Дванадцять ключових українських кіноробіт 2024 року

Підсумовуючи 2024 рік у світі українського кіно, варто зазначити, що, незважаючи на численні виклики, саме цей рік став знаковим, адже український фільм отримав "Оскар". Ми зібрали добірку стрічок, які дебютували на українських екранах у 2024 році, навіть якщо були зняті раніше. У цій статті розповімо, чому ці фільми варто подивитися у 2025 році, якщо ви не встигли насолодитися ними в кінотеатрах у 2024-му.

"Ля Палісіада" можна перефразувати як "Палісіада" або "Ля Палісія".

Режисер Філіп Сотниченко представить свою роботу, яка вийде в прокат 11 січня.

Світова прем'єра відбулася на Роттердамському фестивалі, де стрічка отримала приз FIPRESCI, а національна - на Київському тижні критики. Саме там українські кінокритики назвали його найкращим фільмом року. Також фільм був номінований на премію Європейської кіноакадемії.

Події в стрічці розгортаються в 1996 році, в останні місяці існування смертної кари в Україні. Судовий психіатр Олександр (Андрій Журба) та його товариш, слідчий Ільгар (Навруз Пашаєв), розслідують вбивство свого колеги-міліціонера. Трьох чоловіків пов'язувала спільна робота, давня дружба та почуття до однієї жінки. Тепер вона - вдова загиблого.

Жанр фільму "Ля Палісіада" можна перефразувати як "Палісіада" або "Ля Палісія". означений як іронічний детектив. Доволі сумнівне визначення. Ні, це не детектив про 1990-ті, не процедурал та не спогади про минулі часи. Сотниченко вибудовує складну конструкцію, стилізуючи відео під аматорькі зйомки на VHS (стрічка була знята на Sony DSR-PD170P, що фільмує у відеоформаті DVCAM, створеному якраз у 1996 році).

"Ля Палісіада" можна перефразувати як "Палісіада" або "Ля Палісія". вимагає від глядача уваги та зосередженості, щоб не втратити нитку задуму. Навіть не нитку, а відрізкі, сплутані між собою та складені на перших погляд у випадковому порядку. Але це не так. Для уважного глядача "Ла Палісіада" має логіку, яка керує художніми засобами. Адже це у першу чергу художнє кіно (не в сенсі ігрове, хоча гри тут не бракує). Це кіно, яке насамперед працює з кіномовою та намагається бути безкомпромісним артхаузом, що не надто старанно маскується під детектив.

Український комітет, відповідальний за вибір кандидатів на Оскар, обрав фільм, який представлятиме Україну в номінації "Найкращий міжнародний фільм".

"Що нового в Каті?"

Режисерка Крістіна Тинькевич, прем'єра відбудеться 25 січня.

Драма "Що нового в Каті?" - повнометражний дебют режисерки Крістіни Тинькевич з Анастасією Карпенко у головній ролі. Також у фільмі зіграли Катерина Козлова, Тетяна Круліковська, Олексій Череватенко, Ірина Веренич-Островська, Віктор Жданов та інші.

Картина розповідає про Анну (Анастасія Карпенко), лікарку швидкої допомоги та одиноку матір. Одного дня у її житті сталася трагедія, яка може все зруйнувати та залишити героїню на одинці з байдужою системою та безмежною втратою.

Світова прем'єра стрічки відбулася на 75-му кінофестивалі в Локарно в рамках конкурсної програми Concorso Cineasti del presente, де вона була удостоєна двох відзнак: спеціального призу журі Ciné+ та нагороди за найкращу акторську гру, яку отримала Анастасія Карпенко.

Фільм було створено ще до початку повномасштабної агресії Росії; хоча він не зосереджується на війні, питання втрати та етики вибору роблять його надзвичайно важливим у сучасному контексті.

"Кожен, напевно, глядач ставить власні акценти. Але для мене головною є тема морального вибору. Мені цікаво, наскільки мають бути сильними обставини, щоб людина почала зраджувати сама собі, почала ламати свій власний моральний компас. Тому що кожен з нас має своє розуміння того, що морально допустимо, що морально не допустимо, що добре, що погано", - говорить режисерка.

"Вартує, щоб люди, дивлячись кіно, робили висновки та хотіли працювати над собою або над ситуацією, на яку вони можуть вплинути. Такі фільми як "Що нового в Каті?" мають спонукати до цього. Так, я вірю в силу мистецтва, дуже вірю", - додає акторка Анастасія Карпенко.

