Прибулець у Місті Ангелів. Колін Фаррелл говорить про ілюзії Голлівуду, темну сторону людської природи та світові уряди, яким "байдужий світ".

Автор Петро Катеринич Доктор філософії з журналістики, член Національної спілки журналістів України та ECREA. Викладач навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Номінант на "Оскар" та багаторазовий володар "Золотого глобуса" Колін Фаррелл – актор із вражаючим діапазоном талантів. Він має здатність переконливо перевтілюватися, будь то під гротескним гримом кримінального авторитета у "Пінгвіні", переживаючи глибоку екзистенційну трагедію в "Банші Інішерина", або ж демонструючи бездоганний чорний гумор у "Залягти на дно в Брюгге".

ZN.UA відвідало ексклюзивну пресконференцію, присвячену запуску другого сезону нуарного детективного серіалу "Шугар" (Apple TV+), де ми мали можливість поставити запитання акторові, який виконує головну роль.

У "Шугарі" Фаррелл втілює, напевно, свій найбільш парадоксальний персонаж. Його герой — стильний приватний детектив-кінофанат у бездоганному вбранні, який насправді є прибульцем, що опинився на Землі. У другому сезоні персонаж Коліна виявляється в ізоляції: його місію скасували, товариші покинули планету, і він залишається наодинці з заплутаною справою про зникнення людини в кримінальному Лос-Анджелесі.

Про явище "Шугара" і відчуття самотності на нашій планеті.

Джону Шугару властива надзвичайна емпатія, яка межує з нереальністю. Виходячи з другого сезону, який виявився найбільш захоплюючим у цій ролі, які зміни можна очікувати в подальшому розвитку персонажа?

Цей персонаж вирізняється своєю незламною порядністю. Хоча це може здатися банальним, він аж ніяк не є наївним. Йому довелося зіткнутися з усіма відтінками насильства і жорстокості, але він все ще зберігає глибоку довіру до людської доброти. У нашому безладному світі це звучить як освіжаючий подих. Він вміє захищати себе та може вдаватися до рішучих дій, проте в своїй основі залишається мирною істотою, яка прагне приносити користь, не очікуючи жодних винагород.

Щодо другого сезону, основна зміна парадигми полягає в тому, що тепер головний герой виявляється абсолютно одиноким. Усі його рідні залишили Землю. Він стикається з глибокою, екзистенційною самотністю.

Також змінюється й візуальний ландшафт серіалу: якщо перший сезон відбувався в розкішних декораціях Бель-Ейр та Палісейдс (престижні житлові зони. -- П.К.), то тепер ми опиняємося в більш похмурих і небезпечних куточках Лос-Анджелеса.

Це набагато ближче до класичного "хардбойлу" (стиль у літературі та кінематографі, що вирізняється цинічними, жорстокими, морально неоднозначними сюжетами. -- П.К.).

Про синдром чужинця та "брудні бари" Лос-Анджелеса

-- Класичні нуарні детективи часто беруться за справи, щоб утекти від власної самотності. Коли ви молодим хлопцем приїхали до Лос-Анджелеса, чи манили вас місцевий гламур і привілеї?

Знаєте, відчуття, що ти чужий у власному світі, може виникнути в будь-якому місці. Я, безсумнівно, переживав це, коли був підлітком, а потім і у своїх двадцяти. Коли я вперше прибув до Лос-Анджелеса, це місто здавалося мені надзвичайно ізольованим і холодним. Нью-Йорк завжди виглядав більш привітним та відкритим, тоді як Лос-Анджелес сприймався абсолютно непривітним для тих, хто тільки починає знайомство з ним.

Згадую, як потрапляв на закриті вечірки: вражаючі маєтки, які справляли враження на кожного. Для 22-річного юнака це було справжньою пригодою — опинитися в оточенні таких зірок, як Сильвестр Сталлоне і Веслі Снайпс. Але чи відчув я це насправді? Ні.

Бізнес-сторона, ця "голлівудська" тусовка мене завжди відштовхувала. Я ніколи не тяжів до елітарної розкоші. Я надавав перевагу тьмяним закладам -- тим самим локальним "брудним барам" (dive bars. -- П.К.). Саме там було моє місце.

О магії акторського мистецтва

Детективні трилери з вражаючими сюжетними поворотами, як у "Шугарі", вимагають від акторів максимальної автентичності. Чи виникають на знімальному майданчику ситуації, коли ви опиняєтеся в невіданні і щиро здивовані?

Як актор, я рідко буваю здивований самим сюжетом, адже знаю його напам'ять. Проте колеги завжди вражають мене. Уявіть собі: ви вивчили свій текст і детально проаналізували сцену, але ваш погляд на неї формується лише з вашої точки зору. І раптом на репетицію приходять Лора Доннеллі, Тоні Далтон, Джин Ха або Реймонд Лі, і ви вперше бачите їхню інтерпретацію. Частіше за все це справжнє відкриття для мене.

