Юлія Тимошенко зазнала поразки від Влади Лазур, тоді як Кирило Буданов сконцентрувався на істині.

Зрада в гнізді, позитивний аспект угорців, відокремлення від радянського впливу та інші новини з YouTube.

Протягом останніх двох тижнів український YouTube охоплений справжньою бурею емоцій, скандалів і бійок. Якщо ви вважаєте, що експерти або глядачі сперечалися з приводу рецептів пасок, ставлення до російської опозиції чи оцінки результатів виборів в Угорщині, ви помиляєтеся. Головні фігури цієї нової драми не мають жодного уявлення ні про добрих росіян, ні про угорську виборчу революцію, ані про самі паски. Вся справа в лелеках.

Вже четвертий рік поспіль Національний природний парк "Пирятинський" проводить спостереження за лелечим гніздом у селі Леляки. Спочатку відео спостереження організовувалося з науковою метою, але в результаті перетворилося на справжню психотерапію для всієї країни. Навесні 2022 року, коли в умах панувала тривога, лелеки, які в онлайн-форматі облаштовували своє гніздо та піклувалися про пташенят, приносили спокій і втіху багатьом українцям.

Цього року творці серіалу вирішили, що українцям спокій лише сниться, і представили якісну мелодраму про кохання та зраду. У сюжеті багаторічна господиня гнізда Одарка закохалася в молодого лелеку, який належав іншій самці, і спокусила його. Проте, коли Одарка дізналася про свою вагітність, вона повернулася до колишнього партнера Грицика, адже той виявився більш надійним за юного коханця. Тепер у пари вже три яйця: одне від попередніх відносин і два, які вони встигли знести разом.

Бурхливе особисте життя птахів здивувало навіть науковців, про що співробітник Національного природного парку "Пирятинський" Анатолій Подобайло розповів, наприклад, "Радіо Хартія". Що казати про звичайних українців.

Стрим триватиме до відльоту птахів, отже вікно для психотерапії буде відкрито ціле літо. А поки повертаємося до людського.

Однією з найзначніших подій квітня стало здобуття перемоги угорською опозицією на парламентських виборах. Віктор Орбан мусить залишити свою посаду, що може призвести до суттєвих змін для України — від відновлення доступу до європейського кредиту в розмірі 90 мільярдів євро до повернення коштів, вкрадених у українських інкасаторів.

Звісно, весь ютуб наповнився експертами, які розповідали -- коли та як це станеться і чи станеться взагалі. Вибір був широкий. Наприклад, якщо тяжієте до класики, то треба йти на Liganet, де ситуацію в Угорщині напередодні виборів обговорювали колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко та чинний речник МЗС Георгій Тихий, а після коментував колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін. Останній, до речі, дотримується думки, що з новою угорською владою просто нам не буде, але й поганих стосунків теж очікувати не варто.

А для любителів свіжих облич сюрприз підготувала "Європейська правда", зустрівшись із послом України в Угорщині Федором Шандором. Через напружені стосунки між двома країнами дипломат від початку свого призначення не давав розгорнутих інтерв'ю українським медіа -- щоб не давати зайвого приводу для орбанівської пропаганди. Тож його бесіда з редактором "ЄП" Сергієм Сидоренком стала першим повноцінним виходом до української публіки. Цікаво як з боку того, якою людиною є український посол в одній із найпроблемніших для нас країн Євросоюзу, так і з погляду на тези дипломата, який бачить весь процес ізсередини.

Отже, Федір Шандор -- етнічний угорець і колишній військовослужбовець, може і пожартувати, і вилаятися. Тож слухати нашого угорського посла аж ніяк не нудно.

"Те безладдя, що створив наш "сусід", потрібно усувати шарами," -- так охарактеризував ситуацію він.

Шандор озвучив конкретну дату, коли можна очікувати старт офіційних переговорів між Україною та Угорщиною — 11 травня. Він також детально виклав, які саме зміни необхідні для покращення українсько-угорських відносин. У своєму інтерв'ю "Європравді" гість зазначив, що варто запастися терпінням, оскільки ці проблеми накопичувалися протягом багатьох років через політику режиму Орбана.

"Кожен політик повинен враховувати думку своїх виборців, і я цілком розумію угорських політиків, які це роблять. Також мені зрозумілі угорці, які протягом 16 років піддавалися впливу пропаганди, а тепер чують: 'Це не зовсім так'. Тому на все це потрібен час. Є в українській мові вислів: 'Терпіння нам, брати'. І саме цього нам бракує. Я усвідомлюю, що світ змінюється, у нас іде війна, і люди гинуть, але нам слід набратися терпіння," — зазначив він.

Під час бесіди посол кілька разів несподівано зазначав, що стосунки з угорцями не завжди були напруженими, і навіть в останні часи мали місце позитивні моменти.