"Заняття з прийняття різноманіття"

Режисер Аркадій Непиталюк, прокат з 14 лютого

Нетолерантна комедія про те, як одна зустріч може змінити усе життя цілої родини. Фільм створений за п'єсою Ігоря Білиця "Гей-парад", вистава за якою йде уже кілька років на сцені київського "Дикого театру". Аркадій Непиталюк у співавторстві з Людою Тимошенко та Олексою Гладушевським перенесли події картини з київської "хрущовки" у провінційну "сталінку" та змінили фінал.

Родина Найдюків переживає непрості часи та зовсім не має грошей. Цю проблему можна вирішити, якщо взяти участь у програмі "Заняття з прийняття різноманіття". Щоб отримати різноманітні субсидії Найдюки, а саме вчителька Надя (Олена Узлюк), її тривало безробітній чоловік Зеник (Олександр Ярема), а також їх діти Денис (Олександр Піскунов) та Діана (Кароліна Мруга), повинні прийняти у свою сім'ю представника ЛГБТ спільноти й активіста Василя (Акмал Гурєзов). Три тижні для упередженої родини пройдуть не просто, але кожен зможе віднайти себе та привести до ладу стосунки один з одним.

Незважаючи на відсутність несподіванок у сюжеті, фільм, у якому персонажі більшу частину часу перебувають у межах однієї квартири, вміло утримує інтерес глядачів і не відпускає його до самого завершення.

"20 днів в Маріуполі"

Режисер Мстислав Чернов, повторний показ починається з 14 березня.

Картину створили члени команди Associated Press, які стали останніми міжнародними журналістами в оточеному Маріуполі. Вони продовжили роботу в облозі та зафіксували кадри, які пізніше стали визначальними образами війни: смерті дітей, масові поховання, розбомблений пологовий будинок та інші жахи російських злочинів.

Прем'єра фільму відбулася на фестивалі "Санденс". У категорії World Cinema Documentary Competition стрічка отримала нагороду за вибір глядачів.

Українська прем'єра відбулася на фестивалі Docudays UA, де "20 днів в Маріуполі" став найкращим фільмом національного конкурсу, а також володарем призу глядацьких симпатій.

"20 днів в Маріуполі" - режисерський дебют воєнного кореспондента (з досвідом у Сирії, Нагірному Карабасі, Лівії, Іраку, Секторі Газа, Афганістані), фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. Також у створенні картини були залучені фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василиса Степаненко. За роботу в Маріуполі вони отримали Пулітцерівську премію. Після того, як фільм Мстислава Чернова "20 днів в Маріуполі" отримав "Оскар", компанія "Артхаус Трафік" випустить його у повторний прокат.

Фільм Чернова вийшов у національний прокат 31 серпня 2023-го і став найбільш касовою документальною стрічкою лише за чотири дні. Тоді "20 днів в Маріуполі" зібрав касу понад 531 тис грн. Загалом перша хвиля прокату принесла фільму понад 2,2 млн грн.

Другий етап розпочався 25 січня 2024 року, коли фільм отримав номінацію на "Оскар" у категорії "Найкращий документальний фільм". За цей час касові збори в прокаті перевищили 2,4 млн грн.

У березні "Оскар" допоміг випустити картину навіть там, де його досі не було в прокаті. Йдеться про містечка з однозальними кінотеатрами, які не могли собі дозволити показ документального кіно - це не було вигідно.

"Я та Фелікс"

Режисерка Ірина Цілик, фільм виходить у прокат 11 квітня, зображена на головному фото.

Поза всяким сумнівом, це один із найпотужніших та найтонших українських фільмів. Його прем'єра відбулась на Варшавському кінофестивалі.

Ця стрічка порушує теми дорослішання в складні 90-ті роки, нестачі уваги та травмованого війною чоловіка. Заснована на автобіографічному романі Артема Чеха "Хто ти такий?", вона не обмежується лише однією темою. Фільм охоплює безліч аспектів, вражаючи своєю глибиною та багатогранністю, водночас залишаючись зрозумілим та складним.

Режисерка Ірина Цілик любить своїх героїв. Це було відчутно ще у її успішній документальній картині "Земля блакитна наче апельсин". Вона їх не судить та не оцінює, а робить з них ніби членів власної родини, які часом нервують, часом втомлюють, але не перестають бути рідними.

