"Мистецтво слід зробити більш доступним, проте не варто його спрощувати."

#Мистецтво та розваги #музика

Віталій Вишинський - це ім'я, яке може стосуватися різних осіб. Чи є конкретний контекст, в якому ви хочете, щоб я змінив це ім'я або надбав йому специфічний зміст? може бути перетворено на "Вишинський Віталій" або "Віталій, прізвище Вишинський". Якщо вам потрібно більше варіантів або контексту, будь ласка, уточніть! - відомий композитор і викладач Національної музичної академії України, має ступінь кандидата мистецтвознавства. Він є лауреатом премії, названої на честь Левка Ревуцького, а також отримав стипендію від Міжнародного Вагнерівського товариства.

Твори Віталія Вишинського регулярно звучать на фестивалях сучасної музики, а піаніст Владислав Мокрицький вже протягом кількох років займається їх інтерпретацією. Їхня співпраця призвела до створення концертних проєктів та альбому фортепіанної музики, підтриманого Українським культурним фондом. Львів'яни зможуть насолодитися живими виступами цієї музики 20 вересня та 18 жовтня.

Напередодні концертів у Львівському органному залі ZAXID.NET поговорив з Віталієм про шлях від виконавства до композиції, популяризацію академічної музики та викладання під час війни, а також про цикл "Коли ми були наївними" і те, як повернення до дитячого досвіду може допомогти віднайти опору в сьогоденні.

Композитор як спосіб існування.

Шановний Віталію, ви розпочали свою кар'єру в ролі піаніста, але на другому курсі Національної музичної академії вирішили перейти на факультет композиції. Що спонукало вас до цього кроку?

Вступаючи до Національної музичної академії, я стояв перед вибором між виконавством і композицією. Зрештою, обрав фортепіанний факультет, але паралельно консультувався з Ганною Гаврилець, Мирославом Скориком та Євгеном Станковичем. Скорик вважав, що в мене є потенціал для композиції, а Станкович наголосив, що остаточне рішення маю ухвалити сам.

На першому році навчання я занурився у світ композиції, почав співпрацювати з Юрієм Іщенком і зрештою вирішив перейти на факультет композиції. Значним джерелом натхнення для мене став Олександр Козаренко — піаніст і композитор, який майстерно поєднував різні аспекти музичної творчості. Саме такий тип музиканта був мені дуже близький.

У вашій професійній діяльності поєднується кілька ролей: композитора, музикознавця, лектора, менеджера, педагога. Яка з них сьогодні вам найближча?

Важко точно визначити, оскільки можна говорити навіть про екзистенційну природу - про те, ким ти є насправді. Мій викладач композиції колись зауважив: ти не просто композитор через те, що створюєш музику, а тому, що сприймаєш світ як композитор, дихаєш, живеш і міркуєш в цьому контексті. У цьому розумінні я відчуваю, що належу до цього світу композиторів.

Тому навіть лекції ти читаєш із цієї позиції. Коли говориш з іншими й відстоюєш певне бачення музики як мистецтва, це також випливає з твоєї композиторської природи. Тобто я визначаю себе не статистичними показниками - не тим, скільки творів створюю щороку, - а певним стилем життя і способом мислення.

Через лекції - до музики

Пропаганда академічної музики є ключовим аспектом вашої роботи: ви розробляли навчальні курси для "Культурного проєкту", виконували роль експерта в Українському культурному фонді, проводили лекції в Українському вільному університеті в Мюнхені та активно берете участь у інших освітніх ініціативах. Що мотивує вас займатися просвітницькою діяльністю?

Все почалося з того, що я звернув увагу на свою здатність розповідати про музику та захоплювати нею інших — про це також згадували мої знайомі. З часом виник інтерес до такої діяльності, і публічні лекції перетворилися на важливий аспект моєї роботи. Разом з друзями ми стали одними з перших у Києві, хто систематично пропонував різні підходи до слухання, розуміння та відчуття музики. Згодом ми вирішили розробити курси, присвячені різним жанрам музичного мистецтва.

Паралельно подібні процеси відбувалися у Львові. Тарас Демко та Іван Остапович (директори Львівського органного залу - ред.) також формували новий підхід до представлення музичного мистецтва.

Сьогодні формати еволюціонують, але потреба обговорювати музику, аналізувати її та допомагати людям розуміти її суть залишається незмінною. Важливо для мене розрізняти доступність і спрощення. Ми повинні бути зрозумілими, але не можемо зводити складність до простоти. Мистецтво завжди має в собі елемент складності, і наше завдання полягає в тому, щоб зробити його доступним, не втрачаючи його глибини.

Освіта вимагає обміну думками.

Викладання в Національній музичній академії України під час війни є справжнім випробуванням. Які чинники допомагають вам та вашим студентам, зокрема киянам, зберігати мотивацію, підтримувати дух і продовжувати займатися музичною діяльністю?

Я думаю, що тут відповідь досить проста. Єдине, що може мотивувати й підтримувати, - це спільнота, коло людей, які поділяють те, що для тебе важливе. Людина - істота соціальна, їй потрібна можливість говорити про те, у що вона вірить, їй потрібен діалог. Коли ти бачиш, що є хтось зацікавлений, хто готовий про це поговорити, подумати і разом із тобою щось робити, це дійсно мотивує.

