Безмовний авангард, визначення "радянщини" та легендарний Миколайчук: 10 культових українських фільмів, що з'явилися до 1991 року.

Історія українського кіно - довга, непроста, але дивовижна. Від німого авангарду 1920 рр., який досі вивчають у кіношколах світу, до поетичного кіно 1960-х, що ставало політичною подією ще до виходу на екрани. Від фільмів про Другу світову війну до важких драм напередодні розпаду СРСР. Усе це створювалося за радянських часів, з усіма можливими заборонами та цензурами, але в Україні або з українським контекстом - на київській студії імені Довженка, в Одесі чи Харкові, з нашими акторами, за мотивами творів українських письменників тощо.

Ми базувалися на рейтингу ста найвизначніших фільмів в історії українського кінематографа, складеного на основі опитування експертів Довженко-Центру. З цього списку ми відібрали виключно стрічки, що вийшли до 1991 року, і обрали десять з них. Це не просто перша десятка, а ретельно підібраний перелік, у якому представлені різні десятиліття – від епохи німого кіно до пізнього радянського періоду. Список фільмів організовано в хронологічному порядку, починаючи з найдавніших і закінчуючи новішими роботами.

Дата релізу: 1929 рік | Режисер: Дзиґа Вертов

Колись цей фільм вважався просто дуже давнім, а тепер його можна охарактеризувати як витвір мистецтва з минулого століття, якому вже майже сто років. Він більше нагадує маніфест, аніж традиційне кіно. Протягом шістдесяти восьми хвилин ми спостерігаємо за містом, яке прокидається, працює, розважається і знову засинає, при цьому без акторів, сценарію та жодного тексту на екрані. Камера невпинно нагадує, що за цим процесом хтось уважно спостерігає.

Режисер культового фільму Дзиґа Вертов, чиє справжнє ім'я - Давид Кауфман, обрав псевдонім, що поєднує українське слово "дзиґа" та російське "вертіти", втілюючи його суть у своїй творчості. Його рідний брат, Михайло Кауфман, виконував роль оператора, а монтажем займалася дружина Єлизавета Свілова, створюючи таким чином класичну сімейну команду. Їхній спільний твір досі є об'єктом вивчення в кіношколах по всьому світу. Незважаючи на різноманітні дискусії, українська складова фільму залишається незмінною та потужною. Стрічка була створена Всеукраїнським фотокіноуправлінням (ВУФКУ) - українською державною установою, яка в 1920-х роках активно сприяла розвитку кінематографічного авангарду та індустріалізації. Зйомки проходили в таких містах, як Київ, Харків і Одеса. Британський кіноінститут (BFI) визнав "Людину з кіноапаратом" найзначнішим документальним фільмом в історії.

"Гея"

Дата виходу: 1930 | Режисер: Олександр Довженко

Фінальний фільм німої трилогії Олександра Довженка ("Звенигора", "Арсенал", "Гея"). У центрі історії - українське село (зйомки проходили у Полтавській області) наприкінці 1920-х, куди привозять трактор, який стає символом нового життя та колективізації. Здавалося б, маємо цілком зрозумілий радянський агітаційний сюжет про боротьбу старого з новим, але Довженко робить із нього дещо значно масштабніше. Тут є народження і смерть, кохання, ревнощі, важка праця землеробів, зміна поколінь і природа, яка живе за власними законами незалежно від людських ідеологій. Довженко знімає яблука, соняшники, хмари, людські обличчя та поля так, ніби це не просто декорації, а повноцінні учасники історії.

Фільм просякнутий українським пантеїзмом, хутірською філософією, глибоким зв'язком людини з рідною землею та тяглістю родової пам'яті. Стрічка отримала міжнародне визнання, хоча, традиційно для багатьох визначних фільмів радянських часів, на батьківщині її доля була значно складнішою. Через надмірну поетичність і недостатню ідеологічну прямолінійність фільм критикували, а Довженка звинувачували у відході від партійної лінії. Час усе розставив по місцях: у 1958 році журі в Брюсселі на Всесвітній виставці журі з кінокритиків включило "Землю" до списку 12 найкращих фільмів в історії. Сьогодні "Гея" сприймається як один із найважливіших творів українського кінематографа. А якщо вам захочеться побачити, як німе кіно може звучати по-новому, зверніть увагу на реставровану версію зі саундтреком від гурту "ДахаБраха".