Складова частина картини ретельно продумана до найменших нюансів. Ті, хто жив у ті часи, напевно впізнають багато знайомих елементів з власного минулого. У цьому творі немає нічого випадкового: кожен штрих не лише відображає епоху, але й несе в собі глибокий зміст. Музика, що присутня в картині, також відіграє важливу роль.

Андрій Чередник та Владислав Балюк у ролі Тимофія, а також відомий письменник Юрко Іздрик у ролі Фелікса дебютували у кіно саме у цій картині. Вони органічно взаємодіють у кадрі з досвідченими Анастасією Карпенко, Андрієм Ісаєнком, Галиною Веретельник-Стефановою, творячі емоційну та переконливу картину любові-ненависті.

Українське кіномистецтво заслуговує на нашу підтримку! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV запрошує вас насолодитися вітчизняними шедеврами, що задовольнять будь-які смаки. Ви зможете знайти тут як художні, так і документальні фільми, новітні серіали, а також анімаційні стрічки для всієї родини. SWEET.TV пропонує широкий вибір популярних українських кінопроектів, які неодмінно зацікавлять кожного.

"Будівля "Слово". Безмежна історія"

Режисер Тарас Томенко представить свій фільм у прокаті з 9 травня.

У фільмі режисера Тараса Томенка розповідається історія українських письменників доби "розстріляного відродження", яких влада поселила в одному будинку ніби для того, щоб створити ідеальні умови для творчості, а насправді для повного контролю. Там жили Микола Хвильовий, Павло Тичина, Остап Вишня, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний та інші.

Відомий будинок "Слово" був споруджений у Харкові в 1927 році за розпорядженням Йосипа Сталіна. Усі письменники тоді стали учасниками експерименту, який мав на меті вивести новий тип радянського автора та забезпечити повний контроль над творчим процесом для формування єдиного художнього методу соціалістичного реалізму. Проте не всі письменники приймали ідею прославляння культу Сталіна, як зазначають творці фільму.

Одного дня у будинку з'являється нікому не відомий автор Володимир Акімов. Після його появи у будинку почалися дивні події.

Світова прем'єра стрічки відбулася на 37-му Варшавському кінофестивалі в 2021 році, тоді як в Україні фільм вперше був представлений на фестивалі "Миколайчук OPEN".

Нагадаємо, Тарас Томенко зняв документальний фільм "Будинок "Слово"". Він здобув національну кінопремію "Золота дзиґа" як найкращий документальний фільм. Сценаристкою обох картин була письменниця Любов Якимчук.

У новому фільмі зіграли Остап Дзядек, В'ячеслав Довженко, Андрій Ісаєнко, Євген Ламах, Ніна Набока, Марина Кошкіна, Валерія Ходос, Роман Ясіновський, Костянтин Темляк та інші.

"Порцелянова війна"

Режисери Слава Леонтьєв та Брендан Белломо, прем'єра в Україні 15 травня

У фільмі йдеться про трьох митців порцелянової анімалістики з України. Головні герої Слава Леонтьєв, його дружина Аня Стасенко та Андрій Стефанов на початку повномасштабного вторгнення перебувають у Харкові. Хоча тут ревуть винищувачі і падають ворожі ракети, українські артисти Слава, Аня та Андрій вирішують залишитися вдома та працювати за покликанням. Вони знаходять тендітну красу навіть серед руїн, і власним прикладом демонструють, що навіть у нелюдських умовах важко знищити людську жагу до життя.

Світова прем'єра цього фільму відбулася на фестивалі "Санденс", де він здобув визнання у вигляді нагороди. Наразі стрічка потрапила до шорт-листів "Оскара" і має шанси на номінацію в категорії "найкращий документальний повнометражний фільм".

"Спокійні громадяни"

Режисерка Оксана Карпович, прокат з 29 серпня

Фільм цілковито базується на перехоплених телефонних розмов російських громадян. Ці діалоги формують основний зміст стрічки. Жодні коментарі не додаються, адже вони не є необхідними. Візуальний контент доповнює цю аудіоінформацію кадрами зруйнованих українських міст і сіл у Харківській, Київській, Миколаївській та Донецькій областях, де українці ведуть боротьбу за виживання.