З іншого боку, смерть і загроза, які ми відчуваємо щодня, також можуть проявити в людині певні речі й стимулювати її до руху в певному напрямку.

Композитор і виконавець: спільний пошук

У вересні та жовтні у Львівському органному залі Владислав Мокрицький представить програму, яка цілком присвячена вашій фортепіанній творчості. Вона включатиме композиції, створені на різних етапах вашого творчого розвитку. Як з'явилася ідея повернутися до цих музичних творів і об'єднати їх у єдину програму?

На мою думку, це сталося випадково, але водночас було підготовлено завдяки попередній діяльності та стало результатом мого проєкту, пов'язаного із записом вокального циклу. Під час цієї роботи у Наталі Стець виникла пропозиція організувати невеличкий концерт у філармонії, і я запропонував виступити з фортепіанними циклами, які виконали б Анастасія Козяр і Владислав Мокрицький. Ми втілили цю ідею в життя, і концерт отримав схвальні відгуки.

Після виходу релізу Владислав Іван Остапович висловив бажання представити мою музику для фортепіано в органному залі. Я з радістю погодився на цю пропозицію. У програмі будуть представлені композиції з різних етапів мого творчого шляху, а також відбудеться світова прем'єра - звучатиме "Зів'ялі квіти", твір, завершений мною на початку липня, над яким я працював тривалий час.

Якою мірою ви дозволяєте Владиславу вільно інтерпретувати свою музику? Наскільки істотно для вас надавати йому детальні рекомендації під час цього процесу?

Я сподіваюся, що залишаю Владиславу свободу в інтерпретації моєї музики. Попри те, що він виконує мої твори, це його проєкт, а не мій. Я можу допомогти, підтримати чи щось підказати, але остаточний вибір - що і як виконувати - залишається за ним. Водночас я розумію, що як викладач і композитор можу бути дещо авторитарним, адже маю власне бачення музики. Проте зараз я намагаюся сприймати Владислава не як свого колишнього студента, а як колегу-музиканта, з яким ми в діалозі щось спільно шукаємо.

Мої корективи здебільшого спрямовані на уточнення окремих аспектів, що робить звучання твору більш виразним, зберігаючи при цьому унікальність виконавця. У випадку Владислава мені пощастило, оскільки ця музика йому дуже близька. Він чудово відчуває її глибинні ідеї, тож мої пропозиції знаходять добрий ґрунт. Це, скоріше, не спроба нав'язати свою точку зору, а спільний пошук і більш точне інтерпретування того, що вже закладено в музичному творі.

Чи траплялося вам, що виконавець сприяв вашому глибшому розумінню власної музики? Наприклад, чи вдалося Владиславу Мокрицькому виявити у ваших фортепіанних композиціях щось нове, що раніше залишалося непоміченим?

Існували подібні моменти, хоча в основному вони стосувалися підтвердження моїх намірів, які не завжди були мені цілком зрозумілі, проте вже були зафіксовані у нотному матеріалі.

Наприклад, у випадку з Анастасією Козяр, яка виконала фортепіанний цикл "Астероїди", її виконання надихнуло мене на нові творчі кроки. Завдяки їй я створив ще одну частину цього циклу, а після цього редагував і доповнював її, оскільки у її інтерпретації та сприйнятті циклу стали очевидними деякі ідеї, які я вже втілював у своїй музиці.

У випадку з Владом мали місце схожі процеси, але, скоріше, на етапі уточнення нюансів і вдосконалення нотного матеріалу. Це не було переписування чи доповнення, а саме прояснення певних моментів. Його підтримка сприяла тому, що я зміг краще усвідомити свої думки та чіткіше висловити власні ідеї.

Переживання дитинства заново

У концерті буде представлений цикл "Коли ми були наївними", а також композиції, що торкаються теми гри та іронії. Чому саме сьогодні, враховуючи те, що переживає українське суспільство, є необхідним звертатися до простоти і безпосередності дитячих переживань?

Це дійсно цікаве питання, особливо в рамках циклу "Коли ми були наївними", оскільки він несе в собі прагнення допомогти нам, сучасникам. Я хотів би звернути увагу дорослих слухачів на той час, коли ми були відкриті до світу, коли все здавалося простим і зрозумілим. Тоді ми вивчали основоположні поняття - добро і зло - і формували моделі поведінки, які врешті-решт визначили нашу дорослість. Зараз, у вирі щоденних турбот і криз, ми часто втрачаємо зв'язок з цим досвідом. Ось чому музика надає нам можливість на певний час відірватися від реальності, згадати про стан первісної цілісності та креативності, а також спробувати перенести цей досвід у наше сьогодення.

Це те, що я називаю "re-досвідченням дитинства" - своєрідною терапією дитинством через музично-мистецьку взаємодію. Пригадуючи й наново проживаючи власний дитячий досвід, ми можемо знайти в ньому опору, силу й позитивну творчу енергію для руху далі. Тому "Коли ми були наївними" - не про іронічне повернення в минуле, а про актуалізацію того екзистенційного стану, в якому ми колись перебували. Це спроба відбудувати себе теперішнього через повторне проживання й нове досвідчення себе колишнього.