалі в Роттердамі (Нідерланди) у 2024 році. В Україні кіно отримало Ґран-прі Одеського кінофестивалю та спеціальну нагороду фестивалю "Молодість". Крім того, цей фільм був визнаний найкращим на премії кінокритиків "Кіноколо".

Віктор Жданов на показі фільму "Сірі джмелі".

У селі Мала Староградівка, яке розташоване в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє: 49-річний пенсіонер Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого - сепаратисти. Головна турбота Сергійовича - як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни. Фільм змінює сюжет, залишаючи двох героїв в рідному селі, змінюючи таким чином і фінал (доволі несподіваний і водночас логічний). Таким чином Мойсеєв екранізує лише першу частину фіналу. І це рішення виглядає вдалим, картина цілісна, а побутові дрібниці та звичні неспішні діалоги підносять ці кілька днів життя у сірій зоні до рівня високої драми.

Фільм знімали на Луганщині, в селі Вовчоярівка, у сірій зоні, звідки знімальній групі довелось терміново виїжджати 22 лютого 2024 року. І ця тривога, що висіла тоді у повітрі, сильно відчувається буквально у кожному кадрі.

"Сірі джмелі" - добре кіно, що, відштовхнувшись від роману, є абсолютно самостійним мистецьким твором, сильним та якісним.

ZAXID.NET провів інтерв'ю з Віктором Ждановим, одним із акторів, що виконують головні ролі у фільмі "Сірі джмелі". У бесіді обговорювалися як особливості проекту, так і загальна ситуація в українському кінематографі.

У фільмі "Сірі джмелі" що є найголовнішим у вашому персонажі?

Відчуття покинутості. Обставини, які склалися. Ця історія може комусь подобатись, може не подобатись, але вона цікава. А тим більше в такому форматі, який прописаний в романі. Вона не схожа на мою історію, це власна історія, болюча, щемлива, можливо, смішна в певних моментах, але це історія реальних людей.

Чому ваш персонаж так невідступно тримається за свій дім, з якого практично нічого не залишилось?

Кожен з нас має свою точку старту: місце народження, рідне місто, країну, мову та свої корені. Я вважаю, що саме в цьому полягає суть цієї оповіді.

Персонажі фільму, що живуть по сусідству, мають кардинально різні погляди на життя, але, незважаючи на це, їм вдається мирно співіснувати. Як ви вважаєте, чи може така ситуація існувати в реальному житті?

Вони відзначаються чесністю, щирістю та відкритістю, сприймаючи одне одного без масок і ілюзій. У їхніх стосунках немає місця для обману чи хитрощів. Вони приймають світ і одне одного такими, які вони є насправді. Їхні розмови наповнені правдою. Як у книзі, так і в кінострічці присутні елементи щирості та відвертості, і це безумовно позитивно.

"Сірі джмелі"

Ти існуєш у своєму світі, я в своєму. Я не втручаюся в твоє життя, ти не втручаєшся в моє. Саме так вони сприймають навколишню дійсність.

Ну, а що треба? Заточувати всіх під себе, говорити, що треба жити тільки так, як я живу? Мені здається, це теж трохи неправильно. Є різні погляди, різні люди, різні поняття, різні цінності

Не знаю, якось після таких фільмів, після таких історій складається й особиста історія, над якою ти починаєш думати, і все виявляється не таким простим, як здавалось би нам на перший погляд. Хіба так буває, що раз сказав - і всі погодились? От хтось сказав: збираймо сміття. Всі кинуться збирати? Та ні, не всі. Я й сам не можу дати чітку, нормальну відповідь, що все повинно бути саме так, а не інакше. Це життя.

"Сірі джмелі"

Дмитро Мойсеєв адаптував лише фрагмент роману. Чи хотіли б ви продовжити цю історію до завершення?

