"Зараз ми також є частиною Сухопутних військ": колишній миротворець розповідає про свій досвід у Конго, військові конфлікти та шлях до відновлення після отриманого поранення.

Україна брала участь у миротворчих операціях практично відразу з моменту здобуття незалежності.

Уже 1992 року наш миротворчий батальйон вирушив до охопленої війною Боснії і Герцеговини. Далі були: Хорватія, Грузія, Косово, Ірак, Ліван, Ліберія, Сьєрра-Леоне й інші країни Європи, Азії й Африки. У мирний час миротворчі місії під егідою ООН, ОБСЄ та НАТО були єдиною можливістю застосування збройних сил невоюючої країни в умовах, що наближені до бойових. Українські військовики отримували змогу здобути фаховий досвід, держава -- укріпити свої позиції на міжнародній арені та поглибити співпрацю з партнерами. 55 наших миротворців, на жаль, загинули під час виконання обов'язків.

З початком масштабного конфлікту у 2022 році всі п'ять миротворчих контингентів були повернені на батьківщину для боротьби з російською агресією. Сьогодні ветерани миротворчих місій виконують свої обов'язки в різних підрозділах Сил оборони України, і ми віддаємо шану їхній службі в Міжнародний день миротворців ООН, що відзначається 29 травня.

У зв'язку з цим 1 центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ провів бесіду з Олександром Іваньком, учасником останньої ротації українського національного контингенту в рамках Місії ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго (MONUSCO) та ветераном російсько-української війни.

Справка:

Олександр Іванько – капітан у запасі та авіаційний інженер. Він віддав десять років служби в 11-й окремій бригаді армійської авіації "Херсон", базуючись на аеродромі в Чорнобаївці поблизу Херсона, пройшовши шлях від рядового до офіцера. Учасник останньої на сьогодні 13-ї ротації українського національного контингенту в рамках Місії ООН у Демократичній Республіці Конго (з 15 вересня 2021 року по 15 вересня 2022 року) у складі 18-го окремого вертолітного загону ЗС України, який базувався в Гомі, провінція Північне Ківу. Після цього служив у 18-й окремій бригаді армійської авіації імені Ігоря Сікорського в Полтаві. У 2024 році був змушений залишити військову службу через серйозне поранення, отримане внаслідок ракетного обстрілу. Наразі він присвячує свій час музиці.

Як відбувалася підготовка учасників місії

Відбір кандидатів для 13-ї ротації в ДР Конго проходив на базі 18-ї бригади армійської авіації в Полтаві. Протягом місяця ми активно займалися, проходили навчання та складали заліки. Участь у злагодженні взяли близько 250 осіб, але на зборах нас було вже 500, оскільки кожен мав резервний номер. Для вибору найкращих кандидатів було встановлено умову: на одне місце претендувало два кандидати. Відбирали тих, хто мав більше знань, досвіду або навичок. Остаточне рішення приймалося на основі результатів заліків.

Перші враження від ДР Конго

Перше, що спало на думку, коли ми ступили на землю після виходу з літака, — це відчуття нестачі повітря. Атмосфера була важкою, хоча природа навколо вражала своїм зеленим пишністю. Зверху панувала зелень, а внизу виблискував пісок, що мав рудуватий відтінок, майже червоний. Таке було моє перше враження — яскравий контраст між зеленим і коричневим з червоним, а також відчуття, що дихати важко.

Але настала ніч, і ми зрозуміли, що не все так погано. Для людини, яка ніколи не була за кордоном, було незвично, що навколо багато темношкірих людей. Наче вчора у Львові в аеропорту сиділи всі європейці, а тут раз -- і такий контраст. Ще по дорозі до табору помітили, який у ДРК безлад на дорогах. Як вони їздять -- то страшне. Хтось їде по лівій стороні дороги, хтось по правій -- і всі в одному напрямку. Це в них нормально.

