Українське коріння голлівудського кіно: як імперія подарувала Америці основний інструмент XX століття.

4 липня 1884 року в родині мінського лахітника Якова Меєра та Сари Мельцер народився хлопчик, якого назвали Лазарем. Через 40 років Луїс Барт Маєр очолив у Голлівуді корпорацію Metro-Goldwyn-Mayer (MGM), яка під його керівництвом стала найвідомішою, найбільшою та найуспішнішою кінокомпанією Америки.

Серед батьків-засновників Голлівуду лише Адольф Цукор із Paramount та Карл Леммле з Universal були вихідцями відповідно з Австро-Угорщини та Німеччини. Усі інші були містечковими євреями, які на початку 1880-х років втекли з Російської імперії до Америки, рятуючись від погромів та безвиході.

Наприклад, піонер американського кіно Лейб Железник, майбутній Льюїс Селзнік і батько легендарного Девіда О. Селзніка, продюсера "Віднесених вітром", з'явився на світ у Києві. Джозеф Шенк, він же Йосип Шейнкер із Рибінська Ярославської губернії, керував студією United Artists. А брати Вонсколасер із польського Красносельця створили імперію Warner Bros. І це далеко не повний перелік.

Біженці з регіону, що охоплює нинішні території України, Білорусі, Польщі та Литви, пережили важкі часи, але змогли втілити свою американську мрію, збудувавши в Каліфорнії так звану Фабрику мрій. Цей проект став символом віри в можливості та мрії, переконавши світ у реальності цього феномену. Ось як це сталося.

Після вбивства царя Олександра II народовольцями в березні 1881 року, антисемітизм у Російській імперії отримав офіційне підтвердження у законодавстві. Євреям було заборонено проживати поза межами маленьких містечок, купувати землю, а також отримувати доступ до вищої освіти та державних посад. Це означало, що амбітним особам ставали недоступними можливості для соціального підвищення.

Мільйони людей опинилися в пастці асиміляції, а безліч професій для них стали недоступними. Це призвело до того, що єврейські містечка почали страждати від перенаселення та бідності. Шмуль Гелбфіш, майбутній кіномагнат Семюел Голдвін, відомий як одна з ключових постатей MGM, вирушив із Варшави пішки. Перш ніж стати на борт корабля, що прямував до Америки, він пройшов пішки пів Європи.

Як сталося, що весь цей гурт зосередився на кінематографі? На це питання дав відповідь американський історик і кінокритик Ніл Ґеблер у своїй книзі "Власна імперія: Як євреї створили Голлівуд".

За його словами, коли злиденні іммігранти дісталися Америки, вони виявили, що традиційний великий бізнес жорстко контролює еліта -- білі англосакси-протестанти (так звані WASP), які зневажали чужинців з акцентом. А кінематограф на початку ХХ століття вважався дешевим ярмарковим балаганом, негідним уваги джентльменів. До нікелодеонів -- так називалися перші кінотеатри -- за п'ять центів ходили робітники і такі ж емігранти.

Так кінобізнес став єдиним соціальним ліфтом для біженців-аутсайдерів, які згодом перетворили його на світову монополію. А Російська імперія, як то кажуть герої вестернів, власними руками вистрілила собі в ногу, подарувавши Америці її головну культурну та ідеологічну зброю XX століття.

Історики запевняють, що в минулому немає місця умовностям. Проте в жанрі альтернативної історії Голлівуд виявляє неймовірну майстерність. Чому б нам не спробувати також пограти в цю гру і задати собі питання: чи могла б Російська імперія стати світовим лідером у кінематографії, якщо б державна юдофобія не змусила тисячі талановитих молодих людей покинути країну і вирушити за океан?

На жаль або на щастя, ні.

До винаходу чутливої плівки та появи потужних студійних софітів кіно знімали при природному освітленні. А Південна Каліфорнія (куди продюсери втекли від патентних війн із Томасом Едісоном) дарувала кінематографістам понад 300 сонячних днів на рік та розмаїття ландшафтів у межах години їзди. Тут тобі й океан, і гори, і пустелі з лісами. Ані Одеса, ані Ялта, ані тим більше Київ або Петербург не могли дозволити знімати кіно безперервно, цілий рік. А взимку виробництво взагалі б зупинялося.

Ринок збуту важко порівнювати. Американське кіно здобуло популярність завдяки мільйонам міських працівників та іммігрантів, які могли витратити по 5 центів на квиток і мали вільний вечір після важкого трудового дня. У Російській імперії 80% населення складали бідні, неписьменні селяни, які фактично залишалися в кріпосному стані. У сільській місцевості не було ані електрики, ані зайвих коштів – тим більше на відвідування кінотеатрів.

У підсумку, царська цензура виявилася жорстокою та всепроникною. У кіно було суворо заборонено зображати представників монархії, критикувати церкву, державних службовців і поліцію, а також порушувати складні соціальні питання. Тим часом Голлівуд переживав період бурхливого зростання завдяки сміливим і новаторським жанрам — вестернам, кримінальним драмам, сенсаційним сюжетам та відвертій романтиці. Царський режим навряд чи дозволив би продюсерам створювати фільми, які насправді були б у фаворі у широкої аудиторії.

Отже, співпраця між Голлівудом і Чорним морем навряд чи могла б відбутися. В альтернативній реальності кінематографа Київ і Одеса, безсумнівно, зайняли б провідні позиції як кіностолиці Європи, обійшовши Париж та Берлін.