Ні, мене більше цікавить сюжет фільму. У ньому вже поставлено крапку. У першій частині ми бачимо прояви людяності, боротьби за виживання та стійкості. У другій половині все виглядає дещо розпливчасто в цьому сенсі. Те, як Дмитро представив історію, відкриває більше можливостей для різних трактувань героя. А що далі? Далі вже немає інтриги.

Як сталося, що актор вашого калібру розпочав свою кар'єру в кіно лише в 2014 році?

Я приїхав до Києва, та й все. Життя так склалось. Раніше мене щось не пускало, я хотів вступати до інституту Карпенка-Карого, але не вийшло. Потім я поривався з Донецька якось виїхати - теж не виходило, сімʼя була проти. Але потім так обставини склались, що мене сюди винесло. Значить, це було потрібно саме в цей момент. Я не вбачаю нічого ані страшного, ані поганого. Для мене це позитив, адже я знайшов ніби другий бік у професії, її інший формат. Мене подобається, що я для себе щось відкрив у 50-60 років. У кіно я познайомився з чудовими людьми, чудовими акторами, чудовими режисерами, художниками, гримерами, взагалі з усіма цехами. І для себе щось нове відкрив. Якби я відкрив це раніше, можливо це не було б таким важливим. Можливо, я б не був таким, яким я є зараз, мабуть, так.

"Кіборги"

Є фільми з вашою участю, які мали шалений успіх. Є такі, які викликали шквал обурення. Як ви ставитесь до великого успіху та до жорсткої критики?

Я маю позитивне ставлення до обох аспектів. Звісно, якщо це виправдано. Це ж те саме, про що ми вже обговорювали. Кожна людина унікальна, у всіх є свої погляди, і кожен має право їх висловлювати. Іноді ситуації можуть бути несправедливими, але все ж це лише чиясь думка. Існують невдалі фільми чи проєкти, проте ми завжди прагнемо створити якісний продукт, щоб глядач міг пережити емоції - чи то сльози, сміх, чи тугу.

Що саме є вашим головним критерієм, коли ви приймаєте рішення про участь у проекті?

Я оцінюю проєкти з різних аспектів, зокрема з морального та духовного. Мені важливо, чи подобається мені матеріал, про що він, а також чи викликає інтерес історія персонажа, його взаємин і вчинків. Вчинки людини завжди відображають її суть. Можна багато говорити, але саме дії є справжньою реальністю. Фінансовий аспект для мене не є пріоритетом. Часом я виконую роботу заради заробітку, але завжди прагну робити її сумлінно.

"Спіймати Кайдаша"

Ви жили та працювали в Україні в багатьох регіонах. Чи це допомагає в акторстві? Як ви враховуєте регіональні особливості? Стереотипи, можливо?

Звичайно, якщо йдеться про якийсь певний регіон, то треба якось відповідати йому. Полтавщина - одна, Херсонщина - інша. Але стереотипів у мене немає. Є всюди погані люди, є хороші, є повії, є злодії й так далі. Різні люди всюди є. Питання: як ми до них ставимося.

Акторська професія мені дуже близька, оскільки вона дозволяє виводити на поверхню емоції та переживання, подібно до митця, що малює картину. Проте, важливо показувати позитивні аспекти навіть у негативних персонажах. Коли граєш антагоніста, необхідно знайти в ньому щось цікаве, стати його захисником і знайти виправдання для себе. Пригадую випадок, коли мені запропонували зіграти роль, але я відмовився, адже не міг знайти аргументів для виправдання дій цього персонажа. Я просто відчував, що не можу втілити таку особистість, і пояснити це мені було складно. Я не зміг знайти в собі виправдання для такого героя.

А загалом люди всюди смішні, цікаві, з гумором, позитивом, негативом, скандалізмом. Розлучення, весілля є всюди, може, просто називаються по-різному. Де б я не був, я все одно намагаюся бачити щось добре та цікаве.

А як би ви виправдовували свого персонажа з "Мирний-21"?