Коли ми прибули в табір, нас ізольовано на два тижні для обсервації через пандемію COVID-19. В цей час адаптація пройшла досить гладко. Ми звикли до погоди і їжі. Готували для нас чудово, адже на кухні працювали наші хлопці. Якщо у когось випадала нагода святкувати день народження, можна було звернутися до кухарів, щоб вони приготували улюблені страви, як, наприклад, оселедець під шубою або олів'є. Проте, за рік я виробив справжню неприязнь до трьох страв: бананів, курки та рису. Курку подавали практично щодня, а банани там розповсюджувалися, як у нас яблука. За долар можна було придбати цілу в'язку. Хоча я вже давно повернувся в Україну, все ще не можу полюбити банани.

Що мене ще вразило, так це те, що на ринку Конго можна знайти все, що вирощується в Україні, включно з кавунами.

Справка:

18-й окремий вертолітний загін здійснював свою діяльність у миротворчій місії в Демократичній Республіці Конго, починаючи з лютого 2012 року. Перед поверненням на Батьківщину у вересні 2022 року, у відповідності до указу Президента України № 114 від 7 березня, відбулося 13 змін ротацій.

Українські пілоти вертольотів виконували різноманітні завдання, серед яких вогнева підтримка наземних військ, забезпечення операцій підрозділів швидкого реагування, супровід озброєних груп, проведення пошуково-рятувальних місій з надання вогневої підтримки, а також операції з повернення, стримування та оглядові польоти. Вони також займалися матеріально-технічним забезпеченням місій ООН, транспортуванням військовослужбовців, вантажів, пасажирів та важливих осіб, а також виконували завдання спостереження, розвідки, патрулювання та медичних евакуацій.

Протягом свого існування 18-й вертолітний загін виконав 25 462 польоти, що в сумі становить 22 473 години нальоту. За цей час загін перевіз 116 280 пасажирів і 5 612 тонн вантажу. Зокрема, під час 13-ї ротації в 2021-2022 роках було здійснено 3702 польоти (3213 годин 12 хвилин), перевезено 12 853 пасажири та 666,5 тонни вантажу. У складі останньої ротації діяли 255 осіб під керівництвом полковника Євгена Вакуленка.

В армійській авіації задіяні всі.

Я працював старшим техніком у групі, що відповідає за технічне обслуговування та регламент вертольотів і їхніх двигунів. Це означає, що я був авіаційним інженером. Які ж обов'язки має авіаційний інженер?

Власники автомобілів добре знають, що через певний пробіг їх транспортний засіб потребує регулярного обслуговування: зміни оливи, фільтрів та інших важливих елементів. Аналогічно, авіаційні техніки проводять планове обслуговування гелікоптерів, здійснюючи роботи за своїми спеціалізаціями: двигуни, авіаційні системи, озброєння, радіоапаратура. Група механіків займається ремонтом виявлених пошкоджень. У той час як для автомобілів обслуговування базується на пробігу в кілометрах, для вертольотів це вимірюється в налетах годин або за місячним графіком.

Отже, кожні 25 годин гелікоптер проходить перевірку тиску в лонжеронних лопатях. Через 50 годин необхідно провести більш детальне обслуговування, що включає перевірку фільтрів, повітряної та гідросистем. Наступні перевірки відбуваються через 100 і 200 годин. Таким чином, кожен запланований інтервал обслуговування є важливим для підтримки гелікоптера в належному стані. У випадку інтенсивних польотів, гелікоптер може бути підданий перевірці двічі на тиждень. Всі команди, відповідальні за різні системи, ретельно контролюють їх функціонування, щоб забезпечити безперебійну роботу під час польоту. Безпека польоту є нашим головним пріоритетом.

Після кожного вильоту фахівці авіаційної галузі проводять зовнішній огляд літака, щоб виявити можливі пошкодження. Існує термін "металеве старіння", коли з часом можуть виникати тріщини. Авіаційні спеціалісти виявляють ці дефекти, щоб уникнути подальшого руйнування фюзеляжу. Експерти з авіаційного обладнання перевіряють калібрування приладів, щоб упевнитися в їхній точності. Радіоінженери тестують системи зв’язку та оповіщення. Озброювальники займаються перевіркою гармат, кулеметів та всього іншого спорядження. Роботи вистачає на всіх фронтах.

