Митці висловлюються про нового художнього керівника хору Верьовки: є особистості, які перевершують усі очікування і досягають нових висот — Яценко саме з таких.

Усім відомий Вадим Яценко, художній керівник надзвичайно популярного хору "Гомін", який здобув величезну популярність завдяки пісні "Цей сон" Степана Гіги. І ось несподіване повідомлення: Міністерство культури України призначило 32-річного Вадима Яценка на посаду керівника Національного академічного українського народного хору ім. Григорія Верьовки.

Поціновувачі творчості хору "Гомін" можуть спати спокійно, бо Яценко сказав, що і цей колектив не залишить. А от всього за декілька днів на посаді керівника хору ім. Верьовки Вадим Яценко вже зіштовхувся з низкою проблем. І це... критика в соцмережах. Новому керівнику національного хорового колективу закидають все: і те, що занадто молодий, і те, що він академіст, який ступив на чужу для нього територію народної музики, і що він недостатньо "народний" за своєю освітою, і взагалі що його рівень - це обробки пісень Степана Гіги. Звісно, є й такі, що тримають за нього кулаки й впевнені в успіху.

Однак у цей момент ми усвідомили, що наші знання про Заслуженого артиста України Вадима Яценка є досить обмеженими.

Кореспондентка Коротко про вирішила глибше розібратися в особистості молодого диригента, звернувшись до тих, хто має тісний зв'язок з його творчістю.

Ми звернулися до генерального директора та художнього керівника Львівської опери Василя Вовкуна, щоб дізнатися, чому вісім років тому він вирішив запросити випускника Київської музичної академії Вадима Яценка на позицію головного хормейстера театру.

Разом із доктором мистецтвознавства Юрієм Чеканом ми обговорювали, чи виправдане існування такого численного та витратного колективу, як Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Верьовки. Також ми торкнулися питання, які зміни може внести Яценко в академічний хор і чи зможе він адаптувати цей колектив, що має важке спадщину радянських часів.

Василь Вовкун висловився: "Спостерігаючи за тим, як студент Яценко керує хором, я миттєво зрозумів, що він ідеально підходить для Львівської опери."

- Пане Василю, наскільки для Вадима Яценка, який і так мав прекрасну роботу, прихід в хор ім. Верьовки - це кар'єрний ріст?

- Коли я був у каденції міністра культури (обіймав посаду міністра культури і туризму України з 2007 по 2010 рік. - Авт.), то якось викликав до себе Анатолія Авдієвського (художній керівник і головний диригент хору ім. Верьовки з 1966-го по 2016. - Авт.) та Мирослава Вантуха (худрук ансамблю ім. Вірського. - Авт.). Я у них, як у людей вже на той момент досить літніх, запитав прямо: "Ви готуєте собі заміну?".

Вони не зовсім усвідомлюють серйозність ситуації, а це насправді прикро. Наприклад, я займаюся підготовкою кадрів. Кожен з моїх заступників має потенціал очолити Львівську оперу – я свідомо веду їх через усі етапи, щоб вони могли зрозуміти весь процес від початку до кінця. І, безумовно, це має стати нормою у всіх національних колективах, адже жодна інституція не надасть нам готового керівника.

І скажу, що Яценко - це вже другий представник Львівської опери, який береться очолювати національний колектив. До цього був Михайло Швед, який після роботи у Львівській опері очолив Національну філармонію в Києві. Чому так відбувається? Бо у цих людей є практичні навички. Інша справа, як людина себе на новому місці поведе професійно. Це вже залежить від особистісних якостей.

- Вісім років тому ви запросили Вадима Яценка у Львівську національну оперу на посаду головного хормейстера. Чим ви керувалися?

Я запросив його на роботу відразу після того, як він склав випускний іспит у консерваторії. Наше знайомство почалося ще тоді, коли Вадим виступав у камерному хорі "Київ" під керівництвом Миколи Гобдича, а я займався постановкою численних концертів для так званого "рухливого хору".

Чому я вирушив на іспит? Євген Савчук, викладач Яценка, запросив мене та заявив: "Серед своїх учнів я, мабуть, ще довго не зустріну такого таланту. Це справжня обдарована особистість, тож якщо вам потрібен хормейстер, приїжджайте, оцініть його здібності і запрошуйте." Я приїхав, побачив, як він диригує та керує хором, і відразу ж висловив свою думку, що бачу його в Львівській опері.