Я його не намагався виправдати, просто таких людей мені траплялося бачити чимало, я їх добре знав. Це історія, яку я легко сприймаю. Ці особи сформовані під впливом Радянського Союзу — і змінити їх погляди практично неможливо. Ні вліво, ні вправо. Хоча й мій Міхалич не зовсім безнадійний.

"Извержение горы"

Повернуся до "Сірих бджіл". Зйомки практично були перервані повномасштабним вторгненням, так? Потім вони поновились, але вже на Київщині. Для вас, як для актора, відчутна різниця між зйомками на Донеччині та зйомками під Києвом?

Звичайно, життя в тому регіоні відрізняється. Я загалом нічого для себе не відкрив - я просто побачив ще більшу драму і трагедію життя людей. Коли я ще жив у Донецьку, то лише трошки торкнувся цього, ще ж вони тоді не розкрутилися на повну. Це був тільки початок. А під час зйомок побачив повністю спустошене село, закинуті хати, які колись були заповнені людьми. Колись там вирувало життя. А потім його не стало.

Відчуття було досить незвичним. Коли потрапляєш у цю атмосферу, грати вже не потрібно. Ти просто сприймаєш це, живеш у цьому світі і переносиш його на екран. А в околицях Києва активувались професійні навички.

"Сірі джмелі"

Зараз багато сперечаються про доцільність, етичність знімання фільмів про війну під час війни. Що ви думаєте з цього приводу?

Мені здається, фільм "Кіборги" Ахтема Сеітаблаєва перегорнув цю сторінку. Я розумію, що зараз дуже важко акторам грати, бо головне не переграти, не брехати. Це я про себе говорю. Коли запрошують на якійсь проєкт, я дуже ретельно передивляюсь сценарій, передивляюсь персонажів.

Чому би ви порадили глядачеві піти на "Сірі джмелі"?

Ви не перша, хто ставить це питання, але я не є радником, розумієте? Я виконую свою роль. Прагну робити все якомога краще. Як я можу давати комусь поради? Я просто актор, який взяв участь у цьому проекті. Якщо ця історія та фільм дійсно варті уваги, глядачі прийдуть. Мене тішить, що цей фільм вийшов у такому форматі. Це кінематограф для фестивалів, а не для широкого загалу. Чесно кажучи, я не очікую від нього великих касових зборів, хоча, звісно, хотілося б, щоб вони були.

Чи віддаєте ви перевагу роботі в фестивальному кіно, чи, можливо, у масовому?

Мене більше вабить процес роботи, ви ж розумієте? Це те, в чому я дійсно впевнений. Найважливіше для мене – це виконувати свою справу якісно та чесно. Усе інше – це вже справа випадку. Адже ніхто не міг уявити, що "Спіймати Кайдаша" стане таким хітом. Ніхто не знав, що це викличе такий великий резонанс. І ніхто не міг передбачити, що "Кіборги" отримають таке широке визнання по всій Україні і зберуть такі великі збори.

Ми опинилися в умовах, які ускладнюють створення чогось по-справжньому унікального. Маємо чимало недоліків, існує безліч запитань стосовно виробництва, прокату та фінансової підтримки. Я зосереджений на собі та своїй діяльності, нічого більше. Однак я спостерігаю за деякими несправедливими, неправильними і неефективними аспектами, які не сприяють розвитку. З цим необхідно боротися, адже продовжувати рухатися за старими радянськими схемами не має сенсу.

"Засідання об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"

Віктор Жданов, народжений 3 березня 1968 року в селі Киселівка Херсонської області, розпочав свою акторську кар'єру у 1986 році, приєднавшись до Херсонського академічного обласного театру ляльок. Пізніше він переїхав до Херсонського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Куліша. Протягом періоду з 2000 по 2014 рік Жданов працював у Донецькому музично-драматичному театрі. Після окупації Донецька він переїхав до Києва, де продовжив свою діяльність у театрі на Лівому березі, а згодом - в театрі імені Івана Франка.