Ось так і проходило наше життя. Щодня ми займалися роботою: обслуговували, наглядали, контролювали. Коли обладнання виходило з ладу, ми його замінювали. І так пройшов цілий рік.

У моїй групі складалося 12 осіб: керівник, 4-5 старших техніків (старші лейтенанти, капітани), а решту складали сержанти та солдати, які співпрацювали з нами. В армійській авіації термін "підлеглий" має більше формальний характер. Насправді, немає ситуацій, коли, наприклад, солдат виконує завдання, а поряд із ним стоїть старший лейтенант і просто курить. Усі беруть участь у роботі, а курять разом.

Взаємини між військовослужбовцями армійської авіації будуються на принципі рівноправності. Ці стосунки мають свої особливості, які відрізняються від інших родів військ, і аналогічні лише в Повітряних силах. Льотчик усвідомлює, що його безпека та функціонування літака залежать від роботи інженера. Коли він сідає у літальний апарат, це свідчить про його довіру до інженерного персоналу, який підготував техніку до польоту. У нашій ротації було вісім вертольотів Мі-8: чотири з них були призначені для транспортування, а інші чотири — для бойових завдань. Транспортні вертольоти виконували завдання з перевезення вантажів та людей, зокрема евакуюючи поранених або тяжкохворих місцевих жителів з віддалених районів. Також здійснювались перевезення гуманітарних вантажів, зброї та особового складу для союзних сил.

Наші літаки були оснащені бойовими системами і виконували завдання в небі. Особливо наприкінці ротації, коли в Україні розпочалося повномасштабне вторгнення, у ДР Конго спалахнули заколоти. Часто ми поверталися з місії, підстрелені і з пошкодженнями. Іноді траплялося так, що ми змушені були сидіти на евакуаційних сумках, адже серед цивільного населення почалися заворушення. Наприклад, коли ми виїжджали з аеропорту до нашого табору, наш автобус закидали камінням.

Справка:

У січні 2022 року українські миротворці 18‑го вертолітного загону знищили військову базу бойовиків. Спільна операція конголезької та угандійської армії проти терористичного угруповання "Альянс демократичних сил" (ADF -- Allied Democratic Forces) тривала з грудня 2021 року. Щоб захистити цивільних жителів, керівництво Місії ООН доручило українським гелікоптерам Мі-8 завдати удару по раніше розвіданих військовим цілях у районі міста Бунія. Усі планові цілі були успішно знищені.

З 25 липня до 1 серпня 2022 року в Конго проходили акції протесту проти місії ООН, що були спровоковані звинуваченнями місцевих політиків у неспроможності зупинити тривалий конфлікт між різними збройними угрупованнями в провінціях Північне та Південне Ківу. Протестувальники вимагали, щоб MONUSCO залишила територію країни. Внаслідок заворушень у містах Гомі, Бені та Бутембо загинуло кілька миротворців, а також 36 мирних жителів.

Місцеві були в курсі, що "Путін — це несерйозно".

Протягом більше десяти років українці брали участь у місії ООН, що займалася стабілізацією ситуації в Демократичній Республіці Конго. Ми здобули повагу місцевих жителів, адже завжди дотримувалися етичних норм і ніколи не дозволяли собі неетичної поведінки щодо населення. Іноді можна було почути від конголезців вигук "Слава Україні!". Коли ж розпочалась повномасштабна війна, ми стикнулися з цікавим випадком. Під час візиту до магазину до нас підійшов молодий хлопець, приблизно 16-17 років, і вказав у бік, промовивши: "Ось, росіяни". Він натякав на те, що у нас війна з ними, і що це наші вороги. Ми, зрозуміло, не реагували на його слова, адже були в формі свого підрозділу, і на нас уважно дивився світ. Важливо зазначити, що ми не зустрічали російських військових, лише цивільних осіб.

