Втративши ногу на фронті, він всього через півроку знову з’явився на боксерському рингу: дивовижна історія прикордонника з Харкова.

Довіртеся перевіреному джерелу – підписуйтеся на Telegraf у Google Новинах!

Темне укриття в підвалі напіврозтрощеної хати десь на північній ділянці фронту. Тут під наглядом побратимів лежить поранений 31-річний прикордонник з Харкова Олександр Мамонтов. Чоловік важко і часто дихає, намагаючись зберегти холодний розум і не знепритомніти від болю, після травматичної ампутації кінцівки. Військовий ще навіть не здогадується, що мине якихось пів року і темний підвал зміниться на залитий світлом софітів боксерський ринг, а імя захисника буде гучно звучати перед тисячами вболівальників. Про неймовірні повороти долі - далі в цій історії.

Думав навчальна тривога, а виявилося - війна

Олександр Мамонтов уклав угоду з Державною прикордонною службою ще в 2017 році, задовго до початку масштабного вторгнення Росії. Проте його служба не була прямо пов'язана з військовими діями, тому, коли друзі Олександра запевняли його, що "амбіції" сусіда охоплюють всю Україну, прикордоннику було важко сприйняти це всерйоз.

"Мої друзі, які до повномасштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі казали, що "велика" війна неминуча, просто ніхто не знав конкретної дати. Я - сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо", - каже військовий.

Як виявилось 24 лютого 2022 року - можливо.

"О четвертій ранку надійшло повідомлення до робочої групи - підйом за сигналом тривоги. Необхідно було з'явитися на точці зустрічі у формі та з тривожними валізами. Подібні ситуації траплялися й раніше під час тренувань, і я спочатку подумав, що це знову чергове навчання. Коли почав збиратися, раптом почулися вибухи. Спочатку вважав, що це просто сильний вітер. Але зайшовши в новини, зрозумів, що відбувається щось серйозне. Тоді усвідомив, що все в моєму житті зміниться назавжди", - ділиться своїми думками чоловік.

Проте, Олександр вирішив радикально змінити своє життя самостійно. У 2023 році він перейшов до бойового підрозділу: 10-го окремого загону оперативного реагування "ДОЗОР".

"Усі мої найкращі друзі служили в бойових частинах, і я не міг залишатися в стороні, сидячи в офісі та ховаючись за званнями. Тому я вирішив перейти до спеціального підрозділу," — ділиться своїми думками чоловік.

Олександр Мамонтов, будучи частиною підрозділу спеціального призначення, боровся за Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Він також мав можливість відвідати зону відчуження Чорнобиля.

"Перший раз завжди супроводжує страх, - згадує військовослужбовець про свої перші реальні бойові виходи. - І кожен раз це відчуття не зникає. Це зовсім не схоже на те, як показують у фільмах. Я ніколи раніше не переживав нічого подібного. Можна трохи порівняти це з моментом, коли ти вперше виходиш на бій, але в сто разів інтенсивніше. Згодом ти вчишся контролювати цей страх і звикаєш до нього. Крім того, ворог також вчиться і робить це дуже швидко, адаптуючи нові стратегії та тактики. Наприклад, це можна побачити на прикладі використання дронів."

"Розум усвідомлював, що сталося, але серце не бажало приймати цю реальність."

Своїм другим днем народження чоловік вважає 8 листопада 2024 року - день, коли отримав важке поранення.

На той момент прикордонник вже навчився управляти дронами і виконував місії на бомбардувальнику Vampire, якого загарбники між собою називали "Баба Яга".

"Це був звичайний день, і ми займали ту ж позицію, де вже перебували раніше. Прибули на місце, розклали обладнання, дрон і боєприпаси, і почали чекати на команди. Я вирішив піти до нашого автомобіля, щоб залишити там кілька речей. Лише підійшовши, раптом почув гучний вибух. У наступну мить я вже опинився на землі. Голова "гуділа", а нога... Мій розум, здається, встиг зрозуміти, що відбулося, але повірити в це було важко. Я почав відповзати і кричати своїм товаришам, що я "триста". Озирнувшись на ногу, зрозумів, що з нею щось не так, і почав накладати собі турнікет", - ділиться спогадами Олександр.

Браття по зброї вийшли з засідки в підвалі напівзруйнованого будинку і швидко витягнули чоловіка всередину. Вони зафіксували момент перших хвилин після отримання поранення на відео. На щастя, евакуація пройшла оперативно, проте ногу військовий втратив відразу після вибуху, тому медикам довелося вжити заходів і провести ампутацію.

Чоловік і досі не впевнений, що ж саме його травмувало: протипіхотна міна, скид з дрону чи снаряд з міномету. В перші дні після операції, в лікарняній палаті боєць відчайдушно перебирав в голові варіанти, щоб зрозуміти, де ж він схибив?

"Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, - зізнається військовий. - Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з'явиться і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це твердо стоячи на своїх двох ногах".

Таке свідоме "програмування" надало сил і пришвидшило реабілітацію захисника. На щастя, проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення Олександр виписався з лікарні та зайнявся протезуванням.

"Найважливіше – це справжнє бажання. Є молоді люди, які закриваються в собі, пропускають заняття з реабілітації і не проявляють активності. Крім того, важливо правильно обрати протез стопи, який буде підходити саме тобі. Це схоже на підбір взуття," – зазначає прикордонник.

Бокс після втрати кінцівки

Перед початком повномасштабної війни Олександр активно тренувався в боксі і мав звання майстра спорту з рукопашного бою. Тому, коли в реабілітаційному центрі йому запропонували знову надіти боксерські рукавички, він відчув радість, але й певну тривогу. Адже легко бути легким як метелик на своїх ногах, але зовсім інакше — боксувати з протезом.

"Безумовно, це не зовсім те саме, що і на своїй нозі, тому мені довелося адаптуватися. Але звикнути до всього можливо. Найважливіше тут - це стопа. На звичайному протезі не так комфортно, адже він не дуже гнучкий, в той час як м'який біговий протез ідеально підходить. Він забезпечує енергію для відштовхування, дозволяючи здійснити ривок у потрібний момент," - ділиться своїм досвідом ветеран.

Проте, перед початком першого поєдинку чоловік відчував невпевненість.

"Думав, що не зможу. Та спробував і як виявилось, виступив непогано. До мене підійшли організатори і сказали, що через місяць буде благодійний вечір боксу у Львові і запропонували вийти проти іншого хлопця на протезі", - розповів захисник.

Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще... Наразі Олександр провів вже пять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина.

"Це неймовірно! Відчуваєш себе справжнім атлетом на рингу: ти виходиш під улюблену музику, навколо безліч глядачів і зйомка на телебачення. Це надзвичайні емоції, які, напевно, є мрією кожного спортсмена. Крім того, це чудовий спосіб реабілітації і, звичайно, адреналін, який у повсякденному житті важко знайти. Ми, ветерани, звикли до війни, і там адреналін стає частиною життя. Тому бокс для нас є відмінною альтернативою." - ділиться своїми враженнями чоловік.

Ветеран, який відновив свою віру в себе після важкої травми, закликає підтримувати бойовий дух та вірити у всіх захисників.

"Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає", - резюмував Олександр Мамонтов.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.