Чи не викликає у вас обурення те, що сьогодні Вадима Яценка більше асоціюють з керівництвом хору "Гомін", ніж з його роллю головного хормейстера Львівської опери?

- Так, хор "Гомін" за останній рік став явищем популярним. Але скажу, що Яценко задовго до того за короткий час став головним хормейстером оперного театру, а це дуже не просто. Йому, зовсім молодій людині, вдалося організувати колектив з 70 чоловік, організувати дисциплінарно, професійно і навіть пластично. При ньому хор помолодів, став рухатись на сцені зовсім по-іншому. З цим хором Вадим в оперному зробив вісім непростих вистав - і яких вистав! "Лоенгрін" Вагнера, "Турандот" Пуччіні, далі Пуленк - це зовсім інша музика... Далі музика Родіна у балеті "Солярис" - вона дуже складна. Чудова музика і вже на автентичній основі, бо там є і плачі, і колядка - це балет "Тіні забутих предків" (композитор Віталій Кирейко. - Авт.). А ще опери "Лис Микита" Івана Небесного та "Дон Жуан" Моцарта. Тобто Вадим, працюючи в театрі, познайомився з усіма стилями музики. І він дійсно дуже обдарований музикант з абсолютним слухом.

Тож коли Вадима запросили очолити хор "Гомін", я був тільки "за", бо у багатьох головних хормейстерів театрів є свій камерний хор, на це часу вистачає. Окрім того, Яценко у Львівській опері зробив камерний хор, який під його орудою виконував Бортнянського та Сильвестрова. Тобто ми вже таку практику мали тут, у театрі, на місці. Ну і далі він потянув ще і хор "Гомін".

Які, на вашу думку, причини популярності Вадима Яценка та хору "Гомін"?

- Я це пояснюю тим, що він запропонував хор у новій якості в той час, коли хорове мистецтво справді відходить - що на заході України, що у центрі. А він, як людина молода, зробив хор молодіжним трендом, надавши йому своє прогресивне бачення. І на це в зали пішла і молодь, і старші покоління. Але водночас у Львівській опері Яценко паралельно робив складні академічні речі.

- І тут Міністерство культури зробило Яценку пропозицію очолити Національний хор ім. Верьовки. Він з вами радився з цього приводу?

Звісно. Я зазначив, що це приваблива пропозиція, яка включає безліч елементів: хор, оркестр і балет. Крім того, є чудові умови, зокрема, репетиційна база. Все необхідне для реалізації проекту вже наявне. Ми відразу розпочали обговорення можливих форм, напрямків роботи та співпраці з композиторами.

Сьогодні в соціальних мережах Вадиму Яценку закидають, що він академічний музикант, який вторгається в сферу народної музики. Які у вас думки з цього приводу?

По-перше, хочу зазначити, що Вадим — це людина з села, яка чудово знає та розуміє народну пісню. Він може на пам’ять відтворити 2000 народних творів. Хоча він про це не розповідає, це факт. Щодо академічного та народного співу... У нас дійсно існують окремі програми підготовки для хормейстерів народного жанру та академічного співу. Становлення народного співака в академічному світі може бути складнішим. Але для академічного співака, який має широкий кругозір, освоїти народну пісню буває легше. Наприклад, Анатолій Авдієвський, який понад 50 років керував хором імені Верьовки, не був представником народного жанру.

І ось найголовніше запитання: "Де ж кадри?". Хтось згадує, що на Волині є талановитий хормейстер-народник. Але де ж цей хормейстер? Де його хор, щоб ми всі здивувалися і були в захваті? Скажу вам, існує безліч професіоналів, які можуть досягти середнього рівня, але є й ті, хто перевершує ці межі і підноситься вище. Я в це вірю, адже протягом свого життя завжди прагнув до цього і спонукав інших. Я впевнений, що Вадим зможе це реалізувати на високому рівні, лише не слід очікувати від нього результати за лічені дні.

Чи не відчує Вадим нудьги, перебуваючи в народному хорі, адже це, безсумнівно, досить обмежений жанр у світі народної музики?