Біля нашої бази розміщувалося 34 російські цивільні гелікоптери ООН. Після лютого 2022‑го їх забрали подалі на інший кінець аеропорту, щоб не було конфліктів. А від місцевого населення дуже часто можна було почути: "Путін -- х*йло". Хто довго працював на нас (наприклад, прибиральники), той вивчив українську мову. Вони могли спокійно з нами спілкуватися таким собі суржиком. Бо в ротаціях ще багато хто говорив російською.

Так що комунікація була налагоджена. Місцевих дуже мотивувало те, що наші люди щедрі -- можна було заробити. Більшість фінансово орієнтована. За гроші ти будеш для них найкращим друзякою. На долар я міг купити на ринку, наприклад, кілограм картоплі. А місцевий на ту ж суму -- усі п'ять. Для немісцевих ціна була вища. А таких було чимало.

Окрім нас були миротворці з багатьох країн: Китаю, Бангладеш, Уругваю, Індії тощо. З ними стосунки складалися прекрасно. Конфліктів не було. Вони, правда, були у великому шоці, дізнавшись, що в нас старший лейтенант може стояти в наряді на охороні аеродрому. Приблизно половину нашого підрозділу становили офіцери. А в них -- один офіцер на 50-60 людей. Вони як бачать капітана, то вже непритомніють. А якщо -- підполковника, то взагалі паніка.

В армійській авіації кількість офіцерів серед льотного та інженерно-технічного персоналу є вищою. Це обумовлено підвищеною відповідальністю, що лежить на них. Однак варто відзначити, що офіцери складають 90% загиблих у бойових діях, адже ми також є частиною Сухопутних військ.

Щодо підтримки миротворчих сил

Нас підтримувала Місія ООН, яка забезпечила фінансування у валюті, що викликало у нас великий захват. Сума була досить привабливою, що дозволяло, наприклад, придбати квартиру в Києві по прибуттю, залежно від тривалості ротації. Для багатьох це фінансове забезпечення стало справжнім трампліном. Забезпечення тилу також було на високому рівні. У нас ніколи не виникало проблем з паливом для виконання завдань — всього завжди вистачало.

Кліматичні особливості Африки та їх вплив на здоров'я населення.

Клімат в Демократичній Республіці Конго схожий на той, що в Херсоні, але з деякими відмінностями: тут трішки тепліше і випадає більше опадів. Погода спекотна і волога. Тому для хлопців з Херсона, які служили тут, це не стало чимось незвичним. Інші ж, через місяць-два, адаптувалися, і вже ніхто не звертав уваги на погодні умови.

З дитинства я страждав від невеликого недугу: зміна погоди завжди супроводжувалася головним болем. Однак у Конго ця проблема зникла. Причина в тому, що ми знаходилися на висоті понад півтора тисячі метрів над рівнем моря, і атмосферний тиск був зовсім іншим. Протягом року, проведеного на ротації, головний біль практично не турбував мене.

Ще в Полтаві на злагодженні ще нам зробили щеплення від усього, чого можна: малярія, дифтерія тощо -- близько 12 щеплень. Від "ковіду" нас також щепили через півроку, як ми були в ротації. І щодватижні видавали профілактичні таблетки від малярії. Тому що все-таки Африка. Ми якось були в медичному таборі індійців. То там настільки стерильно, що навіть на вулиці все блищало. Вони молодці.

Перше, що впало в око, -- у ДР Конго тяжко працюють жінки. Жінка може нести два відра води в руках, ще щось на голові, а на плечах ще дитина висітиме. А в цю ж мить під парканом сидить дядько і просто проводить час.

Конголезці мають цікаву звичку проводити час на кладовищі, збираючись на могилах для гри в карти та куріння. Наш табір знаходився неподалік від цвинтаря, де деякі могили були обгороджені парканами, накриті дахами та закриті великими замками. Згодом я зрозумів, що це зроблено, щоб зменшити кількість людей, які на них сидять. Проте, через три місяці ці замки були зламані, і всередині вже були люди. Коли йшов дощ, всі ховалися під навісами на могилах. Місцеві підлітки, приблизно 15 років, сиділи на могилах біля табору, сподіваючись, що військові принесуть їм цукерки чи йогурти. Там було багато дітей, які просили милостиню, і це мене особливо вразило.