Це фільм про дегуманізацію, тоталітарну російську машину, про насилля та повне відчуття безкарності.

Голоси "мирних" громадян, матерів, дружин і друзів відкривають світові не лише інформацію про перебіг так званої "спеціальної операції", а й жахливу внутрішню реальність суспільства, що стоїть за її реалізацією.

Для Оксани Карпович, яка стала режисеркою цього фільму, ця робота є її другою режисерською спробою. Вона здобула популярність завдяки стрічці "Не хвилюйся, двері відчиняться", а на початку повномасштабного вторгнення виконувала обов'язки локальної продюсерки для іноземних новин. Окрім цього, вона також займається фотографією.

Стрічка "Спокійні громадяни" брала у Берлінському кінофестивалі та отримала там дві відзнаки. Також вона була у програмах міжнародних фестивалів по всьому світу - від Гонконгу до Нью-Йорка. На Гонконзькому міжнародному кінофестивалі вона отримала Спеціальну відзнаку, а у Кракові - нагороду "Срібний Ріг" режисерці за фільм на соціальну тематику та приз FIPRESCI від асоціації кінопреси. Українська премʼєра фільму відбулась на міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де стрічка була представлена як фільм-відкриття.

"Чи відчуваєш ти до мене любов?"

Режисерка Тоня Ноябрьова презентує свій фільм, який виходить в прокат 30 травня.

Ще одна картина, що відображає наше життя в 90-х. Історія становлення особистості могла б розгортатися в будь-якому місці та в будь-який час, але вона припала на період, коли особисті переживання та руйнування сімейних зв’язків збігалися з кризою в державі.

Шістнадцятирічна Кіра стикається з розлученням батьків, що стає для неї справжнім ударом. Ця ситуація глибоко ранить її, ведучи до поступового руйнування її наївних мрій та сподівань.

Однією з безсумнівних удач картини є запрошення на головну роль акторки Карини Химчук, яка отримала за неї відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо.

Кіра виросла в родині кінематографістів у великій квартирі, де збираються цікаві люди та не надто переймаються радянським поняттям "дефіцит". Проте щасливе дитинство Кіри обривається раптово. І Кіра реагує так гостро, як тільки можна.

Ще одним з привабливих аспектів цього твору є те, що він створений з великою ретельністю та щирою любов'ю. Кожен елемент точно відображає епоху.

Проте не антураж вирішує. Головним у фільмі "Чи відчуваєш ти до мене любов?" є безсумнівна любов до історії, героїв і справи, яка робиться. Через історію Кіри Тоня Ноябрьова розповідає про той брак уваги та любові, який так часто згадують, коли говорять про 90-ті. Проте її картина не банальна, вона, при всій універсальності травм (якщо можна так їх кваліфікувати) дуже індивідуальна. Її героїня цікава, а сама історія викликає увагу та змушує за нею стежити.

Фінал режисерка залишає відкритим і питання, винесене у назву, ніби зависає в повітрі.

"Божевільні"

Режисер Денис Тарасов представить свій новий проект, який вийде в прокат 1 листопада.

Ця картина описує долю молодого меломана Андрія Довженка, який через свою пристрасть до забороненої в СРСР західної рок-музики опиняється в психіатричній лікарні. Йому ставлять вигаданий діагноз "млявоплинна шизофренія", розроблений у кабінетах КДБ, і він потрапляє в жахіття однієї з найжорстокіших практик репресій проти інакодумців.

Вигадана оповідь про особу, яка стала жертвою репресивної психіатрії в СРСР, все ж спирається на справжні історії дисидентів. Герої фільму мають своїх реальних прототипів і джерела натхнення.

"Головний герой - це збиральний образ дисидентів, які існували в дійсності. Був звукорежисер, який поставив на радіостанцію бобіну з закордонною музикою, і його теж забрали. Його теж його покарала радянська влада, але не так жорстоко. Персонажі, які його оточують в психлікарні, теж справді були. Все, що відбувається в фільмі, існувало і було насправді. Ми зібрали це в одну історію, в одне кіно, щоб показати психіатричну лікарню як певну метафору тоталітарної системи та радянської каральної машин", -- поділився Денис Тарасов.

"Божевільні" торкнулися теми, яка наразі у кіно не була розроблена. Тим не менше режисер вирішує розповісти цю історію як трилер. Тобто по суті "Божевільні" є почасти історичною драмою, почасти - гостросюжетним кіно.