Якби він не усвідомлював цього, можливо, і не взявся б за справу. Протягом восьми років спілкування з ним я добре знаю цю особистість. Він дійсно вважає народну пісню важливою і прагне, щоб вона заграла новими, сучасними барвами, подібно до того, як це зробив у свій час фольк-опера "Квіт папороті" Станковича. Є можливість створювати містерії та експериментувати з новими жанрами, базуючись на народній музиці. Це робив колись (Гнат) Хоткевич, але тепер ця практика може зіткнутися з ідеологічними перешкодами.

Яценко - молода та креативна особистість, і я впевнений, що він ще не раз нас здивує. Що ж до негативних коментарів у соцмережах щодо його нового призначення, це свідчить про нашу ментальну недосконалість. Людина ще не встигла нічого зробити, а ми вже готові її осуджувати. Згадайте, навіть хор "Гомін" не всім до вподоби. Чесно кажучи, я сам не є його найбільшим шанувальником, але не можу не захоплюватися досягненнями Вадима. Він справді підняв цей проект і привів молодь до світу хорового мистецтва.

Ви ж мали досвід на посаді міністра культури і прекрасно розумієте, наскільки складними можуть бути державні колективи, і як швидко новий керівник може опинитися в складній ситуації. Як вважаєте, чи зможе Вадим витримати ці випробування?

- Він виглядає ліриком, але там вже є основа, є розуміння і багато чого. Він вже дорослий хлопець, йому 32, і він точно може відстояти себе. І якщо треба буде зайняти принципову позицію, він її займе.

Мистецтвознавець Юрій Чекан зазначив: "Яценко буде продовжувати традицію модерної української культури в хорі ім. Верьовки, але з акцентом на сучасні тенденції."

- Пане Юрію, чи сьогодні взагалі виправдано державі утримувати такий великий колектив? Чому це відбувається і навіщо Україні потрібен хор Верьовки?

- Моя особиста думка, що в такому вигляді, як він зараз є, тобто за керівництва попередніх керівників, держава витрачає кошти платників податків нераціонально. Хор Верьовки останні, може, десять років керівництва Анатолія Авдієвського і весь час керівництва його наступників - Зеновія Корінця та Ігоря Куриліва - не виправдовував витрати коштів платників податків.

Нещодавно до Національного хору імені Верьовки приєднався молодий і обдарований Вадим Яценко, який має вражаючу підготовку. Він здобував освіту в консерваторії під керівництвом Віктора Петриченка – видатного диригента, який заклав йому міцний фундамент музичного мистецтва. Окрім того, під час навчання Вадим також співав у хорі "Київ", керованому Миколою Гобдичем – одним з найяскравіших диригентів України. Таким чином, він отримав цінний теоретичний та практичний досвід від двох непересічних майстрів хорового мистецтва.

Далі, Вадим є людиною, яка мислить системно. Ознака цього, крім всього іншого, в тому, що він є доктором мистецтв - практиком, який, працюючи з хором, обґрунтував свою стратегію в проєкті, присвяченому хоровій музиці Сильвестрова.

Зверніть увагу, що перед оновленням хору Львівської опери, Яценко створив камерний хор у театрі, провів конкурс, залучив абсолютно нових артистів та нажив чимало ворогів. Проте, незважаючи на це, Яценко зміг підняти цей хор на новий рівень. Я особисто був свідком його роботи, адже спочатку Вадим виконував обов'язки, а згодом відбувся конкурс на посаду хормейстера, у якому я брав участь як член комісії. Я спостерігав, як він працює та як на нього реагують хористи. Він має унікальну здатність надихати людей і формулювати для них правильні завдання. Тому я з оптимізмом дивлюсь на те, що Яценко зможе досягти з хором Верьовки.

Вадима Яценка сьогодні критикують за те, що він на новій посаді нібито руйнує традиції "українськості". Водночас він стверджує, що хор Верьовки був створений як елемент радянської системи, щоб представити українця в тому образі, який відповідав ідеалам цієї системи.

- Під час Другої світової війни (у 1943 році. - Авт.) Григорій Верьовка та Елеонора Павлівна Скрипчинська (дружина Г. Верьовки. - Авт.) створили Державний український народний хор (нині - хор ім. Верьовки). Але створений він був на кшталт хорів, які були в той час в Росії. Хор Пʼятницького - це була та модель, якої жадала радянська влада. І от під час Другої світової війни, коли українцям у їх понівеченій республіці треба було щось кинути, створили цей хор.