Побачене в Конго переконало мене, що Україна ще дуже добре живе. Є що їсти, діти не голодні, не жебракують. Певен, зараз "на болотах" теж офігівають, що в нас у кожній сільській хаті висять килими, є електрика, туалети в будинку. Ми вже ті килими знімаємо, а в росіян це ще вважається шиком.

Діяли на благо України, навіть перебуваючи на протилежному кінці світу.

Мої батьки також служать у війську. 24 лютого 2022 року мама була на чергуванні в чорнобаївській бригаді. О п’ятій ранку вона зателефонувала і повідомила про прорив у Чонгарі. Потім дружина дзвонить і каже: "У вас там щось горить!" — і показує відео з прильотом по частині (з вікна нашої квартири видно аеродром). Я розбудив хлопців, усі вмить вставали з ліжок, почали попереджати родичів і планувати, куди відправити сім'ї в безпечне місце. Прильоти вже почалися в Полтаві та Херсоні, росіяни зайняли Олешки, і розпочалися бої за Антонівський міст. Настрій у всіх був такий, що навіть ті, хто ніколи не курив, почали запалювати сигарети.

Ми відразу звернулися до командира: витягуйте нас звідси, забирайте в Україну. А командир розвів руками. По-перше, немає чим. По-друге, у нас ще були зобов'язання перед Місією ООН. Контракт, який ми мали виконати, тому що на нас розраховували. З іншого боку, Україна за нас усіх отримувала кошти. Тому перший час ми приносили гроші на озброєння, на потреби української армії, які ООН платила за нашу участь.

Перші п'ять днів великої війни ми майже не спали. Усі сиділи в Телеграм-каналах. Ми зрозуміли, що поки не можемо повернутися, треба щось робити на місці. Я зв'язався з товаришем, який служив в СБУ. Ми знайшли людей, які перебували на вже окупованих територіях, і стали передавати інформацію в центр.

Я діставав дані з напрямку Миколаїв -- Снігурівка. Хтось працював на Антонівській стороні, тобто на Олешках. Хтось -- з боку Станіслава (прибережне село на захід від Херсона -- ред.). Сиділи в кімнаті вп'ятьох та передавали інформацію. Потім нам надсилали підтвердження, що там щось "сталося", і ми сильно тішилися.

Дружина з дітьми прожили три місяці в окупації. У середині квітня виїхали через Снігурівку. Цей день я добре пам'ятаю. Дружина подзвонила в шостій ранку, сказала: "Ми виїжджаємо" і поклала слухавку. Тоді мене на цілий день відсторонили від роботи. Начальник сказав: "Розумію. У тебе зараз думки тільки про сім'ю". Пам'ятаю, що надвечір мої пальці стали жовті від сигарет. О восьмій вечора дружина передзвонила та сповістила, що вона вже на підконтрольній Україні території, у Миколаївській області. І я пережив велике полегшення, що все закінчилося добре, що всі живі.

Два дні перед початком повномасштабної агресії я порадив дружині залити повний бак пального в автомобіль. Це виявилося надзвичайно корисним, оскільки коли ми вирушили в дорогу, заправні станції вже не працювали. У Херсоні бензин продавали з бочок, але ті, хто заправлявся цим пальним, часто зазнавали проблем на виїзді з окупованих територій, адже якість пального залишала бажати кращого. Подорож була сповнена небезпеки: на нашому шляху стояло вісім російських блокпостів, а також один український.

Повернення тринадцятої ротації в Україну

Хтось залишився, щоб передати справи, коли до нашого табору прибули або з Бангладеш, або з Індії. Інші займалися завантаженням техніки на пором, а ще хтось вирушив до міста Ентеббе в Уганді, щоб забрати вертольоти. Решта з нас сіли в літак і полетіли до Польщі. Коли ми побачили на дорозі знак "Україна", усі разом вигукнули: "Ура! Ми вдома!"

Нас таємно доставили на стадіон "Львів Арена", щоб уникнути будь-якої уваги. Потім ми пересели в військові автобуси, які відвезли нас до місця збору. Звідти нас направили у військовий шпиталь для медичного обстеження та здачі аналізів. Після цього кожен повернувся до своєї частини.