"Угорщина -- єдиний сусід, який не влаштовував нам демонстрації на кордонах. Коли поляки і словаки блокували кордон -- угорці лишалися відкриті, і саме через них ішли вантажі. А також через Угорщину транзитом проходили військові вантажі, хоч про це не говорили публічно", -- сказав він.

Також Шандор розповів, що після початку великої війни його підрозділу дуже допомогли угорські волонтери, які постачали необхідне обладнання.

Справжній дипломат, адже саме така інформація є вкрай необхідною для українців, щоб діалог з угорцями взагалі міг початися.

Інтерв'ю з послом за два дні переглянули 6,7 тисяч осіб.

Орбанівська пропаганда -- лише частина великої когнітивної війни проти України, що триває. Журналістка медіа "Мілітарний" Катерина Супрун і засновник аналітичного центру Resurgam Дмитро Корнієнко у новому випуску спільного подкасту вирішили з'ясувати, що таке взагалі "когнітивна війна" та як українцям у ній перемогти. У гості ведучі покликали журналістку, медіаменеджерку, директорку департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту "Суспільного мовлення" Тетяну Трощинську.

— Поле битви — це свідомість, — лаконічно охарактеризувала тему дискусії гостя. Вона також зазначила, що когнітивна війна не має на меті пропагувати "найдосконаліший наратив, найбільш правдиві факти чи найоб'єктивнішу правду", а прагне створити такі обставини, в яких людина втрачає можливість довіряти комусь взагалі.

Безсумнівно, Росія є однією з основних країн-агресорів у цій формі війни, оскільки вона розробила відповідну доктрину та детально опрацювала її як у теорії, так і на практиці. НАТО вже визнало цю проблему, класифікувавши когнітивну війну як шостий вимір, поряд з конфліктами на землі, у воді, в повітрі, у космосі та в кіберпросторі. Альянс закликав держави-союзники працювати над підвищенням стійкості населення до розумових атак.

Проте, склалася ситуація, коли Україна не є членом НАТО і вже стикається з агресією з боку Росії в усіх аспектах. Отже, нам потрібно захищатися негайно. Один із ефективних способів – це розробка власних когнітивних наративів. Україні вдається це робити, хоча й з неоднаковими результатами.

У 2022 році ми ефективно використовували імідж жертви, а в 2023 році перейшли до концепції контрнаступу та швидкого завершення конфлікту. Хоча це можна піддавати критиці, ми запропонували Європі певну когнітивну рамку: мовляв, якщо ви готові більше інвестувати, то всі зможемо жити в мирі. Коли ж контрнаступ не дав бажаних результатів, ми опинилися в когнітивному вакуумі, не знаючи, як діяти далі. А після приходу Трампа наш образ жертви зазнав змін, адже на когнітивному рівні нас почали сприймати як рівних агресору. Це призвело до нормалізації думки про нас як про сторони, що стоять на одному рівні, навіть у Європі. Однак зараз ми маємо унікальну можливість, яку відкрили події в Ірані. Україна почала позиціювати себе як важливого гравця в сфері безпеки, — зазначив Дмитро Корнієнко.

Цей наратив також зазнає критики в межах країни, і учасники бесіди розглянули вплив засобів масової інформації на його створення.

— Журналісти повинні освоїти концепцію національних інтересів. Ми часто сприймаємо ситуації лише в чорному чи білому кольорі. Вибір меншого зла також має право на існування, — підкреслила Тетяна Трощинська.

За тиждень подкаст подивилися понад 5,2 тисячі глядачів.

Яскравою подією тижня на YouTube стала прем'єра документального фільму "Ізоляція", створеного режисером Ігорем Мінаєвим. Ця стрічка розповідає про артцентр, розташований на території колишнього радянського заводу з виробництва ізоляційних матеріалів у Донецьку, який був перетворений російськими окупантами та колаборантами на місце катувань.

Світова прем'єра стрічки відбулася в жовтні 2024 року, після чого вона активно брала участь у фестивалях. Зокрема, фільм здобув звання найкращого документального作品 на 34-му Фестивалі історичного кіно, що проходив у Пессаку (Франція).

До масового глядача "Ізоляція" дісталася лише зараз: фільм виклали на ютуб-каналі "Суспільне Документалістика".

Фільм створений на основі архівних документів та свідчень очевидців. У першій частині йдеться про радянську епоху, де розкривається діяльність заводу та популярна радянська міфологія про комуністичний рай. Друга частина присвячена періоду незалежності України, описуючи трансформацію занедбаного підприємства на сучасний арт-центр. Третя частина складається з історій цивільних осіб, які стали жертвами катувань після 2014 року.

Хоча завдяки автору Станіславу Асєєву, який також є одним із персонажів фільму, ми вже маємо уявлення про "Ізоляцію", сама стрічка залишає глибоке враження. Суть не лише у жахливих деталях катувань – глядачі на YouTube вже стикалися з подібним, наприклад, у фільмі Данила Мокрика "Тортури по нотах".