Скрипчинська та Верьовка сформулювали надзвичайно важливу мету: зберегти українську народну пісню, збирати її з усіх куточків України та презентувати ширшій аудиторії. Верьовка присвятив цьому заняттю все своє життя, а після його смерті Скрипчинська продовжила цю справу, передавши хоровий колектив молодому Авдієвському, який мав відмінну академічну підготовку під керівництвом Костянтина Пігрова, відомого хорового диригента та викладача. Авдієвський успішно продовжив цю важливу роботу.

Піком творчої діяльності хору, який на той час уже носив ім'я Верьовки, стало виконання фолк-опери "Цвіт папороті", створеної спеціально для нього композитором Євгеном Станковичем. Чому цей твір був написаний? Справа в тому, що на Заході фольклорні концерти, які раніше були важливим джерелом валютних надходжень для Радянського Союзу, втратили свою популярність. Тож виникла ідея створити щось новаторське. Станкович представив свою роботу "Цвіт папороті", але вже після першої генеральної репетиції в 1979 році вона була заборонена. Цей момент, на мою думку, став переломним для хору, адже Станкович обрав свій власний шлях, тоді як Авдієвський зрозумів, що краще служити інтересам радянської влади.

Почавши свою діяльність, цей колектив, особливо в останні роки, перетворився на суто комерційну структуру з досить суперечливими репертуаром, стилем виконання, ідеологічними поглядами та, врешті-решт, місією. Вони проголошували високі ідеали збереження української народної культури, але водночас потроху впроваджували в свідомість українців певні шаблони радянського фольклоризму, що був характерний для сталінських часів, з акцентом на традиції хору П’ятницького.

- Як ви думаєте, чи залишить Яценко хор Верьовки в тому варіанті, в якому він існував останні десятиліття?

- На моє переконання, він не буде відроджувати те, чого відродити не можна. Він не буде повторювати помилок тих, хто був перед ним. А от наскільки вже колектив, розбещений попередніми роками неконцептуального існування і репродукування радянських наративів, буде це сприймати - це вже інше питання. Сили та волі у Вадима вистачить, а от чи стане потужності та підтримки, не знаю.

Крім того, Вадиму необхідно буде мотивувати команду до виконання своїх планів, і він не повинен допускати повторення минулого. Ми не можемо повернутися до моделей радянських хорових колективів і відтворювати їх у сучасній Україні. Адже, чесно кажучи, вже набридло виглядати як представники якогось екзотичного племені в традиційних костюмах, з великими вусами і оселедцями, з виглядом, що викликає усмішку.

Ні, українці сучасні - українці європейські, і Вадим це показує, зокрема, з тим же хором "Гомін", у репертуарі якого є не тільки пісня "Цей сон". Там є, наприклад, Микола Леонтович. А давайте пригадаємо, у кого вчився Григорій Верьовка та Елеонора Скрипчинська (засновники хору Верьовки. - Авт.) - у Яворського - вчителя Леонтовича. А що робить з "Гоміном" Яценко? Співає Леонтовича, чия творчість свідчить про нашу культурну автономію. А ще він співає українську партесну музику, яка свідчить про закоріненість України в європейській традиції. Я думаю, що це і будуть головні лінії стратегії Яценка.

Як ви вважаєте, в ролі магістра міжнародного права, яка основна мета колективу, що займається культурною дипломатією? Спочатку цей хор був заснований як вияв певної ідеології. Якими ж зараз є його переваги та можливості?

В нього є дві ключові місії - внутрішня та зовнішня. Внутрішня місія полягає в об'єднанні України. Це не про створення фальшивих псевдонаціональних композицій або виконання пісень, як "Горіла сосна" чи "Ой на горі два дубки", чи про пафосне змагання "хто голосніше співає, той краще". Ні, справжнє об'єднання базується на спільних цінностях, що є надзвичайно важливим. Друга місія полягає в поширенні сучасного українського погляду на світ. Це те, до чого прагнули Авдієвський та Станкович у 1979 році, але що не було дозволено їм реалізувати радянською владою.

Тепер необхідно не лише відновити історичний зв'язок з минулим, а й розвинути сучасну українську присутність у Європі, виходячи на новий рівень.