Ми безперервно здобуваємо знання один у одного — те, як люди взаємодіють між собою у прихованих, неозвучених формах, і є справжнім чарами кінематографа.

Я щиро захоплююся кіномистецтвом у всіх його формах. Нещодавно ми з сином обговорювали, які фільми варто переглянути: від "У джазі тільки дівчата" і "Бульвару Сансет" (як згадувалося в статті ZN.UA про їхнього режисера) до "Скарбів Сьєрра-Мадре". Мені цікаво дивитися все, і я особливо ціную класичні нуари з участю Роберта Мітчема та Дірка Богарда.

Нуар завжди асоціювався з образом аутсайдера, чоловіка, що не знаходить своє місце в світі. Серіал "Шугар" втілив цю метафору в буквальному сенсі: тепер він постає як прибулець з іншої планети. Як ви вважаєте, чи приніс цей серіал щось інноваційне в жанр, чи, можливо, він просто нарешті висловив правду про саму суть нуару?

-- Я не впевнений, що серіал відкрив нуару якусь абсолютну правду про себе, але він справді дуже буквально обіграв цю конвенцію аутсайдера. Знаєте, класичного героя, який живе сам по собі. У першому сезоні в нього навіть був собака -- це дуже нагадувало кота Елліотта Гулда у фільмі Роберта Олтмена "Довге прощання" (роль улюбленця зіграв кіт-актор на ім'я Морріс. -- П.К.).

Мій герой -- це людина, яка постійно перебуває зовні й ніколи не зможе стати повністю "своєю" зсередини. І ця неможливість інтегруватися зумовлена не якимись людськими недоліками, драмами чи психологічними травмами. Факт залишається фактом: він -- іншопланетянин.

Ми переосмислили жанрову конвенцію відчуженості і довели її до крайнощів. Зазвичай у нуарах дистанція потрібна персонажу, щоб зберігати холодний аналіз або виникає через його апатію, цинізм і небажання прив'язуватися до інших. Проте в історії з Шугаром все сталося зовсім навпаки. Ця об'єктивна дистанція відкрила йому можливість емоційного зв'язку, дозволила піклуватися, відчувати і спостерігати за людьми з щирим захопленням.

Якщо говорити про формати екранного мистецтва, то на сьогоднішній день межа між великим кіно та стримінговими платформами фактично стала невизначеною. Які переваги надає тривала телевізійна форма для глибшого розкриття персонажів у порівнянні з традиційним кінематографом?

Якщо бути відвертим, коли звучить команда "мотор", і ви потрапляєте під об'єктив, то кардинальної різниці не існує. Процес залишається незмінним, незалежно від того, чи ви працюєте над проєктом для стримінгу, чи знімаєте фільм для показу в найближчому кінотеатрі. Справжня суттєва відмінність відчувається лише між виступом на театральній сцені та зйомками на камеру.

Однак основна перевага довгого формату полягає в наявності часу та обсягу тексту. Зазвичай сценарій повнометражного фільму містить близько 110 сторінок. У цьому сезоні "Шугара" ми зняли приблизно 440 сторінок. Це створює вчетверо більший наративний простір. Хоча не можу стверджувати, що акторська математика працює настільки просто, і що ви пізнаєте персонажа точно в чотири рази глибше, ця тривала форма безсумнівно відкриває можливості для розкриття тонших психологічних нюансів, з якими ви просто не встигли б працювати в звичайному кіно.

О жорстокості сучасності та нездатності політиків бачити істину.

-- Утілюючи настільки різних персонажів -- від емпата Шугара до жорстокого Пінгвіна, -- яких висновків ви дійшли щодо людської природи?

Бути людиною – це справжнє випробування. Глибока тривога викликана нашою схильністю до насильства. Жадібність, яка пронизує світ, безперервно призводить до жорстоких вчинків. У людства існує серйозна проблема з емоційною та психологічною саморегуляцією. Я усвідомлюю власні привілеї та удачу, яка супроводжує моє життя, проте існування може бути сповнене глибокої депресії та тривоги. Якщо ми не почнемо справжню підтримку один одного, наше майбутнє виглядає безнадійним. Тому персонаж, чия найбільша драма полягає в тому, що він просто добрий, – це потужний виклик для суспільства.

Запитання з набору: Поточний чемпіонат світу з футболу вражає небаченою єдністю уболівальників з різних країн. Чи може цей приклад стати сигналом для урядів світу про те, що мирне співіснування реально можливе?

Я не впевнений, що світові влади справді звертають на це увагу, якщо бути відвертим. Їм абсолютно байдужа ця ситуація. І саме це є причиною багатьох наших глобальних викликів. Сам турнір — це чудово. Я виріс, граючи та спостерігаючи за футболом разом із батьком. Це неймовірно красивий вид спорту.

Звісно, в його історії бували темні сторінки та спалахи жорстокості. У світі сьогодні достатньо ліній розколу. На футбольному полі теж є конфлікт, але він відбувається в межах величезної взаємоповаги заради здорової конкуренції. Це дуже круто. Шкода лише, що ті, хто керує державами, цього не помічають.