Дата релізу: 1961 рік | Кінорежисер: Віктор Іванов

Київ, XX століття. Свирид Петрович Голохвостий — амбітний, але розорений перукар, який вирішив, що найефективніший спосіб вибратися з фінансової ями — це вдало укласти шлюб. Проте одного єдиного кохання йому недостатньо, тому він починає зваблювати одразу двох дівчат, кожна з яких має свої привабливі якості. Одна з них — багатенька, інша — надзвичайно приваблива. Що ж може піти не так? Звісно, абсолютно все.

Комедія Віктора Іванова за п'єсою Михайла Старицького давно стала частиною української культурної спадщини, а її персонажі, жарти та діалоги розійшлися на цитати. Спочатку фільм був знятий українською мовою, причому суржиком говорив саме Голохвостий, що підкреслювало його претензійність і комічність. Згодом для всесоюзного прокату стрічку переозвучили російською, а оригінальна українська звукова доріжка на десятиліття зникла. Лише у 2013 році в Маріупольському фільмофонді знайшли копію з українським озвученням, яку майже пів століття вважали втраченою.

Дата релізу: 1965 рік | Кінорежисер: Сергій Параджанов

Кохання Івана та Марічки - історія, яку можна було б розповісти як звичайну романтичну драму, але Сергій Параджанов вирішив, що звичайні засоби йому нецікаві. Він розповів гуцульську історію у дусі "Ромео і Джульєтти", і тим самим створив шедевр. За основу взято однойменну повість Михайла Коцюбинського, а на екрані постає майже містичний світ гуцульських Карпат, де побут, вірування, природа та людські пристрасті існують як єдине ціле.

Головну роль зіграв Іван Миколайчук, для якого ця робота стала справжнім проривом і принесла міжнародне визнання. Фільм здобув десятки нагород на міжнародних фестивалях і був показаний у багатьох країнах. Але його прем'єра в київському кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року увійшла в історію не лише кінематографа. Під час показу Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл виступили проти арештів української інтелігенції. Так культурна подія перетворилася на один із найвідоміших публічних протестів шістдесятників. І це, мабуть, найкраще нагадування про те, що мистецтво іноді виходить далеко за межі самого мистецтва.

Дата релізу: 1968 | Кінорежисер: Леонід Осика

Ця історія розповідає про еміграцію селян з Галичини на початку XX століття. Вона є екранізацією двох творів Василя Стефаника - "Камінний хрест" та "Злодій", сценарій для яких написав Іван Драч. У центрі сюжету постає старий селянин Іван Дідух, який все своє життя тяжко працював на рідній землі, але тепер разом із сім'єю змушений вирушити до Канади. Перед від'їздом він організовує прощання з сусідами та односельцями. Для Івана це не просто зміна місця проживання в пошуках кращих умов, а справжній похорон всього, що він любив і чим жив. На пам'ять про себе він залишає на пагорбі камінний хрест.

Фільм чорно-білий, доволі аскетичний і місцями нагадує не стільки традиційну драму, скільки театральну виставу або ритуал. Режисер Леонід Осика залучив до масових сцен і другорядних ролей справжніх жителів Карпат. Багато хто з них у реальному житті пережив важку працю та біль еміграції, що зробило емоції на екрані болісно правдивими.

Дата прем'єри: 1971 рік | Режисер: Юрій Іллєнко

Карпати часів Другої світової війни. В центрі оповіді - родина Дзвонарів, чиї члени опиняються по різні боки історичного конфлікту. Хтось іде до Червоної армії, хтось долучається до УПА, а хтось просто намагається вижити в часи, коли будь-який вибір може стати фатальним.

Юрій Іллєнко, раніше працювавши оператором над "Тінями забутих предків", створив сімейну хроніку на фоні конфлікту між радянською армією та українськими націоналістами. Ця стрічка не є типовою воєнною драмою, оскільки Іллєнка більше цікавлять наслідки війни – руйнування сімейних зв’язків, перетворення людей і те, як колишні друзі стають ворогами. Ще одна причина, щоб переглянути цей фільм, – видатний акторський склад. У ньому можна побачити Івана Миколайчука, Ларису Кадочникову та молодого Богдана Ступку, для якого ця роль стала дебютом у кіно.