Режисер яскраво продемонстрував взаємозв'язок між подіями в Донецьку, його мешканцями та ширшою Україною, підкреслюючи жахливу спадщину радянської системи. Після розпаду СРСР ця система залишилася в столиці регіону, а спроби подолати її вплив через створення сучасного артцентру виглядають тепер надзвичайно наївними.

Архівні кадри, які стали частиною фільму, мають глибоке символічне значення. У одному з них на трубу старого заводу встановлюють величезну червону помаду, що є даниною пам'яті жінкам Донецька, а також символом краси та мистецтва, яке, за уявленнями, змогло подолати радянський гніт. У іншому епізоді бойовики знищують цю трубу разом із артоб'єктом, підриваючи його в повітря.

Автор не має чіткої відповіді на те, як далі боротися з цією ситуацією. У фіналі він відкрито висловлює свій жах перед "монстрами з ампутованими почуттями", які, виявившись незадоволеними Донецьком, прагнуть знищити всю Україну. Проте, вважаю, що після всього побаченого, глядачі знайдуть свій шлях: спершу необхідно ліквідувати радянські елементи у всіх їхніх проявах, а потім вже переходити до переосмислення. Здається, Україна готова прийняти цю стратегію.

Протягом трьох днів стрічку переглянули близько 7 тисяч глядачів.

На завершення хочу відзначити два відео, що були випущені ще минулого тижня, але безумовно заслуговують на увагу й сьогодні. Мова йде про інтерв'ю Власти Лазур з народною депутаткою Юлією Тимошенко на каналі "Радіо Свобода", а також про відеозапис зустрічі голови Офісу президента Кирила Буданова з представниками бізнесу, який був опублікований на каналі CEO Club Ukraine.

Юлія Тимошенко вже втретє стає об’єктом моїх оглядів, адже вона безсумнівно є безмежним джерелом для вдосконалення журналістських навичок. Спершу лідерка "Батьківщини", що майстерно володіє мистецтвом риторики, спілкувалася з головною редакторкою LB.ua Сонею Кошкіною, а потім – з ведучою телеканалу "1+1" Наталією Мосейчук. Кожна з цих медійниць намагалася пробити броню політикині, проте справжній успіх у цьому вдалося досягти лише Власті Лазур. Її знамените запитання "Питання тут ставлю я, Юліє Володимирівно" вже стало справжнім мемом.

Оксана Мороз, ініціаторка проекту "Як не стати овочем", а також Тетяна Микитенко, творець каналу "Рагулівна", вже провели свої аналізи технік, які використовувала Власта. Я не буду повторювати їхні висновки, але варто підкреслити, що інтерв'ю є основою для роботи журналістів.

До речі, за дев’ять днів цей фільм набрав популярності, його переглянули близько 125 тисяч осіб.

Щодо зустрічі Кирила Буданова з представниками бізнесу, варто зазначити, що відео охоплює теми, які зазвичай залишаються поза увагою мас, проте мають велике значення. Однією з обговорюваних проблем став дефіцит кадрів в країні.

-- Останні два роки ми намагаємося імпортувати працівників з інших країн, дуже складно. Яка державна політика в цьому? Чи потрібні тут іноземці? Бо суспільству вони не потрібні, на відміну від бізнесу, -- спитав один із представників бізнесу, додавши, що вартість легалізації одного іноземця складає близько 40 тисяч гривень. Це офіційні платежі за дозвіл на проживання й інші потрібні довідки.

Буданов своєю чергою розповів про свій досвід у створенні іноземного легіону при ГУР, учасники якого зазвичай використовували Україну як перевалочну базу та мігрували далі, а не залишалися служити.

Буданов узагалі був доволі песимістичний (ну або просто вирішив казати правду й тільки правду) та найчастіше закликав розраховувати винятково на себе.

-- Сильна Україна мало кому потрібна. Будемо йти вгору -- штучних проблем буде більше, -- попередив він.

Хоча інтерв'ю має дещо похмурий настрій, це не заважає йому бути надзвичайно інформативним. З нього можна дізнатися про перспективи мирних переговорів (очікується, що наступним кроком стане візит американської делегації до України), а також про можливі зміни в економічній моделі країни (Буданов запропонував дві варіанти назв: неоіндустріалізація або реіндустріалізація) і про реформування системи мобілізації.

Поки триває війна, питання мобілізації залишається невирішеним з однієї простої причини. Армії необхідні кадри, проте насправді — людський ресурс. І, як виявляється, цей ресурс не особливо прагне вступати до лав військових. Існує мінімально необхідна кількість людей, яких потрібно залучити для підтримки фронту. Проте, між цими двома реаліями немає мосту. Якщо люди не бажають йти, їх доведеться мобілізувати, як кажуть, — зазначив Буданов.

Протягом дев'яти днів інтерв'ю переглянули більше 272,5 тисяч осіб.