Денис Тарасов живописно та з неабияким захопленням викладає свою оповідь. В результаті, фільм вийшов яскравим і захоплюючим. Проте, самій розповіді не вистачає деякої глибини та акценту на діях радянського тоталітарного режиму, а також на його спробах примусити всіх своїх громадян відповідати єдиній ідеологічній нормі.

У центрі сюжету виступають Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Віталій Салій, Остап Ступка, Олег Стефан та Анастасія Пустовіт.

"Назавжди-назавжди"

Режисерка Анна Бурячкова, прем'єра відбудеться 21 листопада.

"Назавжди-Назавжди" розкриває історії підлітків, які переживають своє дорослішання в атмосфері 90-х років. Для Анни Бурячкової час не виступає основним персонажем, як це часто буває в українських фільмах про цю епоху; він слугує фоном для героїв, що шукають хоч якусь опору у світі, сповненому невизначеності.

Київ, кінець 1990 років. Нещодавно Тоню (Аліна Чебан) перевели в школу на околиці Києва з центру міста. Тепер вона з новими друзями проводить час посеред похмурих пострадянських багатоповерхівок. Після перерви Тоня повертається до занять плаванням та знаходить собі подругу Лєру (Єлизавета Цілик). Нові друзі з'явились швидко. У тому числі й хлопці, з якими дівчині цікаво будувати стосунки. Лєрин брат (Артур Алієв) проявляє до неї симпатію, а їй самій цікавіше з Журіком (Захарій Шадрін).

Для режисерки Анни Бурячкової цей фільм став її першим повнометражним проектом. Раніше вона здобула популярність як авторка музичних кліпів, зокрема, її робота над "Герої вмирають" Стасік привернула увагу. Сценарій був спільно написаний з Мариною Степанською, відомою за проектом "Стрімголов". Зйомки картини завершилися в Києві всього за два тижні до початку повномасштабної війни, а постпродакшн проходив у Нідерландах.

Фільм, попри те, що змальована епоха провокує геть на інше, є надзвичайно гарним. Проте його кольорова гама цілком відповідає часу. Але вона ніби переплавлена у сучасності та надає картинці не архаїчності, а вінтажності. Проте це аж ніяк не свідчить про замилування 90-ми, а скоріше дає відчуття відстороненості.

Фільм являє собою єдине ціле, де всі компоненти органічно поєднуються і сприяють створенню загального враження. Незважаючи на глибокі емоції, що переповнюють, а також на сцени насильства, ця стрічка вражає своєю візіонерською природою. Динамічність також є її невід’ємною частиною. Хоча на перший погляд сюжет може здаватися хаотичним і навіть нелогічним, він чудово передає ту невизначеність, у якій перебувають персонажі.

"Редакція"

Режисер Роман Бондарчук, прокат з 28 листопада

Світова прем'єра стрічки відбулася на цьогорічному Берлінському кінофестивалі в рамках програми Forum.

"Редакція" - другий ігровий повнометражний фільм Романа Бондарчука. За свій ігровий дебют, "Вулкан", режисер отримав Шевченківську премію, а його документальний фільм "Українські шерифи" був представником України у змаганні за оскарівську номінацію "найкращий міжнародний фільм".

Дія фільму "Редакція", як і інших творів Романа Бондарчука, відбувається на його рідній Херсонщині. Зйомки відбулися до початку повномасштабної війни, але тематика конфлікту все ж займає важливе місце у стрічці.

Головний персонаж, Юра, біолог, який займається дослідженням рідкісних видів тварин півдня України, стає очевидцем підпалу лісу. Він намагається донести свою інформацію до редакцій місцевих медіа, але там не виявляють зацікавленості. Проте в одній з газет йому пропонують посаду.

У фільмі взяли участь херсонський журналіст і тепер військовий Дмитро Багненко, режисерка Жанна Озірна, а також актори Римма Зюбіна, Василь Кухарський та Андрій Кирильчук. Серед творчої команди також драматург Максим Курочкін і блогер Сергій Іванов. Варто зазначити, що більшість акторів походять із Херсонщини.

Роман Бондарчук розповів, що багато місць, де відбувались зйомки зараз під окупацією, деякі зруйновані, і спогад про них існує лише на екрані.