Дата виходу: 1972 | Режисер: Борис Івченко

"Танцююча риба з раком, а петрушка з пастернаком... Ой, вибачте! Якщо вам здається, що українське фентезі – це лише сучасна тема, то варто звернути увагу на "Пропала грамота". Цей фільм заснований на однойменній повісті Миколи Гоголя, а сценарій написав Іван Драч. Двоє козаків вирушають до Петербурга з важливою грамотою від гетьмана для цариці. Але шлях, як і годиться для пригодницької фентезійної історії, виявляється набагато складнішим, ніж вони сподівалися: їх супроводжують чортівня, нечиста сила, містичні пригоди, шинкарі та безліч дивовижних персонажів. Вся ця історія подається з гумором, народною музикою та щедрою порцією українського колориту."

Режисер Борис Івченко створив небагато фільмів, але цей, безумовно, є найбільш впізнаваним. Варто зазначити, що прем'єра стрічки відбулася в період, коли радянська влада посилювала контроль над українською культурною сферою. Хоча на перший погляд це всього лише комедійна адаптація твору Гоголя, в картині можна знайти багато елементів, які нині сприймаються як яскрава демонстрація української культурної ідентичності.

Дата виходу: 1974 | Режисер: Леонід Биков

Один із найвідоміших українських фільмів про Другу світову війну для широкого загалу глядачів. В центрі історії - льотчики винищувального авіаполку, їхні бойові вильоти, дружба, кохання, жарти та втрати. Герої стрічки, попри жахи війни, намагаються зберегти бодай якусь подобу нормального життя.

Леонід Биков, виходець з Донеччини, здобував освіту в Харкові та працював на кіностудії, що носить ім'я Олександра Довженка. Тут він не лише виконав роль головного персонажа, але й взяв на себе обов'язки режисера та співавтора сценарію. Для досягнення максимальної автентичності він звертався за порадами до ветеранів авіації та грунтувався на справжніх історіях пілотів. У 2009 році чорно-біла стрічка була перетворена на кольорову, але оригінал, безумовно, залишається кращим.

Дата релізу: 1979 рік | Автор постановки: Іван Миколайчук

У селі Вавилон, яке на початку 1920-х дізнається про революцію, спроби "скомунізувати" життя наштовхуються на опір місцевих багатіїв, а ситуацію ускладнює повернення додому матроса Клима Синиці. Назва "Вавилон ХХ" тут не випадкова: біблійна алюзія на змішання мов і світів добре передає атмосферу села, де стикаються різні характери, переконання та уявлення про майбутнє.

Режисерський дебют Івана Миколайчука і водночас приклад того, як актор, якого всі знали за ролями в чужих фільмах, знайшов власний авторський голос. Сценарій писали разом із Василем Земляком за його романом "Лебедина зграя". Фільм вперше показали на кінофестивалі "Молодість" у Києві 1979 року, де він отримав головний приз, а наступного року на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе Миколайчук був визнаний найкращим режисером. У 2021 році картину повернули в український прокат.

Дата виходу: 1989 | Режисер: Кіра Муратова

Фільм розкриває тему суспільства, що переживає стан абсолютного виснаження. Люди в ньому відчувають роздратування, агресію, байдужість один до одного, а їхня здатність до нормального спілкування зникає, наче вони втратили інтерес до усього, що їх оточує. Стрічка ділиться на дві частини: перша частина розповідає про жінку, яка після смерті свого чоловіка занурюється в глибоку апатію, а друга - про вчителя, який щоразу засинає, стикаючись із нестерпною реальністю.

Фільм був створений на порозі розпаду Радянського Союзу, і сьогодні його часто вважають відображенням цілого часу. У 1990 році картина отримала "Срібного ведмедя" на Берлінському міжнародному кінофестивалі. Важливо зазначити, що тематика стрічки не є суворо прив'язаною до певного історичного моменту: втома від оточуючих, суспільна агресія та бажання відірватися від реальності - ці явища, на жаль, залишаються актуальними і в наш час.

Не можна ігнорувати радянський етап українського мистецтва в його історії. Незважаючи на цензуру та значні обмеження в тематиці й ресурсах, українські художники в умовах радянської епохи створювали справді геніальні, проникливі та глибоко українські твори. У коментарях запрошуємо вас ділитися своїми думками про інші знакові українські фільми XX століття, які ви вважаєте важливими.