Гелікоптери доставлялися за допомогою літаків Ан-124. "Руслан" здатен перевозити дві-три одиниці техніки. Для цього їх розбирають: знімають лопаті, знижують тиск у шасі та укладають у літак. По прибутті до Польщі, їх знову збирали та відправляли в Україну вже самостійно.

Травми, відновлення та інтеграція.

Після повернення з ротації я дізнався, що мою рідну 11-ту бригаду перевели з Чорнобаївки до міста Броди на Львівщині. Згодом я вирішив перевестися до Полтави, в 18-ту бригаду АА. Мені запропонували позицію, що більш відповідала моїм інтересам.

У квітні 2024 року, внаслідок ракетного обстрілу з боку Росії, я зазнав травми та втратив ногу, а мій товариш по службі загинув. Його пам'ять увічнено у фільмі "Підйомна сила", який знімали на території нашої 18-ї бригади.

Я отримав травму ще в момент, коли лежав на бетонній підлозі. Коли мене привезли до лікарні, я безперервно повторював, що хочу продовжувати службу, просив не списувати мене. Проте військово-лікарська комісія вирішила, що я не придатний до служби в умовах війни. Отже, тепер я на пенсії.

Раніше я не мав жодного досвіду в музиці, але під час свого перебування в реабілітаційному центрі Superhumans вирішив спробувати диджеїнгу. Крім того, до нас завітав викладач гри на гітарі на ім'я Ростик. Мені було досить легко оволодіти новими навичками.

Маю офіційний записаний музичний сет. І один публічний виступ -- у київському барі "Хвильовий". 11 травня була презентація ініціативи EnterDJ, яка проводить навчання з диджеїнгу як арт-терапії для цивільних і військових. І я на відкритті цієї презентації грав свій перший сет.

Я також займаюся музикою в маленькому гурті, де граю на бас-гітарі. Ми не дотримуємося певного музичного жанру, а виконуємо різноманітні композиції. Нещодавно мали честь виступити разом з "Жаданом і собаками" у Львові 3 травня цього року, де виконали пісню "Мальви".

Я щиро вдячний реабілітаційному центру за те, що допоміг мені виявити мій талант і надав можливість його реалізувати. Тепер я можу продовжувати водити автомобіль з механічною коробкою передач, незважаючи на відсутність правої ноги. Я став першим у Superhumans, хто сів за кермо механіки і виїхав. Водіння для мене – це справжня пристрасть. Навіть коли я отримав поранення, моїми першими думками було те, що не зможу більше керувати автомобілем з механічною трансмісією.

У мене майже немає фізичних обмежень. Я одягнув протез і без проблем дістався до потрібного місця, сів у поїзд, маршрутку чи автомобіль. Спокійно пересуваюся, куди потрібно: вгору, через болото чи по траві. Єдине місце, де я не користуюсь протезом – це басейн. Хіба що трохи зменшилась швидкість пересування.

Важливість миротворчої діяльності для України

Участь України в миротворчих місіях є важливим кроком, адже вона демонструє світові українців як кваліфікованих фахівців, які прагнуть допомогти іншим. Крім того, це приносить фінансову вигоду: держава отримує значні кошти за нашу участь у місії, а самі учасники мають можливість заробити. Ще одним позитивним аспектом є безцінний досвід для пілотів та інженерного персоналу. Часті вильоти, значний наліт годин та наполеглива праця формують високі професійні навички. Наприклад, під час ротації я здобув багато нових знань. Раніше працюючи лише з двигунами, я тепер глибше зрозумів принципи роботи гелікоптера. Це дозволяє мені розбиратися в будь-якій системі та виявляти, що функціонує, а що потребує уваги.

Отже, нехай буде так, після нашої перемоги Україна знову зможе брати участь у миротворчих місіях. Ми станемо державою з величезним досвідом, і до нас проявлятимуть шану. Можливо, ми самі станемо інструкторами, ділячись набутими знаннями з іншими.